05 листопада 2025 року
м. Харків
справа № 646/10206/24
провадження № 22-ц/818/3869/25
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря - Львової С.А.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута»,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , на рішення Основ'янського районного суду м. Харкова від 14 травня 2025 року в складі судді Барабанової В.В.
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута» про стягнення заробітної плати, яку в подальшому уточнила.
Позовна заява мотивована тим, що вона відповідно до наказу №1л від 31.12.2011 прийнята 01.01.2012 по переводу з Артемівської ЦРЛ на посаду заступника головного бухгалтера у КЗОЗ «Центр первинної медичної (медично-санітарної) допомоги Артемівської міської ради», який 13.06.2016 перейменовано на КЗОЗ «Центр первинної медичної (медично-санітарної) Бахмутської міської ради, 02.08.2018 КЗОЗ «Центр первинної медичної (медично-санітарної) Бахмутської міської ради» перейменовано в Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута».
З 31 січня 2023 року з нею призупинено дію трудового договору.
09.06.2023 вона подала заяву про звільнення за власним бажанням.
Зазначила, що листом КНП «ЦНПД м. Бахмута» від 12.06.2023 №409 її повідомлено про необхідність надання додаткових документів для розрахунку компенсації при звільненні. Інформацію запропоновано надати за допомогою месенджерів старшому інспектору з кадрів.
На виконання листа, аби підтвердити право на відпустку, як одинока матір нею направлено довідку ОСББ «Горбатова, 54» за 2019-2023 роки від 19.06.2023, а також довідки про участь батька в шкільному житті, які підтверджують відсутність участі батька у вихованні дитини. Рішення про надання зазначеної соціальної відпустки прийняті роботодавцем.
Наказом №118-к від 21.06.2023 22.06.2023 вона звільнена за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України. З наказом про звільнення належним чином її не ознайомлено. Розрахункові листи їй не надавалися.
Зазначила, що вона є інвалідом 2 групи на даний час, раніше було встановлено 3 групу інвалідності. Особам з інвалідністю І і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а особам з інвалідністю III групи - 26 календарних днів (ст. 6 Закону України «Про відпустки»). Крім того, виходячи з положень ст. 19 Закону України «Про відпустки», вона є одинокою матір'ю, тобто мала право на 10 календарних днів додаткової відпустки щороку без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
Крім того, їй мала надаватися додаткова відпустка за роботу з ненормованим робочим днем (часом), оскільки вона була заступником головного бухгалтера, а працівникам з ненормованим робочим днем надається додаткова відпустка тривалістю до 7 календарних днів, згідно із списками посад, робіт професій, визначених колективним договором, угодою, крім того, їй мали надавати відпустку за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та особливий характер праці, оскільки, позивач працювала на електронно-обчислювальних та обчислювальних машинах 4 або більше годин на день (згідно з пунктом 1 частини першої статті 8 Закону України «Про відпустки»).
При звільненні їй мали виплатити компенсацію за всі дні невикористаних основної та додаткових відпусток за весь період роботи. 23.06.2023 їй виплачено 217565,57 грн. Однак, сплачена сума не відповідала тій, яка мала бути сплачена.
Вказала, що перепискою з бухгалтером ОСОБА_3 підтверджується, що невиплачена грошова компенсація за 120 невикористаних днів щорічної відпустки, яка складається з основної відпустки, додаткової відпустки за особливий характер праці, інших додаткових відпусток.
Одночасно, бухгалтер ОСОБА_3 стверджувала, що їй виплачено компенсацію за невикористану відпустку раніше у 2022 році, проте, це не відповідає дійсності. Нею не подавалась будь-які заяви про отримання у 2022 році компенсації за невикористану відпустку. Наказ про виплату такої компенсації не існував, зазначені обставини може підтвердити інспектор по кадрам ОСОБА_4 .
Вказала, що нею здійснено розрахунок компенсації за невикористану основну відпустку, який складає: 120 календарних днів * 4580,81 грн (середньоденна заробітна плата) = 549 697,2 грн. Розрахунок середньої заробітної плати було здійснено бухгалтером відповідача та він не підлягає доведенню, оскільки визнаний сторонами. В іншій частині розрахунок також відповідає чинному законодавству.
Вважала, що відповідач має виплатити їй середній заробіток за час затримки виплати при звільненні грошової компенсації за невикористані відпустки за 6 місяців в розмірі 600 086,11 грн (131х4580,81).
Зауважила щодо строків позовної давності та вказала, що спір в частині вимог не нарахування та невиплати їй грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, на яку працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством (є належною працівнику заробітною платою), охоплюється застосованим у частині другій статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці», у зв'язку з чим, не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про її нарахування та стягнення.
Просила зобов'язати Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута» виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі не використані нею дні щорічної відпустки у сумі 549 697,20 грн; зобов'язати Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута» виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з дня звільнення по день фактичного розрахунку, який за шість місяців складає 600 086,11 грн.
Рішенням Основ'янського районного суду м. Харкова від 14 травня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не врахував, що з наказом про звільнення її ознайомлено не було, також не було надано їй рахункових листів, ні письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні. Судом не враховано, що при звільненні мала бути сплачена компенсація за 179 днів невикористаної відпустки, а не 59 днів. Зазначила, що наказ КНП «ЦПМД м. Бахмут» від 05.08.2022 №137к «Про виплату компенсації за щорічну відпустку» був щодо « ОСОБА_5 », а не « ОСОБА_6 ». На наказі відсутня інформація щодо її ознайомлення з ним. Тобто, виникають сумніви щодо достовірності копії наказу. Суд не врахував її доводи щодо не написання ним жодних заяв для отримання відпустки або компенсації, відсутності ознайомлення з цим наказом. В даному випадку не підтверджено ні наявність рахункової помилки відповідача, ні недобросовісності позивача, яка вважала, що це індексація заробітної плати та інші додаткові виплати, а встановити інше не могла, оскільки розрахункові листки їй не видавались. Розрахунок компенсації за 6 місяців складає: 131*4580,81=600 086,11 грн. Зазначила, що розрахунок та наказ про звільнення не врученні, строки передбаченні ч. 2 ст. 233 КЗпП не розпочато та до спірних відносин застосовані бути не можуть.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до наказу №1л від 31.12.2011 ОСОБА_1 прийнята 01.01.2012 по переводу з Артемівської ЦРЛ на посаду заступника головного бухгалтера у КЗОЗ «Центр первинної медичної (медично- санітарної) допомоги Артемівської міської ради», який 13.06.2016 перейменовано КЗОЗ «Центр первинної медичної (медично-санітарної) Бахмутської міської ради, 02.08.2018 КЗОЗ «Центр первинної медичної (медично-санітарної) Бахмутської міської ради» перейменовано в Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута» (а.с.30-33 том 1).
Наказом КНП «Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута» № 104 від 02 травня 2022 року запроваджено з 02 травня 2022 року тимчасово, до стабілізації ситуації та створення умов для стабільного функціонування КНП «Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута», дистанційну роботу працівників адміністративно-управлінського та допоміжного персоналу (а.с.178 том 1).
Згідно із наказом КНП «Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута» №139 від 01.12.2022 працівників виведено на простій з 01.12.2022, зокрема заступника головного бухгалтера Пікалову О.Г. (а.с.63 том 2).
Наказом КНП «Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута» № 137-к від 05 серпня 2022 року ОСОБА_7 , заступнику головного бухгалтера, виплатити компенсацію за 30 календарних днів щорічної основної відпустки за відпрацьований період з 01.01.2019 по 31.12.2019, за 32 календарних дня щорічної основної відпустки за відпрацьований період з 01.01.2020 по 31.12.2020, за 33 календарних дня щорічної основної відпустки за відпрацьований період з 01.01.2021 по 31.12.2021, за 25 календарних дня щорічної основної відпустки за відпрацьований період з 01.01.2022 по 31.12.2022. Підстава: виробнича необхідність (а.с.187 том 1).
Відповідно до наказу №9-к від 31.01.2023 з ОСОБА_1 , заступником головного бухгалтера КНП «Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута», призупинено дію трудового договору з 01.02.2023 до відновлення виробничого процесу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану (а.с.32 том 2).
09 червня 2023 року ОСОБА_1 подала заяву відповідачу про звільнення за власним бажанням (а.с.20 том 1).
Наказом КНП «Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута» № 118-к від 21 червня 2023 року ОСОБА_1 , заступника головного бухгалтера, звільнено з займаної посади 22 червня 2023 року за власним бажанням, ст.38 КЗпП України. Також вказано, що бухгалтерії виплатити ОСОБА_8 компенсацію за невикористану щорічну відпустку в кількості 9 календарних днів та за невикористану соціальну відпустку в кількості 50 календарних днів. Підстава заява ОСОБА_9 від 09.06.2023 (а.с.188 том 1, а.с.30 том 2).
На виконання цього наказу ОСОБА_1 нараховано 270 268,04 грн та за відрахуванням податків і зборів (48648,20 грн) сплачено 217 565,57 грн (а.с.17,189,190 том 1).
Як вбачається з довідки щодо нарахування компенсації за невикористану відпустку, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 4580,81 грн, відпускових днів 59, а саме соціальна відпустка за період з 2019-2023 - 50 календарних днів, невикористана частина основної відпустки за період 01.09.2022-31.12.2022 - 5 календарних днів та 2 календарних дня за ненормований робочий час, частина основної щорічної відпустки за період 01.01.2023-31.01.2023 основна - 2 календарних дня (а.с.31 том 2).
Наказом КНП «Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута» №162-к від 31 липня 2023 року внесено зміни до наказу від 21.06.2023 № 118-к та викладено підпункт 1 пункту 1 в наступній редакції: «Бухгалтерії виплатити ОСОБА_8 компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки за період роботи з 01.09.2022 по 31.12.2022 в кількості 7 календарних днів: 5 календарних днів - основна відпустка та 2 календарних дні за ненормований робочий день. За період простою з 01.01.2023 по 31.01.2023 - 2 календарних дні основної відпустки. Всього загальна кількість компенсації за невикористані щорічні відпустки 9 календарних днів. Та виплатити компенсацію за невикористані соціальні відпустки в кількості 50 календарних днів за період з 2019 року по 2023 роки» (а.с.64 том 2).
Наказом КНП «Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута» № 13/в/та від 31 липня 2023 року внесено зміни до наказу від 05.08.2022 № 137-к та викладено пункт 1 в наступній редакції: « ОСОБА_1 , заступнику головного бухгалтера, виплатити компенсацію за період з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 23 календарних дні основної відпустки та 7 календарних днів за ненормований робочий час; за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 - 26 календарних днів основної відпустки та 6 календарних днів за ненормований робочий час; за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 - 26 календарних днів основної відпустки та 7 календарних днів за ненормований робочий час; за період з 01.01.2022 по 31.08.2022 - 21 календарний день основної відпустки та 4 календарні дні за ненормований робочий час (загальна кількість - 120 календарних днів) без звільнення» (а.с.65 том 2).
Відповідно до довідок форми ОК-5 та ОК-7 ОСОБА_1 відповідачем нараховано наступну заробітну плату: у січні 2022 року - 39 853,14 грн, у лютому 2022 року - 40 739,00 грн, у березні 2022 року - 46 739,00 грн, у квітні 2022 року - 71 900,54 грн, у травні 2022 року - 96 641,00 грн, у червні 2022 року - 97 092,00 грн, у липні 2022 року - 97 400,00 грн, у серпні 2022 року - 97 500,00 грн, у вересні 2022 року - 185 127,00 грн, у жовтні 2022 року - 194 950,00 грн, у листопаді 2022 року - 250 785,00 грн, у грудні 2022 року - 162 652,30 грн, що усього за рік 1 381 379,01 грн, усього за рік для пенсії 986 864,68 грн (а.с.34-38 том 1).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно з частинами першою та третьою статті 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про відпустки» особам з інвалідністю I і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а особам з інвалідністю III групи - 26 календарних днів.
Згідно зі статтею 8 вказаного Закону щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається, зокрема, працівникам з ненормованим робочим днем - тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою.
Статтею 19 цього Закону передбачено, що одинокій матері надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 82 КЗпП України до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 75 цього Кодексу), зараховуються час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка; час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).
Частиною першою статті 47 КЗпП України визначено, що роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
У постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року в справі № 207/1385/16-ц, від 19 листопада 2024 року в справі № 759/17721/21, зазначено про те, що в справах, що випливають з трудових відносин тягар доказування правомірності прийнятих рішень, вчинених дій покладається, як правило, на роботодавця.
Відповідно до КЗпП України та Закону України «Про оплату праці» обов'язок доказування відсутності заборгованості перед позивачем, зокрема щодо виплати належних працівникові сум, покладається на роботодавця, а не на позивача (робітника) (постанова Верховного Суду від 15 липня 2024 року в справі № 758/9515/23).
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Верховний Суд у постанові від 04 квітня 2023 року у справі 640/8348/21 (провадження № К/990/34222/22) дійшов висновку, що поняття «оплата праці» і «заробітна плата», які використовуються у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір у цій справі в частині вимог стосується ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, на яку працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством (є належною працівнику заробітною платою), охоплюється застосованим у частині другій статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці», у зв'язку з чим, не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про її нарахування та стягнення.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 127/2697/23 (провадження № 61-14163св23), від 13 серпня 2025 року у справі № 757/7613/22 (провадження № 61-14230св23).
Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута» з 01.01.2012 на посаді заступника головного бухгалтера.
З 02 травня 2022 року на підприємстві запроваджено дистанційну роботу, а з 01 грудня 2022 року, зокрема, заступника головного бухгалтера ОСОБА_1 виведено на простій, а з 01 лютого 2023 року призупинено дію трудового договору з ОСОБА_1 до відновлення виробничого процесу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану.
Також матеріали справи свідчать про те, що Наказом КНП «Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута» № 137-к від 05 серпня 2022 року, в якому наказом № 13/в/та від 31 липня 2023 року внесено зміни, ОСОБА_1 , заступнику головного бухгалтера, виплачено компенсацію за період з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 23 календарних дні основної відпустки та 7 календарних днів за ненормований робочий час; за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 - 26 календарних днів основної відпустки та 6 календарних днів за ненормований робочий час; за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 - 26 календарних днів основної відпустки та 7 календарних днів за ненормований робочий час; за період з 01.01.2022 по 31.08.2022 - 21 календарний день основної відпустки та 4 календарні дні за ненормований робочий час (загальна кількість - 120 календарних днів) без звільнення».
Таким чином ОСОБА_1 було нараховано та виплачено за 120 календарних днів відпусток, як основної щорічної, так і додаткової за ненормований робочий час.
Відповідно до довідок форми ОК-5 та ОК-7 ОСОБА_1 відповідачем нараховано наступну заробітну плату: у січні 2022 року - 39 853,14 грн, у лютому 2022 року - 40 739,00 грн, у березні 2022 року - 46 739,00 грн, у квітні 2022 року - 71 900,54 грн, у травні 2022 року - 96 641,00 грн, у червні 2022 року - 97 092,00 грн, у липні 2022 року - 97 400,00 грн, у серпні 2022 року - 97 500,00 грн, у вересні 2022 року - 185 127,00 грн, у жовтні 2022 року - 194 950,00 грн, у листопаді 2022 року - 250 785,00 грн, у грудні 2022 року - 162 652,30 грн, що усього за рік 1 381 379,01 грн, усього за рік для пенсії 986 864,68 грн.
Приймаючи до уваги вказані довідки суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що роботодавцем не було надано окремої документації щодо розрахунку з позивачкою за 120 календарних днів відпусток з підстав військової агресії рф та проведення бойових дій на території, де знаходилось підприємство. При цьому, ОСОБА_1 не заперечувала проти того, що дійсно отримувала заробітну плату у 2022 році у набагато більшому розмірі аніж зазвичай.
Крім того, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 працювала на підприємстві на посаді заступника головного бухгалтера та мала вільний доступ до відповідних документів підприємства та мала можливість ознайомитися із підставами нарахувань таких сум.
Посилання ОСОБА_1 на те, що суд не врахував її доводи щодо не написання нею жодних заяв для отримання відпустки або компенсації, відсутності ознайомлення з цим наказом, колегія суддів вважає безпідставними, враховуючи те, що позивачка з травня 2022 року працювала у дистанційному режимі та мала безперешкодний доступ для отримання інформації щодо своїх нарахувань, а враховуючи займану нею посаду можна дійти висновку про те, що вона фактично самостійно здійснювала собі нарахування заробітної плати, тобто була обізнана про всі відповідні нарахування.
При цьому в апеляційній скарзі ОСОБА_1 вже зазначає про те, що вважала, що це індексація заробітної плати та інші додаткові виплати, а встановити інше не могла, оскільки розрахункові листки їй не видавались. Однак, вказані доводи висновків суду не спростовують.
Наказом КНП «Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута» № 118-к від 21 червня 2023 року ОСОБА_1 , заступника головного бухгалтера, звільнено з займаної посади 22 червня 2023 року за власним бажанням, ст.38 КЗпП України. На виконання цього наказу ОСОБА_1 нараховано 270 268,04 грн та за відрахуванням податків і зборів (48648,20 грн) сплачено 217 565,57 грн. До вказаної суми враховано компенсацію за невикористану щорічну відпустку в кількості 9 календарних днів та за невикористану соціальну відпустку в кількості 50 календарних днів.
Виходячи з наведеного суд першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів, дійшов правильного висновку про те, що при звільненні ОСОБА_1 відповідачем виконано свій обов'язок із проведенням із нею повного розрахунку, оскільки позивачкою не доведено наявності у Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута» перед нею заборгованості із компенсації невикористаної відпустки.
Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання виплатити грошову компенсацію за всі не використані нею дні щорічної відпустки задоволенню не підлягають, тому відсутні підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.
Рішення Основ'янського районного суду м. Харкова від 14 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова