05 листопада 2025 року
м. Харків
справа № 643/4793/21
провадження № 22-ц/818/3922/25
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря - Львової С.А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачка - ОСОБА_2 ,
третя особа - П'ята Харківська міська державна нотаріальна контора,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 29 квітня 2025 року в складі судді Крівцова Д.А.
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: П'ята Харківська міська державна нотаріальна контора, про визнання спадкового договору недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його брат ОСОБА_1 . Причиною смерті була токсична дія етилового спирту та отруєння алкоголем.
Зазначив, що після смерті брата він звернувся до приватного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, після чого була відкрита спадкова справа № 67117817 від 27.01.2021. До складу спадщини входить рухоме майно та квартира АДРЕСА_1 .
Вказав, що він є єдиним родичом померлого та спадкоємцем другої черги.
Посилався на те, що після смерті брата йому стало відомо, що за життя померлий уклав спадковий договір на користь його знайомої ОСОБА_2 , що стало для нього несподіванкою, оскільки більшу частину грошей на придбання квартири були надані ним.
Зазначив, що між ним та його братом була усна домовленість про те, що після його смерті квартира буде успадкована ним або його дітьми. За життя померлий мав інвалідність 3 групи, хворів на ушкодження ЦНС та опорно-рухового апарату, йому було діагностовано токсичну енцефалопатію та психічний розлад. Вказаний стан здоров'я не давав йому на момент укладання спадкового договору можливість усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Просив визнати спадковий договір щодо переходу права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 після смерті ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , посвідчений 22.11.2019 державним нотаріусом П'ятої Харківської міської державної нотаріальної контори Аль Бієк Н.С., зареєстрований в реєстрі за № 6-733 - недійсним; застосувати наслідки недійсності спадкового договору шляхом виключення запису про нього зі спадкового реєстру та виключення запису про заборону на відчуження квартири з державного реєстру речових прав на нерухоме майно; вирішити питання щодо судових витрат.
Рішенням Салтівського районного суду м. Харкова від 29 квітня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що основними недоліками посмертної судово-психіатричної експертизи є не врахування під час проведеного дослідження висновку незалежного експерта-психіатра ОСОБА_3 , відповідно до якого ОСОБА_1 мав психічні та поведінкові розлади, внаслідок вживання алкоголю, у вигляді хвороби ОСОБА_4 . На момент укладання договору, а саме 22.11.2019, ОСОБА_1 знаходився у специфічному хворобливому стані, не міг в повній мірі усвідомлювати значення своїй дій, а навпаки легко піддавався будь-якому сторонньому навіюванню; порушення методичних рекомендацій щодо проведення посмертних судово-психіатричних експертиз. Експерти свідомо проігнорували конкретні свідчення свідків, що за життя знали та здійснювали постійний догляд за життя ОСОБА_1 , в яких вказано, що у ОСОБА_1 були провали в пам'яті навіть коли він не знаходився в стані алкогольного сп'яніння; відсутність у експертів затвердженої методики, не зазначення якими нормативно-правовими актами керувались експерти на час проведення експертизи. В матеріалах справи відсутні докази наявної у експерта ОСОБА_5 компетенції зі встановлення психічного розладу внаслідок зловживання алкоголем та докази того, що вона є фахівцем в області наркології. У зв'язку з не встановленням експертами стадії синдрому залежності внаслідок вживання алкоголю, яка могла бути встановлена виключно за участі експерта нарколога - неможливо однозначно вказувати про те, чи був здатний ОСОБА_1 на момент укладання спадкового договору 22.11.2019 року усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Окрім цього, психічні та поведінкові розлади, спричинені вживанням алкоголю, лікують психіатр-нарколог та психіатр, що вкотре підтверджує, що під час складання висновку судово-психіатричного експерта вкрай необхідна була участь експерта нарколога. Таким чином, експерти без методології та глибоких знань в сфері наркології, не мали можливості вірно встановити психічний стан ОСОБА_1 на момент укладання спірного договору. Вказав про неналежність такого доказу як висновок судово-психіатричного експерта №273 та необхідність неврахування такого висновку при перегляді справи в суді апеляційної інстанції. Без доказів наявної кваліфікації у експертів для проведення відповідних досліджень у справі, неможливо стверджувати про належність та допустимість такого доказу як висновок судово-психіатричного експерта №273. Суд першої інстанції не надав належної оцінки показанням свідків, як наприклад показанням свідка ОСОБА_6 . Зазначив, що фізичний та психічний стан ОСОБА_1 в період з 2017 до самої смерті не дозволяв йому вчиняти правочини та в повній мірі відповідати за свої дії, усвідомлювати їх.
21 липня 2025 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вважала рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 22.11.2019 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено спадковий договір, посвідчений державним нотаріусом П'ятої Харківської міської державної нотаріальної контори Аль Бієк Н.С., зареєстрований в реєстрі за № 6-733, відповідно до умов якого ОСОБА_2 зобов'язалась виконувати розпорядження ОСОБА_1 і в разі його смерті набуває право власності на належну ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 (а.с.38-39 том 1).
Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААБ № 275611 ОСОБА_1 з 01.05.2002 встановлено ІІІ групу інвалідності на строк до 01.05.2021 (а.с.27,174 том 1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_1 (а.с.40 том 1).
Відповідно до довідки про причину смерті від 02.01.2021 причина смерті ОСОБА_1 - отруєння алкоголем, намір невизначений (а.с.23,105а,153 том 1).
ОСОБА_1 є братом ОСОБА_1 (а.с.37,41 том 1).
Відповідно до висновку спеціаліста - лікаря ОСОБА_3 від 19.03.2021, ОСОБА_1 мав психічні та поведінкові розлади, внаслідок вживання алкоголю, у вигляді хвороби ОСОБА_4 . На момент укладання договору, а саме 22.11.2019, ОСОБА_1 знаходився у специфічному хворобливому стані, не міг в повній мірі усвідомлювати значення своїй дій, а навпаки легко піддавався будь-якому сторонньому навіюванню (а.с.130-133 том 1, а.с.118-121 том 2).
Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи № 273 від 22.04.2024 (Висновок експертизи № 273), складеним Харківською філією судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров'я України» (судові експерти Костерева Т.А., Хоменко О.П., Авраменко О.В.), ОСОБА_1 за представленими даними, на момент укладення спадкового договору 22.11.2019 виявляв ознаки хронічного, стійкого психічного розладу у формі залежності від алкоголю. ОСОБА_1 , за представленими даними, на момент укладення спадкового договору 22.11.2019 відповідно до свого психічного стану був здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а.с.3-7 том 3).
В суді першої інстанції були допитані свідки.
ОСОБА_1 , допитаний в судовому засіданні в якості свідка, показав, що ОСОБА_1 був його братом та багато років зловживав алкоголем. Іноді пив багато, іноді кодувався і не пив. Останні три роки ОСОБА_1 часто вживав алкоголь - його майже не можливо було побачити тверезим. Проте, перебуваючи в лікарнях, ОСОБА_1 не вживав алкоголь. У ОСОБА_1 завжди із собою була горілка. Коли ОСОБА_1 та відповідач жили разом, у них часто були конфлікти. Відповідач неодноразово викликала його, щоб заспокоїти ОСОБА_1 . У 2016 між ОСОБА_1 та відповідачем стався серйозний конфлікт. Він просив відповідача, щоб вона надала ОСОБА_1 можливість жити у неї, проте відповідач відмовилась. ОСОБА_1 був розлючений на відповідача за те, що остання вигнала його зі своєї квартири. В подальшому, коли ОСОБА_1 купили спірну квартиру, відповідач знову з'явилась у житті ОСОБА_1 . ОСОБА_1 був хресним його дочки. Він опікувався ОСОБА_1 до смерті останнього. Влітку 2020 року всі помітили, що ОСОБА_1 став більше вживати спиртного. Це було вже після спадкового договору. Всі, хто знав ОСОБА_1 , коли дізнались про укладення оспорюваного спадкового договору, сказали, що це неадекватна поведінка. Він був найближчою для ОСОБА_1 людиною. Останні роки ОСОБА_1 жив за його рахунок. Останні 3-4 роки ОСОБА_1 проходив огляди у лікаря-психіатра. Він бачив згоду ОСОБА_1 на психіатричне лікування. Останні 5 років до смерті ОСОБА_1 багаторазово лікувався. Він відвідував ОСОБА_1 в середньому 2-3 рази на місяць. Останні 2 роки він не пам'ятає, щоб ОСОБА_1 був тверезим. Він багаторазово казав ОСОБА_1 про необхідність лікування від алкоголізму. Він не брав особисту участь у лікуванні ОСОБА_1 від алкоголізму. Йому невідомо, в якому стані перебував ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 - він цю дату не пам'ятає.
ОСОБА_2 , допитана в судовому засіданні в якості свідка, показала, що жила однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 з 1995 року по 2016 рік в квартирі її батьків. В 2016 році ОСОБА_1 влаштував сварку, будучи в стані сильного алкогольного сп'яніння, через що вона з ним розійшлась. Через місяць після того, як вони розійшлись, їй зателефонував ОСОБА_1 та запропонував поновити стосунки. Приблизно через 3 місяці після того, як вони розійшлись, вона та ОСОБА_1 поновили стосунки - вона приїжджала до нього, коли він проживав на Танкопії, при цьому ОСОБА_1 вживав алкоголь, проте п'яним не був. Потім ОСОБА_1 придбав вказану вище квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Вона та ОСОБА_1 стали тісно спілкуватись. Вона приходила до ОСОБА_1 через день, через два, інколи залишалась у нього ночувати. При цьому ОСОБА_1 алкоголем не зловживав, тобто п'яним не був. ОСОБА_1 інколи дійсно сидів з пляшкою горілки на лавочці біля під'їзду, проте це було не часто, тобто не так часто, як показала свідок ОСОБА_6 . Вказану сусідку ОСОБА_1 бачив два рази та з нею не спілкувався. Відповідач допомагала ОСОБА_1 по спірній квартирі, прибирала, готувала, придбавала йому продукти та речі. ОСОБА_1 віддав їй свої банківські картки, і відповідач ними користувалась. ОСОБА_1 запропонував переоформити квартиру на неї. Вона відмовилась та запитала, як до цього поставиться позивач, на що ОСОБА_1 повідомив, що все владнає. Відповідач із ОСОБА_1 двічі приходили до нотаріуса - спершу на консультацію, вдруге - для укладення оспорюваного спадкового договору, при цьому ОСОБА_1 був тверезим. Ініціатором укладення спадкового договору був ОСОБА_1 . Витрати з укладення спадкового договору взяв на себе ОСОБА_1 . В момент укладення спадкового договору ОСОБА_1 був тверезим - відповідач поставила умову, щоб він не вживав алкоголь до нотаріуса. ОСОБА_1 не вживав алкоголь приблизно один-два тижні до укладення оспорюваного спадкового договору. За договором відповідач повинна була доглядати за ОСОБА_1 . Відповідач придбавала для нього ліки, продукти. Потім відповідач разом із ОСОБА_1 оформлювали інвалідність останнього. Відповідач працює у неврологічному відділенні 4-ої лікарні, і ОСОБА_1 декілька разів проходив стаціонарне лікування у цьому відділенні. ОСОБА_1 дали інвалідність у зв'язку з токсичною полінейропатією - це ураження периферичних нервів. ОСОБА_1 ніколи не звертався до психіатра.
Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні показала, що позивач є її сусідом. ОСОБА_1 заселився до їх будинку, в квартиру АДРЕСА_3 , у 2017 році. В 2018 році ОСОБА_1 почав сильно зловживати спиртними напоями, протягом дня 6-7 разів ходив до магазину з метою придбання горілки. Також ОСОБА_1 протягом дня приблизно 6 разів вживав горілку на лавочці біля під'їзду. Свідок не може сказати, який обсяг горілки ОСОБА_1 вживав щодня. Він приблизно 6 разів на день ходив до магазину та придбавав по 2 пляшки горілки, одну з яких випивав біля під'їзду. Він виглядав набряклим. Відповідач у квартирі ОСОБА_1 не проживала, але періодично приходила до нього. Також ОСОБА_1 періодично відвідував позивач, який є його братом. Відповідач разом з ОСОБА_1 їздила на відпочинок - їх відвозив позивач. Свідок бачила ОСОБА_1 за тиждень до смерті - він ледве пересувався.
Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні показала, що позивач є її чоловіком. Позивач придбав ОСОБА_1 спірну квартиру на Салтівці, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , щодо якої укладений оспорюваний спадковий договір. Вказана квартира була придбана на ім'я ОСОБА_1 з умовою, що вказану квартиру ОСОБА_1 подарує племінниці, тобто дитині позивача та свідка. Свідок вважає, що у відповідача був фінансовий інтерес до ОСОБА_1 , оскільки відповідач спочатку вигнала його, а потім, коли йому придбали вказану вище квартиру, знову з'явилась у житті ОСОБА_1 . У ОСОБА_1 були проблеми з пам'яттю в останні роки життя. Так, у свідка та позивача народився син, проте ОСОБА_1 забував вказану обставину, іноді плутав ім'я дитини. Це відбувалось у грудні 2018 року - на початку 2019 року і далі. ОСОБА_1 вживав багато алкоголю, переважно горілку. ОСОБА_1 звертався до лікаря з приводу алкогольної залежності. Позивач оплачував лікування ОСОБА_1 . ОСОБА_1 з 2001 року по 2016 рік проживав з відповідачем. Коли свідок бачила ОСОБА_1 (це було приблизно 1 раз на місяць), останній кожного разу вживав горілку з фляжки.
Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні показав, що приблизно 15 років товаришує з позивачем. ОСОБА_1 був його керівником. ОСОБА_1 працював приблизно до 2015-2016 років. Востаннє свідок бачив ОСОБА_1 на роботі приблизно о 2015-2016 році. ОСОБА_1 часто вживав алкоголь у великих обсягах. Останнім часом ОСОБА_1 приїжджав на роботу в стані алкогольного сп'яніння і з фляжкою, в якій була горілка. У ОСОБА_1 були проблеми з пам'яттю - він забував якісь речі і в п'яному вигляді міг декілька раз їх обговорювати. Останній раз свідок спілкувався з ОСОБА_1 восени 2020 року - ОСОБА_1 тоді багато вжив спиртного, випив приблизно 0,5 л горілки.
ОСОБА_3 , допитаний в судовому засіданні в якості свідка, показав, що є лікарем-наркологом, а також лікарем-психіатром за фахом. Він раніше проводив судові експертизи в інституті ім. Бокаріуса. Ним підготовлений висновок спеціаліста від 19.03.2021, згідно з яким ОСОБА_1 мав психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю у вигляді хвороби ОСОБА_4 з 2017 року; на момент укладення договору, а саме 22.11.2019, ОСОБА_1 знаходився у специфічному хворобливому стані, не міг в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій, а навпаки легко піддавався будь-якому сторонньому навіюванню. На уточнююче запитання суду ОСОБА_3 показав, що на його думку ОСОБА_1 22.11.2019 в момент укладення спадкового договору повністю не усвідомлював значення своїх дій. Також ОСОБА_3 на запитання представника відповідача зазначив, що ОСОБА_1 особисто не знав, висновок спеціаліста ним підготовлений посмертно на підставі письмових пояснень свідків, які були отримані представником позивача, та медичної документації.
Експерти ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_5 , допитані в судовому засіданні, показали, що підтримують висновок експертизи № 273 та підтверджують правильність викладених в ньому даних. Зазначили, що у ОСОБА_1 , виходячи з досліджених доказів, не було хвороби ОСОБА_4 .
Матеріали справи містять письмові опитування адвокатом Кононенка В.О., ОСОБА_11 , позивача, ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , згідно з якими ОСОБА_1 зловживав алкоголем, мав проблеми з пам'ятаю (а.с.136-152 том 1, а.с.193-205 том 2).
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача (стаття 1302 ЦК України).
Відповідно до статті 1304 ЦК України спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а також державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Виходячи зі змісту статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Відповідно до частин першої-п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Обґрунтовуючи позов, позивач посилався на те, що його брат при складанні оскаржуваного спадкового договору не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними.
Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними визначенні статті 225 ЦК України. Частинами першої, другої цієї статті встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.
Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений у постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 369/12666/15-ц (провадження № 61-13359св21), від 05 квітня 2022 року у справі № 686/4148/15-ц (провадження № 61-13566св21).
Психічний стан особи може бути підтверджений саме судово-психіатричною експертизою, яка є допустимим доказом у встановленні спірних обставин.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 755/16032/15-ц (провадження № 61-18092св21).
Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину необхідно робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому необхідно давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) зазначив, що підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною першою статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Тобто, для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.
За змістом положень статей 102, 103 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу.
Призначення експертизи судом є обов'язковим, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи (стаття 105 ЦПК України).
Розгляд вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 225 ЦК України здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними (постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц; від 12 вересня 2018 року у справі № 522/25597/13-ц; від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15).
Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (постанова Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 336/6943/17 (провадження № 61-7542св23)).
Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц, від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15, від 26 травня 2021 року у справі № 639/348/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20) вказано, що слід звернути увагу на вимогу частини першої статті 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Йдеться, по-перше, про зміст правочину, а не про його форму та порядок посвідчення; по-друге, про невідповідність змісту не законам, а саме актам цивільного законодавства.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
У постанові від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
При вирішенні цього спору суд першої інстанції виходив з того, що позивач на виконання своїх процесуальних обов'язків, передбачених статтями 12, 81 ЦПК України, не надав належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 на час укладення оспорюваного правочину був абсолютно неспроможний розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи № 273 від 22.04.2024 (Висновок експертизи № 273), складеним Харківською філією судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров'я України» (судові експерти Костерева Т.А., Хоменко О.П., Авраменко О.В.), ОСОБА_1 за представленими даними, на момент укладення спадкового договору 22.11.2019 виявляв ознаки хронічного, стійкого психічного розладу у формі залежності від алкоголю. ОСОБА_1 , за представленими даними, на момент укладення спадкового договору 22.11.2019 відповідно до свого психічного стану був здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки докази у справі, зокрема висновок судово-психіатричної експертизи № 273 від 22.04.2024, пояснення експертів, медичні документи ОСОБА_1 та інші докази, не підтверджують абсолютної неспроможності спадкодавця на укладення оспорюваного правочину.
Посилання позивача на неналежність висновку судово-психіатричної експертизи № 273, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки зазначену експертизу проведено у Харківській Філії судових експертиз ДУ «ІСП МОЗ України», експертною комісією у складі судово-психіатричного експерта, вищого класу ОСОБА_9 , лікар-судово-психіатричний експерт, 1 клас ОСОБА_10 , судово-психіатричний експерт, вищого класу ОСОБА_5 , є обґрунтованим і чітким, узгодженим з іншими матеріалами справи, містить докладний опис проведеного дослідження, містить відповіді на поставлені питання у межах компетенції експертів, має конкретний характер, підстав для сумнівів у компетенції судових експертів або незгоди з висновком експертів колегія суддів не вбачає. Експерти дійшли висновку про те, що ОСОБА_1 відповідно до свого психічного стану був здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними саме станом на час укладення оспорюваного правочину.
Доводи про те, що висновок експертизи не відповідає критеріям належності та достовірності, а тому не може бути прийнятий в якості доказу, не заслуговують на увагу, оскільки вказаний висновок є достатньо повним і однозначним. Належних, достатніх і допустимих доказів складення цього висновку з порушенням чинного законодавства відповідачкою не надано.
Твердження позивача щодо некомпетентності експертів ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 є безпідставним, оскільки вказане спростовується матеріалами справи у яких встановлено, що експерт ОСОБА_9 має стаж експертної роботи 26 років, експерт ОСОБА_10 має стаж експертної роботи 23 роки, експерт ОСОБА_5 має стаж експертної роботи 28 років та вони мають відповідні свідоцтва про присвоєння кваліфікації судово-психіатричного експерта.
Судово-психіатрична експертиза у справі проведена особами, які відповідають вимогам, передбаченим статтею 10 Закону України «Про судову експертизу».
Також колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про те, що висновок спеціаліста ОСОБА_3 від 19.03.2021 є думкою одного фахівця у сфері медицини, який не має статусу судового експерта та не попереджався про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку. Під час підготовки свого висновку ОСОБА_3 оперував меншою кількістю вихідних даних, ніж судові експерти, адже на відміну від судових експертів Гарагуля М.В. під час підготовки висновку не враховував показання свідків, які були допитані в судовому засіданні вже після складання ним висновку, а також не враховував весь наявний обсяг медичної документації, яка була витребувана судом 30.03.2021, тобто також після складання ним висновку.
Ураховуючи наведене, суд першої інстанції обґрунтовано надав перевагу висновку експертизи № 273, а не висновку спеціаліста ОСОБА_3 від 19.03.2021.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, проаналізувавши доводи сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що на ОСОБА_1 відповідно до свого психічного стану був здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними саме станом на час укладення оспорюваного правочину, а відтак його волевиявлення було вільним і відповідало його волі.
Встановивши, що судова експертиза не підтвердила той факт, що на момент підписання спадкового договору ОСОБА_1 не міг усвідомлювати значення своїх дій та не міг керувати ними, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у визнанні вказаного правочину недійсним на підставі частини першої статті 225 ЦК України.
Висновки суду про те, що на момент підписання спадкового договору ОСОБА_1 здатний був усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними узгоджуються з іншими матеріалами справи, показаннями свідків, є чіткими, зрозумілими, категоричними, не ґрунтуються на припущеннях, спростовують доводи позивача про абсолютну неспроможність останнього на укладення оспорюваного правочину.
Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 29 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова