Справа № 766/2021/25
н/п 2/766/7860/25
(ЗАОЧНЕ)
06.11.2025 року Херсонській міський суд Херсонської області у складі:
головуючої судді Шестакової Я.В.
при секретарі Сивкович О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» у лютому 2025 року звернувся до Херсонського міського суду Херсонської області з позовом до ОСОБА_1 у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 22039000544095 від 02.11.2021 року в розмірі 10904,18 грн., з яких: 5831,17 грн. - заборгованість по кредиту, 0,01 грн. - заборгованість по відсотках, 5073,00 грн. - заборгованість по комісії, а також 6000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу та сплачений судовий збір.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 02.11.20211 року між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» укладено кредитний договір № 22039000544095. Відповідно до умов кредитного договору відповідачу було надано кредит у сумі 6200,00 грн., строк кредитування 24 місяці, терміном користування до 02.11.2023 року (день остаточного повернення кредиту); цільове призначення: на споживчі потреби; процентна ставка за користування кредитом є фіксованою та нараховується на строкову заборгованість за кредитом у розмірі 0,001% річних. Щомісячна комісія за обслуговування кредитної заборгованості: з 02.11.2021 по 01.06.2022 - 7% від суми кредиту; з 02.06.2022 по 01.12.2022 - 5,5% від суми кредиту; з 02.12.2022 по 01.06.2023 - 4% від суми кредиту; з 02.06.2023 по 02.11.2023 - 2,25% від суми кредиту (п. 1.1-1.2. Договору).
У разі не повернення суми кредиту в терміни, встановлені Договором (в дати, передбачені Графіком платежів, в кінцеву дату повернення кредиту, або іншу дату, визначену банком у письмовій вимозі у випадку порушення клієнтом умов Договору), клієнт зобов'язаний сплатити банку проценти за порушення грошового зобов'язання в розмірі 56,00% процентів річних від простроченої заборгованості за кредитом за кожен день прострочення, включаючи день погашення простроченої заборгованості на рахунок НОМЕР_1 (п. 1.2. Договору).
Відповідно до п. 1.3 Договору, кредит надається шляхом зарахування суми кредиту на поточний рахунок клієнта НОМЕР_2 , відкритий у АТ «Банк Кредит Дніпро». Датою видачі кредиту вважається день зарахування суми кредиту на рахунок.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав, надавши відповідачу кредит в розмірі, встановленому договором, проте відповідач, зобов'язавшись повернути отриманий кредит в строк, визначений умовами кредитного договору, не належним чином виконувала взяті на себе зобов'язання.
28.03.2024 року між Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс» укладено договір факторингу № 28/03/24, відповідно до умов якого ТОВ «Цикл Фінанс» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками АТ «Банк Кредит Дніпро», в тому числі і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 22039000544095 від 02.11.2021 року.
Відповідач свої обов'язки за договором не виконує, заборгованість за кредитом та відсотками так і не сплатила, що є порушенням законних прав та інтересів позивача у зв'язку із чим останній звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 26.03.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Від учасників провадження не надійшло заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Представник позивача, в судове засідання не з'явився, в матеріалах справи міститься клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечував.
Відповідач у судове засідання не з'явився повторно, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом направлення судових повісток за останньою відомою адресою реєстрації місця проживання відповідача та опублікування судових повісток на офіційному веб-сайті Судової влади України.
Процесуальним правом надати відзив на позов або письмові пояснення по суті предмету спору відповідач не скористалася. Документів, що підтверджують поважність причин її відсутності суду не надано. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надійшло.
За таких обставин суд вважає, що перешкод для здійснення розгляду справи у судовому засіданні за відсутності учасників справи та ухвалення судового рішення немає.
У зв'язку з цим, суд, згідно вимогам ч. 4 ст.223 та ст. ст.280,281 ЦПК України, вважає можливим провести заочний розгляд справи.
Виходячи з викладеного, а також враховуючи положення ст.130 Цивільного процесуального кодексу України суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про дату та час судового розгляду справи, отже суд, з урахуванням положень ч. 4 ст.280 ЦПК України, за згодою позивача розглядає справу в заочному порядку.
Враховуючи, що сторони не прибули в судове засідання, а перешкод для розгляду справи судом не встановлено, то суд здійснює судовий розгляд у судовому засіданні без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України.
Розглянувши подані документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд установив наступні обставини.
Статтями 13, 81 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених Кодексом випадках.
За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено, що 02.11.2021 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 22039000544095. Відповідно до умов кредитного договору відповідачу було надано кредит сумі 6200,00 грн., строк кредитування 24 місяці, терміном користування до 02.11.2023 року (день остаточного повернення кредиту); цільове призначення: на споживчі потреби; процентна ставка за користування кредитом є фіксованою та нараховується на строкову заборгованість за кредитом у розмірі 0,001% річних. Щомісячна комісія за обслуговування кредитної заборгованості: з 02.11.2021 по 01.06.2022 - 7% від суми кредиту; з 02.06.2022 по 01.12.2022 - 5,5% від суми кредиту; з 02.12.2022 по 01.06.2023 - 4% від суми кредиту; з 02.06.2023 по 02.11.2023 - 2,25% від суми кредиту (п. 1.1-1.2. Договору).
У разі не повернення суми кредиту в терміни, встановлені Договором (в дати, передбачені Графіком платежів, в кінцеву дату повернення кредиту, або іншу дату, визначену банком у письмовій вимозі у випадку порушення клієнтом умов Договору), клієнт зобов'язаний сплатити банку проценти за порушення грошового зобов'язання в розмірі 56,00% процентів річних від простроченої заборгованості за кредитом за кожен день прострочення, включаючи день погашення простроченої заборгованості на рахунок НОМЕР_1 (п. 1.2. Договору).
Відповідно до п. 1.3 Договору, кредит надається шляхом зарахування суми кредиту на поточний рахунок клієнта НОМЕР_2 , відкритий у АТ «Банк Кредит Дніпро». Датою видачі кредиту вважається день зарахування суми кредиту на рахунок.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав, надавши відповідачу кредит в розмірі, встановленому договором, проте відповідач, зобов'язавшись повернути отриманий кредит в строк, визначений умовами кредитного договору, не належним чином виконувала взяті на себе зобов'язання.
28.03.2024 року між Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс» укладено договір факторингу № 28/03/24, відповідно до умов якого ТОВ «Цикл Фінанс» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками АТ «Банк Кредит Дніпро», в тому числі і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 22039000544095 від 02.11.2021 року.
Відповідач ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами, проте, всупереч умовам договору, свої зобов'язання з повернення кредиту не виконувала належним чином і станом на 27.03.2024 року утворилася заборгованість за підрахунками банку в розмірі 10904,18 грн., з яких: 5831,17 грн. - заборгованість по кредиту, 0,01 грн. - заборгованість по відсотках, 5073,00 грн. - заборгованість по комісії.
При ухваленні рішення суд враховує правову позицію, висвітлену в постанові Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №910/10254/18, згідно з якою банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вказано у ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлюється договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.
Стаття 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
На підставі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У порушення умов кредитного договору, а також ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав, хоча ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Щодо наявного права вимоги у позивача за наведеним кредитним договором на підставі договору факторингу суд зазначає про наступне.
Відповідно до положень ст.ст. 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно зі ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з ч. 1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Вивчивши надані суду докази, враховуючи, що договір факторингу, у встановленому законом порядку, не визнаний недійсними, суд вважає, що позивач довів наявність у відповідача кредитної заборгованості за договорами, що укладені з первісними кредитором та наявність права вимоги за ними у позивача.
Згідно договору факторингу № 28/03/24 від 28.03.2024 відбулось відступлення прав вимоги за кредитним договором № 22039000544095 від 02.11.2021 року, що був укладений між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 .
Таким чином, за результатами дослідження та оцінки доказів у справі,суд вважає, що позивач ТОВ «Цикл Фінанс» отримав від попереднього кредитора АТ «Банк Кредит Дніпро» всі права та обов'язки в грошовому зобов'язанні, зазначені в кредитному договорі № 22039000544095 від 02.11.2021 року.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач повідомив боржника про перехід до нього як до нового кредитора прав за кредитним договором.
Враховуючи встановлені обставини, вимоги чинного законодавства, умови кредитного договору та договору відступлення права вимоги, які дають право ТОВ «Цикл Фінанс», як кредитодавцю, звернутися до суду із позовом про повернення грошових коштів та нарахованих відсотків, суд вважає, що із відповідача на користь позивача необхідно стягнути заборгованість за договором № 22039000544095 від 02.11.2021 року у загальному розмірі 10904,18 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5831,17 грн. та за процентами в розмірі 0,01 грн.
Разом з тим в частині стягнення суми заборгованості за простроченою комісією за обслуговування кредиту у розмірі 5073,00 грн., суд вважає за необхідне відмовити, виходячи з наступного.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) висловлено правову позицію про те, що відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Згідно із частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Згідно з пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії,які банк здійснює на власну користь (ведення справи,договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультра активну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
В цій же постанові Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19 (провадження № 61-22778св19) й постанові Верховного Суду від 15 березня 2021 року в справі № 361/392/20 (провадження № 61-16470св20), та зазначає, що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Щодо наслідків включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації, що за законом повинна надаватися безоплатно, має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності на момент виникнення спірних правовідносин та в цій частині відміняє дію попереднього нормативно-правового акта, тобто застосуванню підлягає Закон України «Про споживче кредитування».
Як вбачається з кредитного договору № 22039000544095 від 02.11.2021 року (п.1.2 Договору) щомісячна комісія за обслуговування кредитної заборгованості: з 02.11.2021 по 01.06.2022 - 7% від суми кредиту; з 02.06.2022 по 01.12.2022 - 5,5% від суми кредиту; з 02.12.2022 по 01.06.2023 - 4% від суми кредиту; з 02.06.2023 по 02.11.2023 - 2,25% від суми кредиту.
Разом з тим, при розгляді справи судом встановлено відсутність доказів про те, що комісійна винагорода за обслуговування кредитної заборгованості включала в себе додаткові послуги, які надавалися поза межами інформування про стан кредитної заборгованості, яку споживач має право вимагати безоплатно один раз на місяць.
У відповідності до ч. 2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 216 ЦК України суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Таким чином, суд вважає, що у стягненні заборгованості за комісією за обслуговування кредиту слід відмовити.
Отже, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу, як новому кредитору не повернуті, що свідчить про порушення його прав, відповідач, в свою чергу, відомостей, що заборгованість погашена чи свого розрахунку заборгованості суду не надав, тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 5831,18 грн, тобто позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Частиною 1 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З платіжної інструкції № 1920 від 20.02.2025 року встановлено, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір в розмірі 2422,40 грн.
Оскільки позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно розміру задоволених позовних вимог, які в даному випадку складають (5831,18 /10904,18*100)= 53,48 %, отже 1295,50 грн.
Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн., суд виходить з наступного.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат, зокрема: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України, встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01)).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16.
На підтвердження отриманих правничих послуг позивач надав суду: копію Договору № 43453613 від 02.01.2025 року; копію Додаткової угоди № 22039000544095 від 27.01.2025 року; копію акту № 22039000544095 про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 27.01.2025 року; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Дорошенко М.А., необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «Цикл Фінанс» щодо стягнення кредитної заборгованості; копію платіжної інструкції № 8834 від 27.01.2025 року про перерахування ТОВ «Цикл Фінанс» на користь ОСОБА_2 коштів в розмірі 6000,00 грн., як оплату послуг надання правничої допомоги.
Врахувавши характер спірних правовідносин, складність справи, тривалість її розгляду, обсяг виконаних робіт (наданих послуг) і часу, витраченого на виконання цих робіт (послуг), суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн.
Суд вважає такий розмір витрат дійсним та реальним з урахуванням як об'єму виконаної роботи, так і обставинами справи.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 261-264, 526, 527, 530, 610-611, 625, 627, 628, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст.12, 19, 141, 247, 264-265, 268, 274, 279, 353 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 22039000544095 від 02.11.2021 року в сумі 5831 (п'ять тисяч вісімсот тридцять одна) гривень 18 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» 1295 (одну тисячу двісті дев'яносто п'ять) гривень 50 копійок в рахунок сплаченого при зверненні в суд судового збору.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» 3000 (три тисячі) гривень в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку безпосередньо до Херсонського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Найменування сторін :
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс», юридична адреса: 04112, м. Київ вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8. Код ЄДРПОУ 43453613.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , остання відома адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 . РНОКПП НОМЕР_3 .
Повний текст рішення складено 06.11.2025 року
СуддяЯ. В. Шестакова