вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" жовтня 2025 р. Справа№ 910/3491/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Шапрана В.В.
Буравльова С.І.
секретар судового засідання - Король Д.А.
учасники справи:
прокурор: Чередник Д.В.;
від позивача : Градов А.Р.
від відповідача : Білецький І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону
на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2025 (Повне рішення складено 30.06.2025)
у справі №910/3491/25 (суддя Усатенко І.В.)
за позовом Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_2
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3"
про стягнення 2 160 270, 00 грн штрафних санкцій
Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3" про стягнення ІНФОРМАЦІЯ_4
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.06.2025 у справі №910/3491/25 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3" на користь ІНФОРМАЦІЯ_2 пеню за порушення терміну виконання робіт у розмірі 8 100, 00 грн.
Не погоджуючись з указаним рішенням, Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2025 у справі № 910/3491/25 та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на думку апелянта, зважаючи на те, що ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_3» було порушено терміну виконання зобов'язань за Договором №370/3/5/2/1/73 від 01.04.2022, відповідно до п. 7.2 Договору вказане є підставою для застосування штрафних санкцій у розмірі 2 160 270 грн.
08.08.2025 через систему «Електронний суд» ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_3» було подано відзив на апеляційну скаргу у якому позивач просив суд рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2025 у справі № 910/3491/25, розгляд апеляційної скарги призначено на 01.10.2025.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів відзначає, що 01.04.2022 між Міністерством оборони України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3" (виконавець) укладено договір № 370/3/5/2/1/73 про закупівлю послуг за державні кошти, відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов'язується надати замовникові послуги з ремонту і технічного обслуговування ІНФОРМАЦІЯ_5 за номенклатурою, у кількості, в терміни та за цінами, які зазначені у календарному плані надання послуг, що є невід'ємною частиною цього договору, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити ці послуги.
Результатом надання послуг з ремонту виробів є працездатний стан виробів (їх частин, вузлів, агрегатів, комплектуючих) та відповідність робочих параметрів вимогам експлуатаційної документації виробів (п. 1.3 договору).
Згідно з п. 2.1 договору виконавець повинен надати замовнику передбачені цим договором послуги з ремонту виробів, якість яких відповідає технічним умовам, державним стандартам, кресленням та інше, які діють на підприємстві виконавця.
Контроль за якістю надання послуг з ремонту виробів та їх приймання здійснюється ІНФОРМАЦІЯ_6 у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2009 № 1107 "Про затвердження Положення про представництва державних замовників у сфері оборони на підприємствах, установах і організаціях", наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 від 01.12.2015 № 681 "Про внесення змін до Інструкції про порядок організації і супроводу ремонту озброєння та військової техніки Збройних Сил України" та згідно умов договору (п. 2.3 договору).
Як погоджено сторонами у п. 3.1 договору в редакції додаткової угоди № 3 від 27.02.2023, ціна договору становить 29 160 000,00 грн з ПДВ. Обсяг фінансування та бюджетні зобов'язання за загальним фондом у 2022 році складає 8 748 000,00 грн. Обсяг фінансування та бюджетні зобов'язання за загальним фондом у 2023 році складає 20412000,00 грн.
Замовник оплачує надані та прийняті послуги з ремонту виробів, які передбачені календарним планом надання послуг з ремонту виробів, за договірною ціною, погодженою сторонами та зафіксованою у протоколі погодження договірної ціни послуг з ремонту виробів, яка відповідає обґрунтованим фактичним витратам, понесеним виконавцем та прийнятим замовником з урахуванням встановленого договором рівня прибутку (п. 3.6 договору).
Відповідно до п. 4.1 договору замовник здійснює розрахунки з виконавцем поетапно за фактично надані послуги з ремонту виробів протягом 30 банківських днів з дати підписання замовником акту приймання наданих послуг з ремонту виробів, який є невід'ємною частиною цього договору (додаток № 4), відповідно до наданих виконавцем рахунків, за умови надходження бюджетних коштів на рахунок ІНФОРМАЦІЯ_2.
Згідно з п.п. 4.2.1 договору замовник має право здійснювати попередню оплату за договором у разі надходження коштів на рахунки ІНФОРМАЦІЯ_2.
Як передбачено п. 4.2.2 договору за письмовим погодженням між сторонами, відповідно до належним чином оформленого рішення заступника Міністра оборони України, з метою виконання завдань щодо ІНФОРМАЦІЯ_7, замовник має право здійснювати попередню оплату в розмірі до 30 відсотків від ціни договору терміном до 5 місяців (але не пізніше терміну надання послуг за договором) згідно з п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 169 "Деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану" (зі змінами - постанова Кабінету Міністрів України від 04.03.2022 № 195). Виконавець у строк не пізніше терміну поетапного надання послуг, після отримання попередньої оплати, повинен надати замовнику документи, що підтверджують фактичне надання послуг або повернути замовнику невикористані кошти на рахунок замовника.
До рахунку виконавцем додається: акти приймання-передачі виробів; акти приймання наданих послуг з ремонту виробів; посвідчення, видане ІНФОРМАЦІЯ_6, про приймання наданих послуг з ремонту виробів; калькуляція витрат, сформована виконавцем, завізована ІНФОРМАЦІЯ_6; копії доручень на отримання майна після ремонту представниками військових частин та установ ЗСУ. На підставі зазначених документів не пізніше 10-денного терміну сторонами оформляється та затверджується акт приймання наданих послуг з ремонту виробів за договором, який є підставою для проведення розрахунків. Документи не оформлені встановленим чином повертаються виконавцю для усунення недоліків, розрахунки за даними документами проводяться після усунення недоліків (п. 4.3, 4.4 договору).
Згідно з п. 5.1 договору термін надання послуг з ремонту виробів - відповідно до календарного плану надання послуг з ремонту виробів (додаток № 1), що є невід'ємною частиною цього договору.
Транспортування виробів до місця проведення ремонту здійснюється власними силами та засобами виконавця. Передача виробів для проведення ремонту, їх отримання після проведення ремонту здійснюється представником замовника (військові частини) та виконавцем (представником виконавця) та оформляється актом приймання-передачі виробів у відповідності до вимог наказу ІНФОРМАЦІЯ_8 від 28.08.2017 № 455 (п. 5.3 договору).
Відповідно до п. 5.4 договору передача виконавцю для ремонту виробів здійснюється військовими частинами за нарядами, виданих ІНФОРМАЦІЯ_9 . Отримання виробів в ремонт здійснюється виконавцем не пізніше 30 діб після укладення договору (у кількості, що підлягає ремонту). У разі не надходження виробів в ремонт у встановлені договором терміни, сторони укладають додаткову угоду щодо подальшого порядку надання послуг з ремонту виробів.
Згідно з п. 5.15 договору приймання виробів після проведення ремонту здійснюється представниками військової частини, у відповідності до вимог нормативно-технічної документації на здачу виробів в ремонт та їх видачу з ремонту, та оформляється актом приймання-передачі виробів (додаток № 3 до договору), підписується уповноваженими особами виконавця, начальником ВТК виконавця, представниками військової частини та затверджується виконавцем. Затверджений акт приймання-передачі виробів складається у 4 примірниках.
Як погоджено сторонами в п. 5.18 договору, приймання наданих послуг з ремонту виробів замовником здійснюється на підставі наданих виконавцем: актів приймання-передачі виробів представнику військової частини (додаток № 3 до договору); посвідчення (додаток № 5 до договору) видане ІНФОРМАЦІЯ_6, про приймання наданих послуг з ремонту виробів; підписаного виконавцем протоколу погодження договірної ціни надання послуг з ремонту виробів. За результатом приймання наданих послуг з ремонту виробів складається акт приймання наданих послуг з ремонту виробів. Акт приймання наданих послуг з ремонту виробів підписується уповноваженими особами замовника та виконавця та затверджується замовником та виконавцем не пізніше 5 робочих днів. Зобов'язання виконавця по наданню послуг з ремонту виробів за договором вважаються виконаними в повному обсязі після підписання та затвердження акту приймання наданих послуг з ремонту виробів замовником (додаток № 4 до договору).
Відповідно до п. 10.1 договору в редакції додаткової угоди № 4 від 30.05.2023, цей договір набирає чинності з моменту підписання його двома сторонами і діє до 30.11.2023, а з питань фінансових та гарантійних зобов'язань - до повного виконання сторонами зобов'язань по цьому договору.
Додатком № 1 до договору, в редакції додаткової угоди № 3 від 27.02.2023, сторони погодили календарний план надання послуг з ремонту, відповідно до якого сторонами погоджено надання послуг з ремонту виробів в кількості ІНФОРМАЦІЯ_10Як вбачається з матеріалів справи, на ремонт вироби передавались на підставі нарядів: ІНФОРМАЦІЯ_10До матеріалів справи долучено акти приймання-передачі виробів: ІНФОРМАЦІЯ_10.
Також долучено протоколи погодження договірної ціни: № 1 від ІНФОРМАЦІЯ_11
Відповідач виконав свої зобов'язання з ремонту виробів у повному обсязі, що підтверджується долученими до матеріалів справи актами приймання наданих послуг з ремонту виробів: ІНФОРМАЦІЯ_11Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Укладений між сторонами договір є змішаним договором про надання послуг та договором підряду.
Згідно ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Згідно ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Статтею 849 ЦК України передбачено, що замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника. Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника. Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Умовами договору передбачено, що відповідач зобов'язаний здійснити ремонт виробів у кількості 90 штук у наступні строки: ІНФОРМАЦІЯ_12Відповідач звертався до Позивача листом №87/1 від 31 березня 2023 р. з повідомленням про дефіцит ІНФОРМАЦІЯ_13, та проханням надати вказаної в листі кількості ремонтопридатних приладів для завершення виконання укладених договорів, зокрема Договору №73. Докази направлення до матеріалів справи не долучені. Докази надання відповіді на означений лист до матеріалів справи не надані.
Як зазначає прокурор у позові 29 виробів по останньому етапу були передані з ремонту з простроченням 216 днів, проте матеріалами справи підтверджено, що 7 з означених виробів були передані в ремонт 25.03.2023 (дата кінцевого строку виконання ремонту), 22 з означених виробів ремонт були передані уже після закінчення граничного строку їх ремонту (25.08.2023, 30.08.2023 та 14.11.2023).
Також прокуратурою зазначено, що 6 виробів по 2 етапу було передано з ремонту з простроченням на 35 днів, а 1 виріб по третьому етапу був повернутий з простроченням на 4 дні, проте, як уже було зазначено вище судом по наряду № 2923/22 від 15.07.2022 прострочення позивача по передачі виробів в ремонт становило 73 дні.
Відповідно до ст. 851 ЦК України підрядник має право не розпочинати роботу, а розпочату роботу зупинити, якщо замовник не надав матеріалу, устаткування або річ, що підлягає переробці, і цим створив неможливість виконання договору підрядником.
Відповідно до ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.
Зазначення в п. 5.4 договору, що у разі ненадходження виробів в ремонт у встановлені договором терміни, сторони укладають додаткову угоди щодо подальшого порядку надання послуг з ремонту виробів, не свідчить про врегулювання сторонами даних правовідносин у інший, відмінний від визначеного у ст. 851 ЦК України спосіб. Як і не свідчить, що до даних правовідносин сторін не застосовуються норми цивільного законодавства, зокрема ст. 851, 613 ЦК України. Крім того, додаткова угода з цього приводу сторонами укладена не була.
Оскільки, передача в ремонт ІНФОРМАЦІЯ_14Отже, з розрахунку прокурора вбачається, що за прострочення передачі 6 виробів по 2 етапу нараховано пеню протягом 35 днів, проте, судом встановлено, перенесення строків повернення виробів з ремонту на 73 дні, а отже прострочення з боку відповідача відсутнє.
По 1 виробу по 3 етапу пеня нарахована прокурором за 4 дні, проте судом визнано обґрунтованим перенесення строків повернення виробів з ремонту на 73 дні, що підтверджує відсутність порушення з боку відповідача.
По 29 виробам прострочення прокурором рахується протягом 183 днів, проте суд встановив, що строк повернення виробів з ремонту перенесено на 326, 479, 484, 560 дні. Тобто прострочення відповідача по передачі зх. ремонту 29 виробів відсутнє. Суд погоджується з твердженням прокурора, що 30 виробів по 1 етапу були повернуті з ремонту з простроченням 1 день.
Отже, прокурором вірно розраховано пеню по 1 етапу за прострочення передачі 30 виробів з ремонту за період з 26.02.2023 по 26.02.2023.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У відповідності до норм статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 7.2 договору сторони погодили види порушень та санкцій за них, а саме: за порушення терміну виконання зобов'язання з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості послуг з ремонту виробів, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості;
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що обґрунтованими є вимоги про стягнення пені у сумі 8100,00 грн за період з 26.02.2023 по 26.02.2023.
Оскільки судом було встановлено, що відповідач максимально прострочив передачу виробів з ремонту на 1 день, підстави для нарахування штрафу за прострочення понад 30 днів відсутні, а тому вимоги про стягненні штрафу у розмірі 661500,00 грн не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави у суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частина 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи, інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Зміст поняття "державні інтереси" розглянуто в рішенні Конституційного суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення кодексу України (справа про представництво прокуратурою інтересів держави в суді) від 08.04.1999.
Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних політичних, економічних, соціальних та інших дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі №810/2763/17 дійшла висновку відповідно до якого, за загальним визначенням "публічним інтересом" є важливі для значної кількості фізичних і юридичних осіб потреби, які відповідно до законодавчо встановленої компетенції забезпечуються суб'єктами публічної адміністрації.
Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок", передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 тощо.
До інтересів держави безпосередньо належить дотримання вимог законодавства, що регулює питання управління та використання бюджетних коштів, а протиправне витрачання з бюджету коштів підриває матеріальну основу органів влади, а також держави в цілому.
Враховуючи, що невиконання, порушення строків виконання суб'єктами підприємницької діяльності умов договорів укладених з Міністерством оборони України впливає на ефективність обороноздатності держави в цілому та на репутацію вказаного Міністерства, як центрального органу виконавчої влади і військового управління, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що оскільки в зазначеному випадку наявний державний інтерес, вказане є підставою для представництва прокурором інтересів держави в особі органів уповноважених здійснювати захист у даних правовідносинах.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про Збройні сили України" Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.
Згідно ст. 10 Закону України "Про Збройні сили України" ІНФОРМАЦІЯ_8: здійснює військово-політичне та адміністративне управління Збройними Силами України; реалізує політику держави у Збройних Силах України, розробляє принципи їх будівництва, визначає напрями розвитку Збройних Сил України і підготовки їх у мирний та воєнний час; забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил України.
Відповідно до ст. 15 Закону України "Про Збройні сили України" фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Фінансування Сил спеціальних операцій Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, які виділяються Міністерству оборони України окремим рядком на утримання Сил спеціальних операцій Збройних Сил України, а також інших джерел, передбачених законодавством.
Згідно п. 1 Положення про ІНФОРМАЦІЯ_8, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671 (далі Положення № 671) ІНФОРМАЦІЯ_8 (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період. Міноборони є центральним органом виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили та Держспецтрансслужба.
Відповідно до п.п. 23 п. 4 Положення № 671 Міноборони відповідно до покладених на нього завдань: забезпечує життєдіяльність Збройних Сил, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності, проведення ремонту та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил у межах коштів, передбачених державним бюджетом, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил.
Згідно пп. 9 п. 5 Положення № 671 ІНФОРМАЦІЯ_8 з метою організації своєї діяльності: забезпечує в установленому порядку самопредставництво Міноборони в судах та інших органах через осіб, уповноважених діяти від його імені, у тому числі через посадових (службових) осіб юридичної служби Міноборони або інших уповноважених осіб, а також забезпечує представництво інтересів Міноборони в судах та інших органах через представників.
Отже органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є ІНФОРМАЦІЯ_8.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 по справі №903/129/18 висловила правову позицію про те, що сам факт не звернення до суду органу виконавчої влади (місцевого самоврядування) з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави (територіальної громади), свідчить про те, що вказані органи неналежно виконують свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави, та звернення до суду з таким позовом.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Такі правові висновки вказані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
Прокурор звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 з листом № 15-478вих-24 від 24.12.2024 з приводу наявності прострочення виконання зобов'язань за договором № НОМЕР_1 та вжиття заходів з цього приводу.
Позивач у відповідь направив лист від 22.01.2025 № 2020/74/323 щодо наміру звернутись до суду з відповідним позовом, про що буде поінформовано прокуратуру.
13.03.2025 прокурор направив до ІНФОРМАЦІЯ_2 лист № 15-112вих-25, в якому зазначив про підготовку позовної заяви та намір звернутись до суду, оскільки Міністерством не були вчинені дії щодо захисту інтересів держави.
Отже, судом встановлено достатні підстави для представництва в суді інтересів держави в даній справі, оскільки позивач - ІНФОРМАЦІЯ_8 не забезпечив захист порушених інтересів держави.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2025 у справі №910/3491/25 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2025 у справі №910/3491/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2025 у справі №910/3491/25 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору покласти на Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 04.11.2025
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді В.В. Шапран
С.І. Буравльов