Справа № 750/11857/25
Провадження № 2/750/3215/25
06 листопада 2025 року м. Чернігів
Деснянський районний суд м. Чернігова у складі судді Слісаря А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
у серпні 2025 року ТОВ «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» звернулося до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 36007 грн. 46 коп., судового збору та витрат на правничу допомогу.
Обґрунтовано позов, зокрема, тим, що 28 серпня 2019 року Публічне акціонерне товариство «Ідея Банк» та ОСОБА_1 уклали договір кредиту та страхування № Р99.00616.005631648. На виконання укладеного договору відповідачу надано кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 18000 грн. Позичальник зобов'язався одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами і комісіями. Банк свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту, однак відповідач взяті на себе зобов'язання щодо повернення кредитних коштів належним чином не виконував, у зв'язку з чим виникла заборгованість. 19 грудня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПТІМА ФАКТОРИНГ» та Акціонерним товариством «Ідея Банк» укладено договір факторингу № 19/12-2023. 22.12.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» та ТОВ «ОПТІМА ФАКТОРИНГ» укладено договір факторингу № 22/12-2023, на підставі якого позивач набув права вимоги, в тому числі до відповідача. Враховуючи, що відповідач заборгованість не погасив, а тому позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 27.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідачу було запропоновано протягом п'ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.
У встановлений судом строк відповідач відзив на позовну заяву та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не подала, у зв'язку з чим згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України, справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 28 серпня 2019 року Публічне акціонерне товариство «Ідея Банк» та ОСОБА_1 уклали договір кредиту та страхування № Р99.00616.005631648, за умовами якого Банк надає позичальнику кредит на поточні потреби в сумі 18000 грн., включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності, а позичальник зобов'язується одержати кредит і повернути його з процентними платежами і комісіями згідно умов Договору кредиту та Додатками до даного договору.
Банк свої зобов'язання виконав, надав грошові кошти відповідачу у сумі 18000 грн.
Відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість станом на 19.12.2023 у розмірі 36007,46 грн., яка складається з: заборгованість за основним боргом 14870,41 грн; заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками 5753,41 грн; заборгованість по оплаті за обслуговування кредиту -15383,64 грн.
19 грудня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПТІМА ФАКТОРИНГ» та Акціонерним товариством «Ідея Банк» укладено договір факторингу № 19/12-2023.
22.12.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» та ТОВ «ОПТІМА ФАКТОРИНГ» укладено договір факторингу № 22/12-2023.
До Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» починаючи з 22.12.2023 відповідно до договору факторингу № 22/12-2023 перейшло право грошової вимоги за договором № Р99.00616.005631648 від 28.08.2019 в сумі 36007 грн. 46 коп.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Стаття 512 Цивільного кодексу України передбачає, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі та надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого ліміту.
Однак, відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконував, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Також, статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Факт отримання відповідачем кредитних коштів та користування ними підтверджується випискою по рахунку відповідача.
Доказів, які б спростовували зазначені обставини, відповідач суду не надав.
Враховуючи, що відповідач в добровільному порядку не повернув фактично отримані та використані надані позивачем грошові кошти, що свідчить про порушення прав позивача, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості підлягають задоволенню.
Також, відповідно до статті 141 ЦПК України необхідно здійснити розподіл судових витрат.
Право на правничу допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України та статтею 15 ЦПК України.
Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Позивачу правничу допомогу надавало Адвокатське об'єднання «Правовий курс» на підставі договору про надання правничої допомоги № 02-24 від 01 липня 2024 року та додаткової угоди № 1/1 від 01 липня 2024 року до договору про надання правничої допомоги № 02-24 від 01 липня 2024 року.
Згідно з копією акту № 1 прийому-передачі наданої правової допомоги від 24 липня 2025 року розмір винагороди Адвокатського об'єднання «Правовий курс» за проведення консультації з клієнтом, вивчення документів та підготовку проекту позовної заяви для направлення до суду, зокрема, щодо ОСОБА_1 складає 7000 грн.
Копією платіжної інструкції № 1496 від 24 липня 2025 року підтверджується сплата позивачем Адвокатському об'єднанню «Правовий курс» 189000 грн. за договором про надання правничої допомоги № 02-24 від 01 липня 2024 року та відповідно до акту № 1 прийому-передачі наданої правової допомоги від 24 липня 2025 року (а.с. 45).
Згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
За змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначала про те, що «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) вирішував питання обов 'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
З урахуванням наведеного не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає фіксований розмір винагороди, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність».
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 грудня 2021 у справі № 927/237/20).
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи вищевикладене та зважаючи на складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, суд приходить до висновку про неспівмірність заявленого до стягнення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 7000,00 грн., який є завищеним.
За таких обставин, суд визнає доведеним факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн., як такий, що є співмірним із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для позивача.
Також, відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути витрати по сплаті судового збору.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 141, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» (вул. Набережно-Лугова, 8, м. Київ, код ЄДРПОУ 39992082) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» заборгованість в сумі 36007 грн. 46 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» 3028 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору та 3000 грн. у відшкодування витрат на правничу допомогу, а всього - 6028 грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя А.В. СЛІСАР