Справа № 357/15492/25
Провадження № 2/357/6517/25
іменем України
05 листопада 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участі секретаря - Кича М. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У вересні 2025 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулось до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, посилаючись на наступні обставини.
Між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 , 02.03.2025 укладено Кредитний договір (оферти) № 02.03.2025-100000263.
Відповідно до умов Договору,позичальнику надано кредит у розмірі - 5500 грн, строком на 168днів.
Дата надання/видачі кредиту - 02.03.2025; сума кредиту: 5500 грн; строк, на який надається кредит - 168 днів з дати його надання; дата повернення (виплати) кредиту - 16.08.2025; прожовження ( лонгація, пролонгація ) строку кредитування не передбачена; процентна ставка -«Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Процентна ставка «Економ» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0.5% за 1 (один ) день користування кредитом. Комісія, пов'язана з наданням кредиту - 5% від суми кредиту та дорівнює 275 грн. Комісія розраховується шляхом множення суми кредиту (база розрахунку) на розмір комісії у відсотковому значенні. Нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту, сплачується знгідно Графіку платежів. Неустойка: 82,50 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання.
Комісія пов'язана із наданням послуги, а саме: перерахування кредитодавцем коштів на рахунок, вказаний позичальником, з використанням стороннього сервісу - інтернет-еквайрингу.
Своїм підписом на Договорі відповідач також підтвердила, що ознайомлена з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, комісії та неустойки у разі їх наявності, розуміє та зобов'язується їх виконувати.
Відповідно до п. 3.1 Договору,кредитодавець зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Пунктом 3.2 встановлено, що кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Відповідно до п. 4.1 Договору,кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту: банківський рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4441-11ХХ-ХХХХ-8011.
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до Договору від 02.03.2025 та квитанції про перерахунок коштів,кредитодавцем надано позичальнику кредит у розмірі 5 500 грн строком, зазначений в умовах договору, ОСОБА_1 02.03.2025 отримав кредитні кошти в розмірі 5 500 грн.
Отже, ТОВ «Споживчий центр» свої зобов'язання за Договором виконано в повному обсязі.
В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов'язання за Договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим, станом на дату позовної заяви утворилась заборгованість у розмірі 16 665 грн, що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 5 500 грн, по процентам в розмірі 7 315 грн, комісії в розмірі 275 грн, по додаткові комісії в розмірі 825 грн, неустойки в розмірі 2 750 грн, чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».
Комісія пов'язана із наданням послуги, а саме перерахування Кредитодавцем коштів на рахунок, вказний Позичальником, з використанням стороннього сервісу - інтернет-еквайрингу.
Просили суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за Кредитним договором № 02.03.2025-100000263 від 02.03.2025 у розмірі16 665 грн та судові витрати у розмірі 2 422,40грн.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.09.2025 головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.
Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру (ч. 8 ст. 187 ЦПК України).
Згідно відповіді № 1835134 від 30.09.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру, сформованого засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» за запитом судді стосовно визначення підсудності, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 18.05.2021 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
З матеріалів справи вбачається, що позивачем пред'явлено позов до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у відповідності до вимог ч. 1 ст. 27 ЦПК України, що узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 29.10.2020 року у справі № 263/14171/19.
Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу. Якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи відповідача.
Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Згідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна.
Ухвалою судді від 02 жовтня 2025 року прийнято позовну заяву ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 стягнення заборгованості до розгляду та відкрито провадження. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Розгляд справи призначено в судове засідання на 05 листопада 2025 року.
Вказаною ухвалою вирішено про можливість розгляду ( формування та зберігання ) судової спрваи в змішаній ( паперовій та електронній ) формі.
Позивач ТОВ «Споживчий центр» 05.11.2025 в судове засідання свого представника не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, рпо що свідчить Довідка про доставку електронного документу.
Водночас, в прохальній частині позовної заяви, представник позивача Чехун Юлія Віталіївна, просилапроводити розгляд даної справи за відсутністю представника ТОВ «Споживчий центр». Проти ухвалення заочного рішення не заперечують.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином у відповідності до вимог законодавства, однак, на час розгляду справи на адресу суду повернувся поштовий конверт, причина повернення вказана працівниками пошти, адресат відстуній за вказаною адресою.
Отже, судова повістка направлялася судом на адресу реєстрації відповідача, яка була отримана згідно відповіді № 1835134 від 30.09.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру, сформованого засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» за запитом судді стосовно визначення підсудності.
Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Згідно ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
До того ж, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Такої правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18, провадження № 61-185св23.
В зазначеній постанові Верховний Суд вказував, що посилання касаційної скарги на те, що ОСОБА_4 належним чином не було повідомлено про дату, час і місце розгляду справи, що позбавило його можливості реалізувати належні йому процесуальні права, є безпідставними, так як наявна на а. с. 143 т. 3 довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки. Відповідно до пункту 3 частини сьомої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. Отже, наведені доводи касаційної скарги ОСОБА_4 є безпідставними. Зазначене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 серпня 2019 року у справі № 906/142/18, провадження № 12-109гс19; від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, провадження № 14-507цс18.
Крім того, Верховний Суд неодноразово зазначав, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду ( близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б ).
Оскільки, як зазначено вище, на адресу суду повернувся поштовий конверт, в якому причина повернення вказана працівниками пошти, як адресат відсутній за вказаною адресою, суд з урахуванням вимог статті 131 ЦПК України та враховуючи позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 10.05.2023 року у справі № 755/17944/18, приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
В свою чергу, представник позивача скористувався вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України.
Тому, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутності учасників справи, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.
В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Заяв та клопотань з боку відповідача на адресу суду не надходило, як і не надходило відзиву на позовну заяву позивача.
Стаття 280 ЦПК України визначає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Оскільки, належним чином повідомлений відповідач ОСОБА_1 не з'явився в судове засідання, будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, не повідомивши суду про поважність причини неявки та не надав відзив і представник позивача не заперечував проти такого вирішення справи, а саме заочного, суд вважає за необхідним по даній справі провести заочний розгляд.
05 листопада 2025 року судом було ухвалено проводити розгляд справи в заочному порядку.
Згідно ч. 2 ст. 281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оскільки учасники судового розгляду в судове засідання не з'явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.
В судовому засіданні встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 , 02.03.2025 укладено Кредитний договір (оферти) № 02.03.2025-100000263.
Договір складається з Пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) від 02.03.2025, Заявки Кредитного договору № 02.03.2025-100000263 (кредитної лінії) від 02.03.2025, Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) Кредитного договору № 02.03.2025-100000263 (кредитної лінії) від 02.03.2025, та Інформаційного повідомлення позивчальника ОСОБА_1 .
Вищевказана Заявка є невід'ємною частиною Пропозиції про укладення Кредитного договору (оферти), з якою позичальник ознайомилаьсвеб-сторінці установи, згідно ст.11 ЗУ «Про електронну комерцію».
Відповідно до п. 1-9 Заявки:дата надання/видачі кредиту -02.03.2025; сума кредиту- 5500 грн; строк, на який надається кредит -168 днів з дати його надання.
Дата повернення (виплати) кредиту -16.08.2025.
Продовження ( лонгація, пролонгація ) строку кредитування/строку виплати кредиту/ строку договору не передбачена. У позичальника відсутнє право ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та/або строку виплати кредитут та/або строку договору, установлених договором.
Процентна ставка - «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит.
Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Процентна ставка «Економ» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0.5% за 1 (один ) день користування кредитом.
Комісія, пов'язана з наданням кредиту - 5% від суми кредиту та дорівнює 275 грн. Комісія розраховується шляхом множення суми кредиту (база розрахунку) на розмір комісії у відсотковому значенні.
Нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту, сплачується знгідно Графіку платежів.
Протягом строку дії Договору, тарифи та комісії за фінансовою послугою залишаються незмінними. Кредитодавець не надає супровідних послуг (п. 11 Заявки).
Орієнтовна реальна річна процентна ставка за крдитом становить 3920,58%. Орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача - 13 915,00 грн. Загальні витрати за споживчим кредитом - 8 415 грн (п. 16 Заявки).
Неустойка: 82,50 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання ( п. 17 Заявки ).
Спосіб (способи) ідентифікації та верифікації споживача: отримання ідентифікаційних даних через Систему BankID НБУ(п. 20 Заявки).
Позичальник підтверджує, що йому надані та він отримав інформацію, зазначену в частині другій статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (він ознайомився з нею за посиланням https://sgroshi.com.ua/ua/rozkritta-informacii), паспорт споживчого кредиту відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» (п. 22 Заявки).
Відповідно до п. 4 п.п. 4.1 Пропозиції про укладення кредитного договору, кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача №4441-11XX-XXXX-8011 (п.п. 4.1 Пропозиції).
Сторони встановлюють, що проценти нараховуються з дня надання кредиту (включаючи безпосередньо день надання кредиту) включно до дати його фактичного повернення. Проценти за користування нараховуються та обліковуються кредитодавцем щоденно. Комісія нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту. У разі дострокового повного повернення кредиту позичальник у день цього повернення сплачує проценти за період фактичного користування кредитом (включаючи безпосередньо день надання кредиту). У разі дострокового часткового повернення кредиту у день повернення позичальник сплачує проценти за період фактичного користування всією сумою кредиту, а на залишок суми кредиту нараховуються проценти у загальному порядку, передбаченому договором. При достроковому погашенні кредиту комісія, пов'язана з наданням кредиту (або її несплачена частина) повинна бути сплачена позичальником у день дострокового погашення кредиту.
За домовленістю Сторін при сплаті чергового платежу раніше дати платежу, зазначеної у графіку платежів, позичальник звільняється від обов'язку сплатити відповідний черговий платіж у дату, зазначену в графіку платежів. При цьому достроково сплачений платіж з суми кредиту у складі цього раніше сплаченого чергового платежу зараховується у день його фактичної сплати, а достроково сплачені проценти та комісію позичальник доручає кредитодавцю зарахувати в рахунок виконання зобов'язань зі сплати процентів та комісії в дату платежу, вказану у графіку платежів, а за наявності залишку коштів - в дострокове повернення кредиту(п. 4.4 Пропозиції про укладення кредитного договору).
Згідно п. 5 Пропозиції, кредитодавець зобов'язується: п.п. 5.2, нараховувати проценти, комісіюв розмірі, вказаному в цьому Договорі;п.п. 5.3,довести до відома позичальника через смс (коротке текстове повідомлення на номер телефону споживача як абонента мобільного зв'язку), месенджер, поштове відправлення, електронну пошту або push-сповіщення (коротке спливаюче повідомлення) мобільного застосунку кредитодавця факт переплати за Договором, що виникла після спливу дати повернення (виплати) кредиту, протягом 10 робочих днів із дати виникнення такої переплати;п.п. 5.4,повідомити споживача про відступлення права вимоги протягом 10 робочих днів з дати такого відступлення у спосіб, визначений частиною першою статті 25 закону України «Про споживче кредитування», що забезпечить доведення до відома споживача такого факту.
Відповідно до п. 6 Пропозиції, позичальник зобов'язується: п.п. 6.1, використати кредит на зазначені в Договорі цілі, що не суперечать чинному законодавству України, і забезпечити своєчасне повернення кредиту та процентів шляхом внесення в касу кредитодавця готівкою або перерахування на рахунок кредитодавця в такі терміни: повернення кредиту, сплата процентів, комісії - у терміна та строки, вказані у Заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти; неустойка, яка може бути нарахована кредитодавцем за несвоєчасне виконання зобов'язань за цим Договором - негайно, з моменту пред'явлення кредитодавцем вимоги (усної чи письмової) про нарахування таких санкцій; п.п. 6.3, протягом 3 (трьох) банківських днів письмово інформувати кредитодавця про виникнення будь-якого випадку або обставин, які б могли негативно вплинути на спроможність виконувати зобов'язання за цим Договором, зокрема, про отримання будь-якого кредиту чи позики, а також про зміну місця проживання, роботи, прізвища, складу родини та інших даних про позичальника, які зафіксовані в Договорі.
ОСОБА_2 під час укладення Кредитного договору № 02.03.2025-100000263 пройдено ідентифікацію шляхом використання Системи BankID Національного банку.
Вказаний Кредитний договір підписано електронним підписом позичальника.
Отже, за умовами вказаного Кредитного договору, підписуючи його, позичальник підтвердила, що їйу надані та вона отримала інформацію та погодилась з усіма його умовами.
Після вчинених дій відповідача, 02.03.2025 ТОВ «Споживчий кредит» перерахувало грошові кошти в сумі 5 500 грн на платіжку картку клієнта № НОМЕР_1 , номер транзакції - 667895036, призначення платежу: видача за Договором кредиту № 02.03.2025-100000263.
Отже, позивач свої зобов'язання перед відповідачем виконав у повному обсязі.
Водночас, позивач звертаючись до суду з даним позовом зазначав, що відповідач свої зобов'язання перед позивачем не виконує, кредит не повертає, проценти, комісію, неустойкуне сплачує з моменту отримання коштів, що підтверджується Довідкою-розрахунком про стан заборгованості за Кредитним договором № 02.03.2025-100000263 від 02.03.2025, тому за вказаим договором утворилась заборгованість у розмірі 16 665 грн, яка складається з: основного боргу (тіла кредиту) в сумі 5 500 грн; процентів в сумі 7 315 грн, комісії за надання в сумі 275 грн; комісії за обслуговування в розмірі 825 грн; неустойки в сумі 5 000 грн,яку позивач просив стягнути з відповідача.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягни згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами Договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для Договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
В ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію», є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію»; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію»; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частина 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправления (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправления (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправления (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Також, відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
З врахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».
Також, приписами ст. 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно ст. 640 ЦК України- договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Згідно ст. 642 ЦК України - відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 (позика) цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Згідно ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Перша судова палата Касаційного цивільного суду у своїй правовій позиції у Постанові № 61-20799св19 по справі № 561/77/19 від 16.12.2020 щодо належності та законності підписання кредитних договорів за допомогою одноразового ідентифікатора зазначає: «Особливості укладання кредитного договору в електронному виглядівизначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа....»
Сторони узгодили розміри кредитів, грошову одиницю, в якій надано кошти, строки та умови користування ними, у кожному з договорів передбачено умови та строки нарахування відсотків, що свідчить про ознайомлення Позичальника зі всіма істотними умовами договорів та про наявність волі відповідача для укладення кредитних договорів та договору позики в електронній формі, на погоджених умовах, шляхом підписання договорів за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання Одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою Логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитні договори між відповідачем та первісними кредиторами не було б укладено.
Наведене узгоджується з правовим висновком, сформованим у постановах Верховного Суду від 12 січня 2021 року № 524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 23 березня 2020 року № 404/502/18.
Отже, судом встановлено факт укладання відповідачем вищевказаногоКредитного договору в електронній формі та підписання договору з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Аналогічна правова позиція сформована у ряді постанов Верховного Суду. Так у постанові від 16.12.2020 у справі № 561/77/19, скасовуючи судові рішення про відмову у позові і ухвалюючи нове про стягнення боргу за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, однак відповідач у передбачений договором строк кредит не повернув.
Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 та від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20.
Отже, між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису.
За такихпідстав суддоходить висновку,що відповіднодо вимогчинного законодавстваміж ТОВ«Споживчий центр'та ОСОБА_3 укладений електронний кредитний договір № 02.03.2025-100000263.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав взяті на себе зобов'язання, відповідач в свою чергу, не виконує зобов'язання за вищевказаним Договором у зв'язку з чим має заборгованість з повернення тіла кредиту, відсотків, комісії та неустойки,що передбачено умовами укладеного Кредитного договору.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Позичальник зобов'язаний, відповідно до ст. 1049 ЦК України, повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплачені відсотки.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.
Встановлено, що у зв'язку з невиконанням взятих на себе зобов'язань, відповідач має заборгованість.
На підтвердження розміру заборгованості за Кредитним договором № 02.03.2025-100000263 позивач надав Довідку-розрахунок про стан заборгованості, згідно якої за відповідачем ОСОБА_1 обліковується заборгованість у розмірі у розмірі 16 665 грн, яка складається з: основного боргу (тіла кредиту) в сумі 5 500 грн; процентів в сумі 7 315 грн, комісії за надання в сумі 275 грн; комісії за обслуговування в розмірі 825 грн; неустойки в сумі 5 000 гривень.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Частиною 5 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Оскільки відповідач, як встановлено матеріалами справи отримала кредит у розмірі 5 500 грн, вказані кошти не повернув, позивач правомірно вимагає їх повернення, шляхом стягнення з відповідача за рішенням суду, тому вимоги позивача в частині стягнення тіла кредиту у розмірі 5 500 грн є такими, що підлягають задоволенню.
Підлягають задоволенню і вимоги позивача в частині стягнення заборгованості зі сплати відсотків в розмірі 7 315 грн, комісії за надання в сумі 275 грн; комісії за обслуговування в розмірі 825 грн, оскільки умовами Кредитного договору № 02.03.2025-100000263 від 02.03.2025, передбачена процентна ставка - «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит ( п. 6 Заявки ), а також комісія, яка пов'язана з наданням кредиту - 5% від суми кредиту та дорівнює 275 грн, яка розраховується шляхом множення суми кредиту (база розрахунку) на розмір комісії у відсотковому значенні та нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту, сплачується знгідно Графіку платежів, а також комісія за обслуговування кредитної заборгованості - 275 грн у кожному з 3 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Коміся за обслуговування нараховується Кредитором та обліковується в перший день кожного з 3 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, сплачується згідно Графіку платежів ( п. 8, 9 Заявки ).
Отже, підписуючи Кредитний договір № 02.03.2025-100000263 від 02.03.2025, відповідач погодився з усіма його умовами, в тому числі, щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами, а також сплати комісії.
Окрім цього, розмір та сплата комісії були відображені у Графіку платежів, які підписав відповідач, що в свою чергу також свідчить, що відповідач погодився укладаючи вищевказаний договір про необхідність йому, окрім повернення отриманих коштів у кредит, сплатити відсотки та проценти в сумі 275 грн, комісія, яка пов'язана з наданням кредиту, а також 825 грн, комісія за обслуговування кредитної заборгованості - 275 грн у кожному з 3 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом.
До того ж, в правових позиція Верховного Суду зазначено про відсутність підстав для визнання договорів недійсними, зокрема, пунктів договору щодо нарахування процентів за користування кредитом та відсутність порушень зі сторони кредитодавця вимог ЗУ «Про захист прав споживачів», які укладені відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію», що відображено в постановах від 12.01.2022р. у справі № 524/5556/19, від 07.10.2020 р. у справі № 127/33824/19, від 09.09.2020 р. у справі № 732/670/19, від 28.04.2021 р. у справі № 234/7160/20, від 10.06.2021 р. у справі № 234/7159/20, від 18.06.2021 р. у справі № 234/8079/20.
Волевиявлення сторони щодо підписання договору про надання споживчого кредиту свідчить, що особа, яка погоджується укласти договір, отримала всі необхідні відомості для прийняття рішення про погодження умов договору.
Згідно ч. 1, 2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори з споживачем умови, які є несправедливими. Однак, умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України. Відповідач розумів розмір процентів, надаючи свою згоду на отримання кредитних коштів, що ним під сумнів не ставиться. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Водночас, з боку відповідача не надано до суду жодних пояснень, заперечень та відзиву щодо позовних вимог позивача, а також у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України жодного належного та допустимого доказу в спростування доводів позивача щодо нарахованих сум.
Розрахунок боргу обґрунтований належним чином, відповідачем не спростований.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».
Суд звертає увагу, що не згода відповідача із розрахунком заборгованості не позбавляє його можливості, на підтвердження своїх доводів, надати свій контррозрахунок.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 07.06.2023 року у справі № 234/3840/15.
У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що непогодження ( незгода ) з розрахунком, наданим позивачем, не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.
Стосовно вимог позивача в частині стягнення з відповідача за Кредитним договором 02.03.2025-100000263 від 02.03.2025 заборгованості за неустойкою у розмірі 2 750 грн, з цього приводу суд зазначає про наступне.
Так, відповідно до умов Кредитного договору 02.03.2025-100000263 від 02.03.2025, позичальнику були надані кошти на споживчі цілі, а тому, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».
Так, умовами Договору в п. 17 Заявки передбачено, що неустойка 82,50 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого забов'язання незалежно від суми невиконаного/ неналежно виконаного зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина перша статті 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті).
Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
Критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов'язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється:
(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;
(2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;
(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Отже, суд приходить до висновку щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі вищевказаного договору.
Такої правової позииції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 21 січня 2025 року у справі № 751/3052/23 ( провадження № 61-17991св23 ).
Зокрема, вказувалося, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/8349/22);на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На підставі вищенаведеного, в задоволенні позовних вимог в частині стягнення неустойки, слід відмовити.
Тому, даючи оцінку наданим доказам, суд прийшов до висновку, що на користь позивача належить стягнути з відповідача заборгованість за кредитом№ 02.03.2025-100000263 від 10.06.2024 у загальному розмірі 13 915 грн ( тіло кредиту - 5 500 грн, відсотки - 7 315 грн та комісія у загальному розмірі - 1 100 грн ( 275 грн та 825 грн ) ).
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Таким чином, враховуючи все вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 стягнення заборгованості є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, що беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з розглядом справи і рішенням, а у випадках звільнення від сплати цих людей - це витрати держави, яку воно несе у зв'язку з рішенням конкретної справи.
Згідно із п. 1 ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на - відповідача. У разі відмови в позові - на позивача.
При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи Платіжноюінструкцією № СЦ00041717від 26.09.2025.
Зазначена сума судового збору була сплачена враховуючи те, що позовна заява позивачем була подана до суду в електронному вигляді з використанням підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», то у відповідності до ЗУ «Про судовий збір», застосовується понижуючий коефіцієнт 0,8, що узгоджується з правовою позицією, висловлену Верховним Судом в ухвалах від 14.12.2021 у справі № 9901/454/21, від 31.01.2022у справі № 316/356/20, від 03.02.2022у справі № 300/1617/21, від 14.02.2022у справі № 560/4216/21, від 15.02.2022у справі № 560/8629/21.
Такої правової позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду у справі № 916/228/22 ( п. 8.23).
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно задоволених вимог, а тому оскільки позов задоволено на 83,49% (13 915 грн х 100 :16 665 грн), судовий збір слід стягнути в розмірі 2 022,46 грн (2 422,40 грн х 83,49% : 100).
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 16, 205, 207,526, 530, 536, 549, 610, 611, 612, 625, 626, 627, 628, 629, 638, 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України та керуючись ст.ст. 2, 5, 10, 12, 19, 76, 77, 80, 81, 82, 89, 131, 141, 187,206, 211, 247, 263-265, 273, 274, 353-355ЦПК України,Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»,Законом України «Про електронну комерцію»,Законом України «Про споживче кредитування»,п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», Законом України «Про судовий збір», суд,-
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- задовольнити частково.
Стягнути із відповідача ОСОБА_1 на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за Кредитним договором № 02.03.2025-100000263 від 02.03.2025 у загальному розмірі 13 915 гривень та судовий збір у розмірі 2 022,46 гривень, загалом 15 937,46 гривень ( п'ятнадцять тисяч дев'ятсот тридцять сім гривень сорок шість копійок ).
В решті позовних вимог, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Позивач: Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (адреса місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А, ЄДРПОУ: 37356833);
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).
Повний текст заочного судового рішення складено 05 листопада 2025 року.
Суддя О. І. Орєхов