06.11.2025 року м. Дніпро Справа № 908/1042/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Чус О.В. (доповідач)
судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Локотраст» на рішення Господарського суду Запорізької області від 30.06.2025 (повне рішення складено 04.07.2025, суддя Дроздова С.С.) у справі № 908/1042/25
за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Локотраст», м. Запоріжжя
про стягнення 75 141 грн 00 коп.,
В квітні 2025 Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулося до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Локотраст» про стягнення 75 141 грн 00 коп. штрафних санкцій за неналежне виконання зобов'язань за договором поставки від 02.05.2024 № ЦЗВ-01-01424-01, а саме 44 550 грн 00 коп. штрафу та 30 591 грн 00 коп. пені.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 30.06.2025, позовні вимоги Акціонерного товариства «Українська залізниця» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Локотраст» задоволено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Локотраст» (бул. Марії Примаченко, 10, м. Запоріжжя, 69036, ідентифікаційний номер юридичної особи 45492680) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Єжи Гедройця, 5, м. Київ, 03150, ідентифікаційний номер юридичної особи 40075815) 44 550 (сорок чотири тисячі п'ятсот п'ятдесят) грн 00 коп. штрафу, 30 591 (тридцять тисяч п'ятсот дев'яносто одна) грн. 00 коп. пені, 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. судового збору.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Локотраст» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду від 30.06.2025 та ухвалите нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог. Покласти на позивача усі судові витрати.
Скаржник зазначає, що 15.11.2024 року відповідач отримав рознарядку про надання дозволу на поставку партії товару на загальну суму 464 688 грн. 00 коп. з ПДВ, в термін до 15.12.2024 року. Згідно наданої рознарядки та на виконання умов Договору з боку Відповідача було поставлено товар: 1. За Видатковою накладною №116 від 13.12.2024р. на суму 167 688 грн. 00 коп. Таким чином, рознарядка від 15.11.2024 року виконана не в повному обсязі, у зв'язку з чим порушено строк поставки партії товару.
Апелянт зауважує, що дане порушення строків поставки виникло внаслідок форс- мажорних обставин, а саме через неможливість контрагента вчасно виконати зобов'язання щодо постачання необхідної продукції через вихід з ладу трансформатора та обладнання (підтверджуються сертифікатом про форс-мажор ТТП).
Також форс-мажорні обставини виникли у зв'язку з аварійними та погодинними відключеннями електроенергії, окрім того враховуючи необхідність реагування на повітряні тривоги у зв'язку з обстрілами м. Запоріжжя, зокрема керованими авіабомбами, позивач не має можливості безперебійно здійснювати свою діяльність.
В якості доводів щодо необхідності реагування на тривоги та реальну небезпеку для життя працівників, скаржник повідомляє суд, що 10 грудня 2024р., було завдано удару ракетою «Іскандер-М» по Запоріжжю безпосередньо за адресою розташування позивача.
В апеляційній скарзі відзначено, що форс-мажорні обставини відповідача підтверджуються сертифікатом Запорізької торгово-промислової палати №2300-24-2275 від 16.12.2024р.
Апелянт посилається на пункти 10.1., 10.2. договору та зазначає, що 09.12.2024 року позивач листом №ЛОК-24/12.09.2 повідомив відповідача про настання форс-мажорних обставин.
Таким чином, на думку скаржника, згідно п.10.1 Договору, позивач звільняється від відповідальності.
Скаржник посилається на частину 1 статті 202 Цивільного кодексу України, частину 1 статті 509 Цивільного кодексу України, частину 2 статті 509 Цивільного кодексу України, пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, частину 1 статті 626 Цивільного кодексу України, частину першу статті 626 Цивільного кодексу України, статтю 526 Цивільного кодексу України, частину 1 статті 202 Господарського кодексу України, статтю 599 Цивільного кодексу України, статтю 525 Цивільного кодексу України, статтю 610 Цивільного кодексу України, частину 1 статті 612 Цивільного кодексу України та зазначає, що враховуючи, те що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором в повному обсязі внаслідок форс-мажорних обставин, позивач згідно п.10.1 Договору звільняється від відповідальності.
Апелянт наголошує, що незважаючи на вищевикладене, суд першої інстанції задовільнив позовні вимоги та вказав саме про неналежне виконання умов договору з боку відповідача у справі, і, як наслідок, нарахування штрафних санкцій. Так, суд вказав, що критично оцінює посилання позивача на неможливість виконання зобов'язання щодо поставки товару у визначені договором строки у зв'язку з настанням форс-мажорних обставин, оскільки вони відбулась у контрагента відповідача - ТОВ «Машинобудівний завод «Квік», який не є стороною спірного договору, проте товар якого мав бути поставлений. Однак, на переконання відповідача, така позиція необґрунтована.
В апеляційній скарзі зазначено, що відповідач належним чином та в строк повідомив про настання форс-мажорних обставин, в подальшому надіслав сертифікат, про, що не заперечується позивачем.
Скаржник вказує, що згідно специфікації до Договору, виробником товару який постачається відповідачу є ТОВ «МЗ «КВІК». Тобто, Відповідач не є виробником товару, про що позивач був обізнаний. Відповідач замовив виробництво товару, у ТОВ «МЗ «КВІК» після укладання договору з позивачем, оскільки Договір з позивачем укладається лише після тендеру. Окрім того, п.1.4 Договору передбачено, що обсяги закупівлі ТОВАРУ можуть бути зменшені, зокрема враховуючи фактичний обсяг видатків ПОКУПЦЯ. Тобто, точну кількість та асортимент товару можливо дізнатися лише з рознарядки. У процесі виробництва продукції внаслідок систематичних обстрілів об'єктів енергетичної інфраструктури, у виробника вийшов з ладу трансформатор, що підтверджується сертифікатом ТТП.
Апелянт посилається на п.10.1. Договору та наголошує, що в їх випадку неналежне виконання зобов'язань за цим Договором, виникло внаслідок аварії (виходу з ладу трансформаторного обладнання виробника), у зв'язку з чим таке невиконання є наслідком дії обставин або подій непереборної сили, які виникли після укладання цього Договору та виникли поза волею Сторін, зокрема: надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами цього Договору.
Скаржник зазначає, що відповідач є комерційним посередником, який поставляє продукцію, фізично виготовлену виробником - ТОВ «Машинобудівний завод «КВІК», про, що було відому позивачу. Без технічної можливості виробника виконати замовлення та поставку фізично неможливо, що створює об'єктивну перешкоду, незалежну від волі відповідача (Постачальника). Оскільки договором передбачено, що продукція повинна вироблятися лише ТОВ «МЗ «КВІК», відповідач був позбавлений можливості придбати товар у інших виробників та виконати договір в строк.
З урахуванням вищевикладеного, відповідач вважає, що він звільняється від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань за цим Договором.
Враховуючи викладене, на думку апелянта, суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам у справі, та, як наслідок невірно застосував вищенаведені норми Цивільного кодексу України, що призвело до неправильного вирішення даної справи.
Акціонерним товариством «Українська залізниця» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить: розглянути та врахувати доводи, викладені в цьому відзиві на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Локотраст», при прийнятті постанови у справі № 908/1042/25; залишити рішення Господарського суду Запорізької області від 30.06.2025 у справі № 908/1042/25 без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Локотраст» - без задоволення.
Відзив обґрунтований наступним:
- АТ «Укрзалізниця» в особі філії «ЦЗВ» наголошує, що із поданою апеляційною скаргою не погоджується в повному обсязі, вважає її необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, натомість рішення Господарського суду Запорізької області від 30.06.2025 у справі № 910/4260/25 є законним та обґрунтованим, таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених наданими Сторонами доказами;
- на виконання умов Договору, Позивачем 18.11.2024 направлено на електронну адресу Відповідача рознарядку від 15.11.2024 № ЦЗВ-20/5771, якою було надано дозвіл на поставку парії Товару на суму 464 688,00 грн (далі - Рознарядка). Кінцевою датою поставки Товару за Рознарядкою є 18.12.2024 включно. Протягом терміну дії Рознарядки Відповідачем поставлено Товар на суму 167 688,00 грн, що підтверджується товарно-транспортною накладною від 13.12.2024 № Р 113 та видатковою накладною від 13.12.2024 № 116. Судом першої інстанції вірно встановлено, що Решту Товару за Рознарядкою на суму 297 000,00 грн Відповідачем не поставлено. Факт порушення Позивачем строків поставки Товару за вказаною Рознарядкою, тобто неналежне виконання зобов'язань за Договором, визнається Позивачем і не заперечується, та підтверджується матеріалами справи що встановлено судом;
- Господарський суд першої інстанції правомірно погодився з доводами Позивача щодо порушення відповідачем строків поставки товару та наявності правових підстав для застосування положень ст. 549 ЦК України, ст. 230 ГК України та п. 9.3.1 укладеного між сторонами договору;
- у своїй апеляційній скарзі ТОВ «Локотраст» посилається на те, що порушення строку виконання рознарядки 15.11.2024 № ЦЗВ-20/5771 відбулося не з вини позивача, а в наслідок виникнення обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) у виробника Товару - ТОВ «КВІК». Відповідно до розділу 10 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором, якщо таке невиконання є наслідком дії обставин або подій непереборної сили, які виникли після укладення цього договору та виникли поза волею сторін. Однак, господарський суд першої інстанції під час розгляду справи № 910/1042/25, виходячи із системного аналізу присів чинного законодавства, правильно акцентував увагу на тому, що Відповідачем не надано належних, допустимих та вірогідних доказів в підтвердження перешкоджання здійснювати підприємницьку діяльність під час воєнного стану (зупинення роботи, звільнення та мобілізація працівників, використання майна для воєнних потреб тощо). При цьому сам факт введення воєнного стану на території України не є імперативною підставою для звільнення всіх боржників від відповідальності за прострочення виконання зобов'язання за час існування форс-мажорних обставин. У кожному конкретному випадку у конкретних відносинах боржник має довести безпосередній вплив непереборної обставини на можливість виконання ним зобов'язання. Судом встановлено, що згідно з наданим Відповідачем Сертифікатом про форс-мажорні обставини № 2300-24-2275 від 16.12.2024, відповідно до якого, Запорізька торгово-промислова палата засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): аварія (вихід з ладу обладнання внаслідок перенавантаження в електромережі) для Товариства з обмеженою відповідальністю «Локотраст» щодо обов'язку з поставки товару у термін до 14.12.2024, які настали 03.12.2024 і тривають на 16.12.2024, оскільки з означеного сертифікату вбачається, що аварія (вихід з ладу обладнання внаслідок перевантаження в електромережі) відбулась у контрагента позивача який не є стороною договору, проте Товар якого мав бути поставлений;
- згідно п. 17.1 Договору сторони підтверджують, що вони усвідомлюють усі ризики пов'язані з виконанням умов цього Договору, який укладається в умовах дії воєнного стану, введеного в установленому законодавством порядку. Тобто Відповідач мав врахувати, що оскільки Договір укладався між сторонами 02.05.2024, тобто під час тривалої дії воєнного стану, то Відповідач повинен був усвідомлювати всі ризики настання несприятливих обставин ведення господарської діяльності, зокрема, у воєнний стан;
- необхідною умовою для звільнення Відповідача від відповідальності є наявність причинно-наслідкового зв'язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання. Окрім наявності обставин непереборної сили, для звільнення від відповідальності за неналежне виконання прийнятих на себе за Договором зобов'язань, Відповідач мав довести, що саме обставини непереборної сили об'єктивно унеможливили виконання ним зобов'язання по поставці Товару, однак жодних належних доказів на підтвердження вказаних обставин Відповідачем до матеріалів справи долучено не було. При цьому, такі обставини, як вихід у контрагента (виробника Товару) Відповідача з ладу обладнання самі по собі не є абсолютними форс-мажорними обставинами, які позбавляють Відповідача виконати свої зобов'язання;
- позивач звертає увагу апеляційного господарського суду, що відповідно до п. 1.5. Договору Постачальник гарантує, що Товар належить йому на праві власності та не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого законодавством України. З огляду на те, що Відповідач гарантував, що Товар належить йому на праві власності на момент укладення Договору, на переконання Позивача, станом на дату підписання Договору (02.05.2024) Відповідачем мав бути сформований запас виготовленого Товару в обсязі, обумовленому Специфікаціях до Договору;
- Господарський суд Запорізької області дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для зняття з ТОВ «Локотраст» відповідальності за неналежне виконання зобов'язань за Договором, тобто, господарським судом першої інстанції повно досліджено всі обставини, що мають значення для справи.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.07.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.07.2025 відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 908/1042/25. Доручено Господарському суду Запорізької області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 908/1042/25.
31.07.2025 матеріали даної справи надійшли до ЦАГС.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.08.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Локотраст» на рішення Господарського суду Запорізької області від 30.06.2025 у справі № 908/1042/25 - залишено без руху. Рекомендовано скаржнику усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду належні докази сплати судового збору, на належні реквізити - надавши строк 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків.
12.08.2025 від скаржника до ЦАГС надійшла заява про усунення недоліків, якою долучено до матеріалів апеляційної скарги докази сплати судового збору у розмірі 3633.60 грн, відповідно платіжної інструкції від 21.07.2025.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Локотраст» на рішення Господарського суду Запорізької області від 30.06.2025 у справі № 908/1042/25; визначено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.
Встановлені судом першої інстанції та перевірені апеляційним господарським судом обставини справи.
Як вбачається з матеріалів справи, 02.05.2024 між Акціонерним товариством “Українська залізниця» (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Локотраст» (Постачальник) укладено договір поставки № ЦЗВ-01-01424-01 (далі-договір).
Договір укладено за результатами проведення закупiвлi відповідно до вимог Закону України з урахуванням Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт i послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупiвлi", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Miністрів України від 12.10.2022 № 178 зi змінами, оголошення номер № UA-2024 -03 -27-008525-а.
Відповідно до п. 1.1 договору Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупцю Товар, відповідно до Специфiкацiї, що є невід'ємною частиною цього договору, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей Товар на умовах цього договору.
Згідно п. 1.2 договору найменування Товару: Частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху (запасні частини до тепловозів серії 2ТЕl16,2М62,2ТЕ10).
Кількість, асортимент, марка, рік виготовлення та виробник Товару визначаються у Специфiкацiї до цього Договору (п. 1.3 договору).
Відповідно до п. 1.5 договору постачальник гарантує, що товар належить йому на праві власності та не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого законодавством України.
Згідно з п. 1.6 договору постачальник гарантує, що товар є новим, таким, що не перебував у використанні, терміни та умови його зберігання не порушені. Дата виробництва (виготовлення) товару не раніше 01.01.2024.
Відповідно до п. 4.1 договору Постачальник здійснює поставку Товару автомобільним або залізничним транспортом на умовах СРТ (Перевезення сплачено до...) пункт призначення - Київська обл., м. Фастiв (або згідно рознарядки Покупця) відповідно до у редакції 2020 року, умови цього договору матимуть перевагу.
Згідно п. 4.2 договору поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору тільки на пiдставi наданої письмової рознарядки Покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності Покупця до приймання товару.
Строк поставки товару - протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту надання письмової рознарядки Покупцем.
Місце поставки - Київська обл., м. Фастів (або згідно рознарядки Покупця).
Право власності на товар переходить до Покупця з дати поставки Товару.
Згідно п. 4.5 договору сторони домовились, що рознарядка Покупця на товар направляється ним Постачальнику в один з таких способів:
- на поштову адресу Постачальника, зазначену в цьому договорі (листом оголошеною цінністю та описом вкладення i повідомленням про вручення);
- вручається уповноваженому представнику Постачальника під розпис;
- шляхом відправлення на електронну адресу Постачальника (зазначену в цьому договорі) сканкопiї відповідної рознарядки в форматі PDF або в будь-якому іншому форматі, який забезпечує можливість ознайомлення зі змістом документу. Документ вважається отриманим Постачальником з дати його направлення Покупцем на електронну адресу Постачальника, підтвердженням чого є відповідна роздруківка з поштового програмного забезпечення Покупця.
На виконання умов договору, позивачем 18.11.2024 направлено на електронну адресу відповідача рознарядку від 15.11.2024 № ЦЗВ-20/5771, якою було надано дозвіл на поставку парії товару на суму 464 688 грн 00 коп.
Кінцевою датою поставки товару за рознарядкою є 18.12.2024 включно.
Відповідно до п. 4.6 договору датою поставки товару вважається дата підписання сторонами Акту прийому-передачі товару та/або видаткової накладної.
Згідно п. 6.3 договору загальна ціна договору становить 5 382 473,20 грн. без ПДВ, крім того ПДВ 20% - 1 076 494,64 грн., усього з ПДВ - 6 458 967,84 грн.
Відповідно до п. 8.3.1 договору постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки та на умовах, що встановлені цим договором.
Протягом терміну дії рознарядки відповідачем поставлено товар на суму 167 688 грн 00 коп., що підтверджується товарно-транспортною накладною від 13.12.2024 № Р113 та видатковою накладною № 116 від 13.12.2024.
Як зазначив позивач, станом на день подання цього позову товар на суму 297 000 грн 00 коп. відповідачем не поставлено.
У зв'язку з тим, що відповідач частково не виконав (неналежно виконав) свої зобов'язання за договором, чим порушив вимоги пунктів 1.1 та 4.2 Договору, позивач звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача 75 141 грн 00 коп. штрафних санкцій за неналежне виконання зобов'язань за договором поставки від 02.05.2024 № ЦЗВ-01-01424-01, а саме 44 550 грн 00 коп. штрафу та 30 591 грн 00 коп. пені.
Отже, неналежне виконання вчасно відповідачем зобов'язань за договором, стали підставою для звернення позивача за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Так, згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями частини 1 статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до п. 4.2 договору поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору тільки на пiдставi наданої письмової рознарядки Покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності Покупця до приймання товару. Строк поставки товару - протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту надання письмової рознарядки Покупцем.
Отже, підставою для вчинення відповідачем певних дій (поставка товару) є отримання від позивача належним чином оформленої рознарядки.
Згідно п. 4.5 договору сторони домовились, що рознарядка Покупця на товар направляється ним Постачальнику в один з таких способів:
- на поштову адресу Постачальника, зазначену в цьому договорі (листом оголошеною цінністю та описом вкладення i повідомленням про вручення);
- вручається уповноваженому представнику Постачальника під розпис;
- шляхом відправлення на електронну адресу Постачальника (зазначену в цьому договорі) сканкопiї відповідної рознарядки в форматі PDF або в будь-якому іншому форматі, який забезпечує можливість ознайомлення зі змістом документу. Документ вважається отриманим Постачальником з дати його направлення Покупцем на електронну адресу Постачальника, підтвердженням чого є відповідна роздруківка з поштового програмного забезпечення Покупця.
18.11.2024 позивачем направлено на електронну адресу відповідача рознарядку від 15.11.2024 № ЦЗВ-20/5771, якою було надано дозвіл на поставку парії товару на суму 464 688 грн 00 коп.
При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, кінцевою датою поставки товару за рознарядкою є 18.12.2024 включно.
Відповідно до п. 4.6 договору датою поставки товару вважається дата підписання сторонами Акту прийому-передачі товару та/або видаткової накладної.
Водночас, протягом терміну дії рознарядки відповідачем поставлено товар на суму 167 688 грн 00 коп., що підтверджується товарно-транспортною накладною від 13.12.2024 № Р113 та видатковою накладною № 116 від 13.12.2024.
Товар на суму 297 000 грн 00 коп. відповідачем не поставлено, що також підтверджено відповідачем у відзиві на позовну заяву.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не виконав у повному обсязі зобов'язання за договором щодо поставки товару у строк та в повному обсязі.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.
За приписами частини 1 статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. (частини 2 та 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
Штрафними санкціями згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі статтею 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
За висновком Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 необхідною умовою застосування договірної господарсько-правової відповідальності за порушення договірних зобов'язань є визначення у законі чи у договорі управленої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафних санкцій і конкретного їх розміру.
За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Пунктом 9.3.1 договору встановлено, що при порушенні строків постачання постачальник оплачує покупцю штраф у розмірі 15 (п'ятнадцять) % від вартості непоставленого в строк товару на умовах передбачених п. 4.2 цього договору, а за прострочення понад 15 (п'ятнадцять) календарних днів додатково стягується пеня у розмірі 0,1 (нуль цілих, одна десята) % від вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення. При цьому постачальник не звільняється від виконання своїх зобов'язань допоставити товар, якщо про інше його не попередив письмово покупець.
Як вірно зазначено в оскаржуваному рішенні, факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання за договором підтверджується матеріалами справи та є доведеним.
Місцевим господарським судом правильно встановлено, що відповідач заявлені позовні вимоги належними та допустимими доказами не спростував, доказів своєчасного виконання умов договору в частині своєчасної поставки товару в повному обсязі на суму 297 000 грн 00 коп. або доказів безпідставності нарахування позивачем штрафних санкцій (штрафу та пені) суду не надав.
Перевіривши наведений позивачем розрахунок суми пені та штрафу, виходячи з суми вартості товару, за яким допущено прострочення, та строку прострочення поставки, суд першої інстанції виснував, що розрахунки виконані правильно.
Таким чином, зважаючи на встановлені фактичні обставини, положення законодавства, умови укладеного між сторонами у справі договору, перевіривши розрахунок суми штрафу та пені, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем строків постачання, у зв'язку з чим, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 44 550 грн 00 коп. штрафу та пені в сумі 30 591 грн 00 коп. заявлені позивачем обґрунтовано та підлягають задоволенню.
Щодо доводів скаржника про те, що порушення строків поставки виникло внаслідок форс- мажорних обставин, а саме через неможливість контрагента вчасно виконати зобов'язання щодо постачання необхідної продукції через вихід з ладу трансформатора та обладнання (підтверджуються сертифікатом про форс-мажор ТТП) та посилання відповідача на Сертифікат Запорізької торгово-промислової палати №2300-24-2275 від 16.12.2024р., колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до п. 10.1. договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором, якщо таке невиконання є наслідком дії обставин або подій непереборної сили, які виникли після укладення цього Договору та виникли поза волею Сторін, зокрема: надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами цього Договору, обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, антитерористичними операціями, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, воєнний стан, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсія, піратство, безлад, вторгнення, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій повінь, нагромадження снігу, інші стихійні лиха та інші випадки передбачені законодавством України.
Сторони можуть додатково домовитися про обставини, що визнаються ними як обставини непереборної сили, шляхом підписання додаткової угоди до договору, яка має бути виконана у письмовій формі та підписана уповноваженими представниками сторін і скріплена печатками.
Сторона, що не може виконати зобов'язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі, з подальшим наданням підтверджуючих документів у строк, що не перевищує 30 (тридцяти) робочих днів. Належним доказом наявності вищезазначених обставин та їх тривалості є сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України або уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами (п. 10.2 договору).
Згідно з п. 10.3. договору якщо будь-які обставини непереборної сили, що підтверджені у порядку, встановленому цим договором, прямо спричинять несвоєчасність виконання договору, то умови договору можуть бути подовжені на строк, рівний тривалості цих обставин, про що сторони укладають додаткову угоду.
Відповідно до п. 10.4. договору якщо строк дії обставин непереборної сили продовжується більше ніж 60 (шістдесят) календарних днів, кожна зі сторін в установленому порядку має право розірвати цей договір.
Якщо сторона без поважних причин повідомила іншу сторону у строки, визначені п. 10.2 цього договору, про виникнення (наявність) обставини непереборної сили та/або не надала підтверджуючі ці обставини документи, така сторона у подальшому не має права вимагати подовження умов цього договору та звільнення від відповідальності, передбаченої за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим договором (п. 10.5. договору).
Відповідно до ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру. В будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
У постанові Касаційного господарського суду від 01.06.2021 у справі №910/9258/20 суд послався на раніше сформульований у цілій низці своїх постанов висновок, відповідно до якого: засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на ТПП України та уповноважені нею регіональні ТПП; форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для конкретного випадку виконання зобов'язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
До матеріалів справи відповідачем надано Сертифікат про форс-мажорні обставини № 2300-24-2275 від 16.12.2024, відповідно до якого, Запорізька торгово-промислова палата засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): аварія (вихід з ладу обладнання внаслідок перенавантаження в електромережі) для Товариства з обмеженою відповідальністю «Локотраст» щодо обов'язку з поставки товару у термін до 14.12.2024, які настали 03.12.2024 і тривають на 16.12.2024.
Дослідивши вищезазначений сертифікат, колегія суддів, так як і суд першої інстанції критично оцінює посилання на неможливість виконання зобов'язання щодо поставки товару, визначені Договором, у зв'язку з настанням форс-мажорних обставин, які за доводами позивача підтверджуються Сертифікатом про форс-мажорні обставини № 2300-24-2275 від 16.12.2024, відповідно до якого, Запорізька торгово-промислова палата засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): аварія (вихід з ладу обладнання внаслідок перенавантаження в електромережі) для Товариства з обмеженою відповідальністю «Локотраст» щодо обов'язку з поставки товару у термін до 14.12.2024, які настали 03.12.2024 і тривають на 16.12.2024, оскільки з означеного сертифікату вбачається, що аварія (вихід з ладу обладнання внаслідок перевантаження в електромережі) відбулась у контрагента відповідача - ТОВ «Машинобудівний завод «Квік», який не є стороною договору, проте товар якого мав бути поставлений.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що умовами пункту 10.1. договору не передбачено в якості форс-мажорних обставин - аварії у виробника продукції, який не є стороною цього договору.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово- промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки також викладено в постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визначення сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
До того ж, як вірно зазначено в оскаржуваному рішенні, на момент укладення договору поставки № ЦЗВ-01-01424-01 від 02.05.2024 повномасштабна агресія Російської Федерації проти України вже тривала, дані обставини для сторін договору були загальновідомим фактом.
Отже, при здійсненні господарської діяльності сторони не були позбавленні можливості враховувати і ці обставини та прораховувати можливі ризики для себе.
Відповідно до частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Згідно частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Господарським судом вірно враховано, що укладаючи договір з визначеними строками, ціною та специфікацією (кількістю, виробником, строком виготовлення), відповідач повинен був врахувати та усвідомлювати його умови та об'єктивно оцінити можливість виконання такого зобов'язання, ризики та можливі негативні наслідки для себе.
Апеляційний суд наголошує, що відповідач, прийнявши рішення про укладення договору на певних умовах, відповідно, несе повну відповідальність за настання можливих для себе негативних майнових наслідків.
Крім того, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції доречно врахував те, що надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (пункт 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 року в справі № 912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частина 1 статті 199 Господарського кодексу України).
Місцевим господарським судом слушно зауважено, що договір був укладений між сторонами 02.05.2024, тобто під час тривалої дії режиму воєнного стану, а тому відповідач повинен був усвідомлювати всі ризики настання несприятливих обставин ведення господарської діяльності, зокрема, у період дії режиму воєнного стану.
Також, судова колегія враховує положення ст. 617 ЦК України, відповідно до якої, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що у даному конкретному випадку вихід обладнання виробника ТОВ "МЗ"КВІК" з ладу внаслідок перевантаження в електромережі не може бути форс-мажорною обставиною для відповідача в розумінні ст. 617 ЦК України, а Сертифікат Запорізької торгово-промислової палати №2300-24-2275 від 16.12.2024 р. не має преюдиційного характеру і має оцінюватись судом у сукупності з іншими доказами.
Враховуючи зазначене, посилання відповідача на те, що для нього настали форс-мажорні обставини, у зв'язку з виходом з ладу трансформатора та обладнання ТОВ "МЗ "КВІК" (виробника товару) внаслідок перевантаження в електромережі, відхиляються.
Доводи апеляційної скарги про те, що «… також форс-мажорні обставини виникли у зв'язку з аварійними та погодинними відключеннями електроенергії, окрім того враховуючи необхідність реагування на повітряні тривоги у зв'язку з обстрілами м. Запоріжжя, зокрема керованими авіабомбами, позивач не має можливості безперебійно здійснювати свою діяльність…» відхиляються апеляційним судом з огляду на наступне.
Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Відповідно до частини 1 статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд (стаття 44 Господарського кодексу України).
Тобто, як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідач, здійснюючи господарську діяльність взяв на себе відповідні зобов'язання і мав передбачити пов'язані із цим ризики ведення господарської діяльності.
Крім того, колегія суддів зауважує, що відповідно до п. 17.2. договору сторони підтверджують, що вони усвідомлюють усі ризики пов'язані з виконанням умов цього Договору, який укладається в умовах дії воєнного стану, введеного в установленому законодавством порядку.
Як правильно вказано в оскаржуваному рішенні, необхідно враховувати, що сторони укладаючи договір погодили усі його істотні умови, в тому числі ціну, штрафні санкції, строк виконання. Відтак відповідач, прийнявши на себе зобов'язання за договором погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов'язань, а також усвідомлював визначені договором строки поставки товару.
Щодо посилань відповідача на загальновідомі обставини, господарським судом доречно враховано, що зазначена обставина стосується обох сторін справи; відповідачем не надано доказів в підтвердження перешкоджання здійснювати підприємницьку діяльність під час воєнного стану (зупинення роботи, звільнення та мобілізація працівників, використання майна для воєнних потреб тощо).
Судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що сам факт введення воєнного стану на території України не є імперативною підставою для звільнення всіх боржників від відповідальності за прострочення виконання зобов'язання за час існування форс-мажорних обставин. У кожному конкретному випадку у конкретних відносинах боржник має довести безпосередній вплив непереборної обставини на можливість виконання ним зобов'язання.
При цьому, слід звернути увагу, що як відповідач, так і позивач під час воєнного стану в Україні знаходяться в однакових умовах, отже несприятливі обставини, пов'язані з військовою агресією Російської Федерації проти України настали не тільки для відповідача, але й для позивача.
Всі суб'єкти підприємницької діяльності, підприємства, установи та організації України знаходяться в рівних умовах та здійснюють свою господарську діяльність в однаковому несприятливому економічному становищі та повинні вживати усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що підстави для звільнення відповідача від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань за договором відсутні.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам у справі, та, як наслідок невірно застосував вищенаведені норми Цивільного кодексу України, що призвело до неправильного вирішення даної справи, не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову.
Судова колегія вважає, що місцевий господарський суд з достатньою повнотою дослідив усі обставини справи, надав належну оцінку представленим доказам, висновки суду не суперечать матеріалам справи, обставини, які мають значення по справі, судом установлені вірно. Порушень норм матеріального та процесуального права не установлено.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження.
З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Запорізької області від 30.06.2025 у справі № 908/1042/25 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Локотраст» на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на апелянта.
З підстав наведеного та керуючись статтями 269, 270, 273, 275, 276, 281-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Локотраст» на рішення Господарського суду Запорізької області від 30.06.2025 у справі № 908/1042/25 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 30.06.2025 у справі № 908/1042/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.В. Чус
Суддя І.М. Кощеєв
Суддя М.О. Дармін