Справа № 521/18035/22
Номер провадження:1-кп/521/566/25
06 листопада 2025 року м.Одеса
Хаджибейський районний суд міста Одеси у складі головуючого судді ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участі прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Одеса клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_7 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.146, ч.4 ст.189 КК України, ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.189, ч.2 ст.255-1 КК України,
В провадженні Хаджибейського районного суду м.Одеси перебуває зазначене кримінальне провадження, судовий розгляд триває, судом здійснюється дослідження доказів.
Прокурор заявив клопотання про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 , посилаючись на тяжкість висунутого обвинувачення та наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, оскільки строк тримання під вартою останнього спливає 09.11.2025 року.
В судовому засіданні прокурор клопотання підтримав, просив його задовольнити.
Захисник та обвинувачений заперечували проти клопотання прокурора, захисник просив застоувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Адвокат ОСОБА_6 підтримала думку сторони захисту.
Заслухавши думки учасників судового засідання, вивчивши клопотання та матеріали, які обґрунтовують доводи клопотання, суд приходить до наступного.
Відповідно до вимог ч.3 ст.331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Під час розгляду клопотання оцінці судом підлягають наявність та/або продовження існування ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 КПК. Ризиком у контексті кримінального провадження є певний ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_4 обвинувачується у вчинені особливо тяжкого злочину, за вчинення якого, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком до дванадцяти років з конфіскацією майна, а тому обвинувачений, для якого настання вказаних наслідків є небажаним, може вдатися до спроб переховуватись від суду. Обвинувачений раніше судимий, не працює, має постійне місце реєстрації у м.Луганськ, що на цей час є тимчасово окупованою територією, постійне місце проживання відсутнє, що не виключає ризику його переховування від суду. Крім того обвинувачений може вчинити інше кримінальне правопорушення та незаконно впливати на потерпілого, свідків, інших обвинувачених.
На час вирішення питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченого у кримінальному провадженні не вчинені всі необхідні дії для встановлення об'єктивної істини у справі, судовий розгляд не закінчений , не досліджено всі наявні в матеріалах справи докази, не допитані всі свідки та самі обвинувачені. У зв'язку з цим існує обґрунтований ризик, що обвинувачений може впливати на потерпілого та іншого обвинуваченого, свідків, тому наявна реальна можливість здійснення дій обвинуваченими, які наведені як ризики, у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, а отже зазначений ризик є високим.
При цьому КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) буде здійснювати відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Згідно ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки відповідно до вимог п.5 ч.2 ст.183 КПК України.
Виходячи з характеру та обставин інкримінованого злочину, беручи до уваги особу обвинуваченого, наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, перебування обвинуваченого під вартою у іншому кримінальному провадженнні, можна дійти висновку про те, що лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою надасть можливість запобігти вищевказаним ризикам та забезпечити виконання обвинуваченим своїх обов'язків та відсутні підстави для обрання стосовно обвинувачених, як просить захист, більш м'якого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Відповідно до вимог ч.4 ст.183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування та щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України. Враховуючи наведене суд приходить до висновку про відсутність підстав для визначення розміру застави.
Що стосуєтсья посилання обвинуваченого на його права як людини, гарантовані міжнародними Конвенціями з прав людини та відсутність підстав для позбавлення його волі, то суд відхиляє таке посилання обвинуваченого, оскільки втручання у права та свободи людини може здійснюватися виключно на підставі діючого законодавства та вимогами КПК України таких обмежень не встановлено.
Стаття 5 Європейської конвенції про права людини гарантує право на свободу та особисту недоторканність і встановлює вичерпний перелік обставин, за яких це право може бути обмежене лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
У статті 5 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 27.06.1980 «Про взяття під варту до суду» зауважується, що при розгляді питання про необхідність тримання під вартою, судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи, у тому числі характер та тяжкість інкримінованого злочину.
Тяжкість обвинувачення, хоча і не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював і те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Тримання особи під вартою, що обмежує права і свободи, виправдовується суспільними інтересами, оскільки такі обмеження відповідають вимогам справедливості, є пропорційними та необхідними для цілей захисту конституційно значимих цінностей. При вирішенні питань, пов'язаних із застосуванням законодавства про запобіжні заходи, суд виходячи з презумпції невинуватості дотримує баланс між публічними інтересами, пов'язаними із застосуванням заходів процесуального примусу, і важливістю права на свободу особистості.
При цьому суд враховує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, проте при вирішенні питання про продовження обвинуваченим строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст.177 КПК України, які на час розгляду клопотання є реальними.
Оцінивши в сукупності всі наведені обставини, суд приходить до висновку, про наявність підстав для задоволення клопотання прокурора та необхідності продовження тримання під вартою обвинуваченого, що буде співмірним з існуючими ризиками, відповідатиме особі обвинуваченого та тяжкості висунутого йому обвинувачення і зможе забезпечити їх належну процесуальну поведінку.
Керуючись ст.ст. 331, 176,177, 183, 193,194, 196,198 КПК України, суд -
Продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 в Державній установі «Одеський слідчий ізолятор» строком на 60 (шістдесят) днів до 04 січня 2026 року включно без визначення розміру застави.
Ухвала суду щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Апеляційна скарга, на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції, протягом п'яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Суддя ОСОБА_1