Справа № 352/955/25
Провадження № 22-ц/4808/1308/25
Головуючий у 1 інстанції КУЗЬМЕНКО С. В.
Суддя-доповідач Томин
05 листопада 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючої Томин О.О.
суддів: Девляшевського В.А., Бойчука І.В.
за участю секретаря Кузнєцова В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на рішення Тисменицького районного суду від 30 червня 2025 року, ухвалене в складі судді Кузьменка С.В. в м. Івано-Франківську, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У квітні 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 23 липня 2013 року між ПАТ «Банк Русский Стандарт» (правонаступником якого є АТ «Банк Форвард») та відповідачем укладено Кредитний договір №107842550, відповідно до умов якого позичальнику відкрито поточний рахунок та надано кредит, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплачувати плату за користування ним відповідно до умов цього Договору.
Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а саме перерахував грошові кошти в обсязі та у строк, визначені умовами кредитного договору.
25 липня 2024 року АТ «Банк Форвард» та позивач уклали Договір №GLIN426202/1 про відступлення прав вимоги, згідно якого ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до відповідача за Кредитним договором №107842550 від 23 липня 2013 року.
На дату відступлення права вимоги заборгованість ОСОБА_1 за Кредитним договором №107842550 від 23 липня 2013 року становила 111579,26 гривень, а саме: заборгованість за тілом кредиту - 40321,86 гривень; заборгованість за відсотками - 34162,07 гривень; заборгованість за комісією - 37095,33 гривень.
Посилаючись на зазначене, позивач просив стягнути на свою користь з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 111579 гривень 26 копійок, а також понесені судові витрати: судовий збір в розмірі 2422 гривні 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 гривень.
Рішенням Тисменицького районного суду від 30 червня 2025 року відмовлено частково в позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості за відсотками в сумі 34162,07 гривень та заборгованості за комісією в сумі 37095,33 гривень. В іншій частині позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за Договором №107842550 від 23 липня 2013 року у розмірі 40321 гривню 86 копійок. Компенсовано за рахунок держави в установленому законодавством порядку на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судові витрати, які складаються зі сплаченого судового збору у розмірі 875 гривень 45 копійок. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2529 гривень 80 копійок. Стягнуто із Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4470 гривень 20 копійок.
На вказане рішення суду ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» подало апеляційну скаргу, оскільки не погоджується із ним у частині відмови щодо стягнення заборгованості за відсотками в сумі 34162,07 гривень та заборгованості за комісією в сумі 37095,33 гривень. Вважає рішення в оскаржуваній частині незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального права.
Зокрема, щодо нарахування відсотків за кредитним договором вказує, що відповідно до умов укладеного кредитного договору відповідачу було випущено на його ім'я платіжну картку, відкрито поточний рахунок та встановлено ліміт, в межах якого він має право здійснювати операції з використанням картки за рахунок наданого банком кредиту, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплачувати плату за користування ним відповідно до умов цього Договору. Щодо строку надання кредиту зазначає, що кредитний ліміт є безстроковим та поновлювальним. Тобто позичальник міг використовувати, погашати й знову використовувати кошти в межах встановленого ліміту. До позовної заяви було долучено виписки по рахунку за кредитним договором, де чітко відображено користування відповідачем кредитними коштами та часткове погашення ним заборгованості. Наданий розрахунок заборгованості відповідає рух коштів, який міститься у виписках по рахунку позичальника, а наявні у справі матеріали не містять доказів, які б спростовували такий розрахунок. Згідно довідки про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту в рамках продукту «Кредитна картка «PCY» MasterCard» строк кредиту від 0 до 60 місяців (з можливістю автоматичної пролонгації). Відповідно до цієї довідки автоматична пролонгація кредиту можлива у разі сумлінного виконання позичальником зобов'язань щодо погашення щомісячних мінімальних платежів. Початковий строк кредитного договору закінчився 23.11.2017. В період з 23.07.2013 по 23.11.2017 позичальнику було надано 39471,51 грн. кредитних коштів. До закінчення початкового строку кредитного договору відповідач виконав взяте на себе зобов'язання щодо сплати заборгованості за тілом кредиту та відсотками за користування ним. Відтак, було можливим продовження строку кредитного договору шляхом застосування автоматичної пролонгації. Як вбачається з виписки по особових рахунках, 23.11.2017 відбулась пролонгація кредитного договору, що дозволило позичальнику і надалі користуватись кредитним лімітом та продовжило його безпосередній обов'язок щодо повернення взятих ним коштів та сплати відсотків та інших платежів за користування кредитним лімітом. В період з 23.11.2017 по 24.07.2024 позичальнику було видано кредитних коштів в загальній сумі 72455,71 грн., однак він повернув лише 32133,85 грн. Залишок за тілом кредиту становить 40321,86 грн. Тобто, попри часткове погашення заборгованості за відсотками, залишок непогашених відсотків, які нараховувались від 23.11.2017 становить 34162,07 грн. Стверджує, що заборгованість за кредитом не була погашена в повній мірі, тому у кредитодавця була законна підстава нараховувати відсотки за користування кредитними коштами, які нараховані правильно протягом строку кредитування (з врахування пролонгації кредитного договору) та відповідно до норм законодавства та договору.
Щодо нарахування комісії за обслуговування кредиту скаржник зазначає, що відповідач звернувся до банку з метою отримання кредитних коштів та згідно умов договору підтвердив, що повністю розуміє всі умови договору, свої права та обов'язки за договором, і погоджується з ними та прийняв на себе зобов'язання сплатити отримані кошти згідно умов кредитного договору. Обслуговування платіжної картки відбувається згідно Умов надання та обслуговування платіжних карток банку, із якими позичальник ознайомлений при укладенні кредитного договору, про що свідчить його підпис у кредитного договорі.
Вказує, що дійсно до 2018 року банком не нараховувалася плата за обслуговування кредитної заборгованості. Однак, протягом дії договору з 2013 року банк вносив зміни в Тарифи та Умови надання та обслуговування платіжних карток. Також банк робив автодзвінок клієнту де повідомлялось про зміни, якщо клієнт взяв слухавку, слухав чи ні, дорівнювалось що проінформований. Також інформація була розміщена на сайті Банку. Якщо клієнт не згоден зі змінами в тарифах, він мав можливість відмовитись від договору. При цьому, тарифи змінювались не одноразово. Нарахування комісії по договору відбувалося: з 01.02.2018 по 24.07.2020 - 0,25%; з 25.07.2020 по 19.03.2021 - 0,5%; з 20.03.2021 по 30.06.2021 - 1,3%; з 01.07.2021 по 11.11.2021 - 2,0%; з 12.11.2021 по 28.03.2023 - 4,0%. Згідно Наказу Банку в 2021 році були внесені зміни до Тарифу «Плата за обслуговування Кредитної заборгованості, стягується щомісячно» для кредитних карткових продуктів з 12.11.2021, на підставі яких по договору нараховувалась комісія «ПоКЗ» в розмірі 4,00%.
У зв'язку з прийняттям Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року текст статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» був викладений в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». А Законом України «Про споживче кредитування» не забороняється встановлювати в договорі комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19, зокрема, зазначено, що Законом України №1734-VIII безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Отже, до договору про споживче кредитування може бути включена умова щодо сплати комісії.
Відповідачу надавалась інформація щодо умов договору, з якою він ознайомився та підтвердив факт ознайомлення, підписавши кредитний договір.
ОСОБА_2 свідомо уклав кредитний договір, маючи можливість розрахувати доцільність взяття на себе такого зобов'язання та оцінити усі ризики у зв'язку з його прийняттям. Кредитодавцем, у свою чергу, чітко виконані усі умови договору, у тому числі щодо видачі кредитних коштів, а позивачем доведено вказану вище заборгованість належними та достатніми доказами.
Просить рішення суду першої інстанції скасувати у частині відмови щодо стягнення заборгованості за відсотками в сумі 34162,07 гривень та заборгованості за комісією в сумі 37095,33 гривень за Кредитним договором №107842550 від 23.07.2013 та ухвалити нове рішення про задоволення позову про стягнення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі; стягнути на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» сплачений судовий збір за подання позовної заяви, витрати на правничу (правову) допомогу та сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Яресько Т.В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що вважає доводи апелянта безпідставними. Вказує, що відповідач категорично заперечував щодо розміру заборгованості перед позивачем, при цьому визнаючи факт укладення кредитного договору та користування кредитними коштами, тому визнавав тільки заборгованість у розмірі 27164,02 грн. за тілом кредиту.
Зазначає, що посилання позивача на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №234/3840/15-ц щодо того, що «суд у межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень, не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погодився з розрахунком, наданим позивачем, оскільки незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі», є безпідставним, оскільки судом першої інстанції було досліджено банківські виписки і розрахунок заборгованості, та чітко обґрунтовано позицію суду щодо незгоди з її розміром.
Вважає помилковими твердження позивача, що судом не було враховано пролонгацію кредитного договору після 23.11.2017. Звертає увагу, що кредитний договір було укладено на 60 місяців (5 років) 23.07.2013. Водночас, як було зазначено судом першої інстанції, в матеріалах справи наявна та досліджувалася розписка про отримання картки/конверта із ПІН-кодом від 31 липня 2013 року, відповідно до якої відповідачу видана карта РСУ MasterCard Standard 49 терміном дії до 31 липня 2018 року. Таким чином, початковий строк дії кредитного договору закінчувався не 23.11.2017, як безпідставно стверджує позивач, а 31.07.2018. Окрім того, твердження позивача, що нібито судом першої інстанції не було враховано пролонгацію кредитного договору є безпідставними та суперечать тезам, викладеним місцевим судом. Зокрема, суд врахував пролонгацію кредитного договору 23.11.2017.
Щодо тверджень апелянта про можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування та дії кредитного договору, вказує, що судом першої інстанції встановлено, що відповідач користувався кредитними коштами до жовтня 2022 року, і жодного користування кредитними коштами з листопада 2022 року по 24.07.2024 не було. Це підтверджується банківськими виписками та розрахунком заборгованості, що надані самим позивачем.
Твердження позивача про те, що проценти за користування кредитом можуть нараховуватись поза межами строку кредитування та дії кредитного договору до їх фактичного повернення є помилковими та суперечать сталій судовій практиці, яка була застосована судом першої інстанції, а саме позиції, викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4528/16.
Також вважає безпідставними твердження позивача щодо законності нарахування комісії за обслуговування кредиту. Зокрема, жодний документ, наявний в матеріалах справи не містить зазначеної позивачем вище інформації про під ставність нарахування комісії. Більше того, в матеріалах справи відсутні докази того, що первісний кредитор робив «автодзвінки» відповідачу, відсутні докази, що «Тарифи» містилися на сайті первісного кредитора чи будь-де в іншому місці, що саме з такими Тарифами відповідач погоджувався при укладенні Кредитного договору, тощо. Окрім того, дані тези позивача прямо суперечать наявним у справі матеріалам, де зазначено, що «комісія за розрахункове обслуговування становить 0,00 грн. Банк не надає відповідачу жодних послуг, крім видачі картки: відсутня активація послуги SMS-сервіс, відсутній Інтернетбанкінг, відсутній мобільний банкінг, відсутні програми страхування». Посилання на розміщені на сайті первісного кредитора матеріали є безпідставними, оскільки суд не має права самостійно збирати докази, що стосуються предмету спору, а позивачем такі докази не були надані суду, всупереч вимогам ч. 2 ст. 83 ЦПК України.
Крім того, стягнути комісію за обслуговування за період з 23.05.2023 по 22.07.2024 немає підстав, враховуючи, що з 07.03.2023 банківську ліцензію первісного кредитора було відкликано (що зазначено на сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб: https://www.fg.gov.ua/articles/53068-rozpochato-likvidaciyu-at-bank-forvardta-delegovano-povnovazhennya-likvidatora-banku.html), тому жодного обслуговування ним не здійснювалося.
Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, залишити рішення суду без змін, стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу (правову) допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 7000 грн.
Представник ТОВ ФК «Кредит-Капітал» подав відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій, зокрема, вважає аргументи відповідача безпідставними та такими, що спрямовані на уникнення відповідальності за невиконане зобов'язання. Вказує, що нарахування відсотків правомірне, оскільки відповідно до умов договору кредитний ліміт є безстроковим та поновлювальним. 23.11.2017 відбулася пролонгація кредитного договору, що дозволило позичальнику і надалі користуватись кредитним лімітом та продовжило його безпосередній обов'язок щодо повернення взятих ним коштів та сплати відсотків та інших платежів за користування кредитним лімітом. В період з 23.11.2017 року позичальнику було видано кредитних коштів в загальній сумі - 72455,71 грн. Однак, ОСОБА_2 повернув лише 32133,85 грн. Залишок за тілом кредиту становить - 40321,86 грн. А закінчення строку дії картки не припиняє дії договору та не звільняє позичальника від обов'язку погашення заборгованості. Нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії кредитного договору.
Отже, зважаючи на той факт, що заборгованість за кредитом не була погашена в повній мірі, у кредитодавця була законна підстава нараховувати відсотки за користування кредитними коштами.
Щодо стягнення з ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» витрат на професійну правничу допомогу зазначає, що фактично за своєю природою такі послуги не носять у собі надскладний характер виконаної роботи, а тому зазначені відповідачем судові витрати в розмірі 7000 грн. є завищеними та належним чином не обґрунтованими, що суперечить принципу розподілу судових витрат та критерію розумної необхідності таких витрат.
З іншими аргументами відповідача не погоджується та вважає, що додані до матеріалів справи докази є достатніми та правомірними.
Просить прийняти постанову про задоволення позову про стягнення заборгованості за Кредитним договором №107842550 від 23.07.2013 в повному обсязі та стягнути на користь ТОВ «Фінансова Компанія «КредитКапітал» сплачений судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
В судове засідання апеляційного суду представник апелянта не з'явився. Представник - адвокат Усенко М.І. подав заяву про розгляд справи за відсутності представника апелянта.
Представник відповідача - адвокат Яресько Т.В. в судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції щодо задоволення апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, строків розгляду апеляційної скарги колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності представника апелянта.
Заслухавши суддю-доповідача, заперечення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом апеляційної скарги рішення суду першої інстанції оскаржується в частині незадоволених позовних вимог про стягнення відсотків та комісії, тому апеляційним судом переглядається тільки в цій частині.
Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині зазначеним вимогам відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 23 липня 2013 року ОСОБА_2 звернувся до ПАТ «Банк Русский Стандарт» із Заявою №107842550, відповідно до якої висловив пропозицію банку (оферту) укласти договір про надання та використання платіжної картки, в рамках якого: випустити на ім'я позичальника платіжну картку: MasterCard Standard 49 (Україна); рахунок картки: НОМЕР_1 ; ставка по кредитному ліміту 49,00% річних; комісія за РО щомісячно: 0 грн. (т. 1, а.с. 14-15).
В Анкеті до заяви, Опитувальнику клієнта - фізичної особи від 23 липня 2013 року зазначено персональні дані відповідача, мету та характер майбутніх відносин з банком (т. 1, а.с. 16-17, 18).
Також 23 липня 2013 року ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Русский Стандарт» підписано Заяву про відкриття поточного рахунку, відповідно до якої відповідачу відкрито рахунок в банку. Номер балансового рахунку НОМЕР_2 ; номер особового рахунку НОМЕР_1 (т. 1, а.с. 19).
Згідно копії Довідки про умови кредитування ПАТ «Банк Русский Стандарт» та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту в рамках продукту «Кредитна картка «РСУ» MasterCard» від 23 липня 2013 року кредит видається на споживчі потреби; строк кредиту від 0 до 60 місяців (з можливістю автоматичної пролонгації у разі сумлінного виконання позичальником зобов'язань щодо погашення щомісячних мінімальних платежів); форма кредитування - у формі відновлювальної кредитної лінії, процентна ставка - фіксована; дострокове повернення кредиту можливе шляхом внесення повної суми заборгованості. По карті MasterCard Standard 49 (Україна) розмір кредитного ліміту від 0 до 16000,00 грн.; процента ставка - 49% річних; комісія за зняття готівки за рахунок кредиту - 4,90%, але мінімум 15 грн. (т. 1, а.с. 20).
Відповідно до копії Розписки про отримання картки/конверта з ПІН-кодом 31 липня 2013 року ОСОБА_2 отримав карту РСУ MasterCard Standard 49 (Україна) терміном дії до 31 липня 2018 року (т. 1, а.с. 21).
За змістом виписок по особовому рахунку угоди №107842550 від 23 липня 2013 року за період з 16.01.2012 по 10.06.2023 та за період з 11.06.2023 по 24.07.2024 відповідач користувався кредитом, частково погашав заборгованість, останнє погашення процентів - вересень 2022 року (т. 1, а.с. 27-121).
Згідно Розрахунку заборгованості за договором кредиту №107842550 від 23 липня 2013 року заборгованість відповідача станом на 24.07.2024 становить 111579,26 грн., з яких: сума заборгованості за кредитом - 40321,86 грн.; сума заборгованості за відсотками - 34162,07 грн.; сума заборгованості за комісією - 37095,33 грн. Останнє погашення процентів - вересень 2022 року (т. 1, а.с. 22-26).
Відповідно до Договору №GLIN426202/1 про відступлення права вимоги, укладеним 25.07.2024 між АТ «Банк Форвард» (правонаступником ПАТ «Банк Русский Стандарт») та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», банк відступив новому кредитору належні банку, а новий кредитор набув права вимоги банку до позичальників. Зокрема, згідно Додатку №1 до Договору №GLIN426202/1 - Реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, позивач набув право вимоги до відповідача за Кредитним договором №107842550 від 23 липня 2013 року на суму 11579,26 грн., яка складається із: залишок по тілу кредиту - 40321,86 грн., залишок по відсотках - 34162,02 грн., залишок по комісіях - 37095,33 грн. (т. 1, а.с. 126-129).
Платіжною інструкцією від 23.07.2024 підтверджено оплату ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» по договору про відступлення права вимоги (т. 1, а.с. 130).
17.04.2025 ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» направило ОСОБА_1 досудову вимогу про сплату заборгованості за Кредитним договором №107842550 від 23 липня 2013 року в сумі 11579,26 грн. (т. 1, а.с. 131). Однак, така відповідачем не виконана.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції керувався тим, що матеріалами справи доведено та відповідачем визнається факт укладення кредитного договору та користування кредитними коштами. Позичальником не виконано умови укладеного Договору та не повернуто позивачеві отримані кошти за тілом кредиту в сумі 40321,86 грн.. тому такі підлягають стягненню в судовому порядку. Разом з тим, суд вважав неправомірним стягнення з позичальника комісії, тобто платежів за дії, які банк вчиняв на власну користь, за послуги, за отриманням яких позичальник до кредитодавця фактично не звертався. Також не підлягають до стягнення відсотки за користування кредитом, нараховані нараховані після строку дії договору, тобто після 23 листопада 2022 року. Щодо судового збору та витрат на правничу допомогу, суд стягнув такі пропорційно розміру задоволених та відмовлених позовних вимог.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками, з огляду на наступне.
За положенням статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі №628/1475/19 (провадження №61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковим відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до положень статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, у тому числі внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина 1 статті 1077 ЦК України).
Згідно статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Рішення суду в частині встановленого судом факту укладення кредитного договору та набуття ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» права вимоги за цим договором до відповідача не сопорюється, тому в цій частині не переглядається. Предметом апеляційного перегляду є вимоги позивача про стягнення комісії та відсотків за користування кредитом.
Звертаючись до суду з цим позовом, ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» просило суд стягнути з відповідача на користь позивача відсотки за користування кредитом в сумі 34162,07 грн. та комісію в сумі 37095,33 грн. відповідно до наданого ним розрахунку заборгованості станом на 24.07.2024.
Як вбачається з Довідки про умови кредитування ПАТ «Банк Русский Стандарт» та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту в рамках продукту «Кредитна картка «РСУ» MasterCard» від 23 липня 2013 року, по карті MasterCard Standard 49 (Україна) кредит видано на строк до 60 місяців (з можливістю автоматичної пролонгації у разі сумлінного виконання позичальником зобов'язань щодо погашення щомісячних мінімальних платежів); процента ставка - 49% річних.
Згідно виписок по особовому рахунку угоди №107842550 від 23 липня 2013 року за період з 16.01.2012 по 10.06.2023 та за період з 11.06.2023 по 24.07.2024, розрахунку заборгованості 23.11.2017 відбулася пролонгація кредитного договору. Станом на 23.11.2022 заборгованість по відсотках становила 0,00 грн.
Таким чином, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що згідно умов укладеного договору кредитний договір пролонговано 23.11.2017 на строк його дії - 60 місяців, тобто до 23.11.2022.
Останнє погашення кредиту (процентів) - вересень 2022 року (т. 1, а.с. 22-26, 27-121).
Отже, в подальшому виконання умов для наступної пролонгації договору не було, доказів такого позивачем не надано. Строк дії договору закінчився 23.11.2022.
Відповідно до висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі №310/11534/13 «право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання».
А тому, в межах строку дії договору, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Русский Стандарт» 23.07.2013, підлягали до стягнення відсотки за користування кредитними коштами за період з 23.07.2013 по 23.11.2022. Але наданим самим позивачем розрахунком підтверджено, що станом на 23.11.2022 заборгованість відповідача по відсотках була відсутня (становила 0,00 грн.).
Відтак, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків по договору в сумі 34162,07 грн., нарахованих станом на 24.07.2024.
Доводи апелянта про те, що відсотки за користування кредитом можуть нараховуватись поза межами строку кредитування та дії кредитного договору до їх фактичного повернення є помилковими, оскільки суперечать вищевказаним нормам права та практиці Верховного Суду у схожих правовідносинах.
Що ж стосується вимоги про стягнення заборгованості за комісією в сумі 37095,33 грн., апеляційний суд зазначає наступне.
Позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по комісії за обслуговування кредиту.
Згідно правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.12.2018 у справі №755/11648/15-ц, якщо договір, у тому числі кредитний, укладений на задоволення особистих потреб фізичної особи і не пов'язаний з підприємницькою діяльністю такої фізичної особи чи виконанням ним обов'язків як найманим працівником, такий договір є споживчим і наявність судового спору щодо цього договору не впливає на його характер як споживчого, відтак, і сам спір у будь-якому випадку стосується прав сторони договору як споживача, а вирішення такого спору, незалежно від його ініціатора, має ґрунтуватися та враховувати і вимоги Закону України «Про захист прав споживачів».
Згідно ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі, комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Разом з тим, відповідно до частин першої-другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Згідно з частиною 6 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені у договорі про споживчий кредит.
До загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 виснувала, що банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
Як вказав Верховний Суд у постанові від 06.11.2023 у справі №204/224/21, якщо в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), та не узгоджено їх зі споживачем, то такі умови є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Згідно копії Заяви №107842550 від 23 липня 2013 року, підписаної відповідачем, комісія за РО щомісячно становить 0 грн. (т. 1, а.с. 14-15).
Інших доказів на підтвердження обумовленої сторонами комісії за обслуговування кредиту матеріали справи не містять.
Твердження апелянта про те, що в 2018 році банк робив автодзвінок клієнту де повідомлялось про зміни щодо встановленої комісії, якщо клієнт взяв слухавку, слухав чи ні, дорівнювалось що проінформований, і що така інформація була розміщена на сайті банку, є голослівними і нічим не підтвердженими, суперечать вказаним доказам і нормам права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в оскаржуваній частині ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, суд не здійснює перерозподіл судових витрат.
Щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Представник відповідача - адвокат Яресько Т.В. у відзиві на апеляційну скаргу просив стягнути з апелянта на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в апеляції в розмірі 7000,00 грн.
На підтвердження понесених витрат долучив копію Договору №25068 про надання правничої (правової) допомоги від 19.05.2025 з додатками, копію Акту приймання-передачі послуг №1 від 11.08.2025, копію Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №8815/10 від 13.03.2020, копію ордеру від 11.08.2025 на представлення ним інтересів ОСОБА_1 в Івано-Франківському апеляційному суді (т. 1, а.с. 233-236).
Згідно п. 3.1 Договору про надання правничої (правової) допомоги розмір гонорару, який клієнт сплачує адвокату, визначається сторонами окремою додатковою угодою.
Згідно додатків №№1, 2 до Договору вартість послуг за домовленістю сторін складає фіксований гонорар у сумі 7000,00 грн. Надані послуги: представництво та захист інтересів клієнта в апеляційному суді, що полягає в ознайомленні з апеляційною скаргою, написанні відзиву, участь адвоката в судовому засіданні в режимі ВКЗ.
Згідно Акту приймання-передачі послуг виконавець надав замовнику юридичні послуги відповідно до Договору: представництво та захист інтересів клієнта в апеляційному суді, що полягає в ознайомленні з апеляційною скаргою, написанні відзиву, участь адвоката в судовому засіданні в режимі ВКЗ на суму 7000,00 грн.
Відповідно до положень ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Дослідивши надані докази, колегія суддів зауважує, що правова позиція представника відповідача у судах першої та апеляційної інстанцій суттєво не змінювалась. Об'єктивна необхідність для досвідченого адвоката, який надавав правову допомогу відповідачу при зверненні до суду у суді першої інстанції, повторно здійснювати значний обсяг аналітичної роботи та вивчати додаткові джерела права і практику була відсутня, оскільки такий представник не міг не бути обізнаним із позицією сторони, обставинами справи та поданими доказами. Відтак підготовка справи в суді апеляційної інстанції не вимагала великого обсягу технічної та аналітичної роботи чи значних витрат часу. Крім того, справа незначної складності.
З урахуванням наведеного, фактичного обсягу виконаних робіт та їх складності, заперечення сторони апелянта, колегія суддів вважає заявлені представником відповідача - адвокатом Яреськом Т.В. витрати на професійну правничу допомогу завищеними.
Виходячи з принципів розумності та співмірності, колегія суддів вважає за можливе задовольнити заяву представника відповідача частково та стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції в сумі 3000,00 грн.
Згідно вимог пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Ціна позову в цій справі не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому судове рішення в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» залишити без задоволення.
Рішення Тисменицького районного суду від 30 червня 2025 року залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (місцезнаходження: 79018, Львівська область, місто Львів, вул. Смаль-Стоцького, будинок 1, корпус 28, 3 поверх, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 35234236) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) 3000 (три тисячі) грн. 00 коп. витрат за надання правничої допомоги під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуюча: О.О. Томин
Судді: В.А. Девляшевський
І.В. Бойчук
Повний текст постанови складено 06 листопада 2025 року.