вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"05" листопада 2025 р. Справа№ 910/8310/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яценко О.В.
суддів: Мальченко А.О.
Хрипуна О.О.
за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 05.11.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні
матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «КТРЕЙДІНГ»
на рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2025 (повний текст складено 08.09.2025)
у справі № 910/8310/25 (суддя Л.Г. Пукшин)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АРОМАТИКА»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «КТРЕЙДІНГ»
про стягнення 358 075,07 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «АРОМАТИКА» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КТРЕЙДІНГ» про стягнення 358 075,07 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором № АР-55 оренди нежитлового приміщення від 30.12.2024, а саме в частині повної та своєчасної орендної плати та в частині своєчасного повернення об'єкта оренди позивачу, після дострокового розірвання договору, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 239 404,87 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку. Крім того, позивач нарахував до стягнення з відповідача штраф 3% від суми боргу за прострочення оплати більше ніж на 7 днів у розмірі 7 182,15 грн., штраф 4% від суми боргу за кожен місяць несплати понад один місяць у розмірі 9 576,19 грн. та неустойку у подвійному розмірі орендної плати, за затримку повернення об'єкта оренди у розмірі 101 911,86 грн.
В суді першої інстанції відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.09.2025 у справі № 910/8310/25 позовні вимоги задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено заборгованість зі сплати орендної плати у розмірі 184 387,85 грн., штраф 3% у розмірі 1 245,62 грн., штраф 4 % у розмірі 5 714,68 грн., неустойку у розмірі подвійної орендної плати у розмірі 98 221,13 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 343,54 грн. 54 коп., в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Частково задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що:
- відповідач у встановлені спірним договором строки орендну плату не здійснював, а відтак, враховуючи те , що додатковою угодою № 2, договір розірвано з 19.05.2025, позивач має право вимагати до стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати починаючи з 08.02.2025 до 18.05.2025 включно, а відтак позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у сумі 184 387,85 грн. (тобто орендна плата за період дії договору з 08.02.2025 по 18.05.2025) є обґрунтованими, в решті позовних вимог в цій частині слід відмовити;
- з огляду на те, що договір оренди був достроково припинений 19.05.2025, з урахуванням змісту пункту 6.1 договору та п. 3 додаткової угоди орендар мав повернути об'єкт оренди орендодавцю до 19.05.2026 включно, тоді як повернення об'єкта оренди відповідачем здійснено лише 16.06.2025. Відтак, відповідач, продовжуючи користуватись об'єктом оренди після 19.05.2025, прострочив зобов'язання з його повернення після закінчення строку дії договору, що є підставою для застосування до нього відповідальності у вигляді виплати неустойки у відповідності до ч. 2 ст. 785 ЦК України. Перевіривши наданий позивачем розрахунок неустойки у розмірі подвійної орендної плати, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню в сумі 98 221,13 грн., оскільки день повернення об'єкта оренди не входить до періоду прострочення;
- перевіривши наданий позивачем розрахунки штрафів 3 % та 4% суд встановив, що такі розрахунки здійснено позивачем, виходячи із загальної суми заборгованості розрахованої останнім за період з 08.02.2025 по 16.06.2025 на суму 239 404,87 грн., в той же час як умовами п. 7.2 договору, сторонами чітко визначено порядок та розмір нарахування таких штрафів. Позивач також не було враховано і те, що договірні санкції можуть застосовуватися тільки в період з моменту виникнення заборгованості до розірвання договору. Відтак, враховуючи термін дії договору (з 08.02.2025 до 19.052025) та умови п. 7.2. договору, за розрахунком суду до стягнення відповідача підлягає штраф 3% (місячної орендної плати за перший місяць невиконання зобов'язання) у розмірі 1 245,62 грн. (55 361:28*21*3:100) та штраф 4% (починаючи з 2 місяця невиконання зобов'язань, нараховується додатково штраф в розмірі 4% (чотирьох відсотків) орендної плати за кожен місяць несплати) у розмірі 5 714,68 грн. (2 214,44 грн. (за березень 2025 - 55 361 *4:100) + 2 214,44 грн. (за квітень 2025 - 55 361 *4:100) + 1 285,80 грн. (за травень 2025 - 55 361:31*18 *4/100). В решті позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «КТРЕЙДІНГ» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить:
- головна вимога: скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2025 у справі № 910/8310/25 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог;
- альтернативна вимога: частково скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2025 у справі № 910/8310/25 та зменшити розмір стягнень до економічно обґрунтованого рівня, а саме: зменшити основний борг з урахуванням фактично отриманої вигоди позивачем; виключити або суттєво зменшити штрафні санкції як такі, що не відповідають принципам справедливості; зменшити неустойку відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України; перерозподілити судові витрати пропорційно до нового розміру задоволених вимог.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги позиції апелянт послався на те, що:
- внаслідок фінансових труднощів відповідач не зміг своєчасно здійснювати розрахунки за орендні платежі, при чому відповідач визнавав наявність заборгованості, видавав гарантійні листи та просив про відтермінування платежів. При цьому позивач приймав такі звернення. Вказане свідчить про те, що відповідач діяв відкрито та добросовісно, а позивач приймаючи гарантійні листа та проводячи перемовини фактично погоджувався на інший порядок виконання зобов'язань;
- суд першої інстанції не правильно застосував процедуру спрощеного провадження без повідомлення сторін, чим порушено право на справедливий суд;
- судом першої інстанції неправильно розраховані штрафи в розмірі 3% та 4% а також неустойка за затримку повернення приміщення, при розрахунку яких судом порушено принцип пропорційності штрафних санкцій;
- розмір штрафних санкцій перевищує економічно обґрунтовані збитки позивача, що суперечить компенсаційній функції цивільно-правової відповідальності;
- фактичні обставини, не враховані судом такі як об'єктивні перешкоди для повернення приміщення. Апелянт неодноразово пропонував повернути приміщення, позивач не організував належну процедуру прийому-передачі та переговори щодо врегулювання заборгованості тривали за ініціативи обох сторін. Позивач штучно затягував процедуру прийому приміщення, відмовився від запропонованих варіантів погашення заборгованості та не проявив належної активності у вирішенні спору в досудовому порядку.
До апеляційної скарги апелянтом додані копії договору № АР-55 оренди нежитлового приміщення від 30.12.2024, а також листування сторін.
Колегія суддів зазначає, що всі вказані документи вже наявні в матеріалах справи, а відтак такі документи також не можна вважати додатковими доказами по справі.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2025 справа № 910/8310/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Тищенко О.В., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «КТРЕЙДІНГ» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2025 у справі № 910/8310/25; розгляд справи ухвалено здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи; справу № 910/8310/25 призначено до розгляду на 05.11.2025; витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/8310/25.
09.10.2025 матеріали цієї справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
15.10.2025 до суду від позивача відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволенні, а рішення суду першої інстанції - без змін, пославшись на те, що:
- оскільки і за сумою позовних вимог і за ступенем складності, справа є малозначною, а клопотань від сторін справи про розгляд її з викликом сторін не надходило, суд першої інстанції, призначивши справи до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, діяв суворо в межах визначених процесуальним законодавством для розгляду такої категорії справ, а тобто, вимог процесуального законодавства не порушував і як наслідок факту порушення судом прав апелянта на захист та на справедливий суд, допущено не було;
- в ході розгляду справи, суд першої інстанції зменшив позовні вимоги позивача з 358 075,86 грн. до 293 912,82 грн., тобто на 64 163,04 грн. При цьому, не дивлячись на це, позивач погодився з розумністю та законністю висновків суду першої інстанції при проведенні перерахунку, та погодившись з ним не став оскаржувати дане рішення. Водночас відповідачу, розмір на який суд першої інстанції зменшив позовні вимоги позивача, здався не достатнім, і він оскаржив дане рішення на підставі, ніби то не спів розмірності штрафних санкцій вчиненому ним порушенню, проте апелянт жодним чином не обґрунтував такі свої доводи, та не вказав, в чому саме було допущено порушення матеріального законодавства, а лише послався на ч. 3 ст. 551 ЦК України, хоча нею передбачено лише право суду а не обов'язок, зменшити розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2025 № 09.1-08/2447/25 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/8310/25 у зв'язку з перебуванням судді Тищенко О.В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці у період з 03.11.2025 по 07.11.2025.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2025 справа № 910/8310/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2025 справу № 910/8310/25 прийнято до свого провадження визначеною колегією суддів (головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Мальченко А.О.), учасників справи повідомлено, що розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «КТРЕЙДІНГ» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2025 у справі № 910/8310/25 відбудеться у раніше визначені дату та час, а саме 05.11.2025 об 11:40 год.
Станом на 05.11.2025 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.
Відповідач представників в судове засідання не направив.
Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження
Під час розгляду справи представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції зміні або скасуванню, з наступних підстав.
30.12.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АРОМАТИКА» (далі орендодавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КТРЕЙДІНГ» (далі орендар/відповідач) укладено договір оренди нежитлового приміщення № АР-55 (далі договір).
Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець у відповідності до умов цього договору передає, а орендар приймає в оренду, тобто в тимчасове і платне користування, нежитлове приміщення № 501-502 загальною площею 190,9 метрів квадратних на п'ятому поверсі в будинку №17Е по вулиці Глибочицька в місті Києві (далі - «нежитлове приміщення» та/або «об'єкт оренди»).
Мета оренди - виключно для розміщення офісу орендаря. На момент передачі нежитлове приміщення орендарю, його стан відповідає всім санітарним та технічним вимогам та придатний для його використання за призначенням (п. 1.2. договору).
Згідно з п. 1.3. договору вступ орендаря у тимчасове користування нежитловим приміщенням-настає з моменту підписання сторонами Акту прийому-передачі нежитлового приміщення (додаток №1 до цього договору, який є невід'ємною частиною договору). З моменту підписання сторонами Акту приймання - передачі приміщення орендарю, який фіксує стан приміщення зі всіма комунікаціями та обладнанням. Орендар протягом всього строку оренди несе повну відповідальність за утримання приміщення, та його обладнання і комунікації.
За умовами п. 2.3. договору приймання-передача нежитлового приміщення в оренду здійснюється протягом 1 (одного) дня з моменту укладення цього договору та надходження оплати згідно з умовами п. 3.4.1. цього договору.
У розділі 3 договору сторонами узгоджено порядок та розмір орендної плати, зокрема:
- орендна плата за користування нежитловим приміщенням на момент укладення даного договору складає 55 361,00 грн. в т.ч. 20% ПДВ, за 1 (один) місяць оренди (п. 3.1.);
- орендна плата не залежить від наслідків господарської діяльності орендаря (п. 3.3.);
- нарахування орендної плати починається з моменту підписання Акту приймання - передачі об'єкта оренди (нежитлового приміщення) та не залежить від факту користування або не користування нежитловим приміщенням орендарем (п. 3.4.);
- перший платіж з орендної плати здійснюється орендарем протягом 1 (одного) робочого дня з дати підписання цього договору, при цьому орендар вносить на поточний рахунок орендодавця кошти в розмірі 2 (двох) орендних плат, визначених в п.3.1 цього договору, що є платою за перший і останній місяці оренди (п. 3.4.1);
- всі наступні платежі з орендної плати за наступний місяць оренди сплачуються орендарем на поточний рахунок орендодавця авансом не пізніше 25 (двадцять п'ятого) числа поточного місяця (п. 3.4.2).
Відповідно до п. 8.1. даний договір діє у період з « 08» лютого 2025 року до « 07» лютого 2026 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. За згодою сторін договір може бути продовженим на наступний рік. Умови продовження договору сторони відображають в новому договорі оренди або додаткової угоди до цього.
Як вбачається із матеріалів справи 08.02.2025 сторонами підписано Акт прийому-передачі приміщення, за яким позивач передав, а відповідач прийняв в тимчасове платне користування нежитлове приміщення №501-502 загальною площею 190,9 метрів квадратних, розташоване на 5 (п'ятому) поверсі в будинку №17Е по вулиці Глибочицька в місті Києві зі всіма комунікаціями та обладнанням в належному справному стані, придатному для використання за призначенням, без будь-яких пошкоджень як приміщення, так і усіх комунікацій.
За доводами позивача, всупереч взятим на себе за договором зобов'язанням, відповідач не сплатив позивачу жодного платежу ані в порядку пункту 3.4.1., ані в порядку пункту 3.4.2. договору.
У зв'язку з неодноразовими усними зверненнями позивача, листом від 04.03.20251 № 04-3-25 відповідач визнав наявність заборгованості із оплати орендної плати та надав позивачу Гарантійний лист, яким зобов'язався сплатити заборгованість до 25 березня 2025 року, однак, як вказує позивач, відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання, та до 25.03.2025 заборгованість з орендної плати не сплатив.
В подальшому, позивач згідно з приписами п. 8.4. договору, 26.03.2025 направив орендарю попередження про дострокове розірвання договору № АР-55 від 30.12.2024 з 01.04.2025 та запропонував сплатити заборгованість за оренду нежитлового приміщення і повернути орендоване приміщення позивачу по Акту прийому-передачі.
У відповідь на дане попередження, відповідач 03.04.2025 надіслав позивачу листа за № 03-4-25, в якому просив надати йому можливість сплатити заборгованість з орендної плати до 11.04.2025, і знову гарантував оплату.
Листом від 09.04.2025 за № 0904-01 відповідач повідомив позивача про те, що надходження коштів для оплати боргу планується на другу половину квітня, і висловив свою готовність тимчасово звільнити орендоване приміщення, але за умови залишення всіх своїх меблів і речей позивачу на відповідальне зберігання, з подальшою можливістю продовження оренди після сплати боргу.
Листами від 29.04.2025 № 2904-01 та від 19.05.2025 №.1905-01 відповідач просив позивача дозволити залишитись в орендованому приміщенні до покращення фінансового становища, та пропонував позивачу надати йому дозвіл на здачу орендованого приміщення в суборенду.
За доводами позивача, зважаючи на те, що відповідач на перше попередження про розірвання договору оренди не відреагував належним чином, додаткову угоду про розірвання договору оренди не підписав, орендоване приміщення позивачу не повернув та не сплатив заборгованість з орендної плати, але продовжував залишатись в орендованому приміщенні, 19.05.2025 позивач повторно звернувся до відповідача з Попередженням-претензією № 32 про розірвання договору оренди з 19.05.2025 та вимогою про сплату боргу за оренду приміщення.
19.05.2025 сторони уклали додаткову угоду № 2 до договору № АР-55 оренди нежитлового приміщення від 30.12.2024, якою розірвали даний договір з 19.05.2025, за якою відповідач зобов'язався передати позивачу орендоване приміщення за Актом прийому-передачі 19.05.2025.
Проте, як вказує позивач, не зважаючи на це, відповідач знову не виконав взяті на себе зобов'язання та не повернув позивачу орендоване приміщення у визначений додатковою угодою строк та продовжив користуватись нежитловим приміщенням.
Листом № 2705-1 від 27.05.2025 відповідач запропонував позивачу прийняти належні йому меблі, які перебувають в нежитловому приміщенні в якості часткової оплати боргу з орендної плати, та дозволити здати дане нежитлове приміщення в суборенду.
У відповідь на даний лист відповідача, позивач листом від 28.05.2025 № 40 повідомив відповідача, що не зацікавлений в бартерних розрахунках за орендну плату, а передача відповідачем нежитлового приміщення в суборенду неможлива, оскільки договір оренди сторонами розірвано ще 19.05.2025, а відтак відповідач перебуває в приміщенні не законно, та запропонував терміново повернути приміщення його власнику.
30.05.2025 відповідач направив листа за № 3005-1, яким повідомив позивача, що готовий повернути нежитлове приміщення по Акту прийому-передачі 13 червня 2025 року, проте лише 16.06.2025, відповідач повернув позивачу нежитлове приміщення по Акту прийому-передачі нежитлового приміщення.
З огляду на вказане позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просив стягнути з відповідача:
- заборгованості по орендній платі в сумі 239 404,87 грн.;
- штраф 3% від суми боргу за прострочення оплати більше ніж на 7 днів у розмірі 7 182,15 грн.;
- штраф 4% від суми боргу за кожен місяць несплати понад один місяць у розмірі 9 576,19 грн.;
- неустойку у подвійному розмірі орендної плати, за затримку повернення об'єкта оренди у розмірі 101 911,86 грн.
В суді першої інстанції відповідач правом на подання відзиву на скористався.
Доводи апеляційної скарги детально викладені вище.
Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди), до яких відноситься спірний Договір, наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (п. 1 ч. 1 ст. 762 ЦК України).
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За умовами п.п. 3.4.1. та 3.4.2. договору перший платіж з орендної плати здійснюється орендарем протягом 1 (одного) робочого дня з дати підписання цього договору, при цьому орендар вносить на поточний рахунок орендодавця кошти в розмірі 2 (двох) орендних плат, визначених в п.3.1 цього договору, що є платою за перший і останній місяці оренди. Всі наступні платежі з орендної плати за наступний місяць оренди сплачуються орендарем на поточний рахунок орендодавця авансом не пізніше 25 (двадцять п'ятого) числа поточного місяця.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 ЦК України та змісту вищевказаних пунктів договорів строк виконання відповідачем встановленого грошового зобов'язання на момент розгляду справи настав, проте, які вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач, у встановлені договором строки орендну плату не здійснював, доказів оплати орендних платежів за договором матеріалами справи не місять.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 та 2 статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк.
За приписами ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
В силу ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 654 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
З матеріалів справи слідує, що сторонами укладено додаткову угоду № 2 до договору № АР-55 оренди нежитлового приміщення від 30.12.2024, якою сторони розірвали даний договір з 19.05.2025.
З матеріалів справи слідує, що позивач нараховує орендну плату за період з 08.02.2025 по 16.06.2025, тобто по дату фактичного повернення позивачу орендованого майна, проте, як вірно вказано судом першої інстанції, враховуючи те, що договір припинив свою дію з 19.05.2025, позивач має право вимагати до стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати починаючи з 08.02.2025 до 18.05.2025 включно.
При цьому колегія суддів приймає до уваги наступне.
За змістом положень ч. 2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
В свою чергу ч. 1 ст. 785 ЦК України встановлює, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Отже, стягнення передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України неустойки можливо лише у випадку невиконання наймачем обов'язку щодо повернення речі після припинення договору найму.
У постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19 формульовано наступну правову позицію:
- користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб'єктів договірних правовідносин;
- відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов'язання у сфері орендних відносин;
- правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України Із припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок - негайно повернути наймодавцеві річ;
- після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за ч. 2 ст. 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві;
- з урахуванням викладеного Суд доходить висновку, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України ;
- оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 ЦК України («Плата за користування майном») і охоронна норма ч. 2 ст. 785 ЦК України («Обов'язки наймача у разі припинення договору найму») не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов'язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно;
- отже, положення п. 3 ч. 1 ст. 3 та ст. 627 ЦК України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (ст. 6 ЦК України).
Отже врахуванню при вирішенні цього спору підлягають останні правові висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/11131/19, якими усунуто різність практики щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, згідно з якими після припинення договору оренди користування майном стає неправомірним, а якщо орендар не повертає майно після припинення строку дії договору оренди, належним способом захисту у цьому разі є позов орендодавця про стягнення з орендаря неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч. 2 ст. 785 ЦК України).
У постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 922/2665/17, від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17, Верховного Суду України від 02.09.2014 у справі № 3-85гс14 викладено наступний правовий висновок:
- виходячи зі змісту ч. 1 ст. 759 ЦК України та ч. 1 ст. 785 ЦК України, договір найму (оренди) зумовлює право наймача (орендаря) користуватися орендованим майном впродовж строку дії договору із сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору оренди; припинення договору найму зумовлює обов'язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Невиконання наймачем обов'язку щодо поверненні речі є підставою для виникнення права наймодавця на застосування до наймача особливого виду майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, який полягає у сплаті наймачем, який прострочив виконання обов'язку щодо повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України;
- особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди, і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
Враховуючи, що договір припинив свою дію з 19.05.2025, а відповідач обов'язок по поверненню нежитлового приміщення виконав несвоєчасно, позивач має право стягнути передбачену ч. 2 ст. 785 ЦК України неустойку за період з 19.05.2025 по дату фактичного поверненні орендованого майна.
З огляду на вказане суд першої інстанції цілком вірно:
- частково задовольнив позовні вимоги про стягнення основного боргу у сумі 184 387,85 грн. (орендна плата за період дії договору з 08.02.2025 по 18.05.2025) та відмовив в решті позовних вимог в цій частині;
- перевіривши наданий позивачем розрахунок неустойки у розмірі подвійної орендної плати, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог в цій частині - в сумі 98 221,13 грн., оскільки день повернення об'єкта оренди не входить до періоду прострочення.
Щодо позовних вимог про стягнення штрафів колегія суддів зазначає таке.
Пунктом 7.2. договору встановлено, якщо невиконання орендарем грошових зобов'язань за цим договором триває понад 7 (семи) днів, то, починаючи з 8 (восьмого) дня, крім пені додатково нараховується штраф у розмірі 3% (трьох відсотків) місячної орендної плати за перший місяць невиконання зобов'язання.
Якщо невиконання орендарем грошових зобов'язань за цим договором триває понад 1 (місяця) то починаючи з 2 (другого) місяця невиконання зобов'язань, крім пені і штрафу за перший місяць, нараховується додатково штраф в розмірі 4% (чотирьох відсотків) орендної плати за кожен місяць несплати. При цьому, сплата штрафних санкцій не звільняє від обов'язку виконання Орендарем своїх зобов'язань згідно з умовами цього Договору
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності, зокрема, сплати штрафу.
Перевіривши наданий позивачем розрахунки штрафів 3 % та 4% суд першої інстанції цілком вірно встановив, що:
- такі розрахунки здійснено позивачем, виходячи із загальної суми заборгованості розрахованої останнім за період з 08.0.2025 по 16.06.2025 на суму 239 404,87 грн, в той же час як умовами п. 7.2 договору, сторонами чітко визначено порядок та розмір нарахування таких штрафів;
- згідно із ч. 2 ст. 653 ЦК України в разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються, а відтак договірні санкції можуть застосовуватися тільки в період з моменту виникнення заборгованості до розірвання договору;
- враховуючи термін дії договору (з 08.02.2025 до 19.052025) та умови п. 7.2. договору, за до стягнення відповідача підлягає штраф 3% (місячної орендної плати за перший місяць невиконання зобов'язання) у розмірі 1 245,62 грн. (55 361:28*21*3:100);
- враховуючи припинення дії договору (19.05.2025) та умови п. 7.3. договору до стягнення відповідача підлягає штраф 4% (починаючи з 2 місяця невиконання зобов'язань, нараховується додатково штраф в розмірі 4% (чотирьох відсотків) орендної плати за кожен місяць несплати) у розмірі 5 714,68 грн. (2 214,44 грн. (за березень 2025 - 55 361 *4:100) + 2 214,44 грн. (за квітень 2025 - 55 361 *4:100) + 1 285,80 грн. (за травень 2025 - 55 361:31*18 *4/100). В решті позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Щодо наявності підстав для зменшення розміру неустойки колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Виходячи зі змісту положень чинного законодавства вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов'язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; тривалість прострочення виконання; наслідків порушення зобов'язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (аналогічний висновок про застосування норми права викладений в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №924/243/19).
Таким чином, наведені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру до заподіяних збитків, з метою забезпечення дотримання розумного балансу інтересів кредитора та боржника.
Слід зазначити, що поняття «значно» та «надмірно», при застосуванні ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Правила встановлені цими нормами направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора в порушенні зобов'язання боржником.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від установлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
За правовою позицією Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 924/456/19, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, що оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені, а також розмір, до якого підлягає її зменшення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, що підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Законодавством не встановлений перелік виключних обставин, виходячи з яких має бути прийняте рішення щодо зменшення штрафних санкцій, так само як і не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Дане питання вирішується господарським судом, відповідно до статті 86 ГПК України, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
У апеляційній скарзі апелянт зазначає про те, що: несплата орендних платежів є наслідком фінансових труднощів, він визнавав наявність заборгованості, видавав гарантійні листи та просив про відтермінування платежів; розмір штрафних санкцій перевищує економічно обґрунтовані збитки позивача, що суперечить компенсаційній функції цивільно-правової відповідальності.
Щодо вказаного колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Враховуючи, що укладення договору для відповідача не було обов'язковим в силу положень чинного законодавства, а відтак укладаючи такий договір він погодився з всіма його умовами, в тому числі і щодо строків оплати орендної плати, відповідно, мав виконати прийняті на себе зобов'язання.
При цьому, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Фінансові труднощі становлять один із можливих ризиків підприємницької діяльності і не є незвичайною і не прогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки. Кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб'єкта підприємницької діяльності, уклавшого з ним цей договір.
Розмір штрафних санкцій право на отримання яких позивач має право знаходиться у прямій залежності від періоду прострочення відповідачем своїх обов'язків, а відтак саме внаслідок дії відповідача розмір штрафних санкцій є значним.
Отже, колегія суддів вважає, що підстави для зменшення розміру штрафних санкцій відсутні.
З огляду на вказані обставини, суд першої інстанції цілком вірно частково задовольнив позовні вимоги, стягнувши з відповідача заборгованість зі сплати орендної плати у розмірі 184 387,85 грн., штраф 3% у розмірі 1 245,62 грн., штраф 4 % у розмірі 5 714,68 грн., неустойку у розмірі подвійної орендної плати у розмірі 98 221,13 грн. Рішення суду першої інстанції цій частині залишається без змін.
Щодо посилань апелянта на те, що суд першої інстанції не правильно застосував процедуру спрощеного провадження без повідомлення сторін, чим порушено право на справедливий суд, слід зазначити про таке.
Колегія суддів вважає, що спір сторін, у розумінні положень ГПК України міг бути розглянутий судом першої інстанції у спрощеному позовному провадженні, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
При цьому колегія суддів зауважує апелянтові на тому, що він не був позбавлений права викласти власну правову позицію у відзиві на позов, проте таким правом в суді першої інстанції не скористався.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ЄКПЛ) гарантує право на справедливий суд, невід'ємним елементом якого ЄСПЛ визнає вимогу щодо вмотивованості (обґрунтованості) судових рішень. Хоча термін "вмотивованість" прямо не згадується у статті 6, ЄСПЛ послідовно тлумачить його як обов'язкову складову справедливого судового розгляду.
У справі "Van de Hurk v. the Netherlands" ЄСПЛ наголосив, що дія статті 6 Конвенції полягає, серед іншого, в тому, щоб зобов'язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами. У справі "Hirvisaari v. Finland" Суд зазначив, що однією з функцій вмотивованого рішення є демонстрація сторонам того, що їх вислухали, а також надання можливості оскаржити таке рішення.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржник був почутим, йому надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
У рішенні у справі «Peleki v. Greece» (заява № 69291/12; пункт 71) ЄСПЛ нагадав, що рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене мотивувань або якщо зазначені ним мотиви ґрунтуються на порушенні закону, допущеного національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (рішення у справі «Moreira Ferreira v. Portugal» (no 2), заява № 19867/12, пункт 85).
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне, обґрунтоване та мотивоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 08.09.2025 у справі № 910/8310/25, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «КТРЕЙДІНГ» задоволенню не підлягає.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КТРЕЙДІНГ» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2025 у справі № 910/8310/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.09.2025 у справі № 910/8310/25 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено 06.11.2025.
Головуючий суддя О.В. Яценко
Судді А.О. Мальченко
О.О. Хрипун