вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
(додаткова)
"06" листопада 2025 р. Справа№ 910/2541/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Євсікова О.О.
Алданової С.О.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ФА ІНТЕРТРЕЙДІНГ УКРАЇНА" про ухвалення додаткової постанови щодо стягнення витрат на правничу професійну допомогу понесених в суді апеляційної інстанції
за результатами розгляду апеляційної скарги Фермерського господарства "ЖЕНЬШЕМ"
на рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2025
у справі №910/2541/25 (суддя Балац С.В.)
за позовом Фермерського господарства "ЖЕНЬШЕМ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФА ІНТЕРТРЕЙДІНГ УКРАЇНА"
про стягнення коштів
Рух справи
03.03.2025 Фермерське господарство "ЖЕНЬШЕМ" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФА ІНТЕРТРЕЙДІНГ УКРАЇНА" про стягнення 293 601,12 грн.
Позов мотивовано тим, що відповідачем порушено виконання зобов'язання з поставки товару за укладеним між сторонами спору договором поставки сільськогосподарської техніки від 09.06.2023 №VAITUA-090623. Позивач просить стягнути з відповідача вартість непоставленої навігаційної системи в сумі 293 601,12 грн.
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.05.2025 у справі №910/2541/25 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з цим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач подав додаткові пояснення від 14.08.2025, в яких просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.10.2025 апеляційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржене рішення без змін.
У зазначених вище додаткових поясненнях від 14.08.2025 відповідач заявив орієнтовний (попередній) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції у розмірі 18 000,00 грн.
Короткий зміст заяви відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції
20.10.2025 відповідач подав заяву про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 38000,00 грн, з яких:
18 000,00 грн - гонорар за ознайомлення з матеріалами справи, підготовку та подання пояснень у справі, що включає пошук судової практики;
20 000,00 грн - «гонорар успіху» за рішення суду на користь Клієнта.
На підтвердження понесених витрат відповідачем до цієї заяви долучено такі докази:
- копію договору про надання правничої допомоги від 12.08.2025;
- копію додаткової угоди про сплату гонорару від 12.08.2025;
- копію Акта приймання-передачі наданих юридичних послуг №1 від 14.10.2025;
- копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ХВ від 002655.
Також відповідач просив поновити пропущений п'яти денний строк у зв'язку з тим, що повний текст постанови отримав 14.10.2025 (13.10.2025 надійшло до електронного суду після закінчення робочого часу).
Короткий зміст заперечень позивача
Позивач подав письмові заперечення щодо витрат на правничу допомогу від 30.10.2025, в яких просить відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції, оскільки, на його думку, розмір заявлених позивачем витрат не є розумним та виправданим, враховуючи обставини цієї справи, її складність, обсяг наданої адвокатом позивачу правової допомоги.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду заяви про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції
Відповідно до ч. 3 ст. 244 ГПК України, суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2025 поновлено Товариства з обмеженою відповідальністю "ФА ІНТЕРТРЕЙДІНГ УКРАЇНА" про ухвалення додаткової постанови щодо стягнення витрат на правничу професійну допомогу понесених в суді апеляційної інстанції у справі №910/2541/25. Призначено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ФА ІНТЕРТРЕЙДІНГ УКРАЇНА" про ухвалення додаткової постанови щодо стягнення витрат на правничу професійну допомогу понесених в суді апеляційної інстанції у справі №910/2541/25 до розгляду без повідомлення учасників справи. Запропоновано позивачу надати до суду свої заперечення або міркування щодо заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ФА ІНТЕРТРЕЙДІНГ УКРАЇНА" про ухвалення додаткової постанови щодо стягнення витрат на правничу професійну допомогу понесених в суді апеляційної інстанції у справі №910/2541/25, у найкоротший строк, але не пізніше 29.10.2025.
Щодо строку на подання позивачем письмових заперечень щодо заяви відповідача про стягнення витрат
Так, в ухвалі Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2025, серед іншого, запропоновано позивачу надати до суду свої заперечення щодо заяви відповідача про ухвалення додаткової постанови, у найкоротший строк, але не пізніше 29.10.2025.
Позивач подав свої заперечення щодо розміру витрат на правничу допомогу 30.10.2025.
Водночас, відповідач подав письмові пояснення щодо цих заперечень та зазначив, що судом було встановлено позивачу строк не пізніше 29.10.2025 подати свої заперечення, проте позивач подав їх 30.10.2025, тобто з пропуском встановленого строку. А тому, посилаючись на ч. 4 ст. 167 ГПК України, відповідач просить залишити подані позивачем заперечення без розгляду, оскільки їх подано з пропуском строку, встановленого судом в ухвалі від 20.10.2025.
Щодо цих доводів відповідача колегія вважає за доцільне звернутись до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява №24003/07, п. 33, 08.12.2016).
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13.01.2000 та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28.10.1998 Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини також зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
З огляду на викладене, колегія суддів враховує, що справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог господарського судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Таким чином, беручи до уваги, що позивач подав свої заперечення з незначним пропуском строку на один день, з метою уникнення формального підходу до розгляду питання про стягнення судових витрат, колегія не знаходить підстав для залишення без розгляду поданих позивачем заперечень щодо стягнення судових витрат.
Джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті додаткової постанови
Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати суду при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Зокрема, згідно із положеннями частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Відповідно до положень частин п'ятої, шостої статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Виходячи зі змісту наведених положень статті 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.
Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи.
Такий висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Разом з тим у частині п'ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу, та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.
Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126, 129 ГПК України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов'язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у статті 126 та частинах п'ятій-сьомій, дев'ятій статті 129 ГПК України.
Такий обов'язок у кожному конкретному випадку реалізовується на засадах змагальності та рівності сторін, шляхом надання сторонам можливості надати свої міркування/заперечення. За наслідками оцінки обставин справи і наведених учасниками справи щодо цього питання обґрунтувань та дослідження поданих стороною доказів за правилами статті 86 ГПК України, суд і ухвалює рішення в цій частині.
В пунктах 33- 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 зазначено, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Також відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:
- не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21);
- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц);
- суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі № 914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 2 та 15 ГПК України має обов'язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною восьмою статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 221 ГПК України).
Фактичні обставини, що встановлені судом за результатами розгляду заяви про стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції
Як вже зазначено, у додаткових поясненнях від 14.08.2025 відповідач заявив орієнтовний (попередній) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції у розмірі 18 000,00 грн.
Після ухвалення постанови, 20.10.2025 відповідач подав заяву про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 38000,00 грн, з яких:
18 000,00 грн - гонорар за ознайомлення з матеріалами справи, підготовку та подання пояснень у справі, що включає пошук судової практики;
20 000,00 грн - «гонорар успіху» за рішення суду на користь Клієнта.
На підтвердження понесених витрат відповідачем до цієї заяви долучено копії договору про надання правничої допомоги від 12.08.2025, додаткової угоди про сплату гонорару від 12.08.2025, Акта приймання-передачі наданих юридичних послуг №1 від 14.10.2025 та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ХВ від 002655.
За результатами дослідження цих доказів колегією суддів встановлено, що 12.08.2025 між відповідачем (Клієнт) та Адвокатом Пастухом Олегом Володимировичем (Адвокат) укладено Договір про надання правової допомоги, за змістом якого Адвокат зобов'язується надати юридичні послуги щодо захисту інтересів Клієнта, а Клієнт зобов'язується своєчасно оплачувати послуги адвоката.
12.08.2025 сторони уклали Додаткову угоду про сплату гонорару №1, згідно якої сторони погодили визнати гонорар (грошову винагороду) у наступному розмірі:
за ознайомлення з матеріалами справи, підготовку та подання пояснень у справі, що включає пошук судової практики Клієнт зобов'язується виплатити Адвокату гонорар у сумі 18 000,00 грн;
«гонорар успіху» за рішення суду на користь Клієнта становить 20 000,00 грн.
Згідно Акта приймання-передачі наданих юридичних послуг №1 від 14.10.2025 Адвокат передав, а Клієнт прийняв вказані у зазначеній Додатковій угоді юридичні послуги, загальна вартість яких становить 38 000,00 грн.
Отже, відповідач, заявивши орієнтовний (попередній) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, подав відповідні докази протягом п'яти днів після ухвалення постанови у відповідності до ч. 8 ст. 129 ГПК України.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду заяви
Щодо суми «гонорару» за виконанні роботи
Відповідно до додаткової угоди про сплату гонорару від 12.08.2025 та Акта приймання-передачі наданих юридичних послуг №1 від 14.10.2025, встановлено суму гонорару на оплату послуг адвоката відповідача у розмірі 18 000,00 грн.
Розглянувши заявлену суму гонорару, колегія суддів зазначає наступне.
Як вже вказувалась вище, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору.
Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі № 914/2355/21, в додатковій постанові Верховного Суду від 03.11.2023 у справі № 909/471/24.
Згідно матеріалів справи, позивач оскаржив судове рішення суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, яку суд апеляційної інстанції залишив без задоволення.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції адвокатом відповідача подано до суду письмові пояснення щодо апеляційної скарги.
Позивач у письмових запереченнях щодо розміру витрат на правничу допомогу просить відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу адвоката відповідача в суді апеляційної інстанції, оскільки, на його думку, розмір заявлених відповідачем витрат не є розумним та виправданим, враховуючи обставини цієї справи, її складність, обсяг наданої адвокатом позивачу правової допомоги.
З огляду на вищевикладене, дослідивши надані заявником документи в їх сукупності та заперечення позивача, врахувавши обсяг послуг, наданих адвокатом, предмет апеляційного перегляду у цій справі та складність цієї справи, що розглядалася судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, колегія дійшла висновку, що заявлена відповідачем сума гонорару за понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 18 000,00 грн є завищеним, зважаючи на складність цієї справи.
Отже, керуючись зокрема такими критеріями, як обґрунтованість, співмірність та розумність розміру заявлених відповідачем витрат, суд апеляційної інстанції визнає обґрунтованим гонорар за витрати на правничу професійну допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 5 000,00 грн.
Щодо «гонорару успіху»
Як вбачається з доданих до заяви документів, сторонами визначено «гонорар успіху» адвоката відповідача за рішення суду на користь Клієнта у розмірі 20 000,00 грн.
З цього приводу колегія суддів враховує, що за результатами розгляду апеляційної скарги представником відповідача подано письмові пояснення щодо доводів апелянта, тобто виконано одну послугу. Розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження (без виклику сторін), що не потребувало участі адвоката відповідача в судовому засіданні.
Також, колегія враховує, що ця справа не є складною, не містить великої кількості документів, що потребували значного часу для їх дослідження, а адвокат відповідача, обізнаний зі спірними правовідносинами та позицією учасників у справі.
Як зазначено вище, позивач подав заперечення щодо розміру витрат на правничу допомогу, в яких просить відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу адвоката у цій справі в суді апеляційної інстанції, оскільки, на його думку, розмір заявлених відповідачем витрат не є розумним та виправданим, враховуючи обставини цієї справи, її складність, обсяг наданої адвокатом позивачу правової допомоги.
Вирішуючи питання про віднесення до судових витрат, які розподілені за результатами розгляду спору, бонусів, передбачених договором про надання правничої допомоги, залежно від результатів розгляду справи, тобто так званого «гонорару успіху», колегія суддів виходить з того, що для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у разі укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи те, чи були вони фактично здійснені, а також їх необхідність. При цьому суд, визначаючи суму відшкодування, має послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Отже, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).
Відтак, з огляду на предмет та ціну позову, обсяг виконаних адвокатом відповідача робіт, колегія враховує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути ані способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, ані становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Тому керуючись принципами справедливості, верховенства права, критеріями реальності адвокатських витрат в контексті їхньої дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру, колегія вважає обґрунтованою та пропорційною суму «гонорара успіху» адвоката відповідача у розмірі 5000,00 грн.
Отже, ураховуючи наведене, оцінивши доводи заяви відповідача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу та заперечення позивача, виходячи з вищенаведених критеріїв їх оцінки та керуючись статтями 126, 129 ГПК України, колегія дійшла висновку, що витрати відповідача на професійну правничу допомогу, які пов'язані з апеляційним переглядом цієї справи у загальному розмірі 38000,00 грн є завищеними та неспівмірними з наданими послугами, а тому підлягають частковому задоволенню у сумі 10 000,00 грн (5000,00 грн - за складання та подання додаткових пояснень, 5000,00 грн - «гонорар успіху»). В іншій частині заяви колегія не покладає такі витрати на позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 244 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ФА ІНТЕРТРЕЙДІНГ УКРАЇНА" про ухвалення додаткової постанови щодо стягнення витрат на правничу професійну допомогу понесених в суді апеляційної інстанції у справі №910/2541/25 задовольнити частково.
Стягнути з Фермерського господарства "ЖЕНЬШЕМ" (52021, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, с. Степове, вул. Миру, буд. 53; ЄДРПОУ 40827876) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФА ІНТЕРТРЕЙДІНГ УКРАЇНА" (01011, м. Київ, вул. Рибальська, б.22 ЄДРПОУ 32708773) 10 000,00 грн (десять тисяч) витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.
В іншій частині у задоволенні заяви відмовити.
Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.
Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.
Додаткова постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді О.О. Євсіков
С.О. Алданова