вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"05" листопада 2025 р. Справа№ 925/146/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Шапрана В.В.
Буравльова С.І.
розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2025
у справі № 925/146/25 (суддя В.В. Князьков)
за позовом ОСОБА_1
до Державного підприємства спеціального зв'язку
про стягнення 302 305,76 грн
ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Черкаської області з позовом до Державного підприємства спеціального зв'язку про стягнення оціночної вартості поштових відправлень в сумі 202 000 грн, відшкодування вартості сплачених послуг спецзв'язку в розмірі 1 027,80 грн, 25% вартості сплачених послуг спецзв'язку, інфляційних втрат в розмірі 81 677,76 грн та 3% річних в сумі 17 343,25 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків за договором №472 від 12.09.2019 в частині забезпечення схоронності прийнятого до пересилання цінного відправлення (прийомні номери №604, №605).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 у справі № 925/146/25 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Рішення мотивоване тим, що вина, як підстава відповідальності за порушення господарського зобов'язання, в діях Державного підприємства спеціального зв'язку відсутня.
Не погодившись з прийнятим рішенням, 23.09.2025 ОСОБА_1 (через систему «Електронний суд»), звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 у справі № 925/146/25 скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована наступним. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції незаконне та необґрунтоване, прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів, з порушенням норм процесуального права.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2025, матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 у справі № 925/146/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Андрієнко В.В., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 у справі № 925/146/25, за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи.
10.10.2025 через систему «Електронний суд» відповідачем був поданий відзив на апеляційну скаргу у якому він просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та рішення місцевого господарського суду залишити без змін.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (відправник) та Державним підприємством спеціального зв'язку (виконавець) було укладено договір №472 на послуги поштового зв'язку спеціального призначення, за умовами п.п.1.1,1.2 якого виконавець надає відправнику послуги поштового зв'язку спеціального призначення(ДК 021:2015 - 64120000-3) - перевезення та доставка відправлень спеціального зв'язку, (відправлення), які відповідають вимогам спеціального зв'язку. Виконавець приймає від відправника відправлення для перевезення і доставки їх адресатам в держави, міста і пункти, які обслуговує спецзв'язок України.
У п.2.2 договору №472 від 12.09.2019 відправник зобов'язується оформляти всі передбачені виконавцем документи на відправлення призначені для перевезення та доставки (реєстр встановленої форми тощо) та знайомитися з інформацією виконавця в залах обслуговування споживачів та на офіційному сайті виконавця (www.dpsz.ua) щодо змін умов обслуговування, тарифів тощо.
Пунктами 3.1, 3.2 договору №472 від 12.09.2019 визначено, що за послуги виконавця по забезпеченню умов даного договору відправником сплачуються кошти згідно діючих тарифів на послуги спеціального зв'язку на день надання послуги. В кінці кожного місяця виконавець надає відправнику в приміщенні спецзв'язку для підписання акт виконання послуг спецзв'язку та відповідний рахунок на оплату. Відправник здійснює оплату за послуги виконавця протягом трьох банківських днів з моменту отримання рахунку та акту виконання послуг спецзв'язку. При несвоєчасній сплаті, виставленого рахунку, виконавець припиняє приймання відправлень без попередження. Приймання відправлень може бути відновлено при умові погашення заборгованості.
За умовами п.4.1 договору №472 від 12.09.2019 виконавець за невиконання чи неналежне надання послуг спеціального зв'язку несе перед відправником таку матеріальну відповідальність:
- за повну втрату цінного відправлення - відшкодування в розмірі суми оголошеної цінності відправлення, вартості послуг спецзв'язку та штраф у розмірі 25 відсотків вартості цих послуг;
- за часткову втрату (пошкодження) вкладення цінного відправлення з описом вкладення - повернення (відшкодування) вартості або його пошкодженої частини згідно з описом, вартості послуг та штраф у розмірі 25 відсотків вартості цих послуг. У разі пересилання відправлення без опису розмір відшкодування визначається пропорційно масі втраченої або пошкодженої частини вкладення незалежно від її фактичної вартості, але не більше оголошеної цінності відправлення. В цьому випадку вартість одиниці маси визначається шляхом ділення суми оголошеної цінності на чисту масу вкладення;
- за повну втрату відправлення без оголошеної цінності - відшкодування вартості послуг спецзв'язку та штраф у розмірі 100 відсотків вартості цих послуг;
- за часткову втрату вкладення відправлення без оголошеної цінності - відшкодування його вартості пропорційно масі втраченої (пошкодженої) частини вкладення, розмір якого обчислюється шляхом ділення розміру тарифу за пересилання на чисту масу вкладення та штраф у розмірі 100 відсотків вартості послуг;
- за порушення контрольних термінів доставки відправлення - штраф у розмірі 25 відсотків вартості послуги за пересилання.
Цей договір набуває чинності з дати підписання і діє до 31.12.2019. Якщо за один місяць до завершення терміну дії договору ні одна із сторін не заявить про його припинення. Договір вважається кожного разу продовженим на попередніх умовах на той же термін (п.п.7.1, 7.2 договору №472 від 12.09.2019).
Як вбачається з матеріалів справи, 23.02.2022 року позивач передав відповідачу цінні відправлення по реєстру за двома квитанціями:
- квитанція №254/2; прийомний №604;
- квитанція №254/2, прийомний №605.
Проте, вказані відправлення було втрачено.
Листом №01/53 від 19.05.2022 Державним підприємством спеціального зв'язку було повідомлено ОСОБА_1 про те, що 09.03.2022 в результаті незаконного проникнення не встановлених осіб до виробничої будівлі Державного підприємства спеціального зв'язку (м.Київ, площа Вокзальна, 3) шляхом виламування дверей, вибивання вікон, було викрадено частину відправлень, в тому числі і відправлення ОСОБА_1 . Про вчинене кримінальне правопорушення було одразу повідомлено орган досудового розслідування.
Листом №01/57 від 13.07.2023 Державним підприємством спеціального зв'язку було повідомлено ОСОБА_1 про завершення досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо здійснення таємного викрадення вмісту поштових відправлень з виробничої будівлі Державного підприємства спеціального зв'язку й про направлення обвинувального акту до Солом'янського районного суду міста Києва.
Як вказує позивач, ОСОБА_1 звернулась до Державного підприємства спеціального зв'язку з претензією №18-02/2024 від 27.02.2024 про відшкодування вартості втрачених відправлень.
Державним підприємством спеціального зв'язку відповіддю на претензію №11-02/471 від 27.03.2024 відмовлено в задоволенні вимог ОСОБА_1 .
Означені обставини у сукупності і стали підставою для звернення до суду з позовом до Державного підприємства спеціального зв'язку про стягнення оціночної вартості поштових відправлень в сумі 202 000 грн, відшкодування вартості сплачених послуг спецзв'язку в розмірі 1027,80 грн, 25% вартості сплачених послуг спецзв'язку, інфляційних втрат в розмірі 81 677,76 грн та 3% річних в сумі 17 343,25 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
При цьому, з врахуванням положень ст. ст. 906 Цивільного кодексу України, ст. 218 Господарського кодексу України відсутність вини щодо порушення господарського зобов'язання підлягає доведенню Відповідачем у справі, зокрема шляхом доказування тієї обставини, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності, яким Виконавець не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.
Означені положення реалізовано сторонами в п. 4.2. договору №472 від 12.09.2019, зокрема, в частині звільнення Виконавця від матеріальної відповідальності у випадку, коли втрата або пошкодження вкладення сталися внаслідок дії непереборних сил (землетрус, ураган, повінь тощо).
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства (абз. 2 ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України (в редакції. чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 226 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.
Судом було встановлено, що 23.02.2022 року позивач передав відповідачу цінні відправлення по реєстру за двома квитанціями:
- квитанція №254/2; прийомний №604;
- квитанція №254/2, прийомний №605.
24.02.2022 розпочалась військова агресія російської федерації проти України.
Відтак, станом на початок такої агресії 24.02.2022 вищевказані цінні відправлення було доставлено до Головної структури відповідача, розташованої за адресою його реєстрації: м. Київ, площа Вокзальна, буд. 3 для подальшого вручення адресату.
Судом враховано пояснення відповідача про те, що 25.02.2022 через активні бойові дії в місті Києві, роботу головної структури було призупинено, здійснення доставки відправлень по місту Києву тимчасово зупинено.
Однак, не дивлячись на бомбардування м. Києва, саме 24 лютого він намагався здійснити вручення відправлень, адресованих одержувачу Державній скарбниці НБ України, але зв'язатися з ним для отримання перепустки він не зміг, телефон одержувача не відповідав, що підтверджується копією акту від 24.02.2022.
Тобто, за висновками суду, відповідачем вчинялись всі можливі в конкретних умовах дії спрямовані на належне виконання договірних зобов'язань, а відтак, слід констатувати те, що невручення відправлення сталося не з вини відповідача.
З матеріалів справи вбачається, що 02.03.2022 в результаті військового злочину російської федерації проти України, а саме: ракетного удару по місту Києву, було пошкоджено виробничу будівлю відповідача: вибито шибки, віконні рами, пошкоджено стелі, підлогу, комп'ютерну та офісну техніку, а також внутрішньо об'єктову сигналізацію та систему зовнішнього та внутрішнього відеоспостереження в приміщення виробничої будівлі відповідача (м. Київ, пл.. Вокзальна, 3). Означені обставини підтверджуються листом №939 від 14.09.2022 Акціонерного товариства «Українська залізниця» Філії «Пасажирська компанія» Виробничий підрозділ вокзал Станції Київ Пасажирський.
Також з матеріалів справи вбачається, що за даним фактом було розпочато кримінальне провадження за №42022102100000043 від 02.03.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 438 Кримінального кодексу України
Факт пошкодження приміщення виробничої будівлі відповідача (м. Київ, пл.. Вокзальна, 3)підтверджено також листом Шевченківського управління поліції ГУ НПУ у м. Києві №9728/125/56-22 від 31.08.2022.
Одночасно, за даними витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження №120221001700000053 09.03.2022працівником відповідача було виявлено факт проникнення невстановленою особою на територію та приміщення Державного підприємства спеціального зв'язку за адресою: м.Київ, вул.Вокзальна, 3, та крадіжку майна (вмісту поштових відправлень).
Згідно ч. 1 ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Протиправна поведінка є різновидом правової поведінки, що характеризується як соціальне відхилення від норми, зловживання правом та правопорушенням. Протиправною поведінка вважається тоді, коли суб'єкт права свідомо порушує норму права. Необхідною ознакою протиправності є нормативність, тобто закріплення моделі поведінки людини нормою права.
На позивача покладається обов'язок довести наявність збитків (шкоди), протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою. Встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності шкоди. При цьому, доведенню підлягає те, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки. А відтак, доводячи склад цивільного правопорушення у діях відповідача, позивач мав довести, що його (відповідача) поведінка була неправомірною та протиправною. Протиправною поведінкою є різновид правової поведінки, що характеризується як соціальне відхилення від норми, зловживання правом та правопорушенням. Протиправною поведінка вважається тоді, коли суб'єкт права свідомо порушує норму права.
Як було встановлено вище, у відповідності до вимог п.4.1 укладеного між сторонами договору встановлено матеріальну відповідальність виконавця за невиконання чи неналежне надання послуг спецзв'язку, в тому числі у вигляді відшкодування відправнику шкоди у сумі оголошеної цінності відправлення.
Обумовлена даним пунктом договору відповідальність передбачена за повну втрату цінного відправлення.
Однак, як встановлено матеріалами та обставинами справи, цінне відправлення, про яке зазначає позивач, не було втрачено виконавцем, його було викрадено невстановленими особами, в результаті незаконного проникнення до виробничої будівлі відповідача.
За наведених обставин, суд погоджується із доводами відповідача стосовно того, що вина, як підстава відповідальності за порушення господарського зобов'язання, в діях Державного підприємства спеціального зв'язку відсутня.
Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування в розмірі 202 000 грн підлягають залишенню без задоволення. Вимоги про стягнення інфляційних втрат в розмірі 81 677,76 грн та 3% річних в сумі 17 343,25 грн також підлягають залишенню без задоволення як похідні.
Щодо позовних вимог про стягнення 25% вартості сплачених послуг спецзв'язку суд зазначає, що враховуючи висновки суду щодо відсутності вини відповідача у втраті відправлень позивача, підстави для застосування до виконавця заходів відповідальності у формі штрафу згідно п.4.1 договору №472 від 12.09.2019, відсутні. В позові належить відмовити повністю.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 у справі № 925/146/25 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 у справі № 925/146/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 у справі № 925/146/25 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору покласти на ОСОБА_1 .
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді В.В. Шапран
С.І. Буравльов