06 листопада 2025 року м. Чернівці Справа № 718/713/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Лисака І.Н.,
суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б.,
секретар: Сарган Ю.В.,
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 05 серпня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Нагорного В.В., дата виготовлення повного тексту рішення 12 серпня 2025 року,
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики.
В обґрунтування позову вказував, що за договором позики, оформленим нотаріально 06.11.2021 року, він надав у борг ОСОБА_2 400 000 грн з терміном повернення не пізніше 06.05.2022 року та сплатою відсотків, а також за договором позики, оформленого розпискою від 21.06.2022 року, він надав у борг ОСОБА_2 25 500 дол. США з терміном повернення до 01.09.2022 року. Проте, у визначений в договорі та розписці строк відповідач кошти не повернув в повному обсязі, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду із цим позовом.
Позивач, з урахуванням викладеного, просив суд стягнути із ОСОБА_2 заборгованість за договорами позики в сумі 1 423 400 грн та судові витрати.
Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 05.08.2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду позивач оскаржив таке в апеляційному порядку.
Вважає рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області неправомірним у зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Доводи апеляційної скарги мотивує наявністю договірних відносин між сторонами, що підтверджується належними письмовими доказами.
Провадження №22-ц/822/883/25
Вказував, що у визначений в договорі та розписці строк відповідач кошти не повернув в повному обсязі, а тому позивач вимушений звернутися до суду.
Звертає увагу на те, що ним окремо повідомлено суд, що оригінали документів, копії яких долучені до позовної заяві, знаходяться у позивача та в разі вимоги можуть бути пред'явлені суду. Тобто, на момент розгляду справи у суду були всі необхідні для врахування при її розгляді письмові докази в належній формі і жодних претензій у суду до них не було.
За наведеного, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які прийняли участь у справі, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Ухвалюючи рішення суд вказав, що при зверненні до суду із позовом позивач не надав суду ані оригінал нотаріально посвідченого договору позики від 06.11.2021 року, ані оригінал розписки від 21.06.2022 року. При цьому, за умови не підтвердження відповідачем договірних відносин між сторонами за договором позики, факт невиконання відповідачем вказаних договорів позики може бути підтверджено лише наданням суду оригіналу розписки та оригіналу договору позики.
А тому вважав, що доводи позивача про невиконання боргових зобов'язань відповідача перед ним ґрунтуються не на оригіналах боргових зобов'язань, а на їх копіях, тоді як відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що копії наданих позивачем договору позики від 06.11.2021 року та розписки від 21.06.2022 року не є належними доказами про невиконання відповідачем зазначених договорів позики, а відтак, не можуть бути використані в якості доказу на підтвердження наведених у позовній заяви доводів, тоді як позивачем не надано суду ані оригіналу договору позики від 06.11.2021 року, ані оригіналу боргової розписки від 21.06.2022 року.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду та вважає, що рішення наведеним вимогам закону не відповідає.
З копій письмових доказів, які знаходяться в матеріалах справи вбачається, що 06.11.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір позики, за яким ОСОБА_1 надав у борг ОСОБА_2 400 000 грн з терміном повернення не пізніше 06.05.2022 року та щомісячною сплатою 2% від суми позики, що становить 8000 грн (п.2 Договору).
Згідно п.3 Договору, при неповерненні суми позики з відсотками своєчасно, тобто до 06.05.2022 року, позикодавець в праві буде пред'явити цей договір до стягнення в строки і порядку, передбачені чинним законодавством України, та вимагати при цьому повернення йому частини позики, що залишилась не сплаченою з урахуванням індексу інфляції за ввесь час прострочення та 3% річних від простроченої суми (а.с.4-5, 25-26).
02.06.2022 року згідно розписки ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 гроші у сумі 16500 дол. США та 288 000 грн, які зобов'язався повернути до 01.09.2022 року (а.с.24), однак, 21.06.2022 року зазначена розписка була переписана, та згідно розписки від 21.06.2022 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 гроші у сумі 25 500 дол. США, які зобов'язався повернути до 01.09.2022 року (а.с.23).
В тексті позовної заяви (абз.2) ОСОБА_1 зазначено, що протягом 2023 та 2024 років ОСОБА_2 загалом повернув 5 500 дол. США (а.с.13).
Правила статей 15, 16 ЦК України вказують на те, що кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони . Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 2 ст.530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до змісту ст.ст.610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
У відповідності до положень статей 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
В силу ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
За приписами ч.ч.1, 2 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).
Згідно із статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця, а також, що позичальник зобов'язується повернути позику.
Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі №463/5955/18.
Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дату отримання коштів (постанови Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі №686/2873/16-ц, від 14 липня 2021 року у справі №750/2316/19).
При цьому, у розписці повинно бути зазначено, що грошові кошти передаються саме в якості позики з обов'язком наступного повернення.
Розписка щодо передання грошових коштів може бути визнана договором позики у тому разі, коли вона буде містити умови не лише про отримання грошових коштів, але й про умови/строки щодо їх повернення.
Наявність таких умов дає підстави стверджувати, що у позичальника за договором позики виникло зобов'язання щодо її повернення відповідно до умов договору та вимог закону, та боржник (позичальник) зобов'язаний виконати свій обов'язок щодо повернення позики, а кредитор (позикодавець) - прийняти виконання особисто, або на умовах, встановлених договором.
Отже, оцінити належним чином зміст правовідносин сторін, що виникають на підставі договору позики, укладеному у вигляді розписки, можливо після оцінки сукупності всіх наведених умов.
Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 лютого 2022 року у справі №753/10208/20.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи №464/3790/16-ц, а також Верховний Суд у постановах від 05 квітня 2022 року у справі №265/2448/19, від 14 липня 2022 року у справі №204/4341/17, від 08 червня 2022 року у справі №369/13872/18.
Наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2023 року у справі №456/1375/20, від 19 квітня 2023 року у справі №755/7216/21.
Матеріалами справи встановлено, що відповідачем отримані від позивача у борг грошові кошти в строк, передбачений у договорі позики від 06.11.2021 року та розписці від 21.06.2022 року, написаній ним власноруч, не повернуто у повному обсязі, а тому колегія суддів приходить до висновку про задоволення позовних вимог у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань у розмірі 1 423 400 грн виходячи з наступного розрахунку.
Стосовно договору позики від 06.11.2021 року за яким борг 400 000 грн, строк до 06.05.2022 року, тобто 6 місяців:
відсотки у відповідності до п.2 договору: 6 міс х 8000 грн = 48 000 грн;
3% річних 400 000 грн х 366 днів х 3 : 100 : 365 = 12 032,87 грн за період з 20.03.2024 року по 19.03.2025 року;
індекс інфляції 400 000 грн х 1,33 = 532 000 грн, що в сукупності становить 592 032,87 грн за наведеним договором за період з червня 2022 року по березень 2025 року.
Стосовно розписки від 21.06.2022 року за якою борг становить 20 000 дол. США по курсу $ станом на 19.03.2025 року (20 000 $ х 41,57 = 831 400 грн).
Отже, загальна сума заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 складає 592 032,87 + 831 400 = 1 423 432,87 грн.
Однак, з урахуванням позовної вимоги та диспозитивності цивільного процесу, за відсутності заперечень з боку відповідача щодо наданих з позовом копій письмових доказів та посилань на наявність їх оригіналів, які за вимогою відповідача могли бути пред'явлені суду, колегія суддів вважає, що підстав відмовляти у позові за недоведеністю вимог у суду першої інстанції не було, отже, стягненню підлягають заявлені вимоги на суму 1 423 400 грн.
Крім того, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу й на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
ОСОБА_2 не спростував у встановленому законом порядку презумпцію правомірності правочинів, на підставі яких позичав грошові кошти у ОСОБА_1 та клопотань щодо призначення судово-почеркознавчої чи судово-лінгвістичної експертизи на підтвердження вчинення розписки саме внаслідок стороннього фізичного чи психічного тиску ОСОБА_2 ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції не подавав.
Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно зі статтею 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача.
Таким чином, у зв'язку із задоволенням позову, з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений останнім судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 14234 грн та апеляційної скарги у розмірі 18534,24 грн.
Керуючись ст.ст.141, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 05 серпня 2025 року скасувати та ухвалити нове.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 06 листопада 2021 року та розпискою від 21 червня 2022 року в розмірі 1 423 400 (один мільйон чотириста двадцять три тисячі чотириста) грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 32 768,24 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Головуючий І.Н. Лисак
Судді: І.М. Литвинюк
І.Б. Перепелюк