05 листопада 2025 року
м. Харків
справа № 953/622/24
провадження № 22-ц/818/795/25
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря - Львової С.А.,
учасники справи:
позивач - Київська окружна прокуратура м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради,
відповідачка - ОСОБА_1 ,
треті особи - Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості «Гипрококс», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 02 жовтня 2024 року в складі судді Колесник С.А.
У січні 2024 року Київська окружна прокуратура м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості «Гипрококс», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування нерухомого майна.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 23.09.2022 у справі №953/2463/21 задоволено позовну заяву ОСОБА_2 до Харківської міської ради та визнано за останнім право власності (в порядку набувальної давності) на квартиру АДРЕСА_1 .
У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу № 433 від 17.12.2022, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Алекаєвою 3.Б., ОСОБА_2 продав квартиру ОСОБА_1 .
Постановою Харківського апеляційного суду від 07.09.2023 задоволено апеляційні скарги ДП «Гипрококс» та Київської окружної прокуратури м. Харкова, рішення Київського районного суду м. Харкова від 23.09.2022 скасовано та ухвалено нове про залишення позовної заяви ОСОБА_2 без задоволення.
Зазначив, що житловий будинок по АДРЕСА_2 , 1958 року побудови, рішенням Харківської міської ради народних депутатів від 28.09.1992 «Про комунальну власність міста» було включено до комунальної власності Харківської міської територіальної громади.
На теперішній час вказаний житловий будинок перебуває на балансі комунального підприємства «Жилкомсервіс» на підставі договору про передачу майна в господарське відання від 28.02.2007 № 1288.
Водночас, квартира мала статус службової на підставі рішення Київського РВК № 241 від 15.08.1973 і використовувалась ДІ «Гипрококс» як службова для надання працівникам підприємства. Квартира вибула від власника - територіальної громади в особі Харківської міської ради, поза його волею шляхом реєстрації за ОСОБА_2 права власності на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 23.09.2022 у справі № 953/2463/21, яке в подальшому було скасовано Харківським апеляційним судом.
Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, у зв'язку з чим спірна квартира підлягає витребуванню у останнього набувача, ОСОБА_1 , на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради.
Просив витребувати у ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 2668677463120, вирішити питання щодо судового збору.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 02 жовтня 2024 року позов керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради - задоволено, витребувано у ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243) квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2668677463120); стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 12 369,80 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що в матеріалах справи не міститься жодного допустимого та належного доказу перебування спірної квартири у комунальній власності, жодних прав на квартиру ні позивач, ні підприємство не мають та мати не могли. Жодного документу, який би встановлював факт перейменування Державного інституту по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості «Гипрококс» в ДП «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» матеріали справи не містять. Крім того, останній ніколи не мав прав на спірну квартиру, як на службове житло, докази щодо цього відсутні. Зазначила, що вона є добросовісним набувачем квартири, оскільки придбала її за нотаріально посвідченим договором та на час придбання квартира була зареєстрована за ОСОБА_2 , були відсутні будь-які обтяження, обмеження чи заборони, про наявність будь-яких спорів щодо спірної квартири їй відомо не було.
16 січня 2025 року ОСОБА_1 подала до суду апеляційної інстанції додаткові пояснення, в яких посилалася на постанову Верховного Суду від 09 грудня 2024 року у справі № 754/446/22.
21 лютого 2025 року за допомогою системи «Електронний суд» Київська окружна прокуратура м. Харкова подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вважала рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою. При цьому зазначила, що орган місцевого самоврядування визначив спосіб управління вказаною квартирою - шляхом її передачі у службове користування державному підприємству, що виключає можливість виникнення на неї права приватної власності. Титульним власником квартири є саме територіальна громада в особі Харківської міської ради, тому міськрада є належним позивачем у даній справі. Існують обґрунтовані сумніви щодо добросовісного набуття ОСОБА_1 у власність квартири.
27 травня 2025 року за допомогою системи «Електронний суд» Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості «Гипрококс» подав письмові пояснення, в яких зазначив, що рішенням 10 сесії 21 скликання Харківської міської Ради народних депутатів Харківської області від 19.03.1992 року «Про комунальну власність міста» підтверджено, що житловий будинок по АДРЕСА_2 , 1958 року побудови, входить до складу комунальної власності м. Харкова як житловий фонд. Рішення Харківської міської ради народних депутатів Харківської області від 28.09.1992 року «Про комунальну власність міста», про яке постійно зазначає апелянт, було прийняте на підставі вищевказаного рішення від 19.03.1992 року (про що зазначено в тексті рішення від 28.09.1992 року) і конкретизується в додатку №1 об'єкти нежитлового фонду. Жодного об'єкту житлового фонду цей додаток не містить і не може містити, оскільки п.2 рішення від 28.09.1992 року конкретизував, що це рішення прийнято на підтвердження права власності на майно, яке представляє долю міськради, міськвиконкому та їх структурних підрозділів як засновників (членів) різних форм господарської діяльності. Саме тому в додатку №1 до цього рішення зазначені виключно об'єкти господарської діяльності, а не житловий фонд.
03 листопада 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гончаров С.І. до суду апеляційної інстанції подав заяву про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю адвоката в іншому судовому засіданні по іншій справі за № 638/15698/24. Однак, адвокат Гончаров С.І. не надав доказів того, що дійсно приймає участь в іншій справі за № 638/15698/24 в якості представника відповідача. Виходячи з наведеного, а також того, що ОСОБА_1 детально виклала свої доводи та міркування в апеляційній скарзі, нових доказів не подавала, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності на підставі частини другої статті 372 ЦПК України.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що житловий будинок по АДРЕСА_2 , у складі якого перебуває спірна квартира АДРЕСА_3 , збудований в 1958 року.
05.11.1991 відповідно до постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990 «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування» та від 26.03.1991 «Про введення в дію Закону Української РСР «Про власність», Кабінет Міністрів України видав постанову № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю».
Відповідно до постанови Уряду № 311 від 05.11.1991 до комунальної власності передано житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов?язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду.
Згідно рішення Харківської міської Ради народних депутатів Харківської області від 19.03.1992 «Про комунальну власність міста» та Додатку №1 до зазначеного рішення, затверджений Перелік об?єктів комунальної власності м. Харкова, до якого включено житловий та нежитловий фонд, окрім того, що перебуває у власності відомств (а.с.20-21 том 1).
Матеріали справи також містять копію рішення 12 сесії Харківської міської ради народних депутатів 11 скликання від 28 вересня 1992 року «Про комунальну власність міста», з додатку до якого не вбачається, що житловий будинок по АДРЕСА_2 1958 року побудови, було включено до комунальної власності Харківської міської територіальної громади (а.с.22-23 том 1).
Постановою Київського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2010 року у справі № 2а-973/10/14/2018 позовні вимоги Державного інституту по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості «Гипрококс» до Виконавчого комітету Київської районної у м. Харкові ради, треті особи: Харківська міська рада, Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» про визнання незаконними та скасування рішення, позовні вимоги задоволено, визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Київської районної у місті Харкові ради № 209 від 06 листопада 2009 року в частині виключення з числа службових трикімнатної ізольованої квартири АДРЕСА_1 (а.с.28-29 том 1).
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2011 року постанову Київського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2010 року змінено в частині визначення реквізитів визнаного незаконним та скасованого рішення, а саме: замість «06 листопада 2009 року» визначено «06 жовтня 2009 року». В іншій частині постанову Київського районного суду м. Харкова від 09.09.2010 залишено без змін (а.с.30-31 том 1).
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 червня 2011 року касаційні скарги Київської районної ради м. Харкова та Харківської міської ради залишено без задоволення, постанову Київського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2011 року залишено без змін (а.с.32-33 том 1).
Вказаними судовими рішення встановлено, що рішенням ІНФОРМАЦІЯ_1 № 241 від 15 серпня 1973 року трикімнатна ізольована квартира за адресою: АДРЕСА_4 включена до числа службових житлових приміщень інституту «Гипрококс».
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2022 року у справі № 953/2463/21 за позовом ОСОБА_2 до Харківської міської ради про визнання права власності в порядку набувальної давності, позов задоволено, визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 79,40 кв м і житловою площею 52,60 кв м (а.с.39-40 том 1).
Постановою Харківського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року апеляційні скарги Державного підприємства «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості» та керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова -задоволено, рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2022 року -скасовано та ухвалено нове, позовну заяву ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку набувальної давності - залишено без задоволення, вирішено питання щодо судових витрат (а.с.41-43 том 1).
Вказаною постановою встановлено, що власником квартири АДРЕСА_1 є територіальна громада Харківської міської ради.
Відповідно до листа Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради № 1771/0408/22 від 12 грудня 2022 року, відповідно до даних відділу збереження технічної документації підприємства, інвентаризаційна справа за адресою: АДРЕСА_4 не складалась, не обліковується та у відділі відсутня. Згідно з наявними архівними матеріалами за адресою: АДРЕСА_2 , реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_3 , як на окремий об'єкт нерухомого майна, станом на 31.12.2012 підприємством не проводилось. Також зазначено, що назву «вулиця Іванова» змінено на «вулиця Свободи» згідно з розпорядженням голови Харківської обласної державної адміністрації від 17.05.2016 № 181 «Про перейменування об'єктів топономіки м. Харкова» (а.с.24 том 1).
17 грудня 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири, за яким продавець зобов'язується передати квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 52,6 кв м, загальною площею 79,4 кв м, у власність покупцю, який зобов'язується прийняти цю квартиру і сплатити за неї обговорену грошову суму. Продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 824 653,00 грн, які отримані продавцем від представника покупця до підписання цього договору.
Відповідно до пункту 1.3 цього договору відчужувана квартира належить продавцю на праві особистої приватної власності на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2022 року, справа № 953/2463/21, н/п 2/953/367/22. Право власності на квартиру за продавцем зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме мано Виконавчим комітетом Коломацької сільської ради Полтавського району Полтавської області 30 листопада 2022 року, номер запису про право власності: 48674420, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна:2668677463120 (а.с.25-26 том 1).
Аналогічне вказано в інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 362729166 від 22 січня 2024 року (а.с.46-47 том 1).
11 травня 2023 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 (а.с.37-38 том 1).
З листа ДП «Гипрококс» від 06.02.2023 № Юр-12/16-1 вбачається, що квартира за адресою: АДРЕСА_4 була включена до числа службових житлових приміщень Державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості" (колишня назва - Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості «Гипрококс») на підставі рішення Київського РВК м. Харкова № 241 від 15.08.1973 року. З вказаного часу квартира за адресою: АДРЕСА_4 використовувалася ДП «Гипрококс» як службова для надання працівникам підприємства (а.с.34 том 1).
З листа Юридичного департаменту виконкому Харківської міської ради від 06.02.2023 №524/9-23 вбачається, що за результатами спільного розгляду, з урахуванням інформацій Департаменту реєстрації Харківської міської ради від 06.02.2023 № 277/0/50-23, Департаменту житлово-комунального господарства Харківської міської ради від 06.02.2023 № 365/0/90-23, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради від 06.02.2023 № 591, житловий будинок по АДРЕСА_2 1958 року побудови, рішенням 12 сесії Харківської міської ради народних депутатів 1 скликання від 28.09.1992 «Про комунальну власність міста» було включено до комунальної власності Харківської міської територіальної громади. На теперішній час вказаний житловий будинок перебуває на балансі комунального підприємства «Жилкомсервіс» на підставі договору про передачу майна в господарське відання від 28.02.2007 № 1288 (чинний в редакції додаткової угоди від 01.09.2016). Окремих рішень сесій Харківської міської ради щодо прийняття/вилучення квартири АДРЕСА_1 до/із комунальної власності не приймалося. Інформація стосовно приватизації квартири АДРЕСА_1 відсутня. Інформація про осіб (склад сім'ї), які мешкали або були зареєстровані, а також підстави для їхнього проживання відсутня. Особовий рахунок на зазначену квартиру закритий 01.12.2008. Відповідно до відомостей реєстру територіальної громади міста Харкова, інформація щодо реєстрації місця проживання будь-яких осіб за адресою: АДРЕСА_4 відсутня (а.с.35 том 1).
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно із частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником правочину.
Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Положення частини першої статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
Такий правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У пунктах 142, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц зроблено висновок, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. пункт 58 постанови Великої Палата Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц)
За змістом частини п'ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16).
Матеріали справи свідчать про те, що спірна квартира вибула із власності територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2022 року у справі № 953/2463/21, яке було скасоване постановою Харківського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року, таким чином спірна квартира вибула з володіння Харківської міської ради поза її волею.
Встановивши, що ОСОБА_1 не набула право власності на спірну квартиру у встановленому законом порядку, а дійсним власником спірної квартири була і залишається саме територіальна громада м. Харкова в особі Харківської міської ради, воля якої на відчуження спірного майна відсутня, а між Харківською міською радою та ОСОБА_1 не існує жодних юридичних відносин з приводу спірного майна, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про витребування з володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради спірної квартири.
Доводи ОСОБА_1 про те, що ані будинок, у якому розташовані спірна квартира, ані саме ця квартира не могли стати власністю міста спростовуються матеріалами справи та є помилковим тлумаченням норм матеріального права.
З матеріалів справи вбачається, що будинок, у якому розташовані спірна квартира, та відповідно спірна квартира були передані у власність та включені до переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова.
Як вбачається з переліку об'єктів переданих до комунальної власності, що є додатком до рішення 12 сесії Харківської міської ради народних депутатів 11 скликання від 28 вересня 1992 року «Про комунальну власність міста», у ньому зазначені виключно об'єкти господарської діяльності, а не житловий фонд, зокрема вказані адреси відповідних ЖЕУ.
Так, постановою Харківського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року у справі № 953/2463/21, яка набрала законної сили, не скасована та є чинною, судом апеляційної інстанції зокрема встановлено, що власником квартири АДРЕСА_1 є територіальна громада м. Харкова в особі Харківської міської ради.
Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Виконуючи вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 22 травня 2024 року, апеляційний суд встановив, що у цій справі позбавлення ОСОБА_1 права власності на квартиру забезпечить справедливий баланс між вимогами суспільного інтересу щодо використання цієї квартири з одного боку і правом ОСОБА_1 на мирне володіння майном, яка не позбавлена можливості захистити свої права у порядку передбаченому статтею 661 ЦК України.
Колегія суддів враховує, що перед придбанням квартири кінцевий набувач, проявивши розумну обачність, мала можливість самостійно чи з допомогою фахівця у галузі права дізнатися про сумнівний характер вчинюваного правочину, зокрема те, що спірне нерухоме майно з комунальної власності в установленому законом порядку (приватизації) не вибувало, у даному випадку квартира вибула від власника (територіальної громади в особі Харківської міської ради) поза його волею, а саме шляхом реєстрації за ОСОБА_2 права власності за набувальною давністю на квартиру на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2022 року у справі № 953/2463/21, при цьому договір купівлі-продажу квартири укладено 17 грудня 2022 року, тобто майже через три місяці після ухвалення судового рішення, таким чином ОСОБА_1 мала вжити усіх доступних та розумно передбачуваних заходів з метою гарантування безспірності правочину та уникнення майбутніх ризиків щодо правового статусу придбаного майна. Йдучи на ризик із придбанням такого майна в особи, яка зареєструвала своє право власності на нього, але за законом не могла таке право набути, кінцевий набувач несе ризик настання негативних наслідків придбання квартири у її незаконного володільця. Крім того, матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 зареєстрована за іншою адресою, а не в спірній квартирі, тобто забезпечена іншим житловим приміщенням. Тому за обставин цієї справи та відсутності встановлених фактів, які би могли впливати на право на мирне володіння майном ОСОБА_1 , витребування з її володіння спірної квартири є пропорційним, відповідає положенням національного законодавства і легітимній меті захисту права власності.
Посилання ОСОБА_1 на те, що матеріали справи не містять доказів перейменування позивача, тому вона вважає, що це зовсім різні юридичні особи, які не мають жодного відношення одна до одної, є неспроможними з огляду на те, що ДП «Гипрококс» є скороченою назвою Державного підприємства «Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості», що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів у справі і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.
Керуючись ст.ст.367, 368, п. ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 02 жовтня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова