05 листопада 2025 року
м. Харків
справа № 619/3780/24
провадження № 22-ц/818/3931/25
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря - Львової С.А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в особі представника ОСОБА_4 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 09 травня 2025 року в складі судді Болибок Є.А.
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, який в подальшому уточнив.
Позовна заява мотивована тим, що 15.10.2020 між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики грошей, який посвідчений приватним нотаріусом Єрмаковою Л.С. та зареєстрований в реєстрі за № 711, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав грошові кошти в сумі 2 514 250 грн, що є еквівалентом 89 000,00 доларів США та зобов'язався повернути кошти не пізніше 15.10.2022.
Пунктом 3.1. договору передбачено, що на день повернення коштів боржник зобов'язується сплатити грошові кошти у гривнях в еквіваленті 89 000,00 доларів США за офіційним курсом на день повернення.
На забезпечення виконання зобов'язання між ним та ОСОБА_3 укладено договір поруки від 15.10.2020, за умовами якого поручитель зобов'язалася відповідати перед ним за виконання ОСОБА_2 в повному обсязі по всім його зобов'язанням що виникли з договору позики грошей від 15.10.2020, посвідченого приватним нотаріусом Єрмаковою Л.С. та зареєстрованого в реєстрі за № 711.
Зазначив, що до часу звернення з позовом борг ОСОБА_2 не повернуто. Борг станом на 17.05.2024 становить 3 504 314,50 грн, (89000х39,4305 офіційний курс гривні до долара США).
Вказав, що при неповерненні позики п. 5 договору позики передбачено, що за кожен прострочений день повернення суми нараховується пеня у розмірі 0,1 % , а також 3 % річних від простроченої суми. Сума пені та 3% річних становить - 1 349 490 грн. Таким чином сума боргу становить 4 853 804,85 грн.
18.05.2024 на адресу ОСОБА_3 надіслано повідомлення з вимогою про погашення суми боргу, однак 20.05.2024 лист повернуто відправнику у зв'язку з відмовою утримувача.
Просив стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 кошти по договору позики грошей від 15.10.2020, посвідченого приватним нотаріусом Єрмаковою Л.С. та зареєстрованого в реєстрі за № 711 в розмірі 4 853 804,85 грн.
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 09 травня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по договору позики грошей від 15.10.2020, посвідченого приватним нотаріусом Єрмаковою Л.С. та зареєстрованого в реєстрі за № 711, у розмірі 3 504 314,50 грн, в іншій частині позову відмовлено, стягнуто в рівних частинах з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в дохід держави 8 777,57 грн судового збору.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_3 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, вирішити питання щодо судових витрат.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ураховуючи умови договору та положення статті 533 ЦК України, вбачається безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення суми боргу у розмірі 3 504 314,50 грн, оскільки предметом договору позики є 2 514 250,00 грн, що еквівалентно 89 000 доларів США за встановленим сторонами обмінним курсом НБУ на 15.10.2020 року: 1 долар США - 28,3164 грн, і саме таку суму грошових коштів ОСОБА_5 отримав за спірним договором, що визнається самим позивачем у позові. Тому посилання ОСОБА_1 на курс НБУ станом на день звернення до суду з позовною заявою є таким, що суперечить умовам укладеного сторонами договору позики. Посилалася на те, що не погоджується з відповідним розподілом майнових зобов'язань та вважає, що останні є передчасними до вирішення питання про поділ спільного майна подружжя. Вказала, що в будь-якому разі вимоги, скеровані до неї, задоволенню не підлягають, оскільки грошові кошти від позивача були отримані ОСОБА_2 особисто та використані ним на власну користь, а вона жодних грошових коштів від ОСОБА_1 не отримувала. Договір позики від 15.10.2020 року було укладено у письмовій формі та посвідчено нотаріально, що надає можливість позикодавцю стягнути заборгованість за договором безпосередньо з ОСОБА_2 на підставі виконавчого напису нотаріуса. Натомість позивач звертається одразу до суду та, таким чином, скеровує позовні вимоги, у тому числі, до ОСОБА_3 . Матеріали справи, а саме: роздруківка з додатку «Нова пошта», експрес-накладна (відправлення № 59001154381128 від 19.05.2024), квитанція Укрпошти (відправлення № 4301644992254 від 02.07.2024) не містять відомостей щодо надіслання їй вимоги щодо повернення позики. З цих документів неможливо встановити взагалі, який саме документ та кому було надіслано позивачем. Ані опису вкладення, ані зворотного поштового повідомлення про вручення матеріали справи не містять. Більше того, матеріали справи не містять доказів надіслання вимог про повернення позики до ОСОБА_2 . До суду позивач звернувся через дев'ять днів після того, як ним було надіслано відправлення № 59001154381128, що викликає сумніви щодо дійсних намірів позивача. Представник позивача у судовому засідання не надала відповідей на запитання щодо обставин передачі позики, які могли б підтвердити факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів від позивача. Обставини ж справи у своїй сукупності дають підстави стверджувати, що укладання спірних договорів направлена на приховання іншого правочину.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник зобов'язання за договором позики не виконав, грошові кошти позивачу у визначений договором строк не повернув, тому неповернута сума підлягає стягненню з відповідачів в солідарному порядку на користь позивача.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 15 жовтня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики грошей, посвідчений приватним нотаріусом Золочівського районного нотаріального округу Єрмаковою Л.С., зареєстрований в реєстрі за № 711, предметом якого було передання у власність позичальникові ОСОБА_2 грошових коштів сумі 2 514 250,00 грн, що станом на 15 жовтня 2020 року за офіційним курсом НБУ продажу доларів США є еквівалентом суми 89 000,00 доларів США, а позичальник зобов'язується повернути таку ж суму грошових коштів позикодавцеві у визначені цим договором розмірі, строки і порядку.
Відповідно до пунктів 2,3 цього договору ОСОБА_2 отримав від позикодавця вищезазначену суму грошових коштів до підписання цього договору. Сторони за цим договором домовились про те, що цей договір є безпроцентним. Остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 15 жовтня 2022 року.
Пунктом 3.1 договору передбачено, що у разі девальвації протягом строку дії цього договору національної грошової одиниці України, позичальник зобов'язується сплатити позикодавцю суму грошових коштів у гривнях, еквівалентну 89 000,00 доларів США за офіційним курсом НБУ на день платежу.
Пунктом 5 договору передбачено, що при неповерненні загальної суми позики своєчасно (тобто до 15.10.2022) позикодавець вправі буде пред'явити цей договір до стягнення в строки і у порядку, передбаченим чинним законодавством України, та вимагати при цьому повернення йому частини позики, що залишилась несплаченою. За кожен прострочений день повернення позиченої суми нараховується пеня у розмірі 0,1%, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
Дружина позичальника ОСОБА_3 надала свою згоду на укладення цього договору. Справжність її підпису на заяві про згоду засвідчена приватним нотаріусом Золочівського районного нотаріального округу Харківської області Єрмаковою Л.С., 15.10.2020 за реєстровим № 710 (пункт 14 договору) (а.с.4-5,249-250 том 1).
15 жовтня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір поруки, посвідчений приватним нотаріусом Золочівського районного нотаріального округу Єрмаковою Л.С., зареєстрований в реєстрі за № 713, відповідно до умов якого поручитель ОСОБА_3 зобов'язується відповідати перед кредитором за виконання ОСОБА_2 в повному обсязі по всім його зобов'язанням, що виникли з договору позики грошей від 15 жовтня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Золочівського районного нотаріального округу Єрмаковою Л.С., зареєстрованого в реєстрі за № 711 та за будь-якими додатковими угодами та договорами до нього, що укладені та/або будуть укладені в майбутньому (а.с.6-7,247-248 том 1).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 203 наведеного Кодексу передбачено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Згідно із частинами першою, третьою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
У відповідності до положень статей 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та постановах Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц (провадження № 61-7418св18), від 06 квітня 2020 року у справі № 464/5314/17 (провадження № 61-10789св18).
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18), від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) вказано «у частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку. Тлумачення абзацу 1 частини першої статті 1046, абзацу 1 частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов'язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики. Це підтверджується використанням таких формулювань: «зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості» (абзац 1 частини першої статті 1046 ЦК України); «позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)» (абзац 1 частини першої статті 1049 ЦК України)».
Згідно з частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.
Встановивши, що 15 жовтня 2020 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 у позику грошові кошти у розмірі 2 5145 250,00 грн, що є еквівалентом 89 000,00 доларів США, які зобов'язався повернути в строк не пізніше 15 жовтня 2022 року, на підтвердження чого укладено договір позики від 15 жовтня 2020 року, який посвідчено нотаріально, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про виникнення між сторонами позикових правовідносин та наявності у позичальника обов'язку з повернення отриманих у позику грошових коштів.
У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
В разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, провадження № 14-203цс19).
Отже, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникли правовідносини, що випливають із договору позики, що підтверджується оригіналом договору позики від 15 жовтня 2020 року та відсутністю відповідних розписок про отримання коштів або відповідних банківських документів про сплату коштів, які надаються у відповідності до вимог п.3 договору позики.
Посилання ОСОБА_3 на те, що представник позивача у судовому засіданні не надала відповідей на запитання щодо обставин передачі позики, які могли б підтвердити факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів від позивача є безпідставними, оскільки відповідно до пункту 2 договору позики ОСОБА_2 отримав від позикодавця суму позики до підписання цього договору. Крім того, умови договору позики від 15 жовтня 2020 року ОСОБА_2 не виконав, факт підписання та отримання коштів останній не оспорював та матеріали справи не містять будь-яких належних та достовірних доказів того, що позичальник повернув позику, або здійснив часткове її повернення.
Доводи ОСОБА_3 про те, що позовні вимоги є передчасними до вирішення питання про поділ спільного майна подружжя; в будь-якому разі вимоги, скеровані до неї, задоволенню не підлягають, оскільки грошові кошти від позивача були отримані ОСОБА_2 особисто та використані ним на власну користь, а вона жодних грошових коштів від ОСОБА_1 не отримувала, колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).
Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов'язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов'язання не пред'явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред'явить позову до поручителя. Для зобов'язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов'язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов'язання
Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.
Таким чином, солідарне зобов'язання ОСОБА_3 щодо повернення позики ґрунтується на підставі договору поруки від 15 жовтня 2020 року.
На виконання вимог пункту 5 договору поруки ОСОБА_1 направив на адресу поручителя повідомлення, в якому наполягав на погашенні усієї суми боргу у 10 денний строк з моменту отримання даного повідомлення, однак остання відмовилася від отримання кореспонденції (а.с.10 том 1).
Встановивши, що позичальник та поручитель ОСОБА_3 не виконали своїх зобов'язань за договором позики, в результаті чого утворилася заборгованість, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про солідарне стягнення з позичальника та поручителя заборгованості за договором позики у заявленому позивачем розмірі 3504314,50 грн.
Твердження ОСОБА_3 про те, що предметом договору позики є 2 514 250,00 грн, що еквівалентно 89 000 доларів США за встановленим сторонами обмінним курсом НБУ на 15.10.2020 року: 1 долар США - 28,3164 грн, і саме таку суму грошових коштів ОСОБА_5 отримав за спірним договором, що визнається самим позивачем у позові і саме така сума грошей підлягає поверненню, колегія суддів відхиляє, оскільки за умовами пункту 3.1 договору позики сторони домовились про те, що у разі девальвації протягом строку дії цього договору національної грошової одиниці України, позичальник зобов'язується сплатити позикодавцю суму грошових коштів у гривнях, еквівалентну 89 000,00 доларів США за офіційним курсом НБУ на день платежу. Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 зазначив розмір боргу станом на 17 травня 2024 року та обмінний курс НБУ на цю дату, а саме 1 долар США дорівнював 39,4305 грн. Таким чином, сума, що підлягає поверненню, становить 3504314,50 грн (89000х39,4305).
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_3 погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені та 3% річних.
Таким чином доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в особі представника ОСОБА_4 - залишити без задоволення.
Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 09 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова