ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
03 листопада 2025 року Справа № 902/71/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Маціщук А.В. , суддя Філіпова Т.Л.
секретар судового засідання Черначук А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на рішення Господарського суду Вінницької області від 7 травня 2024 року по справі №902/71/24 (суддя Шамшуріна М.В.)
час та місце ухвалення рішення: 7 травня 2024 року; м. Вінниця, вул. Пирогова, 29; повний текст рішення складено 17 травня 2024 року
за позовом Керівника Могилів-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької обласної військової адміністрації
до
Відповідача 1 Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області
Відповідача 2 Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Військової частини НОМЕР_1
про визнання недійсним наказу в частині передачі земельних ділянок із державної у комунальну власність, скасування державної реєстрації права комунальної власності щодо земельних ділянок, визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельних ділянок
за участю представників сторін:
від Органу прокуратури - Гарбарук В.А.;
від Позивача - Годованюк А.О.;
від Відповідача 1 - Рябоконь Є,К.;
від Відповідача 2 - не з'явився;
від Третьої особи - Лобачов Г.І..
Керівник Могилів-Подільської окружної прокуратури (надалі - Прокурор) в інтересах держави в особі Вінницької обласної військової адміністрації (надалі - Позивач, Вінницька ОВА) звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області (надалі - Відповідач 1) та Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (надалі - Відповідач 2) в якому просив:
· визнати недійсним наказ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області № 65-ОТГ від 4 лютого 2021 року "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" в частині передачі із державної в комунальну власність Відповідача 1 земельних ділянок з кадастровими номерами 0522683600:01:000:0852 та 0522683600:01:000:0855;
· скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права комунальної власності Відповідача 1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0522683600:01:000:0852 площею 8,3333 Га, припинивши право комунальної власності Відповідача 1 на неї;
· визнати незаконною та скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 0522683600:01:000:0852 площею 8,3333 Га, цільове призначення - землі запасу, категорії - землі сільськогосподарського призначення;
· скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права комунальної власності Відповідача 1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0522683600:01:000:0855 площею 8,1319 Га, припинивши право комунальної власності Відповідача-1 на неї;
· визнати незаконною та скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 0522683600:01:000:0855 площею 8,1319 Га, цільове призначення - землі запасу, категорії - землі сільськогосподарського призначення.
Позовні вимоги Прокурор обґрунтовував доводами про те, що спірні земельні ділянки частково розташовані у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, що свідчить про їх приналежність у цих частинах до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності та не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності, а також щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання. Таким чином, земельні ділянки з кадастровими номерами 0522683600:01:000:0852 площею 8,3333 Га та 0522683600:01:000:0855 площею 8,1319 Га незаконно зареєстровані у Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за категорією - землі сільськогосподарського призначення та цільовим призначенням - землі запасу. При цьому, наявність такої реєстрації з позиції Прокурора позбавляє Позивача можливості належним чином розпорядитися земельними ділянками уздовж лінії державного кордону та надати їх у постійне користування Військовій частині НОМЕР_1 Могилів- ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі - Третя особа) для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 7 травня 2024 року позов Прокурора задоволено повністю.
Такий висновок суду першої інстанції ґрунтується на тому, що Відповідачами не спростовано обставин, на які посилається Прокурор, що частина спірної земельної ділянки входить до 30-50 метрової смуги вздовж лінії державного кордону (будь-яких доказів протилежного суду не надано).
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції виснував, що спірні земельні ділянки знаходяться в межах прикордонної смуги, належить до земель оборони, отже такі земельні ділянки не могли бути передані Відповідачем 2 до комунальної власності Відповідача 1 на підставі спірного наказу, акту приймання-передачі та відповідно прийнята Відповідачем 1 на підставі акту приймання-передачі у комунальну власність. Вважає, що оспорюваний наказ Відповідача 2 прийнято з порушення вимог статтей 17, 20, 77, 122 Земельного кодексу України.
Відтак, суд першої інстанції вказав, що з огляду на особливості правового регулювання земельних ділянок, що належать до земель оборони та неможливість їх передання у комунальну чи приватну власність, а також з урахуванням того, що спірні земельні ділянки були передані Відповідачем 1 як землі сільськогосподарського призначення, позов з вимогою про визнання незаконним і скасування наказу/визнання недійсним наказу Відповідача 2 за встановлених судом обставин цієї справи відповідає критерію правомірності та ефективності обраного Прокурором способу захисту порушеного права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника. Зазначив, що обраний ж Прокурором спосіб захисту шляхом оскарження наказу уповноваженого органу про передачу земельної ділянки в комунальну власність безпосередньо передбачений у пункті 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та за встановлених судом обставин справи є належним і ефективним у спірних правовідносинах.
Що ж до позовних вимог про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності Відповідача 1 на спірні земельні ділянки, то місцевий господарський суд вказав, що на день розгляду справи земельна ділянка з кадастровим номером 0522683600:01:000:0855 площею 8,1319 Га та земельна ділянка з кадастровим номером 0522683600:01:000:0852 площею 8,3333 Га зареєстровані на праві комунальної власності за Відповідачем 1, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, відповідний запис, з позиції суду, формально наділяє Відповідача 1 правами щодо земельної ділянки і одночасно позбавляє відповідних прав законного власника - державу в особі Позивача. Враховуючи викладене суд першої інстанції виснував, що для забезпечення державі в особі Позивача реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірних земельних ділянок вбачаються підстави для скасування державної реєстрації права комунальної власності за Відповідачем 1 на земельні ділянки з кадастровим номером 0522683600:01:000:0855 площею 8,1319 Га, з кадастровим номером 0522683600:01:000:0852 площею 8,3333 га, у зв'язку з чим суд виснував, що вимоги Прокурора у цій частині є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Що ж до вимоги про визнання незаконною та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірної земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, за категорією земель - землі сільськогосподарського призначення, то суд першої інстанції виснував, що відомості щодо цільового призначення та категорії сформованої земельної ділянки не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки частини земельних ділянок накладаються на прикордонну смугу та за категорією такі частини земельних ділянок є землями оборони, проте в цілому сформованим та зареєстрованим земельним ділянкам присвоєно категорію - землі сільськогосподарського призначення, відновити порушене право держави можливо лише шляхом скасування загалом державної реєстрації спірних земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. З огляду на викладене, вимога Прокурора про визнання незаконними та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірних земельних ділянок з визначенням цільового призначення - землі запасу, за категорією - землі сільськогосподарського призначення, з позиції суду, є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Відповідач 2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апелянт, зокрема, вказує, що передача земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, в комунальну власність рад здійснювалось відповідно до статті 117 Земельного кодексу України, Указу Президента України від 15 жовтня 2020 року №449 "Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин", постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2020 року №1113 "Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин", наказу Держгеокадастру від 17 листопада 2020 року №485 "Деякі питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності до комунальної".
Вказуючи на статтю 20 Закону України "Про Державний земельний кадастр" апелянт зазначає, що відомості ДЗК є офіційними, а тому вважає, що при передачі земель державної власності сільськогосподарського призначення у комунальну власність відповідних рад Відповідач 2 користувався виключно даними Державного земельного кадастру України. Зауважив, що на момент передачі таких земель, інформація про смугу шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону, яку Прокурор вважає землями оборони, до ДЗК не внесена, а тому переконаний, що оскільки такі ділянки відносились згідно даних ДЗК до земель сільськогосподарського призначення, Відповідач 2 зобов'язаний був передати їх у власність громад.
Також скаржник звертає увагу, що вказана земельна ділянка відносилася до земель сільськогосподарського призначення і не було зміни в установленому законом порядку на землі на категорію земель - землі оборони. Констатував, що лише з 1 січня 2020 року законодавчо закріплено можливість набуття права постійного користування земельними ділянками уздовж лінії державного кордону шириною 30-50 метрів на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми.
За наслідками здійснення апеляційного перегляду справи Північно-західний апеляційний господарський суд (головуючий суддя Мельник О.В., суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В.) своєю постановою від 15 жовтня 2024 року рішення господарського суду першої інстанції скасував та прийняв нове, яким у задоволенні позову відмовив.
Постановою Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 лютого 2025 року касаційну скаргу Прокурора задоволено частково. Постанову апеляційного господарського суду від 15 жовтня 2024 року в справі № 902/71/24 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північного-західного апеляційного господарського суду від 4 березня 2025 року (головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Маціщук А.В., суддя Філіпова Т.Л.) прийнято справу №902/71/24 до провадження апеляційного господарського суду та запропоновано учасникам по справі надати свої письмові пояснення з урахуванням постанови Верховного Суду від 12 лютого 2025 року.
11 березня 2025 року через підсистему "Електронний суд" від Третьої особи надійшли письмові поясненння в котрих Третя особа просила залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Третя особа вказала, що спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 0522683600:01:000:0852, площею 8,3333 Га, та 0522683600:01:000:0855, площею 8,1319 Га, входять до складу прикордонної смуги, розташованої уздовж державного кордону України на території Яришiвської територіальної громади (раніше Кремінської сільської ради), тобто перебувають в зоні 30-50 метрової смуги, необхідної для облаштування і утримання інженерно-технічних споруд та огорож державного кордону, необхідних для забезпечення надійної охорони Державного кордону України в межах ділянки відповідальності.
Третя особа вказала, що факт накладення земельних ділянок кадастрові номери 0522683600:01:000:0852 та 0522683600:01:000:0855 на землі оборони дійсно підтверджується інформацією ДП “Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 14 листопада 2023 року №1514 "Про перелік земельних ділянок, наданих у власність (користування) уздовж лінії Державного кордону та уздовж берегової лінії української частини прикордонної річки (р. Днiстер) на території Винницької області" та схемою накладення території 30-ти (50-ти) метрової смуги відведення Державного кордону на території Відповідача 1 на земельні ділянки кадастровий номер 0522683600:01:000:0852 та 0522683600:01:000:0855.
11 березня 2025 року через підсистему "Електронний суд" від Відповідача 1 надійшли додаткові пояснення в котрих Відповідач 1 просив задоволити апеляційну скаргу, рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. При цьому, Відповідач 1 вказав, що земельна ділянка площею 8,3333 Га, кадастровий номер: 0522683600:01:000:0852, та земельна ділянка площею 8,1319 Га, кадастровий номер: 0522683600:01:000:0855, були сформовані як об'єкти цивільних прав, відомості про які від 2013 року внесені в Державний земельний кадастр, а тому наказом Відповідача 2 від 4 лютого2021 року № 65-ОТГ “Про передачу земельних ділянок державної власності в комунальну власність» як землі запасу, категорії - землі сільськогосподарського призначення відповідно до акта приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 4 лютого 2021 року передані Відповідачем 2 із державної власності, а Відповідачем 1 прийнято у комунальну власність відповідні земельні ділянки сільськогосподарського призначення.
11 березня 2025 року на адресу Північного - західного апеляційного господарського суду від Прокурора надійшли пояснення в яких Прокурор просив залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
11 березня 2025 року через підсистему "Електронний суд" від Позивача надішли додаткові пояснення в яких Позивач просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивач вказав, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, відносяться до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності та не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності, а також щодо яких встановлений спеціальний режим використання.
12 березня 2025 року через підсистему "Електронний суд" від Відповідача 2 надійшли письмові пояснення в яких Відповідч 2 просив залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідач 2 вказав, що будь-яких інших доказів на підтвердження розташування спірної частини земельної ділянки на землях оборони, будь-то відомостей про облаштування інженерно-технічних споруд уздовж лінії державного кордону в Ренійському районі; актів обстеження спірної земельної ділянки, у яких було б зазначено параметри спорудження таких об'єктів по облаштуванню лінії державного кордону в межах прикордонних знаків; викопіювань з проекту встановлення адміністративних меж Ради або Публічної кадастрової карти, які б підтверджували координати та ширину прикордонної смуги у місці розташування спірної земельної ділянки - Прокурором ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надано. Констатує, що наявність же прикордонного знаку 0772, який на переконання Прокурора розташований на спірній земельній ділянці також не підтверджена ані будь-якими графічними матеріалами, ані іншими документами. Вважає, що у даному випадку, Прокурором не доведено (в тому числі не в судовому порядку шляхом проведення судового експертного дослідження) спірного питання, що станом на кінець 2015 року будь-яка частина із земель Котловинської сільради, яка потребувала інвентаризації належала чи межувала із землями оборони, як і не надано інших документів, що підтверджують належність земельної ділянки до земель оборони і її розташування в межах прикордонної смуги.
Ухвалою Північного - західного апеляційного господарського суду від 21 березня 2025 року розгляд апеляційної скарги призначено на 2 квітня 2025 року об 14:40 год..
Ухвалою апеляційного господарського суду від 2 квітня 2025 року зупинено апеляційне провадження у справі № 902/71/24 до ухвалення Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку судового рішення у справі № 902/122/24 та оприлюднення повного тексту судового рішення. Зобов'язано сторони повідомити Північно-західний апеляційний господарський суд про усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у справі № 902/71/24.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 8 вересня 2025 року поновлено апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 8 жовтня 2025 року об 14:40 год.. Запропоновано сторонам подати письмові пояснення, відзив на апеляційну скаргу з врахуванням правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №902/122/24, в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали з доказами їх (доданих до нього документів) надсилання учасникам по справі в порядку частини 2 статті 263 ГПК України
Ухвалою апеляційного господарського суду від 8 жовтня 2025 року, з підстав, вказаних у даній ухвалі, розгляд апеляційної скарги відкладено на 22 жовтня 2025 року.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2025 року задоволено заяву представників Позивача та Третьої особи про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Через підсистему «Електронний суд» від Прокурора надійшло клопотання про закриття провадження у справі, в якому Прокурор просив закрити провадження у справі №902/71/24 та вирішити питання про повернення Прокурору з державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні даного позову та стягнення з Відповідача на користь Позивача іншої частини (50 %) сплаченого судового збору. Заява обгрунтована тим, що Відповідачем 1 після відкриття провадження у справі у добровільному порядку вжито заходів з метою виконання вимог позовної заяви, а саме скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію права комунальної власності Відповідача 1 на спірну земельну ділянку.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 22 жовтня 2025 року, з підстав, вказаних, у даній ухвалі, розгляд апеляційної скарги відкладено на 3 листопада 2025 року.
31 жовтня 2025 року через підсистему «Електронний суд» від Прокурора надійшла заява про залишення без розгляду поданої 22 жовтня 2025 року заяви, як такої що подана передчасно. Така заява обгрунтована тим, що на даний час рішення суду від 7 травня 2024 року фактично виконане сторонами у добровільному порядку, інтереси держави у цій справі поновлено. Прокурор зазначив, що водночас підстави для скасування оскаржуваного рішення відповідно до статті 278 Господарського процесуального кодексу України відсутні.
З огляду на вказане апеляційний господарський суд не розглядає по суті клопотання від 22 жовтня 2025 року.
В судове засідання від 3 листопада 2025 року представник Відповідача 2 не з'явився.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання судом вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, що вказує на те, що ухвалою суду від 22 жовтня 2025 року явка сторін обов'язковою не визнавалась.
В той же час, згідно пункту 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
З огляду на все вищевказане, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника Відповідача 2, оскільки останній не скористався своїм правом, передбаченим статтею 42 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні від 3 листопада 2025 року, Представник Відповідача 1 просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Представник Відповідача 2 вказав, що з урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду в справі №902/122/24 Прокурор має довести, яка саме площа земельних ділянок, в яких межах накладається на 50-метрову смугу вздовж кордону. Для вирішення подібних спорів земельна ділянка має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі. Представник вказав, що у разі якщо під час нового розгляду справи буде встановлено, що спірні земельні ділянки частково накладаються на 50-метрову смугу вздовж кордону, то суд повинен врахувати висновки щодо ефективного та правомірного способу захисту у таких категоріях справ, що викладені у пунктах 87-105 цієї постанови, тобто, належним способом захисту у даній справі буде саме витребування нерухомого майна.
В судовому засіданні від 3 листопада 2025 року, Прокурор просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Прокурор вказав, що Відповідачами не надано суду жодних доказів які б спростували схему накладення, складену ДП «Вінницьким науково-дослідний та проектний інститут землеустрою». Прокурор зазначив, що у зв'язку з тим, що земельні ділянки, які частково розташована у 30-ти (50-ти) метровій смузі уздовж лінії державного кордону, сформовані, як землі сільськогосподарського призначення; на земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право комунальної власності за Відповідачем 1, Позивач позбавлений можливості розпорядитися земельною ділянкою уздовж державного кордону та відповідно до статті 77 Земельного кодексу України надати її у постійне користування Третій особі для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону.
В судовому засіданні від 3 листопада 2025 року, Представник Позивача просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Представник Позивача вказав, що Позивач позбавлений можливості розпорядитися земельною ділянкою уздовж державного кордону та відповідно до статті 77 Земельного кодексу України надати її у постійне користування ІНФОРМАЦІЯ_2 для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону. В судовому засіданні від 3 листопада 2025 року, Представник Третьої особи просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача 2 без задоволення.
Заслухавши пояснення Прокурора, представників Позивача, Відповідача 1 та Третьої особи, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги Відповідача 2, відзиву на апеляційну скаргу, стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду доходить висновку, що апеляційну скаргу Відповідача 2 слід задоволити частково, а оскаржуване рішення скасувати, прийнявши нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. При цьому суд апеляційної інстанції враховуючи, що Прокурор та Позивач підтримують позовні вимоги, а відтак з огляду на їх позицію в справі наявний предмет спору, а також суд апеляційної інстанції виходив з наступного.
Як слідує з встановлених обставин справи, 4 лютого 2021 року Відповідач 2 прийняв наказ № 65-ОТГ “Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», пунктом 1 якого визначено передати Відповідачу 1 (Яришівській сільській територіальній громаді) у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 56,5372 Га, які розташовані на території Яришівської сільської територіальної громади Могилів-Подільського району Вінницької області, згідно з актом приймання-передачі, що додається.
У пункті 2 цього наказу зазначено, що право власності на земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (том 1 а.с. 24-26).
У відповідності до акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 4 лютого 2021 року Відповідач 2 передав із державної власності, а Відповідач 1 (Яришівська сільська територіальна громада) прийняв у комунальну власність Відповідача 1 (Яришівської сільської територіальної громади) земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності згідно з додатком, у тому числі земельні ділянки:
· 0522683600:01:000:0852 площею 8,3333 Га, цільове призначення 16.00 землі запасу (земельні ділянки кожної категорії, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) (№ 3 у додатку до акту приймання-передачі);
· 0522683600:01:000:0855 площею 8,1319 Га, цільове призначення 16.00 землі запасу (земельні ділянки кожної категорії, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) (№ 4 у додатку до акту приймання-передачі) далі - спірні земельні ділянки (том 1, а.с. 26).
Відповідно до витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-0517718672019 від 3 грудня 2019 року, НВ-0500066422024 від 23 січня 2024 року земельна ділянка з кадастровим номером 0522683600:01:000:0852 площею 8,3333 Га, цільове призначення 16.00 землі запасу (земельні ділянки кожної категорії, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорія земель - землі сільськогосподарського призначення зареєстрована 31 жовтня 2013 року на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель (том 1, а.с. 17-19, 98-108).
В той же час, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 361520099 від 11 січня 2024 року право власності на земельну ділянку кадастровий номер 0522683600:01:000:0852 площею 8,3333 Га, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2325061505000) 25 січня 2021 року зареєстровано за Відповідачем на підставі акту приймання - передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної власності у комунальну власність, серія та номер б/н від 4 лютого 2021 року, наказу Відповідача 2 “Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» серія та номер 65-ОТГ від 4 лютого 2021 року, номер запису про речове право: право власності 41248290, відомості про реєстрацію іншого речового права відсутні (том 1, а.с. 16).
У відповідності до витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-0517718752019 від 3 грудня 2019 року, НВ-0500066452024 від 23 січня 2024 року земельна ділянка з кадастровим номером 0522683600:01:000:0855 площею 8,1319 Га, цільове призначення 16.00 землі запасу (земельні ділянки кожної категорії, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорія земель - землі сільськогосподарського призначення зареєстрована 4 листопада 2013 року на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель (том 1, а.с. 21-23, 109-119).
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 361520296 від 11 січня 2024 року право власності на земельну ділянку кадастровий номер 0522683600:01:000:0855 площею 8,1319 Га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2325071105226) 25 березня 2021 року зареєстровано за Відповідачем 1 на підставі акту приймання - передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної власності у комунальну власність, серія та номер б/н від 4 лютого 2021 року, наказу Відповідача 2 “Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» серія та номер 65-ОТГ від 4 лютого 2021 року, номер запису про речове право: право власності 41248499, відомості про реєстрацію іншого речового права відсутні (том 1, а.с. 20).
Згідно Проекту формування територій і встановлення меж Кремінської сільської ради народних депутатів Могилів-Подільського району, розробленого Вінницькою філією Інституту землеустрою Українською академією аграрних наук у 1992 році, територія сільської ради має спільні межі з двома сільськими радами Могилів-Подільського району. Так, на півночі межує з Відповідачем 1, на сході - з Серебрійською сільською радою, на півдні і заході - межею являється ріка Дністер на кордоні з Республікою Молдова (том 1, а.с. 31-42).
Державним підприємством “Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» виконано проектно-вишукувальні роботи та на підставі існуючих картографічних матеріалів визначено 30-ти та 50-ти метрову смугу уздовж державного кордону та її поширення (накладення) на окремі земельні ділянки та надано схеми накладання територій 30-ти (50-ти) метрової смуги відведення державного кордону та перелік земельних ділянок наданих у власність (користування) уздовж лінії державного кордону (том 1, а.с. 27-30, том 2, а.с. 75-76).
Згідно схеми накладення територій 30-ти (50-ти) метрової смуги відведення державного кордону встановлено, що частина земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності Відповідача 1 розташовані в межах 30-ти (50-ти) метрової смуги вздовж державного кордону, зокрема земельні ділянки:
· 0522683600:01:000:0855 площею 8,1319 Га (площа земельної ділянки, що входить у 30-ти/50-ти метрову смугу лінії державного кордону становить 0,78 га/1,85 Га);
· 0522683600:01:000:0852 площею 8,3333 Га (площа земельної ділянки, що входить у 30-ти/50-ти метрову смугу лінії державного кордону становить 0,29 га/1,15 Га).
В силу дії статті 1 Договору державний кордон між Україною і Республікою Молдова встановлюється відповідно до документів делімітації, які є невід'ємною частиною цього Договору: Протоколу-опису проходження лінії державного кордону між Україною і Республікою Молдова; Альбому топографічних карт державного кордону між Україною і Республікою Молдова, складених в результаті делімітації українсько-молдовського кордону, проведеної у 1995-1999 роках.
Відповідно до статті 7 Договору Україна та Республіка Молдова для позначення лінії державного кордону на місцевості створили Спільну демаркаційну комісію.
Статтею 5 Договору передбачено, що державний кордон на місцевості позначається ясно видимими прикордонними знаками.
Згідно листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру №10-28-0202-1248/2-23 від 10 лютого 2023 року лінію державного кордону між Україною і Республікою Молдова у межах Могилів-Подільського та Тульчинського районів Вінницької області винесено на місцевість та позначено прикордонними знаками (том 1, а.с. 49).
У письмових поясненнях Третя особа пояснила, що у межах Могилів-Подільського району Вінницької області охорону державного кордону забезпечує Третя особа. Спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 0522683600:01:000:0855 площею 8,1319 га, 0522683600:01:000:0852 площею 8,3333 га входять до складу прикордонної смуги, розташованої уздовж державного кордону України на території Яришівської територіальної громади, тобто перебувають в зоні 30-50 метрової смуги, необхідної для облаштування і утримання інженерно-технічних споруд та огорож державного кордону, необхідних для забезпечення надійної охорони Державного кордону України в межах ділянки відповідальності. Отже, спірні земельні ділянки розташовані уздовж державного кордону України з Республікою Молдова та знаходяться у межах прикордонної смуги.
Отже, Прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка розташована уздовж державного кордону України з Республікою Молдова та знаходиться у межах прикордонної смуги.
Прокурор вважає, що передана Відповідачем 2 та прийнята Відповідачем 1 у комунальну власність спірна земельна ділянка розташована в прикордонній смузі та належить до земель оборони, що може перебувати лише в державній власності, а тому вказана земельна ділянка незаконно передана у комунальну власність, оскільки на момент передачі земельної ділянки повноваження щодо передачі земель оборони належали Позивачу.
Зважаючи на державну реєстрацію речового права власності на спірну земельну ділянку за Відповідачем 1, Прокурор в особі Позивача звернувся за захистом порушеного, на його думку, права до суду з позовом про скасування державної реєстрації права комунальної власності.
Предметом апеляційного оскарження та, відповідно, апеляційного розгляду у даній справі є встановлення обставин накладення земельних ділянок у межах 30-ти, 50-метрової смуги вздовж кордону.
З врахуванням серйозності та важливості основного доводу Прокурора щодо того, що земельні ділянки частково розташовані у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, що свідчить про належність цих земельних ділянок в частині накладення до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності та не підлягають передачі до комунальної власності, а також щодо яких встановлений спеціальний режим використання та що така реєстрація унеможливлює для Позивача розпорядження землею уздовж лінії державного кордону та надати її у постійне користування ВЧ для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, колегія суддів розглядає позовні вимоги в площинні вказівок, наведених в постанові Велика Палата Верховного Суду по справі № 902/122/24 від 2 липня 2025 року.
Зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 902/122/24 від 2 липня 2025 року надані вказівки суду апеляційної інстанції, які необхідно дослідити та виконати, а саме: «Велика Палата Верховного Суду у пункті 85 цієї постанови дійшла висновку, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги шириною 30- 50 метрів уздовж державного кордону України належать до земель оборони, щодо яких встановлений особливий режим їх використання та які можуть перебувати винятково у державній власності, а отже не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності. У позовній заяві прокурор зазначив, що площа накладення земельних ділянок у межах 50-метрової смуги вздовж кордону становить 0,79 та 0,96 га відповідно. Тож площа земельних ділянок, яка накладається на 50-метрову смугу вздовж кордону, є меншою за загальну площу земельних ділянок, переданих у комунальну власність на підставі оспорюваного Наказу. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що витребування майна із чужого незаконного володіння як правомірний та ефективний спосіб захисту в цій справі не можна застосувати щодо всієї площі земельних ділянок, таку вимогу можна розглядати лише стосовно тієї частини земельної ділянки, що накладається на 50-метрову смугу вздовж кордону. Прокурор має довести, яка саме площа земельних ділянок, в яких межах накладається на 50-метрову смугу вздовж кордону. Захистити право без з'ясування повних відомостей про спірні земельні ділянки та їх ідентифікації неможливо. Для вирішення подібних спорів земельна ділянка має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України “Про Державний земельний кадастр»). Отже, у разі якщо під час нового розгляду справи буде встановлено, що спірні земельні ділянки частково накладаються на 50-метрову смугу вздовж кордону, то суди повинні врахувати висновки щодо ефективного та правомірного способу захисту у таких категоріях справ, що викладені у пунктах 87-105 цієї постанови».
Колегія суду враховуючи вказівки Великої Палати Верховного Суду досліджує обставини щодо площі земельних ділянок та меж їх накладення на 50-метрову смугу вздовж кордону.
Згідно зі статтею 22 Закону України «Про державний кордон України» № 1777-XII з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони.
Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.
У межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону військовим частинам ДПС України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій надаються в постійне користування земельні ділянки шириною 30 - 50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми.
Контрольовані прикордонні райони встановлюються, як правило, в межах території району, міста, селища, сільради, прилеглої до державного кордону України або до узбережжя моря, що охороняється органами ДПС України.
За термінологією, яка міститься в пункті 2 Положення про прикордонний режим, прикордонна смуга - це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.
Окремою ділянкою з особливим призначенням у межах прикордонної смуги є ділянка шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій.
Організація інженерного забезпечення охорони державного кордону здійснюється відповідно до Інструкції з організації інженерного забезпечення державного кордону, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02 березня 2019 року № 156 (надалі - Інструкція № 156).
Відповідно до абзацу п'ятого пункту 1 Інструкції № 156 інженерне забезпечення охорони державного кордону - це комплекс організаційних та практичних заходів, які здійснюються з метою створення необхідних умов для своєчасного виявлення порушників державного кордону (противника), ефективного застосування озброєння та техніки (заподіяння максимальних утрат противнику), несення служби прикордонними нарядами, прихованого висунення, маневру та розгортання своїх сил, успішного виконання поставлених перед ними завдань, а також підвищення захисту підрозділів (особового складу, бойової та спеціальної техніки) від засобів ураження, ускладнення дій порушників державного кордону (противника).
Згідно з пунктом 1 глави 2 розділу IV Інструкції № 156 в інтересах охорони державного кордону на ділянці відповідальності органу охорони державного кордону створюється прикордонна інженерна інфраструктура. Лінія прикордонних інженерних споруд включає інженерні загородження, споруди для візуального спостереження, контрольно-слідову смугу, шляхи руху прикордонних нарядів (дорогу, стежку тощо). Залежно від умов місцевості та обстановки на державному кордоні на лінії прикордонних інженерних споруд можуть облаштовуватися інші елементи прикордонної інженерної інфраструктури.
Для забезпечення охорони державного кордону органи охорони державного кордону застосовують невибухові інженерні загородження. Основна їх кількість облаштовується на лінії прикордонних інженерних споруд (пункт 1 глави 3 розділу IV Інструкції № 156).
Земельні ділянки у її межах лінії інженерних прикордонних споруджень - це спеціальної смуги в межах прикордонної смуги та інші земельні ділянки, на яких проводиться облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об'єктів, відповідно до частини третьої статті 77 ЗК України віднесені до земель оборони, а отже, можуть належати на праві власності винятково державі та передаватися у постійне користування органам ДПС України.
Отже, законодавство України виокремлює із прикордонної смуги (в її межах) земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж державного кордону України для облаштування та утримання лінії прикордонних інженерних споруд.
Інші земельні ділянки в межах прикордонної смуги, які не використовуються для розташування прикордонної інженерної інфраструктури та не підлягають обов'язковому відведенню в постійне користування військовим частинам ДПС України, тобто мають інший правовий режим та не належать до земель оборони, можуть перебувати у комунальній та приватній власності.
Приписами статті 18 Закону України «Про державний кордон України» визначено, що судноплавство, користування водними об'єктами для потреб лісосплаву та інші види водокористування, створення різних гідроспоруд, провадження інших робіт у внутрішніх водах України, користування землею, лісами, тваринним світом, ведення гірничої справи, геологічних розвідувань та інша господарська діяльність на державному кордоні України провадяться відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України і здійснюються так, щоб забезпечувався належний порядок на державному кордоні України. Компетентними органами України за погодженням з ДПС України з урахуванням місцевих умов установлюється порядок здійснення всіх видів господарської діяльності на державному кордоні України.
Згідно з пунктом 17 Положення (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) авіаційні роботи, будівництво, вирубування дерев і чагарників, водокористування, геологічне вивчення, дорожні та інші дослідження, гідротехнічні, землевпорядні, меліоративні та інші роботи, пов'язані із зміною водного режиму прикордонних річок, озер та інших водойм, водолазні роботи або занурення апаратів, що використовуються для підводного плавання, відео-, кіно- та фотознімання місцевості, туристичні подорожі і стрибки з усіх видів парашутів у межах прикордонної смуги і районів, прилеглих до адміністративної межі між Автономною Республікою Крим та Херсонською областю, на території яких Кабінетом Міністрів України запроваджено прикордонний режим, а також збори, мітинги, маніфестації і демонстрації, спортивні, видовищні та інші масові заходи, військові навчання і тренування (далі - масові заходи) проводяться після інформування органу охорони державного кордону, у зоні відповідальності якого провадиться така діяльність, із зазначенням початку і строку її провадження, прізвища, власного імені, по батькові (за наявності) осіб, що провадитимуть діяльність або організовуватимуть масові заходи, інформації про документи дозвільного характеру на провадження зазначеної в цьому пункті діяльності або масових заходів.
Отже, особливий режим використання земель у межах прикордонної смуги зумовлює неодмінність погодження фізичними та юридичними особами із ДПС України здійснення всіх видів господарської діяльності на державному кордоні України, зокрема й проведення землевпорядних робіт для встановлення меж суміжних земельних ділянок на місцевості з метою уникнення накладення таких земельних ділянок на земельні ділянки в межах прикордонної смуги шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону.
На виконання статті 19 Земельного кодексу України Державний комітет України із земельних ресурсів наказом від 23 липня 2010 року № 548 затвердив Класифікатор видів цільового призначення земель (чинний на момент виникнення спірних правовідносин), у складі категорії земель оборони (пункт 15) визначив окремий вид цільового призначення землі - для розташування та постійної діяльності ДПС України (підпункт 15.03).
Здійснивши системний аналіз та тлумачення чинного законодавства, колегія суду виснує, що законодавець визначив як правовий режим земельних ділянок у межах прикордонної смуги, так і спеціальний правовий режим земельних ділянок у межах прикордонної смуги шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій тощо.
Помістивши відповідні правила про земельні ділянки в межах прикордонної смуги шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону у статтю 77 “Землі оборони» Земельного кодексу України, встановивши мету виокремлення такої категорії земель - для забезпечення національної безпеки та оборони, дотримання режиму державного кордону, законодавець відніс ці земельні ділянки у межах прикордонної смуги до категорії земель оборони, для яких передбачений особливий режим використання.
Отже, підсумовуючи усе описане вище колегія суду зазначає, що землі прикордонної смуги шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону належать до земель оборони і використовуються для забезпечення діяльності ДПС України, зокрема для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд, прикордонних знаків, просік, комунікацій та інших об'єктів. Ці землі мають особливий правовий режим, запроваджений законодавством, і використовуються з обмеженнями, передбаченими для забезпечення національної безпеки та оборони держави на кордоні.
Відтак земельні ділянки у межах прикордонної смуги, встановленої шириною 30-50 метрів вздовж державного кордону України, належать до земель оборони, щодо яких встановлений особливий режим використання та які можуть перебувати винятково у державній власності, а отже, мають обмежену оборотоздатність і не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності.
Приписи статті 18 Земельного кодексу України визначили, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Законодавець у приписах статті 19 Земельного кодексу України встановив, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на дев'ять категорій (землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови;землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду;землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення).
Аналіз зазначених правових норм дає підстави вважати, що усі землі в межах території України за основним цільовим призначенням належать до певної категорії, жодна земельна ділянка не може бути без віднесення її до певної категорії.
Водночас правовий режим земель - це комплекс правових норм, що регулюють використання та охорону земель певної категорії, включаючи права та обов'язки землекористувачів.
Категорія земель є більш загальним поняттям, що характеризує землю за її основним цільовим призначенням, визначеним законом. Правовий режим земель передбачає більш детальний виклад правил використання та охорони земель певної категорії, який охоплює, зокрема, обмеження на використання землі.
Главою 18 “Обмеження прав на землю» Земельного кодексу України визначено, що з метою обмеження використання певних категорій земель можуть встановлюватися охороні зони (стаття 112), зони санітарної охорони (статті 113), санітарно-захисні зони (стаття 114), зони особливого режиму використання земель (стаття 115).
Особливий режим використання земель - це встановлені законом обмеження і правила щодо використання земель на певних територіях, які мають особливе значення або потребують спеціального захисту.
Особливий режим використання земель прикордонної смуги встановлюється вздовж державного кордону для охорони та забезпечення обороноздатності країни.
Кожна категорія земель має свій правовий режим, тобто певні обмеження та можливості щодо використання. Водночас для певної категорії землі закон може передбачати особливий режим використання, який встановлюється для різних цілей, зокрема для забезпечення функціонування певних об'єктів, охорони державного кордону.
Категорія земель визначає загальне цільове призначення, а особливий режим використання конкретизує правила використання та охорони земель, що належать до певної категорії.
Отже, саме належність земельних ділянок до тієї чи іншої категорії земель зумовлює встановлення у їхніх межах особливого режиму використання землі.
Відтак, колегія суду ще раз резюмує, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги шириною 30- 50 метрів уздовж державного кордону України належать до земель оборони, щодо яких встановлений особливий режим їх використання та які можуть перебувати винятково у державній власності, а отже не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності.
Отже законодавство України виокремлює із прикордонної смуги (в її межах) земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж державного кордону України для облаштування та утримання лінії прикордонних інженерних споруд, а інші ж земельні ділянки в межах прикордонної смуги, які не використовуються для розташування прикордонної інженерної інфраструктури не підлягають обов'язковому відведенню в постійне користування військовим частинам ДПС України, тобто мають інший правовий режим та не належать до земель оборони, а відтак можуть перебувати у комунальній та приватній власності.
В той же час, враховуючи вказівки Великої Палати Верховного Суду наведені в постанові по справі №902/122/24, колегією суддів враховується, що Державним підприємством “Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» виконано проектно-вишукувальні роботи та на підставі існуючих картографічних матеріалів визначено 30-ти та 50-ти метрову смугу уздовж державного кордону та її поширення (накладення) на окремі земельні ділянки та надано схеми накладання територій 30-ти (50-ти) метрової смуги відведення державного кордону та перелік земельних ділянок наданих у власність (користування) уздовж лінії державного кордону (том 1, а.с. 23-25, 247).
Державним підприємством “Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» виконано проектно-вишукувальні роботи та на підставі існуючих картографічних матеріалів визначено 30-ти та 50-ти метрову смугу уздовж державного кордону та її поширення (накладення) на окремі земельні ділянки та надано схеми накладання територій 30-ти (50-ти) метрової смуги відведення державного кордону та перелік земельних ділянок наданих у власність (користування) уздовж лінії державного кордону (том 1, а.с. 27-30, том 2, а.с.75-76).
Згідно схеми накладення територій 30-ти (50-ти) метрової смуги відведення державного кордону встановлено, що частина земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності Відповідача 1 розташовані в межах 30-ти (50-ти) метрової смуги вздовж державного кордону, зокрема земельні ділянки:
· 0522683600:01:000:0855 площею 8,1319 Га (площа земельної ділянки, що входить у 30-ти/50-ти метрову смугу лінії державного кордону становить 0,78 Га/1,85 Га);
· 0522683600:01:000:0852 площею 8,3333 Га (площа земельної ділянки, що входить у 30-ти/50-ти метрову смугу лінії державного кордону становить 0,29 Га/1,15 Га).
Відтак, колегія суду констатує, що площа земельних ділянок, яка накладається на 30 та 50-метрову смугу вздовж кордону, є меншою за загальну площу земельних ділянок (0522683600:01:000:0855 площею 8,1319 Га; 0522683600:01:000:0852 площею 8,3333 Га), переданої у комунальну власність Відповідача 1 на підставі оспорюваного наказу.
Колегія суду встановивши площі накладення спірних земельних ділянок в площинні позовних вимог Прокурора щодо визнання недійсним наказу та скасування державної реєстрації речового права та реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду по справі №902/122/24 в пункті 133, зокрема, щодо того, що витребування майна із чужого незаконного володіння як правомірний та ефективний спосіб захисту в цій справі не можна застосувати щодо всієї площі земельних ділянок, таку вимогу можна розглядати лише стосовно тієї частини земельної ділянки, що накладається на 30-ти, 50-метрову смугу вздовж кордону.
Відтак, розглядаючи позовні вимоги Прокурора саме в межах обраного ним способу захисту в розрізі усього встановленого вище в даній постанові, враховуючи правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2025 року по справі №902/122/24 (за позовом Прокурора в особі Позивача до Відповідача 1 та Відповідача 1, за участю Третьої особи про визнання недійсним наказу, визнання незаконними та скасування державних реєстрацій) з аналогічним предметом та підставами позовних вимог, учасниками справи, колегія суду зазначає наступне.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
В силу дії статтей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.
Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором (пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс19)).
Способами захисту суб'єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (схожі позиції містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 68)).
Тож це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункт 40)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним і правомірним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та ін.).
Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.
Факт державної реєстрації права власності на спірне майно за іншою особою підтверджує те, що законний власник не може в повному обсязі володіти належним йому майном, а право володіння є складовою частиною права власності.
Проте за змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (відповідні правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року в справі № 911/3594/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року в справі № 916/675/15, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24 січня 2020 року в справі № 910/10987/18).
Окрім того апеляційний господарський суд бере до уваги, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 7 квітня 2020 року в справі № 916/2791/13 звертала увагу, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.
Власник з дотриманням вимог статтей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. При цьому, зазначені норми є загальними, стосуються майна в цілому, тобто регулюють правовідносини щодо і рухомого, і нерухомого майна (правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі № 916/585/18).
Колегія суду наголошує, що метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України таку вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника - позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно.
У своїх висновках Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що позивач з дотриманням правил статтей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.
Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.
Такі вимоги є неефективними способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить позивачу права володіння його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, зокрема, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив (постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99, 100), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38,39), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 23 листопада 2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153, 154, 167, 168)).
Колегія суду зауважує, що вибраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом, речово-правові способи захисту прав особи застосовують, якщо сторони не пов'язані зобов'язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником (володільцем) майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли сторони не перебували у договірних відносинах одна з одною, власник (володілець) майна може використовувати речово-правові способи захисту (аналогічні висновки викладені у пунктах 108-110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20)).
Усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Реєстру. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є потрібними для ефективного відновлення порушеного права (колегією суддів враховуються висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц).
У пункті 70 постанови від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).
Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Тобто предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого власника до особи, яка незаконно фактично володіє майном, про його повернення (витребування) з чужого незаконного володіння.
Як вже зазначалося, право власності за Відповідачем 1 на спірні земельні ділянки зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на майно, що з огляду на викладене вище дає підстави для висновку, що на момент подачі позову Прокурором до господарського суду Відповідач 1 є володільцем спірних земельних ділянок.
У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статтей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148).
Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.
Наведене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19.
Підсумовуючи усе описане вище, колегія суду виснує, що Прокурор, здійснюючи захист інтересів держави в особі Позивача, усвідомлюючи, що право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за Відповідачем 1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вказуючи на володіння Відповідачем 1 спірними земельними ділянками, стверджуючи про її приналежність до земель оборони та державної власності мав звернутися до суду із віндикаційним позовом, визначивши розмір земельних ділянок саме в площі їх накладення на 30, 50-меторову смугу вздовж кордону (а не всю площу земельної ділянки) за правилами статтей 387, 388 Цивільного кодексу України, а тому обраний Прокурором спосіб захисту порушеного права не є належним до розглядуваних правовідносин.
Окрім того, при розгляду даної справи, встановивши обставини щодо того, що площа земельних ділянок, яка накладається на 30,50- метрову смугу (0522683600:01:000:0855 площею 8,1319 Га (площа земельної ділянки, що входить у 30-ти/50-ти метрову смугу лінії державного кордону становить 0,78 га/1,85 Га); 0522683600:01:000:0852 площею 8,3333 га (площа земельної ділянки, що входить у 30-ти/50-ти метрову смугу лінії державного кордону становить 0,29 Га/1,15 Га) є значно меншою за загальну площу земельних ділянок переданих в комунальну власність (0522683600:01:000:0855 площею 8,1319 Га; 0522683600:01:000:0852 площею 8,3333 Га), то щодо решти площі земельної ділянки враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду по справі № 902/72/24, колегія суду виснує, що інша частина земельної ділянки в межах прикордонної смуги, яка не використовуються для розташування прикордонної інженерної інфраструктури та не підлягає обов'язковому відведенню в постійне користування військовим частинам ДПС України, тобто має інший правовий режим та не належать до земель оборони, а відтак може перебувати у комунальній та приватній власності.
Усе описане вище в своїй сукупності свідчить про неможливість задоволення цього позову, з огляду на неналежний спосіб захисту. Відповідно суд апеляційної інстанції відмовляє в задоволенні позову Прокурора.
Визначення способу захисту порушеного права є невід'ємним процесуальним правом позивача, яким він користується на власний розсуд, тоді як оцінка його відповідності та наявності підстав для захисту такого права є обов'язком суду (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року в справі № 921/346/18 та від 30 вересня 2021 року в справі № 922/3928/20).
Обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 6 квітня 2021 року в справі № 915/1890/19, від 8 липня 2021 року в справі № 918/56/20(918/1185/20)).
Відтак, з огляду на самостійне обрання Прокурором негаторного позову, колегія суду не має можливості самостійно здійснювати зміну предмета і підстави позову та обраного Прокурором способу захисту, так як колегія суду може лише надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, тобто застосувати саме ті норми матеріального права в межах обраного Прокурором способу захисту. При цьому, вчинення таких дій свідчило б про вихід суду за межі предмету та вимог позовної заяви.
При цьому суд апеляційної інстанції наголошує, що задоволення такого позову (що подано Прокурором) не призведе до автоматичного повернення спірних земель оборони, адже потребуватиме подальших дій сторін на вирішення спору (що вказує на ефективність обраного Прокурором способу захисту).
В той же час, наведене не позбавляє права Позивача, з урахуванням висновків викладених у цій постанові, на звернення з позовом до суду щодо захисту стверджуваного ним порушеного права у спосіб, який забезпечує ефективне відновлення порушеного права.
Відтак суд апеляційної інстанції відмовляє в задоволенні позовних вимог саме з огляду на неналежно обраний Прокурором спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові.
Приймаючи таке рішення, Північно-західний апеляційний господарський суд скасовує рішення місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог та приймає нове рішення, яким відмовляє в задоволенні позовних вимог повністю.
З огляду на усе вищевказане у даній постанові, Північно-західний апеляційний господарський суд, вважає подану Відповідачем 2 апеляційну скаргу частково підставною та обгрунтованою, а саме в частині що стосується заперечень відносно лише часткового накладення земельних ділянок в межах 30-та та 50-ти метрової смуги вздовж кордону, а не на всю площу спірних земельних дідялнок.
Відповідно апеляційний господарський суд скасовує рішення Господарського суду Вінницької області про задоволення позовних вимог та приймає нове рішення, яким відмовляє в задоволенні позовних вимог.
Згідно частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Водночас, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку про неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, що в силу дії пунктів 1, 2 та 3 частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування оспорюваного рішення на підставі пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України.
Відтак, виносячи дану постанову та враховуючи те, що апеляційним господарським судом задоволено апеляційну скаргу Третьої особи, а з позов в даній справі звернувся Прокурор, апеляційний господарський суд, відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладає судовий збір за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги на Прокурора.
Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на рішення Господарського суду Вінницької області від 7 травня 2024 року по справі №902/71/24 - задоволити частково.
2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 7 травня 2024 року по справі №902/71/24 - скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
4. Стягнути з Вінницької обласної прокуратури (21050, Вінницька область, місто Вінниця, вулиця Монастирська, будинок 33; IBAN UA568201720343110002000003988 в банку - Державна Казначейська служба України, м. Київ МФО 820172, код класифікації видатків бюджету - 2800, отримувач - Вінницька обласна прокуратура; код ЄДРПОУ 02909909) на користь Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (21027, Вінницька область, Вінницький район, місто Вінниця, вулиця Келецька, будинок 63, ідентифікаційний код юридичної особи 39767547) 22710 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
5. Господарському суду Вінницької області видати відповідний наказ.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
7. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
8. Справу №902/71/24 повернути Господарському суду Вінницької області.
Повний текст постанови виготовлено 6 листопада 2025 року.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Маціщук А.В.
Суддя Філіпова Т.Л.