№ 207/4094/25
№ 2/207/1713/25
04 листопада 2025 року Південний районний суд міста Кам'янського у складі:
головуючого судді Подобєд О.К.
при секретарі Бакуліні І.С.
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у м. Кам'янське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання житлового будинку об'єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності та вселення,
Позивачка звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання житлового будинку об'єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності та вселення.
В обґрунтування пред'явлених позовних вимог вказала, що 27.01.2001 року між нею та відповідачем ОСОБА_2 було укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про одруження. В період шлюбу, за спільні грошові кошти подружжя, на ім'я відповідача було придбано житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку серії НРО №384063, посвідченого 06.01.2022 року державним нотаріусом Першої кам'янської державної нотаріальної контори Трощій Н.Г. Право власності на житловий будинок було зареєстровано за ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06.01.2022 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2539318912040, номер запису: 46087860. Вона вважає, що у зв'язку з тим, що спірне майно було придбано під час перебування у шлюбі, за спільні грошові кошти подружжя, то вона набула права спільної сумісної власності на це майно, разом з Відповідачем. Таким чином вищезазначене майно, з часу його придбання, знаходиться у спільній сумісній власності сторін. Проте, наразі будинок фактично перебуває у володінні та користуванні Відповідача. Останній вчиняє домашнє насильство та перешкоджає їй у користуванні спільним будинком, фактично вигнав її з будинку та змінив замки, у зв'язку із чим вона не може потрапити до будинку та вимушена звертатися до поліції із заявами про захист від протиправних дій Відповідача. ОСОБА_2 не бажає добровільно ділити спільне майно, ігнорує будь-які спроби дійти порозуміння. Просить позовні вимоги задовольнити.
Позивачка та її представник в судове засідання не з'явились, надали заяву про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримали повністю та просили їх задовольнити. Також просили не стягувати з відповідача витрати на правничу допомогу, а судовий збір покласти на сторони у рівних частках.
Відповідач в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги визнав частково, просив відмовити у задоволенні стягнення з нього судових витрат.
На підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.
Відповідно до ч.4 ст.206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що пред'явлені позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 27.01.2001 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про одруження.
В період шлюбу, за спільні грошові кошти подружжя, на ім'я відповідача ОСОБА_2 було придбано житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку серії НРО №384063, посвідченого 06.01.2022 року державним нотаріусом Першої кам'янської державної нотаріальної контори Трощій Н.Г.
Право власності на житловий будинок було зареєстровано за ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06.01.2022 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2539318912040, номер запису: 46087860.
Позивачка вважає, що у зв'язку з тим, що спірне майно було придбано під час перебування у шлюбі, за спільні грошові кошти подружжя, то вона набула права спільної сумісної власності на це майно, разом з відповідачем. Вона намагалася вирішити з Відповідачем у добровільному порядку питання про поділ майна, проте останній не бажає добровільно ділити спільне майно, ігнорує будь-які спроби дійти порозуміння.
Відповідно до ч.3 ст. 368 ЦК України та ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності. При цьому вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ст. 70 СК України визначено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини і чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
У відповідності до положень ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу може бути спростована. Разом з тим, спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості і є її процесуальним обов'язком.
Згідно із ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням наведених у позовній заяві обставин, наданих доказів та досліджених обставин, що не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а також враховуючи те, що відповідачем було визнано позовні вимоги, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог.
Задовольняючи позовну заяву, а також враховуючи позицію позивача, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 1743,68 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-78, 81, 89, 141, 263-265, 365 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання житлового будинку об'єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності та вселення - задовольнити повністю.
Визнати житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визначивши частки кожного із них рівними.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/2 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 79,4 кв.м, житловою площею 63,5 кв.м.
Вселити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у сумі 1743 гривні 68 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційного скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Подобєд О.К.