Єдиний унікальний № 371/1625/24
Номер провадження № 2/371/188/25
"06" листопада 2025 р. м. Миронівка
Миронівський районний суд Київської області
у складі:
головуючої судді Геліч Т.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Семерей Л.М., Литвин С.С., Петренко В.А.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача Васяновича В.В.
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики,
Позивач, ОСОБА_1 через представника, адвоката Васяновича В.В., звернувся до суду з за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 23.02.2024 року між стронами укладений договір позики, за яким позивач надав відповідачу кошти в розмірі 297 250 (двісті дев'яносто сім тисяч двісті п'ятдесят) гривень. Останній зобов'язувався повернути кошти у строк до 23.03.202 з правом дострокового погашення.
Договір було укладено у письмовій формі у виді розписки, яка засвідчена підписом відповідача із зазначенням його анкетних та паспортних даних. Строк виконання боргового зобов'язання встановлений стронами до 23.03.2024 року. У встановлений строк, в добровільному порядку, відповідач кошти не повернув, тому позивач звернувся із даним позовом до суду. Позивач просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість у в розмірі 318 797,26 гривень, з яких: заборгованість за договором позики в сумі 297 250 гривень, 3 % річних у сумі 6 115,55 гривень та інфляційні нарахування у розмірі облікової ставки НБУ у сумі 15 431,71 гривень.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.10.2024 визначено для розгляду даної справи головуючого суддю Капшук Л.О.
Згідно з ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 05.11.2024 року відкрито загальне провадження та призначено підготовче засідання.
Відповідно до ухвали Миронівського районного суду Київської області від 11.11.2024 року задоволено заяву про самовідвід судді Купшук Л.О.
Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.11.2024 обрано головуючого суддю Геліч Т.В.
Відповідно до ухвали Миронівського районного суду Київської області від 27.11.2024 року справа прийнята до провадження та призначено підготовче засідання.
Згідно з ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 22.05.2025 закрито підготовче судове засідання, справа призначена до судового розгляду.
Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримав посилаючись на обставини, заначені у позовній заяві, просили задовольнити позов у повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не з'явився, повідомлявся про час та місце розгляду справи належним чином.
Представник відповідача під час судового розгляду заперечив проти позову, просив відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши позивача, його представника, представника відповідача, дослідивши письмові докази у справі, надавши їм оцінку в сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Суд встановив, що 23.02.2024 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, за яким позивач надав відповідачу грошові кошти в розмірі 297 250 (двісті дев'яносто сім тисяч двісті п'ятдесят) гривень та взяли на себе зобовязання повернути вказну суму до 23.03.2024 року.
Вказані обставини підтверджуються оригіналом розписки, яка написана власноручно відповідачами та надана суду позивачем.
Представник відповідача не заперечував самого факту укладення договору позики, проте доказів виконання зобов'язаня за борговою розпискою суду не надав.
За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з положеннями статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до приписів статті 11 ЦК України за своєю правовою природою договір є правочином. Водночас договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який підтверджує укладення договору, визначає його умови, а також засвідчує отримання позичальником від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Договір позики є класичним прикладом реального договору, про що свідчить положення абзацу 2 частини 1 статті 1046 ЦК України. Така норма сформульована імперативно. Окрім того, із дефініції цього договору, яка закріплена в абзаці 1 частини 1 статті 1046 ЦК України, можна зробити висновок, що оскільки позика спрямована до обов'язку повернути взяте в позику, то немає позики там, де не було заздалегідь взято в позику, тому що тоді не може бути мови про повернення (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.10.2018 в справі № 924/1096/17).
Статтею 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом переконливості своїх вимог є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).
Таким чином, розпискою від 23.02.2024, яка відповідачем написана на підтвердження отримання суми позики, підтверджено факт укладення договору позики та факт отримання ним коштів в сумі 297 250 (двісті дев'яносто сім тисяч двісті п'ятдесят) гривень від позивача. При цьому, судом не було встановлено, що укладений між сторонами договір відповідачами у будь-який спосіб оспорювався, відтак укладений договір позики є правомірним та свідчить про те, що між сторонами існують позикові правовідносини та у відповідача наявний обов'язок з повернення отриманих у позику грошових коштів. Поряд з цим, укладений договір між сторонами про порядок реалізації відносин регулює правовідносини, що склались в частині користування відповідачем позиченими коштами, що свідчить про обов'язок останнього сплатити кошти за користування сумою позики, зважаючи на укладений між сторонами договір.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
За приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.12.2018 у справі № 544/174/17 зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що «у частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку. У контексті презумпції належності виконання обов'язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов'язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов'язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов'язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов'язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов'язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов'язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов'язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов'язку».
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, а тому підлягають задоволенню, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача борг за договором позики від 23.02.2024 в розмірі: 297 250 гривень - основного боргу, 6 115,55 гривень - три % річних, 15 431,71 гривень - інфляційні нарахування у розмірі облікової ставки НБУ, на загальну суму 318 797 (триста вісімнадцять тисяч сімсот дев'яносто сім) гривень 26 копійок.
Щодо розподілу судових витрат.
Позивач згідно із довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААБ № 1485793 від 25.09.2019 є інвалідом ІІ групи безтерміново та на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, а отже останній підлягає стягненню в рахунок держави із відповідача.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягають стягненню судові витратив, згідно із п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір в розмірі 1,5 відсотка від ціни позову.
Керуючись статтями 12, 76-81, 141, 280, 282 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 526-530, 545, 599, 1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 23.02.2024 в розмірі: 297 250 (двісті дев'яносто сім тисяч двісті п'ятдесят) гривень - основного боргу, 6 115 (шість тисяч сто п'ятнадцять) грн. 55 коп - 3 % річних, 15 431 (п'ятнадцять тисяч чотириста тридцять одну) грн. 71 коп. - інфляційні нарахування у розмірі облікової ставки НБУ, на загальну суму 318 797 (триста вісімнадцять тисяч сімсот дев'яносто сім) гривень 26 копійок.
Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір у розмірі 3188 (три тисячі сто вісімідесіт вісім) гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи відповідно до вимог п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 .
Повне судове рішення складене та підписане 06.11.2025.
Суддя Тетяна ГЕЛІЧ