Справа: № 643/18027/25 Головуючий І інстанції: ОСОБА_1
Провадження: № 11-сс/818/1354/25 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: продовження строку
тримання під вартою підозрюваному
04 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , без участі прокурора, без участі всіх інших учасників по даній справі, а саме самого підозрюваного та його захисника, належним чином повідомлених про розгляд справи, за умови, що заяв про відкладення розгляду справи ні від кого не надходило, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою захисника підозрюваного ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Салтівського районного суду м. Харкова від 17.10.2025 року, -
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Вказаною ухвалою слідчого судді клопотання слідчого задоволено та продовжено відносно підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» у межах строку досудового розслідування, тобто до 23-59 години 29.10.2025.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, захисник підозрюваного ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність і необґрунтованість просить ухвалу слідчого судді скасувати, постановивши нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання про продовження застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 відмовити.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог вказує, що оскаржувана ухвала є незаконною через необґрунтованість підозри, з огляду на помилкову кваліфікацію дій підозрюваного за ч. 3 ст. 436-2 КК України в частині кваліфікуючої ознаки у виді повторності, адже всі визначені епізоди публікацій є єдиним злочином, що визначається як продовжуваний.
Крім того, наголошує на відсутності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, оскільки ОСОБА_6 добровільно не чинив опору, намагається допомогти слідству з метою встановлення істини по справі, має постійне місце проживання, родину в якій він є годувальником, раніше не судимий.
Також зазначив, що слідчий суддя не звернув увагу на обставини, які стосуються стану здоров'я ОСОБА_6 та на те, що його перебування під вартою в умовах слідчого ізолятора становить ризик для його життя.
Вважає, що сторона обвинувачення у даному випадку порушує презумпцію невинуватості, закріплену в п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що є одним із найважливіших елементів справедливого кримінального процесу, адже, оскільки підозрюваний ніколи не притягався до кримінальної відповідальності, а у вказаному кримінальному провадженні його провину ще не встановлено судом, то вважає, що таке формальне бездоказове твердження неможливо сприймати, як достатні для переконання.
Позиції учасників апеляційного провадження.
Підозрюваний ОСОБА_6 , його захисник - адвокат ОСОБА_7 та прокурор про дату та час розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином. Жодних заяв або клопотань, які б перешкоджали розгляду справи, від останніх не надходило. На особистій участі не наполягали.
Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 405, ч.2 ст. 422 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного перегляду ухвали слідчого судді за відсутності підозрюваного, його захисника та прокурора, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не наполягали на особистій участі.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та відомості, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що СВ УСБУ в Харківській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025220000000700 від 27.05.2025 за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 436-2, ч. 3 ст. 436-2, ч. 1 ст. 110, ч. 1 ст. 161 КК України.
Так, 22.07.2025 ОСОБА_6 затримано в порядку ст. 615 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Салтівського районного суду м. Харкова від 23.07.2025 підозрюваному ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 діб.
Постановою заступника керівника Харківської обласної прокуратури від 15.09.2025 року строк досудового розслідування у даному кримінальному провадженні продовжено до 3-х місяців, тобто до 22.10.2025 року включно.
Ухвалою ж слідчого судді Салтівського районного суду м. Харкова від 17.09.2025 року запобіжний захід у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 продовжено строком до 22.10.2025 року.
У зв'язку з тим, що дія попередньої ухвали слідчого судді про продовження строку тримання під вартою підозрюваного закінчується, однак завершити досудове розслідування не виявляється можливим з об'єктивних причин, в той час, як підстави для зміни запобіжного заходу відсутні, оскільки продовжують існувати ризики, передбачені п.п. 1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, слідчий у кримінальному провадженні звернувся до слідчого судді Салтівського районного суду м. Харкова з клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 . В обґрунтування клопотання слідчий посилався на необхідність виконати низку процесуальних дій, а саме складання та затвердження обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування, скерування до суду та проведення підготовчого судового засідання.
Задовольняючи клопотання слідчого про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_6 , слідчий суддя вважав обґрунтованою підозру у вчиненні останнім кримінальних правопорушень, які йому інкриміновано, яка підтверджена зібраними під час досудового розслідування фактичними доказами, що є наявними в матеріалах справи, а також вважав встановленим продовження існування ризиків, проте, лише передбаченого п. 1 ч. 1 ст.177 КПК України.
На підставі викладеного, слідчий суддя дійшов висновку про продовження строку тримання ОСОБА_6 під вартою до 29.10.2025 року включно в межах строку досудового розслідування.
Колегія суддів, з урахуванням стадії досудового розслідування, погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризику передбаченого п. 1 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості підозрюваною переховуватися від органів досудового розслідування колегія суддівбере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень може вдатися до відповідних дій.
Згідно відомостей, що є наявними в матеріалах кримінального провадження, ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні у тому числі кримінальних правопорушень, які є тяжкими, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 8 років з конфіскацією майна, або без такої.
Враховуючи тяжкість вчинених ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, то усвідомлюючи тяжкість покарання, яке йому загрожує, з метою його уникнення, останній може вчинити дії направлені на переховування від суду.
Беручи до уваги той факт, що на даний час не всі межі державного кордону України знаходяться під контролем її влади, ОСОБА_6 , будучи до то ж непридатним до військової служби, матиме можливість незаконно перетнути державний кордон України, переслідуючи все ту ж мету - уникнення від кримінальної відповідальності.
В той же час, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо недоведення стороною обвинувачення наявності ризиків, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки згідно матеріалів кримінального провадження свідки діянь, що інкримінуються ОСОБА_6 відсутні.
Відповідно до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до положень статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним засобом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Так, обґрунтованість підозри ОСОБА_6 підтверджується фактичними доказами, що містяться в матеріалах кримінального провадження. Вказані докази та обставини вчинення кримінальних правопорушень, які інкримінуються підозрюваному, свідчать про достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити дії, запобігання яким шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів є неможливим та не ефективним.
Порядок розгляду слідчим суддею клопотання про продовження запобіжного заходу відповідає вимогам п.п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Згідно п. 48 рішення "Чеботарь проти Молдови" № 3561/06 від 13.11.2007 р. Європейський Суд з прав людини зазначив "Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності ст. 5, 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення ні в момент арешту, ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, в кінцевому рахунку, пред'явленні обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання". (рішення у справі "Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства" від 30 серпня 1990 року, п.32, Series A, №182 та Мюррей проти Сполученого Королівства" від 28 жовтня 1994 року, п.55, Series A, № 300-A).
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин цього кримінального провадження та характеру дій, які інкримінуються підозрюваному, а саме того, що він підозрюється у вчиненні у тому числі тяжких кримінальних правопорушень, в умовах воєнного стану, колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
Крім цього, у рішенні ЄСПЛ у справі «Феррарі-Браво проти Італії» №9627/81 від 14 березня 1984 року суд зазначив, що «питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому має й тримання під вартою»; у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23 жовтня 1994 року «факти, які є причиною виникнення підозрі не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування вирок) чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процес) кримінального розслідування».
З висновками слідчого судді щодо доведеності обґрунтованості підозри, наявності ризику, передбаченого п. 1 ч.1 ст.177 КПК України та необхідності продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_6 погоджується і колегія суддів.
Враховуючи наявність обґрунтованої підозри, частини зазначених в клопотанні ризиків та беручи до уваги необхідність виконати низку процесуальних дій, результати яких мають значення для судового розгляду, колегія суддів приймає до уваги обґрунтування сторони обвинувачення щодо необхідності продовження ОСОБА_6 строку тримання під вартою.
Отже, враховуючи вищенаведені відомості у колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризику, передбаченого п. 1 ч.1 ст.177 КПК України, яким прокурор обґрунтовує в суді першої інстанції необхідність продовження такого запобіжного заходу, як тримання ОСОБА_6 під вартою, оскільки на момент розгляду апеляційної скарги вказаний ризик, який існував на час обрання цього запобіжного заходу, не зменшився, а його доведеність об'єктивно вбачається з системного аналізу відомостей, що стосуються особи підозрюваного та обставин кримінальних правопорушень.
Твердження, на які посилається в апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 стосовно не доведення ризиків, заявлених в клопотанні слідчого, спростовуються відомостями, що є наявними в кримінальному провадженні, що свідчить про постановлення слідчим суддею обґрунтованого та вмотивованого рішення, відповідно до вимог ст. 370 КПК України.
Аналізуючи твердження захисника щодо відсутності обґрунтованої підозри, через неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих діянь та відсутності належних доказів, які б вказували на таку кваліфікуючу ознаку, як повторність за ч. 3 ст. 436-2 КК України, колегія суддів виходить з того, що на цьому етапі кримінального провадження, вочевидь є недостатніми суб'єктивні твердження та оціночні судження сторони захисту щодо його незгоди зі змістом оголошеної підозри.
Колегія суддів керується практикою Європейського суду з прав людини, зокрема рішенням в справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 р., який встановив значення терміну «обґрунтована підозра» як таке, за якого існують факти чи інформація, що можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Всі інші питання - фактичні обставини кримінального провадження, питання винуватості чи не винуватості ОСОБА_6 в скоєнні кримінальних правопорушень, а також питання належності, допустимості, достовірності доказів вирішуються під час іншої стадії кримінального процесу - судовому провадженні під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції.
Посилання ж захисника ОСОБА_6 на наявність у нього певного захворювання, яке унеможливлює його перебування в СІЗО, на думку колегії суддів не є обов'язковою підставою для пом'якшення останньому запобіжного заходу, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_6 позбавлений можливості отримувати необхідне лікування в умовах слідчого ізолятора. Не надано також апелянтом і доказів неможливості, у зв'язку із хронічними захворюваннями, його перебування в умовах СІЗО.
Розглядаючи можливість застосування до підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу, колегія суддів вважає, що, наразі, «достатніми» та «належними» підставами тримання підозрюваного під вартою є не лише очікування суду, а дотримання балансу між можливими наслідками її звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання підозрюваного під вартою. А тому, відсутні підстави для застосування більш м'якого запобіжного заходу відносно останнього.
Щодо інших доводів апеляційної скарги, які, на думку захисника підозрюваного є підставами для скасування ухвали слідчого судді, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в справах «Салов проти України» від 06 вересня 2005 року (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року (заява №4909/04; пункт 58), відповідно до якої: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
За таких обставин, з огляду на значимі для цього провадження дані, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції постановив рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких постановив відповідне рішення.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали слідчого судді про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 та відсутності підстав для скасування рішення за доводами апеляційної скарги його захисника.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.ст.7, 176-206, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів
Ухвалу Салтівського районного суду м.Харкова від 17.10.2025 про задоволення клопотання слідчого та про продовження щодо підозрюваного за ч. 2 ст. 436-2, ч. 3 ст. 436-2, ч. 1 ст. 110, ч. 1 ст. 161 КК України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» до 29.10.2025 року, - залишити без змін.
Апеляційну скаргу захисника підозрюваного, - залишити без задоволення.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення.
Оскарження даної ухвали, у відповідності до ч.2 ст.424 КПК України, в касаційному порядку не передбачено, оскільки така ухвала не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.
Судді:
____________ ______________ _____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4