Справа № 346/4233/25
Провадження № 33/4808/707/25
Категорія ст.130 ч.1 КУпАП
Головуючий у 1 інстанції Сольський В. В.
Суддя-доповідач Васильєв
31 жовтня 2025 року м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П.,
за участю захисника адвоката Луцака А.О.,
розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника адвоката Луцака А.О. на постанову Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24 вересня 2025 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 ,
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1000 (одна тисяча) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік, стягнуто 605 гривень 60 копійок судового збору,
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 як особа, яка керувала транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Правопорушення вчинено за наступних обставин.
13 серпня 2025 року о 02 год. 18 хв. в м. Коломия, по вул. С. Петлюри, 102, ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «BMW 320» номерний знак « НОМЕР_1 », з ознаками алкогольного сп'яніння, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, відмовився, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України.
Не погодившись із судовим рішенням, захисник адвокат Луцак А.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24 вересня 2025 року та прийняти нову постанову, якою закрити провадження у справі щодо ОСОБА_1 на підставі п.1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Вважає, що оскаржувана постанова винесена з грубим порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Суд неповно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, а також не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому розгляду справи.
Вказує, що суд в своїй постанові зазначив, що ОСОБА_1 повторно не з'явився на розгляд справи, будучи належно повідомленим, однак дана обставина не відповідає дійсності.
Зазначає, що в матеріалах провадження, відсутні докази того, що водій категорично відмовився від огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці, проте до такого висновку поліцейський дійшов на власний розсуд, допустивши припущення.
Стверджує, що ознайомившись із матеріалами справи, вбачається, що ОСОБА_1 не було доставлено в заклад охорони здоров'я, а тому не було відмови водія від проходження огляду в медичному закладі.
На відео файлах відсутня будь-яка інформація про вимогу поліцейського про проходження огляду в медичному закладі, разом з тим в направленні зазначено, що водія було доставлено в лікарню. Наведена неузгодженість у своїй сукупності не дає підстав для висновку про винуватість ОСОБА_1 поза розумним сумнівом.
Звертає увагу, що поліцейський відмовив водію у врученні копії протоколу та не дозволив його сфотографувати, що підтверджується наявністю в матеріалах справи двох примірників протоколу.
На думку захисника, суд допустив припущення, оскільки вказав: «Так, зі змісту поведінки та слів ОСОБА_1 на місці події вбачається, що він, будучи водієм транспортного засобу, маючи ознаки алкогольного сп'яніння, відмовився від виконання вимог працівника поліції щодо проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки.»
Оскільки поліцейські не вимагали та не забезпечили проведення медичного огляду в Коломийській ЦРЛ відповідно до ст. 266 КУпАП, то такий огляд є недійсним в силу ч.5 ст. 266 КУпАП, а отже не було водієм і порушено п. 2.5 ПДР, що в свою чергу вказує на відсутність події і складу адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУПАП.
В судове засідання апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 не з'явився, хоча в установленому законом порядку повідомлялася про розгляд апеляційної скарги.
Зі змісту доводів захисника адвоката Луцака А.О. вбачається, що ОСОБА_1 знає про розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції, однак повністю довіряє йому представництво своїх інтересів в суді та не заперечує проти розгляду апеляційної скарги за його відсутності.
Апеляційний суд враховує, що особа, яка притягається до відповідальності самостійно, відповідно до принципу диспозитивності, вирішують питання щодо участі в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.
Разом з тим, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, особиста присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та його захисника під час провадження в суді апеляційної інстанції не має такого ж вирішального значення, як в суді першої інстанції. Умови застосування статті 6 Конвенції стосовно провадження в суді апеляційної інстанції залежать від особливостей певного провадження; слід взяти до уваги загалом проведений судовий процес у національній правовій системі, а також роль, яку відіграє у ньому суд апеляційної інстанції (Ермі проти Італії ) При цьому, обвинувачений може відмовитися від свого права брати участь або бути заслуханим в апеляційному провадженні, або прямо, або своєю поведінкою (Кашлев проти Естонії, Хернандес Ройо проти Іспанії).
Апеляційний суд приймає до уваги, що в апеляційному порядку оскаржується рішення, яким ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення її становища у зв'язку з чим участь особи, яка притягається до відповідальності в суді апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Враховуючи наведене апеляційний суд вважає, що розгляд апеляційної скарги може бути проведений без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
В судовому засіданні апеляційної інстанції захисник адвокат Луцак А.О. підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просив скасувати постанову суду та закрити провадження у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову судді необхідно залишити без змін з наступних підстав.
Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з'ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки “право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності.
Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати, у вчиненні якого правопорушення його підозрюють або обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права та обов'язки, мати захисника, оскаржувати судові рішення в апеляційному та касаційному порядку та інші.
Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року та вказував на необхідність здійснення правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності.
Зокрема, діючий Кодекс України про адміністративні правопорушення був прийнятий за часів панування радянської системи регулювання суспільних відносин, що була спрямована на побудову тоталітарної моделі держави, в якій не було місця для справжніх демократичних цінностей, поваги до прав та свобод громадян, визначених Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що ЄСПЛ неодноразово зазначав, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. («Пономарьов проти України»)
Так, під час апеляційного розгляду справи, судом апеляційної інстанції у повному обсязі були реалізовані права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності щодо права скористуватись юридичною допомогою професійного захисника та були перевірені її доводи щодо невинуватості у вчиненні правопорушення, внаслідок чого було встановлено, що вони є безпідставними та повністю спростовуються сукупністю досліджених доказів.
Апеляційний суд вважає, що допущені судом першої інстанції порушення процесуального закону не можуть бути безумовною підставою для скасування судового рішення та ухвалення іншого судового рішення аналогічного за своїм змістом.
Апеляційний суд вважає, що підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції можуть бути тільки істотні порушення вимог процесуального законодавства, які перешкодили суду правильно встановити фактичні обставини та надати вірну оцінку сукупності досліджених доказів та прийти до обґрунтованого висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення.
Так, діючий КУпАП не містить визначення правових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв'язку з чим при вирішанні цього питання необхідно виходити із загальних принципів здійснення судочинства.
Апеляційний суд вважає, що судове рішення суду першої інстанції підлягає обов'язковому скасуванню у тому, випадку, коли за наявності підстав для закриття провадження суд не закрив провадження по справі, або коли рішення було ухвалено незаконним складом суду.
Зокрема, підлягає обов'язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення.
Так, враховуючи, що в своїх доводах захисник адвокат Луцак А.О. посилається на те, що суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне у повному обсязі перевірити вищевказані доводи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Дослідивши у повному обсязі сукупність зібраних по справі доказів та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, з врахуванням всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Правильність вищевказаних висновків суду першої інстанції, на переконання апеляційного суду, повністю доводиться зібраними та дослідженими судом доказами.
Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №421411 від 13.08.2025 року, вбачається, що 13.08.2025 років о 02 год. 18 хв. в м. Коломия, вул. Симона Петлюри, 102 водій ОСОБА_1 керував ТЗ БМВ 320 д.н.з. НОМЕР_1 , під час спілкування у водія виявлені ознаки алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнин рота, порушення координації рухів, порушення мови. Водій від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки ТЗ за допомогою газоаналізатора Драгер та проведення такого огляду у медичному закладі у м. Коломия по вул. Родини Крушельницьких 26 відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП. (а.с. 1).
Протокол складений уповноваженою особою - поліцейським 1 взводу 1 роти УПП БУПП в Івано-Франківській області капралом поліції Ковалем В.В., із заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст. 256 КУпАП, підписаний ним. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 відмовився від підпису.
Виклад обставин в протоколі цілком відповідає вимогам Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України 07 листопада 2015 року № 1395.
ОСОБА_1 був присутній при складанні вказаного протоколу, був ознайомлений з його змістом, йому були роз'яснені права та обов'язки, передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП, повідомлений про те, що розгляд справи відбудеться в Коломийському міськрайонному суді, про що свідчить відеозапис із нагрудної камери працівників поліції.
Право відмовитись давати свідчення щодо себе, закріплене ст.63 Конституції України, є важливою гарантією захисту від незаконного тиску на особу з метою змусити її своїми показаннями створити підставу для притягнення її до відповідальності. Дотримання права не свідчити проти себе є складовою реалізації права особи на справедливий і публічний розгляд її справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У графі протоколу, де передбачені пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зазначено що останній від пояснень, згідно ст. 63 Конституції України відмовився.
Проте заборона притягнення до відповідальності особи на підставі її відмови давати пояснення не свідчить про неможливість використання у доказуванні факту мовчання особи в ситуаціях, які чітко вимагають необхідність надання таких пояснень.
Зокрема, відповідно до практики розгляду справ Європейським судом з прав людини право на мовчання та право не давати свідчення проти себе не є абсолютними правами «не можна сказати, що рішення обвинуваченого мовчати впродовж усього кримінального провадження обов'язково не повинно мати наслідків, коли суд, що розглядає справу, намагатиметься оцінити докази проти нього. Питання, чи порушують статтю 6 негативні висновки, зроблені з мовчання обвинуваченого, має вирішуватися у світлі всіх обставин справи»
Право особи не давати пояснення не повинно перешкоджати «тому, щоб мовчання обвинуваченого в ситуаціях, які чітко вимагають його пояснення, бралося до уваги при оцінюванні переконливості доказів наведених обвинуваченням (справа «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства»):
Апеляційний суд вважає, що гарантії щодо реалізації права не свідчити проти себе не позбавляють суд можливості враховувати відмову особи, яка обвинувачується у вчиненні адміністративного правопорушення від дачі показань, за умови доведеності її вини поза розумним сумнівом на підставі сукупності доказів, досліджених судом.
Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 254 КУпАП, у випадку виявлення адміністративного правопорушення, складається протокол про адміністративне правопорушення, який є основним процесуальним документом і єдиною підставою для розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факти неправомірних дій і розцінюється як основне джерело доказів.
Відповідно до вимог ст. 256 КУпАП протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.
При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об'єктивного судового розгляду.
В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.
Апеляційний суд вважає, що обвинувачення висунуте ОСОБА_1 є конкретним, оскільки зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що суть обвинувачення полягає в тому, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП звинувачується у відмові від проходження в установленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння та порушенні вимог ст.2.5 Правил дорожнього руху України.
При цьому, даними відеозаписів підтверджено, що працівник поліції ознайомив ОСОБА_1 зі змістом протоколу та висунутим звинуваченням, з правами та обов'язками, які передбачені законом, повідомив про можливість надати пояснення щодо висунутого обвинувачення та ознайомитись з матеріалами справи. При цьому, працівник поліції надав ОСОБА_1 можливість записати оголошення змісту протоколу про адміністративне правопорушення на диктофон телефону та навіть допоміг це зробити, зауваживши, що правопорушник не натиснув відповідну кнопку запису на телефоні.
З долучених відеозаписів вбачається, що процесуальна поведінка ОСОБА_1 була спрямована на намагання ускладнити працівникам поліції виконання ними своїх обов'язків при оформленні матеріалів справи про адміністративне правопорушення і останній відмовився отримувати копію протоколу про адміністративне правопорушення під підпис, незважаючи на те, що працівником поліції детально були роз'яснені правові наслідки підписання протоколу.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до практики ЄСПЛ у тому разі коли недотримання обов'язку повідомити у встановленому законом порядку про обвинувачення, трапилось з вини обвинуваченого, то він не може стверджувати про порушення прав сторони захисту (Ердоган проти Туреччини, Камбел і Фелл проти Сполученого Королівства)
У матеріалах справи наявний акт огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, згідно якого огляд проведений у зв'язку з виявленими ознаками алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів, порушення мови (а.с. 3-4)
До вказаного протоколу про адміністративне правопорушення додано направлення ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу, на огляд з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції в КНП «ЦПЛ КНР», складене 13.08.2025 року о 02.30 год. (а.с. 5), у результаті огляду, проведеного поліцейським, виявлені ознаки сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови.
Апеляційний суд неодноразово звертав увагу, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп'яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп'яніння.
До матеріалів справи долучено рапорт інспектора В№1 Р№1 БУПП в Івано-Франківській області капрала поліції Євтодьєва Р., зі змісту якого вбачається, 13.08.2025 року здійснюючи патрулювання на автодорозі Н-10, 159 км в напрямку об'їзної м. Коломия у
складі екіпажу «Ясень 021» спільно з капралом поліції Ковалем В.В. було виявлено т.з. БМВ 320 д.н.з. НОМЕР_1 , який здійснював свій рух у комендантську годину, а саме о 02 годині 18 хвилин прямував в сторону м. Коломия. Екіпажем ПП було прийнято рішення зупинити вищезазначений автомобіль згідно п. 7 ч.1 ст. 35 ЗУ «Про національну поліцію». Зупинку автомобіля БМВ 320 д.н.з. НОМЕР_1 було здійснено за адресою Івано-Франківська область, Коломийський район, м. Коломия, вул. Симона Петлюри, 102, водієм якого був ОСОБА_1 , який пред'явив посвідчення водія серії НОМЕР_2 . Під час перевірки документів у водія ОСОБА_1 були виявлені ознаки алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів порушення мови. Водію ОСОБА_1 було запропоновано пройти огляд на визначення стану алкогольного сп'яніння за допомогою Газоаналізатора Алкотест Драгер на місці, а також у лікаря-нарколога від чого ОСОБА_1 ухилявся та не давав прямої відповіді, затягував час. Водія ОСОБА_1 було повідомлено про вимоги п. 2.5 ПДР та прийнято рішення щодо складання протоколу за ч.1 ст. 130 КУпАп за порушення п. 2.5. ПДР, після надання водію логічного та достатнього часу для прийняття рішення про проходження огляду. На водія ОСОБА_1 було складено проткало серії ЕПР1 №421411. Водія ОСОБА_1 було відсторонено від керування про що відібрано відповідне зобов'язання. Дана подія була записана на нагрудний відео реєстратор №471488 та 471523. Факт керування було зафіксовано на відеореєстатор службового Т.З.
Крім того, матеріали справи містять: зобов'язання до протоколу про відсторонення від керування ОСОБА_1 та зобов'язання не керувати ТЗ протягом 24 годин (а.с. 6), інформація щодо посвідчення водія ОСОБА_1 (а.с. 8), довідка про видане ОСОБА_2 посвідчення водія (а.с. 9).
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції.
Судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які долучені до протоколу про адміністративне правопорушення.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав відеозаписи належним та допустимим доказом, оскільки вони отримані у встановленому законом порядку та дозволяє повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказані відеозаписи було зроблено з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення.
Так, зафіксовані відеозаписом обставини, які були здійснені поліцейським за допомогою нагрудного відео реєстратора, безумовно стосуються вчиненого правопорушення, що надає можливість повно та об'єктивно дослідити їх, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Досліджений судом відеозапис має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб'єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі. (а.с. 10).
Зокрема, відеозаписом з відео реєстратора службового транспортного засобу працівників поліції зафіксовано рух транспортного засобу БМВ д.н.з. НОМЕР_1 та його зупинку на вимогу працівників поліції.
Відеозаписом з нагрудних бодікамер працівник поліції зафіксовано як працівники поліції зупиняють транспортний засіб БМВ д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та повідомляють його, що причиною зупинки є порушення комендантської години, просять надати посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. Після перевірки документів ОСОБА_1 , запропонували пройти огляд на ста сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу, у зв'язку із виявленими у нього ознаками сп'яніння. Водій повідомив, що він не буде більше керувати транспортним засобом. Водію роз'яснили, що відмова від проходження огляду на стан сп'яніння за своїми правовими наслідками прирівнюється до керування транспортним засобом у стані сп'яніння, а тому відносно водія може бути складений протокол за ч.1 ст. 130 КУпАП. ОСОБА_1 пояснив, що він їхав до місця своєї роботи де він залишить транспортний засіб і більше не буде ним керувати. Працівник поліції повідомив, що водію кілька разів запропонували пройти огляд на стан сп'яніння, однак водій уникає відповіді, а тому його дії можуть бути розцінені як відмова від проходження огляду. Водію повторно запропонували пройти огляд на стан сп'яніння, однак ОСОБА_1 продовжував наполягати на тому, що відсутня необхідність у проведенні такого огляду. Працівник поліції повідомив його, що відносно нього буде складено протокол за ч.1 ст. 130 КУпАП. Крім того, ОСОБА_1 повідомили, що у нього є право проїхати до лікаря-нарколога для проходження огляду на стан сп'яніння за направленням працівників поліції. Водію назвали ознаки сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови. Однак, водій ОСОБА_1 продовжував стверджувати про відсутність необхідності у проведенні огляду на стан сп'яніння. При цьому, під час розмови із іншим працівником поліції водій повідомив, що вживав пиво та вважав, що поліцейськи мають врахувати, що він не намагався від них сховатись, зупинився на їх вимогу та нанадав документи щодо керування транспортним засобом. Згодом водія ОСОБА_1 ознайомили зі складеним відносно нього адміністративними матеріалами.
Відеозаписи отримані у встановленому законом порядку і здійснені працівником поліції за допомогою наявних в нього технічних засобів, а відтак є належним та допустимим доказом факту відмови водія ОСОБА_1 , який керував автомобілем з ознаками алкогольного сп'яніння, на законну вимогу патрульних поліцейських, пройти в установленому законом порядку огляд на стан алкогольного сп'яніння та повністю доводить винуватість у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказаними відеозаписами зафіксовані реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, дозволяють встановити психологічне ставлення ОСОБА_1 до вчиненого правопорушення та інші обставини, які прямо вказують на нього, як на правопорушника, який керував транспортним засобом з ознаками сп'яніння та відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що за своїм правовим змістом, згода водія транспортного засобу пройти відповідний огляд на стан сп'яніння полягає в тому, що водій погоджується виконувати та виконує всі законні вимоги працівника поліції щодо виконання вимог п.2.5 ПДР України.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відмова водія транспортного засобу виконувати вимоги п. 2.5 ПДР України полягає у бездіяльності та невиконанні певних заходів, які забезпечують проведення огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку. Відмова від виконання вимог п.2.5 ПДР України можлива у вигляді прямої незгоди виконувати вимоги працівника поліції щодо проведення огляду на стан сп'яніння в установленому законом порядку або у формі, що носить прихований, завуальований характер, коли водій транспортного засобу хоча відкрито і не відмовляється від проходження огляду на стан сп'яніння, проте своєю поведінкою унеможливлює проведення такого огляду.
Так, зі змісту відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 своєю поведінкою ускладнював працівникам поліції виконання ними своїх обов'язків та відмовився виконувати законні вимоги працівників поліції щодо проведення огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, чим допустив порушення вимог п.2.5 ПДР України.
Зокрема, зі змісту відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, оскільки вважав, що проведення огляду на стан сп'яніння з метою його відсторонення від керування транспортним засобом є недоцільним, так як він вже приїхав до місця своєї роботи та не має наміру керувати транспортним засобом в подальшому.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до ПДР України водій транспортного засобу повинен не просто погодитись на проведення огляду на стан сп'яніння, а виконати вимоги поліцейського, які спрямовані на забезпечення проведення огляду на стан сп'яніння у медичному закладі.
Таким чином, водій транспортного засобу повинен не тільки погодитись на проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у медичному закладі, а і своєю процесуальною поведінкою забезпечити можливість проведення такого огляду і не створювати перешкод щодо реальної можливості його проведення в установленому законом порядку.
У разі невиконання вимог п. 2.5 ПДР України, передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху та відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння в установленому законом порядку, чим вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Доводи апелянта з приводу того, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не знайшли свого підтвердження та повністю спростовуються сукупністю досліджених судом доказів, яким суд дав належну оцінку у відповідності до вимог ст. 252 КУпАП.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП є закінченим з моменту відмови водія пройти огляд на стан сп'яніння в медичному закладі.
Апеляційний суд звертає увагу, що факт відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, а не процесуальною дією, яка дозволяє виявити волевиявлення особи, яка підозрюється у керуванні транспортним засобом у стані сп'янінням щодо її бажання проходити огляд на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку.
Вказане правопорушення може бути вчинено водієм транспортного засобу як до проведення такого огляду, так і під час його проведення. Факт відмови водія від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння за допомогою технічного засобу поліцейським або в медичному закладі встановлюється судом на підставі доказів, які досліджені та оцінені судом за внутрішнім переконанням.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі "О'Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов'язки, які пов'язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів.
Апеляційний суд вважає, що таке обмеження прав конкретної особи повністю відповідає інтересам суспільства щодо забезпечення безпеки дорожнього руху.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Право органів Національної поліції вимагати пройти у встановленому порядку медичний огляд у відповідності до п.2.5 ПДР України кореспондується із обов'язком водія не керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно, на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп'яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп'яніння.
Разом з тим, відмова від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку є порушенням вимог п. 2.5 ПДР України та утворює склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Апеляційний суд вважає, що законодавець передбачив настання адміністративної відповідальності за відмову від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, саме з метою забезпечення неможливості ухилитись від проходження такого огляду водіями, які підозрюються у керуванні транспортним засобом у стані сп'яніння.
Відтак вимога працівників поліції пройти огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння була аргументованою, вмотивованою та ґрунтувалась на правових підставах. Доводи апелянта щодо неправомірності дій патрульних поліцейських безпідставні та спростовані наявними в матеріалах справи доказами.
Таким чином, сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про те, що ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння, відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Апеляційний суд вважає, що обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст.23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особами.
З огляду на наведене, підстав для скасування постанови не вбачається.
Керуючись ст. 294 КУпАП,-
Апеляційну скаргу захисника адвоката Луцака А.О. залишити без задоволення.
Постанову Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24 вересня 2025 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення.
Суддя Івано-Франківського
апеляційного суду О.П. Васильєв