Іменем України
23 жовтня 2025 року м. Кропивницький
справа № 405/2319/25
провадження № 22-ц/4809/1485/25
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Карпенка О. Л., Мурашка С. І,,
секретар судового засідання Діманова Н. І.,
учасники справи:
стягувач - Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційна організація №1» Кропивницької міської ради,
боржник - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду міста Кропивницького від 16 липня 2025 року у складі головуючого судді Шевченко І. М.
Короткий зміст заяви і ухвали суду першої інстанції.
23 квітня 2025 року Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційна організація №1» Кропивницької міської ради звернулось до суду із заявою про видачу судового наказу, в якій просило видати судовий наказ про стягнення із боржника ОСОБА_1 на користь стягувача заборгованості за послуги з управління багатоквартирним будинком АДРЕСА_1 в розмірі 2 338, 37 грн та 302 грн 80 коп витрат по сплаті судового збору (а.с.1).
08 травня 2025 року Подільським районним судом м. Кропивницького видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація № 1» Кропивницької міської ради заборгованість за послуги з управління багатоквартирним будинком АДРЕСА_1 в розмірі 2 338,37 грн 00 та стягнуто з боржника на користь Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація № 1» Кропивницької міської ради судовий збір в розмірі 302 грн 80 коп (а.с.12).
Ухвалою Подільського районного суду м. Кропивницького від 30 травня 2025 року задоволено заяву ОСОБА_1 про скасування судового наказу по цивільній справі №405/2319/25 за заявою Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація № 1» Кропивницької міської ради про видачу судового наказу щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послуги з управління багатоквартирним будинком.
Скасовано судовий наказ №405/2319/25, виданий 08 травня 2025 року Подільським районним судом міста Кропивницького про стягнення з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація №1» Кропивницької міської ради заборгованості за послуги з управління багатоквартирним будинком АДРЕСА_1 в розмірі 2 338, 37 грн та судового збору в розмірі 302,80 грн.
Роз'яснено стягувачу Комунальному підприємству «Житлово-експлуатаційна організація № 1» Кропивницької міської ради, його право звернутися до суду з тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження.
18 червня 2025 року представник боржника ОСОБА_1 - адвокат Царенко Є. П. подав до суду заяву, в якій просив ухвалити додаткове рішення у справі про розподіл судових витрат та стягнути з Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація № 1» Кропивницької міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати пов'язані з професійною правничою допомогою, у розмірі 1 000 грн.
В обґрунтування зазначив, що Подільським районним судом міста Кропивницького видано судовий наказ, про стягнення з ОСОБА_1 на користь комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація №1» Кропивницької міської ради заборгованості за послуги з управління багатоквартирним будинком АДРЕСА_1 в розмірі 2 338,37 грн, а також судового збору в розмірі 302,80 грн. Дізнавшись про існування судового наказу ОСОБА_1 звернувся до адвоката за правовою допомогою з приводу складання заяви про скасування судового наказу.
06 червня 2025 року адвокатом Царенка Є. П. було подано до Подільського районного суду м. Кропивницького клопотання про розподіл судових витрат у справі № 405/2319/25. У зазначеному клопотанні боржник просив суд покласти на стягувача судові витрати боржника на правову допомогу у розмірі 1 000,00 грн, що були понесені ним під час скасування судового наказу. На момент подання цього клопотання, боржнику стало відомо, що судовий наказ у справі № 405/2319/25 був скасований Подільським районним судом м. Кропивницького. Однак, при ухваленні рішення про скасування судового наказу, суд не вирішив питання про розподіл судових витрат, хоча боржником своєчасно було заявлено відповідне клопотання з наданням необхідних доказів їх понесення. Враховуючи зазначене, просив покласти на стягувача судові витрати боржника на правову допомогу в розмірі 1000 грн (а.с.80-82).
Ухвалою Подільського районного суду міста Кропивницького від 16 липня 2025 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат у цивільній справі №405/2319/25 про скасування судового наказу та покладення на стягувача Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційна організація № 1» Кропивницької міської ради судових витрат боржника ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу в розмірі 1 000 грн.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції керувався тим, що у справі наказного провадження спір між стягувачем та боржником суд не вирішує, а тому підстави для розподілу судових витрат відсутні. Саме по собі звернення стягувача з такою заявою до суду про видачу судового наказу не свідчить про необґрунтованість дій останнього, що могло б бути підставою для стягнення судових витрат, оскільки зазначене є його диспозитивним правом, передбаченим процесуальним законодавством. Також суд зазначив, що ухвалення додаткового рішення не передбачено чинним ЦПК Україні при розгляді справ в порядку наказного провадження.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Царенко Євген Петрович, подав до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування ухвали Подільського районного суду міста Кропивницького від 16 липня 2025 року та ухвалення нового судового рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат та стягнення на його користь судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1 000 гривень 00 копійок.
Вказав, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відсутність можливості розподілу судових витрат у наказному провадженні через відсутність прямої норми ЦПК України. Проте, принцип аналогії закону та аналогії права, визначений статтею 10 Цивільного процесуального кодексу України, частинами 9 та 10, прямо передбачає, що якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). При цьому, статтею 10 ЦПК України також прямо забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Зазначив, що відмова суду першої інстанції у розподілі судових витрат у наказному провадженні, незважаючи на скасування судового наказу, створює ситуацію, за якої добросовісний боржник, який змушений нести витрати на правничу допомогу для захисту своїх прав (скасування неправомірно виданого судового наказу), позбавляється можливості їх відшкодування. Це порушує фундаментальні принципи судочинства, зокрема принцип ефективного захисту прав та принцип змагальності сторін.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
У відзиві на апеляційну скаргу представник КП «ЖЕО №1» Кропивницької міської ради» - адвокат Кривенко М. П. Вказав, що скасування судового наказу у справі № 405/2319/25 за заявою боржника не свідчить про вирішення спору по суті та ухвалення судового рішення на користь боржника ОСОБА_1 . Зазначив, що процесуальний закон не передбачає розподілу будь-яких судових витрат при скасуванні судового наказу за заявою боржника, що свідчить про те, що заявлена боржником вимога не підлягала розгляду в порядку наказного провадження, а її задоволення судом призвело б до порушення норм процесуального права (а.с.129-130).
У відповіді на відзив на апеляційну скаргу представник апелянта просив відхилити відзив КП «Житлово-експлуатаційна організація №1» на апеляційну скаргу та задовольнити вимоги апеляційної скарги.
Зазначив, що стягувач у своєму відзиві не надав жодних правових доводів, які б спростовували можливість або необхідність застосування цього принципу. Таким чином, посилання на відсутність прямої норми є безпідставним, оскільки саме для таких ситуацій процесуальне законодавство передбачає механізм аналогії, що має бути застосований судом. Зокрема, складена адвокатом заява про скасування наказу містила детальний опис спору, який ґрунтувався на відсутності підстав для стягнення боргу стягувачем через реєстрацію ОСББ в будинку. Доводи заяви про скасування наказу не обмежувалися простим запереченням існування боргу, а містили правове обґрунтування, яке беззаперечно доводило спірність вимог стягувача (а.с.133-134).
Позиція апеляційного суду.
Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Заслухавши пояснення представника апелянта - адвоката Царенка Є. П., представника стягувача - адвоката Кривенка М. П., вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.
Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.
Судові витрати врегульовано нормами глави 8 ЦПК України.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч.1 ст.133 ЦПК України).
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України).
Законом України «Про судовий збір» у підпункті 4-2 пункту 1 статті 4 встановлено справляння судового збору за подання заяви про скасування судового наказу, розмір ставки є безспірним (0,05 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
Витрати на професійну правничу допомогу врегульовано статтею 137 ЦПК України, частини 4, 5, 6 даної статті визначають принцип співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката та передбачають у разі недотримання вимог щодо співмірності можливість суду за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, покладають обов'язок доведення неспівмірності витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, які підлягають розподілу між сторонами.
Розподіл судових витрат між сторонами регулюється статтями 141, 142 ЦПК України, у розумінні яких розподіл судових витрат між позивачем та відповідачем проводиться за результатами розгляду справи по суті чи визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, чи закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.
Тобто, питання про розподіл судових витрат вирішуються за результатами розгляду спору в порядку позовного провадження.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції керувався тим, що у справі наказного провадження суд не вирішує спір між стягувачем та боржником, а тому підстави для розподілу судових витрат відсутні. Саме по собі звернення стягувача з такою заявою до суду про видачу судового наказу не свідчить про необґрунтованість дій останнього, що могло б бути підставою для стягнення судових витрат, оскільки зазначене є його диспозитивним правом, передбаченим процесуальним законодавством. Також суд зазначив, що ухвалення додаткового рішення не передбачено діючим ЦПК Україні при розгляді справ в порядку наказного провадження.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до розділу ІІ ЦПК України наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.
Суть наказного провадження полягає у безспірності заявлених вимог та спрощеній процедурі судового провадження, спрямованої на ефективність судового розгляду.
В межах наказного провадження боржнику надано право протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу (за вимогами про стягнення аліментів), у відповідності до статті 170 ЦПК України.
Статтею 171 ЦПК України визначені повноваження суду за наслідками розгляду заяви про скасування судового наказу, за змістом якої у разі відсутності підстав для повернення заяви про скасування судового наказу, суддя постановляє ухвалу про скасування судового наказу, в якій роз'яснює заявнику (стягувачу) його право звернутися до суду із тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 164 ЦПК України, у разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплачена за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.
Отже, положення ст. 164 ЦПК України не передбачають порядку розподілу судових витрат, а саме судового збору за подачу заяви про скасування судового наказу, оскільки частина 2 вказаної статті передбачає лише можливість врахування суми судового збору, сплаченої за видачу судового наказу, до суми судового збору, яка має бути сплачена стягувачем при зверненні до суду в порядку позовного провадження.
Норми ст. 171 ЦПК України також не передбачають відшкодування судових витрат на користь особи, яка звернулась до суду із заявою про скасування судового наказу, в тому числі за рахунок стягувача.
Судовий наказ оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, проте може бути скасований у порядку, передбаченому Розділом ІІ ЦПК, як то за заявою боржника про скасування судового наказу; наслідком скасування судового наказу є роз'яснення судом заявнику (стягувачу) його права звернутися до суду із тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження.
Отже, подання заяви про скасування судового наказу обумовлено тим, що боржник вважає вимоги стягувача необґрунтованими повністю або частково; скасуванням судового наказу вимоги стягувача не вирішуються, стягувачу надається право звернення до суду із тими самими вимогами в порядку позовного провадження, де стягувач набуває статусу позивача, а боржник набуває статусу відповідача; позовне провадження це спір, розгляд якого передбачає розподіл судових витрат в порядку статей 141, 142 ЦПК України.
Наказне провадження позбавляє стягувача чи боржника можливості доведення неспівмірності, зокрема, витрат на правничу допомогу, заявлення клопотання про зменшення розміру витрат тощо.
У наказному провадженні спір не вирішується, звернення заявника (стягувача) до суду з заявою про видачу судового наказу є його диспозитивним правом, передбаченим процесуальним законодавством. У разі скасування судового наказу за заявою боржника заявник (стягувач) позбавлений процесуальної можливості заперечувати проти вимог боржника, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, а суд, відповідно, визначати розмір таких витрат для розподілу.
Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що судовий наказ у цій справі видано за поданою та розглянутою в порядку наказного провадження заявою Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація №1» Кропивницької міської ради. Заяву про скасування судового наказу подано ОСОБА_1 та розглянуто судом в порядку наказного провадження. Розділ ІІ ЦПК України, який регулює наказне провадження, не передбачає розподілу судових витрат, рівно як і не відсилає до положень Глави 8 Розділу І ЦПК України та, зокрема, статей 141, 142 цього Кодексу.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Виходячи з викладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, не порушено норми процесуального права.
З підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Царенко Євген Петрович, залишити без задоволення.
Ухвалу Подільського районного суду міста Кропивницького від 16 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий С. М. Єгорова
Судді О. Л. Карпенко
С. І. Мурашко