30 жовтня 2025 року м. Харків Справа №922/1960/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Россолов В.В., суддя Слободін М.М.,
за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,
за участю представників у режимі відеоконференції:
позивача - Святокум Олександр Миколайович - керівник витяг з ЄДР ЮО, ФОП та ГФ,
відповідача - Скубира Олександр Миколайович -адвокат, свідоцтво №229 від 23.12.2005, довіреність від 03.07.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали справи за апеляційною скаргою відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Новоабразив» (вх.№1972Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 26.08.2025 у справі №922/1960/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альторіс» (місцезнаходження: 54007, місто Миколаїв, вулиця Автомобільна, будинок 10; код ЄДРПОУ: 37206310),
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Новоабразив» (місцезнаходження: 63202, Харківська область, смт. Нова Водолага, вулиця Харківська, будинок 144 а; код ЄДРПОУ: 43597977),
про стягнення 474341,93 грн,-
Рішенням Господарського суду Харківської області від 26.08.2025 у справі №922/1960/25 (повний текст складено 26.08.2025, суддя Рильова В.В.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Альторіс» задоволено повністю.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Новоабразив» (місцезнаходження: 63202, Харківська область, смт. Нова Водолага, вулиця Харківська, будинок 144а; код ЄДРПОУ: 43597977) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Альторіс» (місцезнаходження: 54007, місто Миколаїв, вулиця Автомобільна, будинок 10; код ЄДРПОУ: 37206310) суму заборгованості за договором відступлення права вимоги від 29.07.2021 у розмірі 474341,93 грн (334287,06 грн - сума основної заборгованості, 29453,89 грн - 3% річних, 110600,98 грн - інфляційні збитки ), а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 7115,13 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Новоабразив» звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм права просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 26.08.2025 по справі №922/1960/25, прийняти нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Альторіс» у задоволенні позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Новоабразив» про стягнення 334287,06 грн - суми основної заборгованості по договору про відступлення права вимоги від 29.07.2021 б/н, 29453,89 грн - 3% річних, 110600,98 грн - інфляційних збитків, а також витрат зі сплати судового збору у розмірі 7115,13 грн, судові витрати покласти на позивача.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає про те, що відповідно до заяви про зміну позову від 07.07.2025 позивач збільшив розрахунок 3% річних та інфляційних втрат на період з 30.04.2025 по 06.07.2025. На переконання відповідача, суд першої інстанції помилково прийняв заяву про зміну позовних вимог від 07.07.2025 позивача, оскільки позовні вимоги позивача, викладені у заяві про зміну предмету позову від 07.07.2025 щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1868,34 грн, розрахованих на суму боргу 334287,06 грн за період з 30.04.2025 по 06.07.2025; інфляційних втрат у розмірі 8762,19 грн, розрахованих на суму боргу 334287,06 грн за період з 30.04.2025 по 06.07.2025, є новими позовними вимогами, які не були заявлені позивачем у позовній заяві від 05.06.2025, у зв'язку з чим, не підлягали розгляду у справі №922/1960/25.
Відповідач зазначає, що на 6 аркуші договору поставки від 01.09.2017 №16 ТОВ «Строй Опт» зроблено застереження, що даний договір підписано з протоколом розбіжностей, втім, матеріали справи №922/1960/25 не містять ні протоколу розбіжностей до договору поставки, ні протоколу узгодження розбіжностей, що в силу приписів ст. 181 Господарського кодексу України, в редакції чинній на час укладання договору поставки, є підставою вважати договір поставки від 01.09.2017 №16 неукладеним (таким, що не відбувся).
За твердженням відповідача, без подання належних та допустимих доказів укладення договору поставки від 01.09.2017 №16 між позивачем та ТОВ «Строй Опт», можна вважати, що права позивача не перейшли до відповідача за договором про відступлення права вимоги від 29.07.2021 б/н, у зв'язку з чим, як наслідок, у відповідача не виникло обов'язку по оплаті відступлених прав позивачу.
Відповідач зазначає, що здійснив зарахування зустрічних однорідних вимог, в результаті чого, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Новоабразив» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Альторіс» по договору про відступлення права вимоги від 29.07.2021 б/н вважається погашеною у сумі 245798,82 грн та становить 88488,24 грн, що підтверджується: заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог від 23.06.2025 №25; накладною від 24.06.2025 №6320203040403, описом вкладення в цінний лист від 24.06.2025 №6320203040403, фіскальним чеком від 24.06.2025 №4000080549, які підтверджують надсилання заяви від 23.06.2025 №25 позивачу; трекінгом відправлення за номером 6320203040403 з сайтуhttps://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html, який підтверджує отримання позивачем заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 23.06.2025 №25.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Новоабразив» також зазначає, що заява про зарахування зустрічних однорідних вимог від 23.06.2025 №25 позивачем не оскаржувалась, таким чином є дійсною. На думку відповідача, зарахування зустрічних однорідних вимог, яке проведене відповідачем згідно заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 23.06.2025 №25 є обґрунтованим та таким, що повністю відповідає вимогам чинного законодавства України, а висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог є таким, що не відповідає положенням чинного законодавства України, оскільки суд першої інстанції у справі №922/1960/25 не мав права вирішувати питання щодо її задоволення або залишення без задоволення.
Також заявник апеляційної скарги повідомляє, що позивач не заперечував у суді першої інстанції про здійснення часткової оплати поставленого товару, і тому відповідач платіжні доручення не надавав, але у зв'язку, на думку заявника, з помилковістю висновків суду першої інстанції щодо математичної вірності суми заборгованості просить долучити до матеріалів справи №922/1960/25 платіжні доручення від 14.02.2022 №2737 на суму 53000,00 грн, від 16.02.2022 №2744 на суму 20000,00 грн. та від 18.02.2022 №2749 на суму 20000,00 грн, які додає до апеляційної скарги.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.09.2025 (у складі колегії суддів: головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Новоабразив» на рішення Господарського суду Харківської області від 26.08.2025 у справі №922/1960/25, встановлено учасникам справи строк до 15.10.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження; повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 30.10.2025 об 11:00 год. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/1960/25.
Вказана ухвала суду була направлена учасникам справи засобами електронного зв'язку до електронного кабінету користувача і доставлена їм 29.09.2025 року.
02.10.2025 року матеріали справи №922/1960/25 надійшли до суду апеляційної інстанції.
14.10.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Альторіс» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
15.10.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Новоабразив» надійшли додаткові пояснення у справі, у яких відповідач просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 26.08.2025 у справі № 922/1960/25, прийняти нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Альторіс» у задоволенні позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Новоабразив» про стягнення 334287,06 грн - суми основної заборгованості по договору про відступлення права вимоги від 29.07.2021 б/н, 29453,89 грн - 3% річних, 110600,98 грн - інфляційних збитків, а також витрат зі сплати судового збору у розмірі 7115,13 грн; судові витрати просить покласти на позивача.
Відповідно до розпорядження Східного апеляційного господарського суду щодо повторного автоматизованого розподілу справи та витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.10.2025 у зв'язку з відпусткою судді Склярук О.І., яка входить до складу колегії суддів для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Россолов В.В., суддя Слободін М.М.
30.10.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Альторіс» надійшли додаткові пояснення у справі, в яких позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
У судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити, представник позивача проти апеляційної скарги заперечував та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Щодо наданих відповідачем до апеляційної скарги додаткових доказів колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 - 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Окрім того, відповідно до положень ч. 3, 4, 5, 8 ст. 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Проте, вказані докази не були предметом дослідження суду першої інстанції, а відповідачем не доведено виняткових обставин неможливості подання їх суду з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Враховуючи викладене, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для прийняття наданих відповідачем додаткових доказів.
Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення з урахуванням повноважень, визначених ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила таке.
01.09.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Альторіс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Строй Опт» було укладено договір поставки №16 (далі - договір), відповідно до умов якого предметом була поставка постачальником - ТОВ «Альторіс», на адресу покупця - ТОВ «Строй Опт», товару, на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п.2.1. договору поставка товару здійснюється на підставі заявки покупця (в рамках специфікації), в якій повинно бути вказано: асортимент замовленого покупцем товару, його кількість та необхідний термін поставки.
Згідно п.4.1-4.2 договору обов'язок постачальника по передачі товару вважається виконаним в момент передачі товару покупцю, який визначається датою накладної. Право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі або пошкодження товару, переходить до покупця з моменту одержання товару, що підтверджується підписами на видатковій накладній.
Ціна товару визначається згідно специфікації (видаткової накладної) постачальника. Загальна вартість кожної партії товару вказується в видаткових накладних постачальником (п.7.1 договору).
Згідно п.7.4 договору сторони погодили, що оплата товару здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, зазначений у розділі 12 даного договору.
Відповідно до п. 11.5. договору даний договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 01.09.2018. Договір підлягає автоматичній пролонгації на кожний наступний календарний рік у випадку, якщо жодна із сторін не відмовиться письмово від пролонгації не менше ніж за 14 днів до дати закінчення договору.
Матеріали справи містять видаткові накладні про поставку ТОВ «Альторіс» товару ТОВ «Строй Опт»: №3083 від 27.09.2017 на суму 18270,60 грн, №3084 від 27.09.2017 на суму 20549,28 грн, №3085 від 27.09.2017 на суму 35,70 грн, №3086 від 27.09.2017 на суму 4392,66 грн, №3088 від 27.09.2017 на суму 14,64 грн, №3089 від 27.09.2017 на суму 24592,98 грн, №3090 від 27.09.2017 на суму 88436,94 грн, №3091 від 27.09.2017 на суму 29,28 грн, №3087 від 27.09.2017 на суму 17154,54 грн, №3750 від 21.11.2017 на суму 9708,30 грн, №3869 від 28.11.2017 на суму 22633,26 грн, №3309 від 17.10.2017 на суму 16474,02 грн, №3333 від 18.10.2017 на суму 7514,46 грн, №3415 від 24.10.2017 на суму 25364,10 грн, №3500 від 31.10.2017 на суму 38591,58 грн, №3670 від 14.11.2017 на суму 38900,40 грн, №АЛТ02858 від 01.11.2018 на суму 49277,65 грн, №АЛТ02913 від 06.11.2018 на суму 9317,63 грн, №АЛТ02930 від 13.11.2018 на суму 11397,55 грн, №2953 від 20.11.2018 на суму 35884,73 грн, №2985 від 27.11.2018 на суму 10790,58 грн, №3118 від 18.12.2018 на суму 64475,90 грн, №207 від 30.01.2018 на суму 51362,64 грн, №301 від 06.02.2018 на суму 14414,88 грн, №329 від 13.02.2018 на суму 19776,96 грн, №398 від 20.02.2018 на суму 16932,96 грн, №475 від 27.02.2018 на суму 16231,32 грн, №569 від 13.03.2018 на суму 9630,42 грн, №584 від 15.03.2018 на суму 41068,80 грн, №651 від 20.03.2018 на суму 24875,82 грн, №659 від 26.03.2018 на суму 8600,00 грн,№660 від 27.03.2018 на суму 16052,02 грн, №734 від 03.04.2018 на суму 22375,58 грн, №738 від 03.04.2018 на суму 975,00 грн, №881 від 17.04.2018 на суму 22052,82 грн, №69 від 15.01.2019 на суму 31596,92 грн, №125 від 22.01.2019 на суму 7971,40 грн, №175 від 05.02.2019 на суму 21574,72 грн, №179 від 12.02.2019 на суму 15538,23 грн, №184 від 26.02.2019 на суму 20529,55 грн, №188 від 05.03.2019 на суму 11874,53 грн, №220 від 12.03.2019 на суму 16797,00 грн, №АЛТ00247 від 19.03.2019 на суму 29980,64 грн, №256 від 26.03.2019 на суму 18782,90 грн, №АЛТ00306 від 16.04.2019 на суму 63219,30 грн, №АЛТ00342 від 23.04.2019 на суму 14734,16 грн, №АЛТ00385 від 17.05.2019 на суму 52829,21 грн, №441 від 14.05.2019 на суму 12165,42 грн, №442 від 14.05.2019 на суму 137809,02 грн, №583 від 04.06.2019 на суму 30725,35 грн, №АЛТ00597 від 11.06.2019 на суму 28381,95 грн, №АЛТ00598 від 11.06.2019 на суму 50615,70 грн, №650 від 18.06.2019 на суму 27978,58 грн, №АЛТ00751 від 03.07.2019 на суму 22685,14 грн, №АЛТ00860 від 16.07.2019 на суму 99011,94 грн, №АЛТ00861 від 16.07.2019 на суму 41038,63 грн, №1010 від 30.07.2019 на суму 34271,22 грн, №1064 від 06.08.2019 на суму 22218,06 грн, №АЛТ01145 від 20.08.2019 на суму 61976,88 грн, №1250 від 03.09.2019 на суму 34186,86 грн, №1251 від 03.09.2019 на суму 47573,68 грн, №1333 від 17.09.2019 на суму 38111,75 грн, №1485 від 01.10.2019 на суму 37518,12 грн, №АЛТ01574 від 08.10.2019 на суму 42141,90 грн, №АЛТ01667 від 16.10.2019 на суму 32895,10 грн, №АЛТ01733 від 22.10.2019 на суму 19442,76 грн, №АЛТ01785 від 29.10.2019 на суму 22627,90 грн, №АЛТ01833від 05.11.2019 на суму 27642,49 грн, №АЛТ01915 від 12.11.2019 на суму 31987,16 грн, №АЛТ02215 від 10.12.2019 на суму 48428,11 грн, №АЛТ02276 від 17.12.2019 на суму 119773,20 грн, №АЛТ00083 від 21.01.2020 на суму 17218,66 грн, №АЛТ00158 від 04.02.2020 на суму 25634,34 грн, №АЛТ00219 від 18.02.2020 на суму 37759,98 грн, №АЛТ00382 від 17.03.2020 на суму 49511,79 грн, №АЛТ00383 від 17.03.2020 на суму 33383,46 грн, №456 від 10.04.2020 на суму 30028,58 грн, №АЛТ00492 від 23.04.2020 на суму 22699,74 грн, №636 від 12.05.2020 на суму 56208,24 грн, №АЛТ00776 від 26.05.2020 на суму 86022,92 грн, №АЛТ00874 від 02.06.2020 на суму 101968,27 грн, №АЛТ01027 від 16.06.2020 на суму 78143,58 грн, №1195 від 07.07.2020 на суму 43748,70 грн, №1292 від 21.07.2020 на суму 47200,16 грн, №1357 від 04.08.2020 на суму 78304,72 грн, №1514 від 25.08.2020 на суму 72334,94 грн, №1841 від 22.09.2020 на суму 35930,02 грн, №1885 від 29.09.2020 на суму 54403,42 грн.
Також матеріали справи містять підписану сторонами договору накладну на повернення товару №191002/15298 від 01.07.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю «Строй Опт» Товариству з обмеженою відповідальністю «Альторіс» на загальну суму 103538,90 грн.
За твердженням позивача, станом на 29.07.2021 заборгованість покупця за договором поставки №16 від 01.09.2017 складала 573747,71 грн, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків за період з 23.03.2021 по 28.07.2021, складеним між ТОВ «Альторіс» та ТОВ «Строй Опт».
29.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Альторіс» (далі - первісний кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю «Строй Опт» (код ЄДРПОУ 41481333) (далі - боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Новоабразив» (код ЄДРПОУ 32365441) (далі - новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги б/н (далі - договір про відступлення права вимоги).
Згідно умов пункту 1.1 договору про відступлення права вимоги за цим договором первісний кредитор відступає, а новий кредитор повністю приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові і стає кредитором за договором поставки №16 від 01.09.2017, укладеним між первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю «Строй Опт».
За умовами пункту 1.2 договору про відступлення права вимоги новий кредитор повністю одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання зобов'язань за основним договором у сумі 573747,71 грн.
Пунктом 1.3 договору про відступлення права вимоги встановлено, що право вимоги первісного кредитора до боржника на суму 573747,71 грн за основним договором підтверджується актом звірки і передаються первісним кредитором новому кредитору в момент підписання сторонами цього договору.
Положеннями пункту 1.4 договору про відступлення права вимоги визначено, що моментом переходу права вимоги Первісного кредитору за договором, визначеним у п.1.1 даного договору, до нового кредитора, є підписання цього договору про відступлення права вимоги.
За приписами пункту 2.1. підписанням цього договору сторони підтверджують передачу первісним кредитором новому кредитору всіх оригіналів документів на підтвердження прав вимоги за основним договором.
Згідно пункту 3.1 у випадку порушень своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену чинним законодавством України. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Пунктом 3.4 договору про відступлення права вимоги первісний кредитор не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником зобов'язань, право на вимогу яких відступається за цим договором.
Новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків у випадку неповідомлення або неналежного повідомлення боржника про заміну кредитора у зобов'язанні та/або невиконання боржником основного зобов'язання (п.3.6. вищевказаного договору).
Як визначено сторонами у пункті 4.1 договору про відступлення права вимоги сума відступлених прав вимоги становить 573747,71 грн.
У відповідності до вимог пункту 4.2. договору про відступлення права вимоги новий кредитор зобов'язується сплатити на користь первісного кредитора суму відступлених прав вимоги в розмірі 573747,71 грн, не пізніше 29.07.2022.
Пунктом 5.1 договору про відступлення права вимоги цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Після підписання договору всі попередні переговори за ним, листування, попередні угоди та протоколи про наміри з питань, що так чи інакше стосуються цього договору, втрачають юридичну силу (п. 5.2. договору про відступлення права вимоги).
За твердженням позивача, відповідачем частково виконано свої зобов'язання за договором про відступлення права вимоги та сплачено на користь позивача суму коштів у розмірі 239460,45 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №1377086502 від 09.09.2021 на суму 90000,00 грн; №1944451996 від 23.09.2021 на суму 43000,00 грн; №1944452230 від 07.10.2021 на суму 18846,03 грн; №1377086591 від 26.10.2021 на суму 8300,00 грн; №1377086618 від 12.11.2021 на суму 22558,99 грн; №1377086634 від 26.11.2021 на суму 21755,63 грн; №1377086721 від 10.12.2021 на суму 15000,00 грн; №1377089734 від 16.12.2021 на суму 5000,00 грн; №1377089743 від 23.12.2021 на суму 15000,00 грн.
Враховуючи несплату відповідачем заборгованості у розмірі 334287,06 грн за договором про відступлення права вимоги, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення вказаної заборгованості та нарахованих 3% річних в розмірі 29453,89 грн та інфляційних втрат у розмірі 110600,98 грн (з урахуванням заяви вх.№15962 від 08.07.2025) у відповідності до ст.625 ЦК України.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, враховуючи неналежне виконання ТОВ «Новоабразив» зобов'язань з оплати заборгованості за договором про відступлення права вимоги від 29.07.2021, дійшов висновку про правомірність позовних вимог.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, апеляційний господарський суд зазначає таке.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 1, 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із статтями 627 - 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 513 ЦК України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 ЦК України).
Боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання (ст. 518 ЦК України).
Предметом розгляду справи є стягнення заборгованості за договором відступлення права вимоги від 29.07.2021, укладеного між ТОВ «Альторіс» як первісним кредитором та ТОВ «Новоабразив» як новим кредитором та ТОВ «Строй Опт».
Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до договору про відступлення права вимоги б/н від 29.07.2021 ТОВ «Альторіс» відступило ТОВ «Новоабразив» право вимоги за договором поставки №16 від 01.09.2017, отже, договір про відступлення прав вимоги за його ознаками є договором, за яким у зобов'язаннях за договором поставки №16 від 01.09.2017 первісний кредитор ТОВ «Альторіс» замінений на ТОВ «Новоабразив», і новий кредитор повністю одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника належного виконання зобов'язань за основним договором у сумі 573747,71 грн.
Як вбачається з умов договору про відступлення права вимоги, право вимоги первісного кредитора до боржника на суму 573747,71 грн за основним договором підтверджується актом звірки (п.1.3), який наявний у матеріалах справи, та визначає заборгованість покупця за договором поставки №16 від 01.09.2017 станом на 29.07.2021 складала 573747,71 грн.
Колегією суддів встановлено, що договір поставки №16 від 01.09.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Альторіс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Строй Опт» був чинним станом на момент укладення договору відступлення права вимоги від 29.07.2021, оскільки будь-яких листів (повідомлень) про його припинення матеріали справи не містять.
Необхідно звернути увагу, що відповідно до положень ст. 204 ЦК України презумпція правомірності правочину (якщо його недійсність прямо не встановлена законом) може бути спростована лише в судовому порядку. Тобто, в силу приписів зазначеної статті, правомірність правочину презюмується і обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на особу, яка заявляє про його недійсність.
Враховуючи, що встановлена ст. 204 ЦК України презумпція правомірності правочину не спростована, у суду відсутні підстави не враховувати укладений між сторонами договір під час розгляду справи. Крім того, матеріали справи не містять інформації, що вказаний договір визнався у судовому поряду недійсним або був розірваним.
Колегія суддів зазначає, що відсутність протоколу розбіжностей до договору поставки не свідчить про його неукладеність, з огляду на те, що спірна заборгованість виникла на підставі договору про відступлення права вимоги від 29.07.2021 б/н та сторони погодили, що моментом переходу права вимоги первісного кредитора до нового кредитора на суму 573747, 71 грн, є підписання договору про відступлення права вимоги. При цьому за умовами договору про відступлення права вимоги (п.1.2.) сторони дійшли згоди про передачу первісним кредитором новому кредитору всіх оригіналів документів на підтвердження прав вимоги за основним договором.
Враховуючи встановлену ст.204 ЦК України та неспростовану в межах цієї справи в порядку ст.215 цього Кодексу презумпцію правомірності означених договорів, апеляційний господарський суд вважає його належною у розумінні ст. 11, 509 Цивільного кодексу України підставою для виникнення та існування обумовлених такими правовідносинами кореспондуючих прав і обов'язків сторін.
Матеріалами справи підтверджується, що у строк визначений п.4.2. договору про відступлення права вимоги новий кредитор не сплатив на користь первісного кредитора суму відступлених прав вимоги в розмірі 573747,71 грн в повному обсязі, водночас, відповідачем було проведено лише часткову оплату за договором про відступлення права вимоги у розмірі 239460,45 грн.
З огляду на наявну заборгованість в розмірі 334287,06 грн, що вказує на порушення відповідачем обов'язку по сплаті грошових коштів у визначений договором строк, допустивши прострочення виконання зобов'язання, дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦК України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.
Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, колегія суддів враховує, що укладаючи договір сторони погодили усі його істотні умови, в тому числі строк виконання зобов'язання, відповідальність сторін за невиконання або неналежне його виконання. Відтак, відповідач, прийнявши на себе зобов'язання за договором, усвідомлював визначені ним відповідні умови щодо обсягу зобов'язання, строків його виконання та погодився із передбаченою відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов'язань.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідач не заперечує правильність нарахування інфляційних, 3% річних; він не надає свій контррозрахунок, а лише зазначає про відсутність зобов'язань за договором між сторонами та неможливість застосування відповідальності при відсутності простроченого грошового зобов'язання.
Перевіривши правильність нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України та умовам договору, здійснено позивачем арифметично вірно, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно доводів відповідача щодо неврахування заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, колегія суддів зазначає таке.
Статтею 598 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
За загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 ЦК України). Ці підстави наведено у статтях 599-601, 604-609 ЦК України.
Згідно зі ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Виходячи з положень ст. 598, 601 ЦК України за своєю правовою природою заява про зарахування зустрічних однорідних вимог є одностороннім правочином. Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог, про яке заявлено однією із сторін у зобов'язанні, здійснюється в силу положень ст. 601 ЦК України та не пов'язується із прийняттям такого зарахування іншою стороною. При цьому, чинним законодавством не передбачено спеціальних вимог щодо форми заяви про зарахування зустрічних вимог як одностороннього правочину, тому її слід вважати зробленою, а зобов'язання припиненим внаслідок заліку зустрічних однорідних вимог (враховуючи зокрема і положення п.1 ч.1 ст. 211 ЦК України), у момент вчинення такого правочину, тобто у момент реалізації цього правочину суб'єктом через його відповідне зовнішнє волевиявлення (зокрема, направленням такої заяви іншій стороні у зобов'язанні).
Відповідно до вимог ст. 601 ЦК України зарахування здійснюється за наявності наступних умов:
1) вимоги сторін мають бути зустрічні, тобто такі, які випливають з двох різних зобов'язань, між двома особами, де кредитор одного зобов'язання є боржником іншого (те саме повинно бути і з боржником);
2) вимоги мають бути однорідними, тобто в обох зобов'язаннях повинні бути речі одного роду (гроші чи інші однорідні речі);
3) необхідно, щоб за обома вимогами настав строк виконання, оскільки не можна пред'явити до зарахування вимоги за таким зобов'язанням, яке не підлягає виконанню.
Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого (меншого) зобов'язання.
Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин, є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин.
Разом з тим, ще однією важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог є безспірність вимог, які зараховуються, а саме, відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов'язань.
Умова щодо безспірності вимог, які зараховуються, а саме: відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, не передбачена чинним законодавством, зокрема статтею 601 ЦК України, але випливає із тлумачення змісту визначених законом вимог і застосовується судами відповідно до усталеної правової позиції, викладеної у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №910/21652/17, від 11.09.2018 у справі № 910/21648/17, від 11.10.2018 у справі №910/23246/17, від 15.08.2019 у справі №910/21683/17, від 11.09.2019 у справі №910/21566/17, від 25.09.2019 у справі №910/21645/17, від 01.10.2019 у справі №910/12968/17, від 05.11.2019 у справі №914/2326/18.
Колегією суддів встановлено, що відповідачем у справі 23.06.2025 сформовано заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог, яку направлено цінним листом з описом вкладення 24.06.2025 (трекінг поштового відправлення 6320203040403) на адресу ТОВ «Альторіс», яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та яка зазначена у договорі про відступлення права вимоги (54007, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Автомобільна, буд. 10).
Опис вкладення у цінний лист містить в собі інформацію про найменування підприємства, якому направляється заява, поштовий індекс, місце призначення та номер телефону, а саме 067-562-10-18 (т.1, а.с.217).
Як вбачається зі змісту вказаної заяви, ТОВ «Новоабразив» зазначає, що має грошове зобов'язання перед ТОВ «Альторіс» по договору про відступлення права вимоги від 29.07.2021 б/н на суму 334287,06 грн. Водночас, ТОВ «Новоабразив» заявляє про часткове припинення вищезазначеного грошового зобов'язання шляхом зарахування грошової суми 245798,82 грн, погашенням частини грошового зобов'язання ТОВ «Альторіс» перед ТОВ «Новоабразив» по договору від 09.07.2020 №20/07-Д, в тому числi за видатковими накладними від 11.01.2022 №40 на суму 93876,00 грн, від 27.01.2022 №257 на суму 96437,10 грн, від 04.02.2022 №355 на суму 111091,92 грн, від 11.02.2022 №449 на суму 37393,80 грн.
Колегія суддів враховує висновки, викладені у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №910/11116/19:
- безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором (пункт 47 постанови);
- за дотримання умов, передбачених статтею 601 ЦК України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 ЦК України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним (пункт 48 постанови);
- заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог (пункт 49 постанови);
- наявність на момент зарахування іншого спору (спорів) в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов'язанням не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника (пункт 50 постанови);
- наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення (пункт 51 постанови).
Колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності заборгованості ТОВ «Альторіс» перед ТОВ «Новоабразив» (договору №20/07-Д від 09.07.2020, видаткових накладних від 11.01.2022 №40 на суму 93876,00 грн, від 27.01.2022 №257 на суму 96437,10 грн, від 04.02.2022 №355 на суму 111091,92 грн, від 11.02.2022 №449 на суму 37393,80 грн), що унеможливлює перевірку правомірності та обґрунтованості здійснених зарахувань, зокрема, щодо питання про настання строку виконання за відповідною вимогою.
Крім того, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо недоведеності та суперечливості позиції відповідача щодо суми заборгованості, яка, на думку відповідача мається ТОВ «Альторіс» перед ТОВ «Новоабразив» та про яку вказується у заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки при складанні сум за переліченими у заяві накладними загальна сума поставки становить 338798,82 грн, а не 245798,82 грн.
Разом з цим, відповідачем до заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог не додано доказів сплати позивачем на користь відповідача заборгованості у відповідності до претензії, а саме: платіжних інструкцій, виписок банку про сплату коштів за договором №20/07-Д від 09.07.2020 на підставі претензії (на які є посилання в заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог).
Окремо колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що вказана заява ТОВ «Новоабразив» про зарахування зустрічних однорідних вимог була направлена позивачу 24.06.2025, тобто вже після прийняття Господарським судом Харківської області позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Альторіс» до розгляду та відкриття спрощеного позовного провадження у справі №922/1960/25.
Таким чином, станом на дату подання позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Альторіс» відповідач не здійснював дій щодо зарахування зустрічних вимог.
Водночас, у відзиві на позовну заяву (вх.№15691/25 від 03.07.2025) відповідач зазначає про те, що договір поставки від 01.09.2017 №16 є неукладеним; права позивача не перейшли до відповідача за договором про відступлення права вимоги від 29.07.2021 б/н, у зв'язку з чим у відповідача не виникло обов'язку по оплаті відступлених прав позивачу.
Фактично, відповідач у відзиві на позовну заяву стверджує, що в нього відсутні зобов'язання зі сплати заборгованості у розмірі 334287,06 грн, натомість зазначає про зарахування зустрічних вимог і повідомляє про «можливу заборгованість у розмірі 88488,24 грн».
Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм.
Суд акцентує увагу, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною.
Справедливість, добросовісність та розумність є загальними засадами цивільного права, закріпленими у ст. 3 та інших статтях Цивільного кодексу України, яким мають відповідати дії будь-якого суб'єкта. Ці загальні засади втілюються в конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Розумність, зокрема, характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється на сферу виконання зобов'язань та на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають тою межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Тобто принцип справедливості, визначаючи межі здійснення суб'єктивного права, вимагає таких умов поведінки: 1) відповідність поведінки уповноваженої особи до умов договору (якщо він існував) або до актів цивільного законодавства; 2) врахування публічного інтересу і моральних засад суспільства; 3) відсутність зловживання правом.
Справедливість у процесуальному аспекті означає неупередженість (незалежність) та об'єктивність, така, що у рівній мірі (без привілеїв) враховує інтереси учасників судового провадження, відповідає моральним та правовим нормам.
Для ухвалення судового рішення може виявитися необхідним не лише врахувати відповідні правові положення, а й взяти до уваги неправові поняття та реалії, які стосуються контексту спору. Це вимагає від судді усвідомлення наявності таких міркувань при вирішенні справи (пункт 22 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень).
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечень осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
А тому, колегія суддів приходить до висновку, що за даних умов врахування заяви про зарахування однорідних зустрічних вимог при спірності вказаної заборгованості, про яку зазначає сам відповідач у відзиві, не відповідає принципам розумності, добросовісності та справедливості, та як обґрунтовано зазначено судом першої інстанції не дозволяє зробити висновок про безспірність зустрічних однорідних вимог, що виключає можливість здійснення їх зарахування на підставі заяви №25 від 23.06.2025.
Щодо доводів заявника апеляційної скарги про те, що заявою про зміну позову від 07.07.2025 позивач збільшив розрахунок 3% річних та інфляційних втрат на період з 30.04.2025 по 06.07.2025 і це є новими позовними вимогами, які не були заявлені позивачем у позовній заяві від 05.06.2025, у зв'язку з чим, не підлягали розгляду у справі №922/1960/25, колегія суддів зазначає таке.
Згідно зі статтею 14 ГПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
У частині першій та пунктах 4, 5 частини третьої статті 162 ГПК України зазначено, що в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
У постанові Верховного Суду, від 10.04.2024 у справі №912/1725/22, викладено, зокрема, такий правовий висновок: «Принцип диспозитивності у господарському процесі означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою господарського суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Імперативною нормою частини 2 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог».
Положення статті 46 ГПК України визначають процесуальні права та обов'язки сторін. Крім прав та обов'язків, визначених у ст. 42 цього Кодексу: 1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу; 2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; 3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин. Тобто, зміна предмету позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача (подібна за змістом правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20.02.2024 року у справі №922/3960/23).
Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.
У цьому спорі позивач звернувся до відповідача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Новоабразив» заборгованості у розмірі 452043,11 грн (334287,06 грн - основна заборгованість, 101838,79 грн - інфляційні збитки, 27585,55 грн - 3% річних.). Так предметом позову у справі є стягнення 334287,06 грн основної заборгованості, 101838,79 грн - інфляційних збитків за період з 30.07.2022 по 29.04.2025, 27585,55 грн - 3% річних за період з 30.07.2022 по 29.04.2025.
08.07.2025 до Господарського суду Харківської області від позивача надійшла заява про зміну предмету позову (вх.№15962), відповідно до якої позивач просив суд прийняти таку заяву і розглядати справу з урахуванням вимог, вказаних у цій заяві, а саме: позивачем проведено перерахунок ціни позову яка включає суму заборгованості, 3% річних та інфляційних втрат та збільшено її на 22298,76 грн. (загальна сума складає 334287,06 грн.) з огляду на розрахунок суми боргу станом на 06.07.2025.
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, у поданій заяві від 08.07.2025 позивач просить стягнути 3% річних та інфляційні втрати за період з 30.07.2022 по 06.07.2025.
Колегія суддів зазначає, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат і 3% річних є акцесорними (додатковими до основного), залежать від основного зобов'язання і поділяють його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги. Отже, вони не є новими окремими вимогами, які могли б змінити предмет або підстави позову.
З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заява позивача, в якій він просить здійснити зміну предмету позову, за своєю суттю не є заявою про зміну предмета позову (оскільки відсутня зміна вимоги з якою позивач звернувся до відповідача), а є заявою про збільшення позовних вимог (оскільки відбулась саме кількісна зміна заявлених 3% річних та інфляційних витрат), та здійснив подальший розгляд справи з її урахуванням.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
На підставі викладеного, враховуючи, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Новоабразив» без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 26.08.2025 у справі №922/1960/25 без змін.
З урахуванням приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Новоабразив» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 26.08.2025 у справі №922/1960/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено 06.11.2025 року.
Головуючий суддя В.С. Хачатрян
Суддя В.В. Россолов
Суддя М.М. Слободін