Справа № 524/11776/24 Номер провадження 22-ц/814/3140/25Головуючий у 1-й інстанції Андрієць Д. Д. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
05 листопада 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А.І.
Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М.
при секретарі: Коротун І. В.
переглянув у судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Олійник Лілії Михайлівни
на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01 травня 2025 року, ухвалене суддею Андрієць Д.Д., повний текст рішення складений -09 травня 2025 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області як орган опіки та піклування, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, -
08.10.2024 представник ОСОБА_1 - адвокат Олійник Л.М. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області як орган опіки та піклування, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, в якому просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 70,2 кв.м, укладеного 29.07.2011 між ОСОБА_3 за згодою дружини ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ліньковою І.Б., зареєстрований в реєстрі за №3014.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 29.07.2011 між ОСОБА_3 за згодою дружини ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 70,2 кв.м, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ліньковою І.Б., зареєстрований в реєстрі за № 3014. За умовами договору продавець продав, а покупець купив квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 70,2 кв.м. ОСОБА_3 є рідним дідусем позивача ОСОБА_1 . На момент укладення договору купівлі - продажу продавцем ОСОБА_3 було повідомлено як покупця, так і приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Лінькову І.Б., що у квартирі зареєстрований неповнолітній ОСОБА_5 , проте всупереч вимогам статті 17 Закону України "Про охорону дитинства" та статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" за договором купівлі-продажу ОСОБА_3 відчужив квартиру. З огляду на те, що спірний договір був укладений без попередньої згоди органу опіки та піклування, вважає, що на підставі частини шостої статі 203, статті 215 ЦК України він має бути визнаний недійсним.
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01 травня 2025 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області як орган опіки та піклування, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що права та інтереси ОСОБА_1 вчиненням оспорюваного правочину не були порушені. Згода органів опіки та піклування необхідна лише у випадку, якщо дитина є власником (співвласником), або має право на користування жилим приміщенням, що відчужується, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 16.05.2018 у справі № 520/258/16-ц.
З матеріалів справи вбачається та не заперечувалося сторонами, що станом на липень 2011 неповнолітній ОСОБА_1 , як член сім'ї власника майна ОСОБА_3 , мав право на проживання у спірній квартирі. Проте, вимоги законодавства щодо отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на вчинення правочинів щодо відчуження майна, право користування яким мають діти, стосується випадків коли дитина є власником майна, або коли правочин вчиняється батьками (усиновлювачами). У даній справі позивач ОСОБА_1 є онуком ОСОБА_3 та мав право лише на проживання у спірній квартирі до укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, а тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що у даному випадку згода органу опіки та піклування на відчуження майна не вимагалася, що узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 20.03.2019 у справі № 1612/2343/12.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Олійник Л.М., посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права,просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції припустився помилки при визначенні характеру спірних правовідносин та норм матеріального права, які підлягають застосуванню, дав неправильну оцінку ряду доказів, неправильно встановив обставини справи. При цьому, суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення правильно зазначив, що згода органів опіки та піклування необхідна лише у випадку, якщо дитина є власником (співвласником), або має право на користування жилим приміщенням, що відчужується. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 16.05.2018 у справі № 520/258/16-ц. З матеріалів справи вбачається та не заперечувалося сторонами, що станом на липень 2011 неповнолітній ОСОБА_1 як член сім'ї власника майна ОСОБА_3 мав право на проживання у квартирі АДРЕСА_1 , а нотаріус всупереч вимогам ст. 405 ЦКУ для встановлення факту користування нерухомим майном не витребував довідку про реєстрацію місця проживання або місця перебування дитини за адресою майна, що відчужується або заставляється, видану житлово-експлуатаційною організацією або іншим відповідним уповноваженим органом з питань реєстрації, а взяв до уваги заяву продавця, викладені обставини в якій не відповідають дійсності. Проте, всупереч цьому суд дійшов хибного висновку про відмову у задоволенні позову. Вказує, що відповідно до частин другої та третьої статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Згідно зі статтею 177 Сімейного кодексу України та статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла. Передбачене статтею 177 СК України, статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору. Згода органів опіки та піклування необхідна лише у випадку, якщо дитина є власником (співвласником), або має право на користування жилим приміщенням, що відчужується. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції не врахував норми матеріального права та правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 16.05.2018 у справі № 520/258/16-ц, та дійшов необґрунтованого висновку про те, що укладенням оспорюваного договору купівлі-продажу квартири не порушені майнові права неповнолітньої дітини і отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на посвідчення оспорюваного правочину не вимагалося, проте, на час укладення договору купівлі-продажу відповідач був зареєстрований у даній квартирі та, відповідно, мав право користування ним. Також вказує, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує у зв'язку із розглядом справи, складає 20 000,00 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
У судове засідання апеляційного суду 05.11.2025 не з'явилися учасники справи, вони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення 02.10.2025 судових повісток про виклик до суду у цивільній справі до їх електронних кабінетів та поштовим зв'язком у порядку ч. 6 ст. 128 ЦПК України (а.с. 177-182), які були доставлені до електронних кабінетів та поштою. 05.11.2025 до апеляційного суду через систему «Електронний суд» надійшла заява відповідача ОСОБА_2 про розгляд справи у його відсутність. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 21.10.2025 задоволено клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Олійник Л.М. про проведення апеляційного розгляду у режимі відеоконференції. Проте, адвокат Олійник Л.М. на відеоконференцію до апеляційного суду не прибула. Згідно ч. 5 ст. 212 ЦПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції. При цьому, колегія суддів враховує, що електронний варіант ухвали Полтавського апеляційного суду від 17.09.2025 (про призначення справи до апеляційного розгляду на 05.11.2025 о 10-20 год) розміщено в мережі Інтернет за адресою: https://reyestr.court.gov.ua/ та відповідно оприлюднено. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 29.07.2011 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який було посвідчено приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області, р.№3014 (а.с. 17-20).
Відповідно до п. 7.4 договору ОСОБА_3 повідомив про те, що членів сім'ї, які б мали право на проживання (особистий сервітут, встановлений ст. 405 ЦК України), немає.
Копією паспорту громадянина України, серія НОМЕР_1 , на ім'я ОСОБА_1 підтверджується те, що місце його проживання з 22.01.2008 було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 12).
ОСОБА_1 є онуком ОСОБА_3 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження, серія НОМЕР_2 від 08.06.1995 та серія НОМЕР_3 від 10.02.1975, та на момент укладення спірного договору (29.07.2011) досяг 16 років.
Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.
Згідно з частиною першою статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини друга, третя статті 215 ЦК України).
Згідно із частиною другою та третьою статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав та інтересів дітей.
За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.
Згідно з Конституцією України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (частина перша статті 33).
Частиною першою статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Відповідно до статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Згідно із статтями 150, 156 Житлового кодексу Української РСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Згідно із статтями 17, 18 закону «Про охорону дитинства» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Предметом даного спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 70,2 кв.м, укладеного 29.07.2011 між ОСОБА_3 за згодою дружини ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ліньковою І.Б., зареєстрований в реєстрі за №3014.
Позивач ОСОБА_1 вказав, що підставою для визнання договору купівлі-продажу квартири від 29.07.2011 є те, що на момент вчинення цього правочину він був зареєстрований у квартирі та був неповнолітнім, а тому відповідно до вимог ч. 6 ст. 203, ст. 215 ЦК України договір купівлі-продажу квартири є недійсним як такий, що укладений без попередньої згоди органу опіки та піклування.
Згідно ч. 6 ст. 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно ч. 1 ст. 224 ЦК України правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 цього Кодексу), є нікчемним.
Згідно ст. 71 ЦК України (у редакції, чинній на час вчинення правочину) опікун не має права без дозволу органу опіки та
піклування: 1) відмовитися від майнових прав підопічного; 2) видавати письмові зобов'язання від імені підопічного; 3) укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори
щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; 4) укладати договори щодо іншого цінного майна. Піклувальник має право дати згоду на вчинення правочинів,
передбачених частиною першою цієї статті, лише з дозволу органу
опіки та піклування.
Згідно ч.1,2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно ч. 1 ст. 58 ЦК України (у редакції, чинній на час вчинення правочину) піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які
є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними
особами, цивільна дієздатність яких обмежена.
Згідно ч. 4 ст. 60 ЦК України (у редакції, чинній на час вчинення правочину) суд встановлює піклування над неповнолітньою особою, якщо
при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена
батьківського піклування, і призначає піклувальника за поданням
органу опіки та піклування.
Згідно ч. 1 ст. 61 ЦК України орган опіки та піклування встановлює опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою, крім випадків,
встановлених частинами першою та другою статті 60 цього Кодексу.
Згідно п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до ст. 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Згідно п.7 цієї ж постанови, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Як правильно встановив суд першої інстанції, що 29.07.2011 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області, р.№3014 (а.с. 17-20).
Згідно п. 7.4. договору продавець ОСОБА_3 повідомив про те, що членів сім'ї, які б мали право на проживання (особистий сервітут, встановлений ст. 405 ЦК України), немає. Зміст законодавства щодо прав дітей - членів сім'ї на проживання (особистий сервітут), та те, що для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування, та правові наслідки вчинення правочину без надання такої згоди, сторонам договору роз'яснені та зрозумілі (а.с. 19).
Згідно копії паспорту громадянина України, серія НОМЕР_1 , на ім'я ОСОБА_1 підтверджується те, що місце його проживання з 22.01.2008 було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 12).
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є онуком продавця квартири ОСОБА_3 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження, серія НОМЕР_2 від 08.06.1995 та серія НОМЕР_3 від 10.02.1975, та на момент укладення спірного договору (29.07.2011) досяг 16 років, тобто був неповнолітнім (а.с. 14,15-16).
Згідно договору купівлі-продажу квартиривід 29.07.2011, на момент укладання цього договору квартира належить продавцю ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Кременчуцькою міською радою Полтавської області 24.03.2008 згідно рішення за №157 виконкому Кременчуцької міської ради Полтавської області про оформлення права власності від 07.03.2008, зареєстрованого КП «Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації Полтавської обласної ради в книзі 5 за р.52, в реєстрі прав власності на нерухоме майно за №22614125 (а.с. 17).
Таким чином, продавець ОСОБА_3 , за письмовою згодою своєї дружини ОСОБА_4 , як власник спірної квартири, уклав 29.07.2011 з ОСОБА_2 договір купівлі - продажу квартири.
Інші співвласники спірної квартири відсутні. Єдиним власником спірної квартири згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 24.03.2008 та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП «Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» станом на 29.07.2011 значився ОСОБА_3 , а дружина ОСОБА_4 надала свою письмову згоду на відчуження квартири, як набуту ОСОБА_3 у шлюбі (а.с. 87,89).
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що, як вбачається зі змісту позовної заяви, на момент укладення договору купівлі-продажу у квартирі був зареєстрований неповнолітній ОСОБА_1 (а.с. 5), але позивач ОСОБА_1 не вказує у позові, що він безпосередньо в ній проживав та користувався квартирою. Матеріали справи не містять відомостей про те, де фактично та з ким проживав неповнолітній ОСОБА_1 на час укладення договору купівлі-продажу квартири, факт реєстрації у спірній квартирі не доводить факт проживання в ній на час укладення договору купівлі-продажу. Інтереси неповнолітнього ОСОБА_1 представляли його батьки (як законні представники) на час укладення договору купівлі-продажу квартири, про порушення його прав не заявляли.
Згідно Інформації про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №277 від 17.11.2022, виданої ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані: ОСОБА_6 , 1977 р.н., дата реєстрації - 22.01.2008, по теперішній час; ОСОБА_1 , 1995 р.н., дата реєстрації - 22.01.2008, по теперішній час (а.с. 21). Як вказано в апеляційній скарзі, ОСОБА_6 є матір'ю ОСОБА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги законодавства щодо отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на вчинення правочинів щодо відчуження майна, право користування яким мають діти, стосується випадків коли дитина є власником майна, або коли правочин вчиняється батьками (усиновлювачами). Оскільки позивач ОСОБА_1 є онуком ОСОБА_3 та мав право лише на проживання у спірній квартирі до укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, тому згода органу опіки та піклування на відчуження майна не вимагалася, що узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 20.03.2019 у справі № 1612/2343/12.
Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції правильним, виходячи з наступного.
Позивач ОСОБА_1 є онуком продавця квартири ОСОБА_3 , ОСОБА_1 не є співвласником спірної квартири;свідоцтво про право власності на квартиру, видане Кременчуцькою міською радою Полтавської області 24.03.2008 згідно рішення за №157 виконкому Кременчуцької міської ради Полтавської області про оформлення права власності від 07.03.2008, зареєстроване КП «Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації Полтавської обласної ради в книзі 5 за р.52, в реєстрі прав власності на нерухоме майно за №22614125, не оспорено третіми особами, на час вчинення правочину було чинне; у матеріалах справи відсутні дані про те, що дід позивача - ОСОБА_3 на час укладення договору купівлі-продажу квартири був піклувальником онука ОСОБА_1 ; ОСОБА_3 не є законним представником онука, не є його усиновлювачем, матеріали справи не містять доказів щодо встановлення піклування над неповнолітнім ОСОБА_1 (рішення суду, рішення органу опіки та піклування), тому у даному випадку дозвіл органу опіки та піклування при укладенні правочину не вимагався, факт реєстрації неповнолітнього ОСОБА_1 у спірній квартирі не доводить факт його безпосереднього проживання в ній та порушення його житлових прав у зв'язку з відчуженням квартири дідом ОСОБА_3 , а отже відсутні підстави вважати, що правочин суперечив інтересам неповнолітнього ОСОБА_1 .
Згідно ч. 4. ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При вирішенні спору суд першої інстанції врахував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №520/258/16, згідно якого за статтею 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону, нотаріуси для встановлення факту користування нерухомим майном витребовують довідку про реєстрацію місця проживання або місця перебування дитини за адресою майна, що відчужується або заставляється, видану житлово-експлуатаційною організацією або іншим відповідним уповноваженим органом з питань реєстрації. Коли з поданих документів нотаріусом установлено, що така дитина проживає за іншою адресою, ніж адреса майна, що відчужується, а також те, що така дитина не має права власності на це майно (його частину) нотаріус має право не витребовувати згоду органів опіки та піклування на посвідчення такого правочину. Тобто право користування майном члена сім'ї власника житла пов'язано з моментом здійснення реєстрації за місцем проживання особи, про що робиться відповідний запис до будинкової книги. Таким чином, згода органів опіки та піклування необхідна лише у випадку, якщо дитина є власником (співвласником), або має право на користування жилим приміщенням, що відчужується. Встановлено та підтверджується матеріалами справи, що малолітні діти відповідача ОСОБА_2 під час укладення договорів іпотеки не були зареєстровані у спірному житловому будинку, право користування ним не мали. З огляду на викладене, у разі задоволення позову шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме спірний житловий будинок, права малолітніх дітей порушені не будуть.
Також суд першої інстанції застосував правовий висновок Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №1612/2343/12, згідно якого малолітня ОСОБА_7 мала право лише на проживання у спірній квартирі до укладення оспорюваного договору купівлі-продажу ОСОБА_3, від імені якої діяв ОСОБА_5, з ОСОБА_4. Враховуючи, що права та інтереси малолітньої ОСОБА_7 вчиненням оспорюваного правочину не порушені, то відсутні правові підстави для визнання його недійсним. ОСОБА_7 має право на проживання за місцем проживання кожного з батьків, а тому її житлові права відчуженням квартири, що належала її бабі, не порушені. Відповідно до частини першої статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Доводи апеляційної скарги про те, що з матеріалів справи вбачається та не заперечувалось сторонами, що станом на липень 2011 неповнолітній ОСОБА_1 , як член сім'ї власника майна ОСОБА_3 , мав право на проживання у квартирі АДРЕСА_1 , а нотаріус всупереч вимогам ст. 405 ЦКУ для встановлення факту користування нерухомим майном не витребував довідку про реєстрацію місця проживання або місця перебування дитини за адресою майна, що відчужується або заставляється, видану житлово-експлуатаційною організацією або іншим відповідним уповноваженим органом з питань реєстрації, а взяв до уваги заяву продавця, викладені обставини в якій не відповідають дійсності, то ці доводи не заслуговують на увагу тане є підставою для скасування законного і обгрунтованого рішення суду першої інстанції, оскільки як зазначалося вище колегією суддів, у позові позивач ОСОБА_1 вказує про реєстрацію у спірній квартирі на час її відчуження, але не зазначає та не надає належних та допустимих доказів свого фактичного проживання у спірній квартирі станом на 29.07.2011, позивач ОСОБА_1 на вказану дату досяг віку 16 років, був неповнолітнім, мав законних представників - батьків, які є відповідальними за нього до досягнення ним повноліття, у справі відсутні докази щодо проживання онука ОСОБА_1 з ділом ОСОБА_3 станом на 29.07.2011.
Доводи апеляційної скарги про те, що органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла, є слушними, але відповідач ОСОБА_3 є дідом позивача, не є його піклувальником, усиновлювачем, тобто у даному випадку при встановлених фактичних обставинах справи на нього законом не покладено обов'язок дотримання прав онука ОСОБА_1 при відчуженні квартири, яка належить ОСОБА_3 на праві приватної власності. У даному випадку права неповнолітнього ОСОБА_1 не були порушені.
Доводи апеляційної скарги про те, що на час укладення договору купівлі-продажу відповідач був зареєстрований у даній квартирі та, відповідно, мав право користування нею, не заслуговують на увагу, оскільки суду не надано докази того, що станом на 29.07.2011 неповнолітній ОСОБА_1 фактично проживав у спірній квартирі, що не мав права на проживання за місцем фактичного проживання своїх батьків.
Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Олійник Лілії Михайлівни - залишити без задоволення.
Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Якщо розгляд справи здійснювався у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, то касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 05 листопада 2025 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов