Справа № 344/3388/23
Провадження № 11-кп/4808/531/25
Категорія ст.331 КПК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
05 листопада 2025 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_3
суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
захисника адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали контрольного провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 жовтня 2025 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, -
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 жовтня 2025 року задоволено клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_9 . Застосування запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_9 у вигляді тримання під вартою продовжено до 18 грудня 2025 року включно.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, захисник обвинуваченого ОСОБА_9 адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу. Просив скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою змінити ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.
Вважає, що прокурором не було доведено наявність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України. Припущення прокурора, а також суду про їх наявність, якщо вони не ґрунтуються на доказах, визначених ст. 84 КПК України, не може вважатися належною метою обрання запобіжного заходу.
Зокрема посилається на те, що більше двох років, суд досліджує матеріали негласних слідчих (розшукових) дій, та за цей час судом не було встановлено, що ОСОБА_9 має намір переховуватися від суду. При цьому, не переховувався ОСОБА_9 від органів досудового розслідування та суду у попередніх кримінальних провадженнях.
За час досудового розслідування та суду не було отримано інформації, що ОСОБА_9 , його рідні намагалися впливати на свідків, експертів. Також немає інформації про вплив на свідків в попередніх кримінальних провадженнях.
Вважає безпідставним посилання суду на можливість вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки відсутня інформація про внесення до ЄРДР відомостей про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_9 , чи він готується вчинити нове кримінальне правопорушення, або що він продовжує вчинення кримінального правопорушення, в якому обвинувачується.
Разом з тим, на думку сторони захисту, доказів вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень ОСОБА_9 до цього часу не здобуто, твердження сторони обвинувачення про вчинення ним злочину є голослівними.
За вказаних обставин, вважає, що суд при вирішенні питання про продовження строків запобіжного заходу чи відповідних обов'язків, покладених на особу у зв'язку з обранням запобіжного заходу щодо неї, мав отримати нові/додаткові докази обґрунтованості підозри та нові/додаткові докази того, що ризик (ризики), який був підставою для обрання запобіжного заходу, його зміни або продовження відповідних строків, не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують подальше застосування запобіжного захочу чи продовження дії обов'язків, що стороною обвинувачення зроблено не було.
Крім того, вказує, що ОСОБА_9 має місце проживання в м. Івано-Франківську, відповідно сторона захисту наполягала на застосуванні до нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту чи застави.
Під час апеляційного розгляду:
- захисник обвинуваченого ОСОБА_9 адвокат ОСОБА_8 просив задовольнити вимоги апеляційної скарги;
- прокурор заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, оскільки вважає ухвалу суду законною та обґрунтованою. Стверджував, що розгляд провадження в суді першої інстанції перебуває на завершальній стадії.
Заслухавши доповідь судді, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали контрольного провадження, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
В силу вимог ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно з ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою, а з частини третьої даної норми слідує, що звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти, зокрема обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався зазначених вимог кримінального процесуального закону.
З матеріалів контрольного провадження вбачається, що на розгляді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області перебуває кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_10 та ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255-1, ч. 3 ст. 307 КК України та ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 309, ч.2 ст. 307 КК України.
Під час судового розгляду прокурор заявив клопотання про продовження раніше обраного щодо ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави строком на 60 діб, у зв'язку з тим, що встановлені під час досудового слідства ризики, передбачені ст.177 КПК України, продовжують існувати, а тому підстави для зміни чи скасування запобіжного заходу відсутні.
Оскаржуваною ухвалою клопотання прокурора задоволено та продовжено обвинуваченому ОСОБА_9 строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів до 18 грудня 2025 року (включно).
Під час розгляду клопотання про продовження строку запобіжного заходу суд першої інстанції врахував тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_9 , які відповідно до ст. 12 КК України, є особливо тяжкими злочинами, дані, що характеризують особу обвинуваченого, зокрема, його вік, стан здоров'я та майновий стан, наявність постійного місця проживання, міцність соціальних зв'язків, репутацію обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий, востаннє вироком Івано-Франківського міського суду від 22.06.2022 року за ч.2 ст.185, ч.3 ст. 185, ч.1 ст.70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці, та ризики, передбачені п.п.1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які продовжують існувати, а саме, можливість переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу на учасників судового провадження, вчинення іншого або продовження вчинення кримінальних правопорушень, у яких обвинувачується.
Так, підставами вважати, що ОСОБА_9 , перебуваючи на волі, може переховуватися від суду, є те, що він обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів, за які передбачено покарання виключно у вигляді позбавлення волі з конфіскацією майна, і у разі визнання його винуватим, ризик втечі для нього може бути менш небезпечним, ніж призначене покарання і процедура його відбування.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Суд першої інстанції правильно врахував те, що продовжує бути високим ризик незаконного впливу на свідків у цьому ж кримінальному провадженні з метою спотворення доказів стосовно фактичних обставин.
Крім того, підставами вважати, що ОСОБА_9 може вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити вчинення кримінальних правопорушень, у яких обвинувачується, є те, що обвинуваченому інкримінується вчинення кримінальних правопорушень під час відбування покарання у виді позбавлення волі за попереднім вироком суду.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ризики, які існували на час обрання ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою продовжують існувати, що виправдовує його тримання під вартою та унеможливлює застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, оскільки такий не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Під час апеляційного розгляду стороною захисту не наведено переконливих доводів щодо запобігання наявним ризикам в інший спосіб, ніж передбачений відповідним судовим рішенням.
Відповідно до п. «с» ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Європейський суд з прав людини в рішенні по справі «Штегмюллер проти Австрії» вказав, що застосування до особи обмеження волі можливо лише за наявності ризику неявки підозрюваного (обвинуваченого) на судовий розгляд, або інших ризиків, які мають бути реальними та обґрунтованими, тобто не бути загальними та абстрактними.
За вказаних обставин, суд, з врахуванням тяжкості вчиненого кримінальних правопорушень, даних про особу обвинуваченого, наявних ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, а також враховуючи доведеність недостатності застосування більш м'якого запобіжного заходу відносно обвинуваченого для запобігання цим ризикам, дійшов правильного висновку про те, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою буде достатнім для неухильного виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Колегія суддів погоджується з висновком суду, який, керуючись положеннями ч. 4 ст. 183 КПК України, при обранні обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не визначив розмір застави, оскільки він обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Колегія суддів враховує, що при вирішенні питання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого необхідно враховувати наявність конкретного суспільного інтересу, який превалює над принципом поваги до свободи особистості з метою забезпечення конституційних засад спрямованих на захист найвищих соціальних цінностей в Україні.
Таким чином, тримання під вартою обвинуваченого в повній мірі відповідає меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу щодо обвинуваченого, зважаючи на суспільний інтерес, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і основоположних свобод.
Колегія суддів звертає увагу на те, що на стадії судового розгляду кримінального провадження суд самостійно вирішує питання про застосування чи продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, яка дозволить розглянути кримінальне провадження у розумні строки.
Рішення апеляційного суду щодо розгляду питання про законність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого, кримінальне провадження щодо якого розглядається по суті судом першої інстанції, не повинно виглядати як втручання у порядок розгляду кримінального провадження судом першої інстанції та створювати перешкоди суду в організації ефективного судового розгляду у розумні строки.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала суду є законною та обґрунтованою, а тому її слід залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 376,404,405,407,418,419,422-1КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 жовтня 2025 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_3
Судді: ОСОБА_4
ОСОБА_5