Справа № 595/394/25
Провадження № 2/595/210/2025
06.11.2025
Бучацький районний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Тхорик І.І.,
з участю секретаря судового засідання Єдинак Л.С.
представника відовідача ОСОБА_1 , адвоката Білика В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-
Акціонерне товариство «Укрсиббанк», в інтересах якого діє представник - адвокат Останкова В.О., звернулося в суд з даним позовом до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в якому просить стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Укрсиббанк» 3 % річних у розмірі 37230,42 грн та інфляційні в розмірі 153619,93 грн за період прострочення з 29.12.2020 по 23.02.2022. Окрім того, просить стягнути з відповідачів на користь АТ «Укрсиббанк» суму сплаченого судового збору в розмірі 3028,00 грн, а саме з кожного по 1514,00 грн та фактично понесені судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що АТ «Укрсиббанк», яке є правонаступником за всіма правами та обов'язками Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», яке перейменовано з АКІБ «УкрСиббанк». АКІБ «УкрСиббанк» (поточне найменування Акціонерне товариство «Укрсиббанк», надалі - Банк, позивач) та ОСОБА_1 (надалі - позичальник, відповідач 1), уклали договір про надання споживчого кредиту (з Правилами) № 11478746000 від 12.02.2016 (надалі - кредитний договір). Відповідно до умов кредитного договору позивач надав відповідачу 1 кредит (грошові кошти) в сумі 812184,98 грн для погашення заборгованості за кредитним договором №11100775000 від 21.12.2006, а відповідач 1 зобов'язався щомісяця повертати наданий кредит та сплачувати проценти шляхом сплати ануїтетного платежу у розмірі 14234,41 грн, але у будь-якому випадку повернути кредит у повному обсязі не пізніше 12.08.2040, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту (п.п.1.1, 1.2. кредитного договору) та сплатити проценти у розмірі та порядку, передбаченому кредитним договором. В забезпечення виконання кредитних зобов'язань позичальника по вказаному кредитному договору прийняті порука: ОСОБА_2 (надалі - відповідач 2) згідно договору поруки № 264506 (основний борг) від 12.02.2016 та договору поруки №264506 (проценти та інші платежі) від 12.02.2016. Відповідно до ст. ст. 553, 554 ЦК України, п. п. 1.1.-1.5 договорів поруки поручитель зобов'язується відповідати за виконання позичальником зобов'язань перед кредитором щодо повернення у повному розмірі кредиту, сплати процентів, пені, що виникли з кредитного договору, як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Відповідальність поручителя і позичальника є солідарною. В зв'язку з тривалим невиконанням позичальником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами виникла прострочена заборгованість за вказаним договором. AT «Укрсиббанк» звернулося до суду з позовом про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості за вказаним кредитним договором. Рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 30.03.2020 у справі №595/630/17 позов задоволено частково. Постановою Тернопільського апеляційного суду від 28.12.2020 рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 30.03.2020 у справі №595/630/17 скасовано та ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в солідарному порядку заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11478746000 від 12.02.2016 в розмірі 1037287,76 грн, судового збору 15557,56 грн за подання позовної заяви та 23336,34 грн за подання апеляційної скарги. Станом на 24.02.2025 вказане рішення суду залишається невиконаним, заборгованість по кредиту та процентам не повернута Банку, погашені лише судові витрати з 14.05.2021 по 26.11.2024. Відповідно до положень ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відтак, за прострочення погашення суми боргу за рішенням суду у розмірі 1037287,76 грн необхідно стягнути солідарно з відповідачів 3 % річних у сумі 35978,25 грн та інфляційні у сумі 147789,85 грн за період прострочення з 29.12.2020 по 23.02.2022. За прострочення погашення суми судових витрат за рішенням суду у розмірі 38893,9 грн (15557,56 грн судового збору за подання позовної заяви, 23336,34 грн - за подання апеляційної скарги) необхідно стягнути солідарно з відповідачів 3 % річних у сумі 1252,17 грн та інфляційні сумі 5830,08 грн за період прострочення з 29.12.2020 по 23.02.2022. Всього необхідно стягнути 190850,35 грн, з яких: 3 % річних у розмірі 37230,42 грн (55978,25 грн + 1252,17 грн) та інфляційні у розмірі 153619,93 грн (147789,85 грн + 5830,08 грн). З урахуванням положень п.п. 12, 18, 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України вимоги Банку щодо стягнення інфляційних та 3% річних за період з 19.12.2020 по 23.02.2022 заявлені в межах строку позовної давності. Таким чином, з урахуванням положень ст.625 ЦК України та правових висновків Верховного Суду, позивач має право на солідарне стягнення з відповідачів 3% річних та інфляційних від суми боргу, що вказана у рішенні суду, за увесь час прострочення заборгованості. За наведених обставин просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою суду від 02 квітня 2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
12 травня 2025 року на адресу суду через систему «Електронний суд» від відповідачаОСОБА_1 надійшла заява про застосування строку позовної давності, у якій він просить застосувати позовну давність і відмовити у задоволенні позову АТ «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Заяву мотивує тим, що рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 30 березня 2020 року позов ПАТ «Укрсиббанк» задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11478746000 від 12 лютого 2016 року в розмірі 812184 грн 98 коп. У решті позовних вимог відмовлено. Позов ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсиббанк» про визнання кредитного договору недійсним задоволено, визнано недійсним договір про надання споживчого кредиту №11478746000 від 12 лютого 2016 року, укладений між ПАТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 та вирішено питання про розподіл судових витрат. Не погодившись з вказаним рішення суду АТ «Укрсиббанк» подало апеляційну скаргу у якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, невірне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права. Постановою Тернопільського апеляційного суду від 28.12.2020 апеляційну скаргу АТ «Укрсиббанк» задоволено частково. Рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 30.03.2020 скасовано і ухвалено нове, яким стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Укрсиббанк» в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором про надання споживчого кредиту № 11478746000 від 12.02.2016 в розмірі 1037287,76 грн, також в солідарному порядку 15557,56 грн судового збору за подання позовної заяви та 23336,34 грн за подання апеляційної скарги. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсиббанк» про визнання кредитного договору недійсним відмовлено. Таким чином спір по суті вимог щодо стягнення заборгованості з відповідачів вирішено 28.12.2020. 19.04.2021 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Бережним Я.В., винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання виконавчого листа № 595/630/17, виданого 29.03.2021 Тернопільським апеляційним судом про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Укрсиббанк» в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором про надання споживчого кредиту № 11478746000 від 12 лютого 2016 року в розмірі 1037287,76 грн. З позовної заяви АТ «Укрсиббанк» від 03.03.2025 за вих № 29-1-01/91, що надійшла 19.03.2025 до Бучацького районного суду Тернопільської області вбачається, що відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 рішення суду не виконано, заборгованість у повній мірі не погашено. Оскільки відповідачі прострочили виконання грошового зобов'язання, то на підставі ст. 625 ЦК України позивач просить стягнути з відповідачів солідарно за період з 29.12.2020 по 23.02.2022 три відсотки річних в розмірі 37230,42 грн, інфляційні в розмірі 153619,93 грн, а також суму сплаченого судового збору в розмірі 3028,00 грн. З ухваленням Тернопільським апеляційним судом судового рішення від 28.12.2020 про задоволення вимог кредитора, припиняються правовідносини сторін, що ґрунтуються на кредитному договорі, зокрема, сплата чергових платежів, нарахування відсотків, разом із тим виникає грошове зобов'язання із повернення кредитних коштів в повному обсязі та нарахованих на цей час відсотків, невиконання якого тягне відповідальність, встановлену ст. 625 ЦК України. Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц та від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплат процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі ст. 1050 ЦК України. Вказане узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом в постанові від 14.02.2018 по справі № 564/2199/15-ц. Главою 19 ЦК визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). До правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України, зокрема стягнення індексу інфляції та 3% річних застосовується загальна позовна давність в 3 роки (ст. 257 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України). За частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Позивач АТ «Укрсиббанк» просить стягнути з відповідачів солідарно за період з 29.12.2020 по 23.02.2022 три відсотки річних в розмірі 37230,42 грн, інфляційні в розмірі 153619,93 грн. З матеріалів цивільної справи 595/394/25 вбачається, що з даним позовом позивач звернувся до Бучацького районного суду Тернопільської області 19.03.2025, тобто більше як через три роки з моменту порушення його прав. Правовий висновок щодо застосування строків позовної давності до щомісячних платежів викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження 14-10цс18). Враховуючи те, що аналогічна формула щодо позовної давності застосовується судом і до вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідачам на підставі статті 625 ЦК України. З огляду на викладене відповідач просить застосувати позовну давність, яка є підставою для відмови у задоволенні позову АТ «Укрсиббанк» про стягнення заборгованості.
13 травня 2025 року відповідач ОСОБА_1 на адресу суду через систему «Електронний суд» направив додаткові пояснення, в яких просить у задоволенні позову АТ «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовити у повному обсязі. Вважає заявлені позивачем вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Зауважує, що з ухваленням Тернопільським апеляційним судом судового рішення від 28.12.2020 про задоволення вимог кредитора, припиняються правовідносини сторін, що ґрунтуються на кредитному договорі, зокрема, сплата чергових платежів, нарахування відсотків, разом із тим виникає грошове зобов'язання із повернення кредитних коштів в повному обсязі та нарахованих на цей час відсотків, невиконання якого тягне відповідальність, встановлену ст. 625 ЦК України. Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12, від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц та від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплат процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі ст. 1050 ЦК України. Вказане узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом в постанові від 14.02.2018 по справі № 564/2199/15-ц. Крім того, вважає, що кредитор може пред'явити позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред'явленням позову про стягнення задавненої вимоги (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.11.2022 у справі №285/3536/20). Також, до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України, зокрема стягнення індексу інфляції та 3% річних застосовується загальна позовна давність в 3 роки (ст. 257 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України). За ч.ч. 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Позивач просить стягнути відповідачів солідарно за період з 29.12.2020 по 23.02.2022 три відсотки річних в розмірі 37230,42 грн, інфляційні в розмірі 153619,93 грн. З матеріалів цивільної справи 595/394/25 вбачається, що з даним позовом позивач звернувся до Бучацького районного суду Тернопільської області 19.03.2025, тобто більше як через три роки з моменту порушення його прав. Як зазначено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.11.2022 у справі № 285/3536/20 натуральним зобов'язанням (obligatio naturalis) є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція ст. 625 ЦК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов'язанні не має права нараховувати 3% річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Вважає, що позов АТ «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, оскільки подання позову про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, допускається тільки разом з пред'явленням позову про стягнення задавненої основної вимоги. За наведених обставин, просить у задоволенні позову відмовити.
Представник позивача АТ «Укрсиббанк», адвокат Гладиш Я.М. в судове засідання не прибула, через систему «Електронний суд» надіслала заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримує та просить такі задовольнити.
Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судове засідання не прибули, про час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.
Представник відповідача ОСОБА_1 , адвокат Білик В.О., будучи присутнім у судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку, просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з підстав, викладених у заявах по суті справи.
Щодо посилання представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Білика В.О. на неналежне представництво інтересів позивача як при подачі позовної заяви, так і під час її розгляду, то суд вважає такі безпідставними з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
Частиною четвертою статті 62 ЦПК України передбачено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються, зокрема, довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Слід зазначити, що подана позовна заява підписана представником позивача Останковою В.О., яка на підтвердження своїх повноважень до матеріалів справи долучила свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 324/н, видане 24.11.2008 на її ім'я, та довіреність № 27-1-01/14520 від 26.12.2024, видану АТ «Укрсиббанк», відповідно до якої АТ «Укрсиббанк» уповноважив Останкову В.О. представляти інтереси АТ «Укрсиббанк» в тому числі, і в усіх місцевих загальних судах. Відтак безпідставними є покликання представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Білика В.О., що в матеріалах справи відсутній документ про повноваження адвоката Останкової В.О.
Окрім того, в матеріалах справи містяться клопотання представника позивача - адвоката Я.Гладиш про розгляд справи без її участі. Свої повноваження представник підтвердила ордером від 22.04.2025 та свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 6204, яке видане 27.09.2018 на підставі рішення Ради адвокатів міста Києва від 13.09.2018 № 18 та підписане Головою ради адвокатів міста Києва Рафальською І.В.
З матеріалів справи вбачається, що Гладиш Я.М. отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю і правомірність його отримання в межах даної справи не може досліджуватися судом, оскільки воно має індивідуальну дію, тому, на думку суду, право на зайняття такою діяльністю, як таке, що гарантоване особі Законом України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Вищевказане узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, що викладені у постанові Верховного суду від 10.09.2020 у справі №826/2079/18.
Так, у цивільному судочинстві повноваження адвоката як представника можуть підтверджуватися довіреністю або ордером, які видаються на підставі договору відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Ордер видається адвокатом (адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням) у письмовій (електронній) формі та повинен містити підпис адвоката (електронний підпис). Тобто, ордер по суті є заявою самого адвоката про наявність у нього повноважень на представництво інтересів іншої особи на підставі укладеного з нею договору про надання правничої допомоги.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» особі, яка склала присягу адвоката України, радою адвокатів регіону у день складення присяги безоплатно видаються свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України.
Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю і посвідчення адвоката України не обмежуються віком особи та є безстроковими.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України.
У постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 липня 2019 року у справі № 855/229/19 та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 910/3845/19 міститься висновок про те, що особа адвоката підтверджується посвідченням адвоката України та свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю.
Тоді як відомості до Єдиного реєстру адвокатів України вносяться радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України.
Стаття 32 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачає порядок припинення права на заняття адвокатською діяльністю.
Представник позивача - адвокат Гладиш Я.М., яка на підтвердження своїх повноважень долучила до матеріалів справи ордер серії АА № 0052352 від 22.04.2025 сформований на підставі договору про надання правової допомоги від 01.10.2018, несе персональну відповідальність за його формування.
Зі змісту статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» випливає, що ордер може бути оформлений адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням) лише на підставі вже укладеного договору.
Сформований ордер серії АА № 0052352 від 22.04.2025 який є додатком до документа, що підписано електронним підписом, вважається таким, що підписаний, а відтак не може слугувати перешкодою для правосуддя.
Як зазначалось вище, до матеріалів справи долучено також копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 6204, виданого Гладиш Я.М. на підставі рішення Ради адвокатів міста Києва від 13 вересня 2018 року № 81.
Доказів того, що вказаний документ визнаний у передбаченому законом порядку недійсним або є скасованим, матеріали справи не містять.
Також відсутні докази щодо припинення права ОСОБА_3 на заняття адвокатською діяльністю у порядку передбаченому законом.
Отже, за відсутності відомостей, що свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю визнане у передбаченому законом порядку недійсним або є скасованим, припинення (зупинення) права на заняття адвокатською діяльністю, у суду немає підстав ставити під сумнів статус представника учасника справи, як адвоката.
Наведена позиція висловлена в постанові Верховного суду від 20 січня 2025 року у справі № 761/5870/24.
Суд, заслухавши учасників судового процесу, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Судом установлено, що з договору про надання споживчого кредиту (з Правилами) №11478746000, укладеного 12 лютого 2016 року між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , вбачається, що позивач надав ОСОБА_1 кредит у сумі 812184,98 грн, із сплатою 20,90 % річних та терміном повернення не пізніше 12.08.2040.
Метою надання кредиту у п.2.2 Договору зазначено: споживчі потреби, погашення заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту №11100775000 від 21 грудня 2006 року (Договору про надання валютного кредиту), укладеного між Банком та ОСОБА_1
12 лютого 2016 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 були укладені Договори поруки №264506 (основний борг), №264506 (проценти та інші платежі), згідно яких останній зобов'язався перед кредитором відповідати за виконання боржника ОСОБА_1 усіх його зобов'язань перед кредитором, що виникли з Договору про надання споживчого кредиту №11478746000 від 12.02.2016.
Згідно п.1.1 Договору поруки № 264506 (основний борг), укладеного 12.02.2016 між ПАТ «Укрсиббанк» (кредитор) та ОСОБА_2 (поручителем), поручитель поручається перед кредитором за виконання зобов'язань боржника перед кредитором, що виникли з основного договору, а саме щодо сплати суми основного боргу за основним договором, а саме, 812184,98 грн. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення виконання зобов'язань боржника за основним договором.
За даними п.1.1 Договору поруки № 264506 (проценти та інші платежі), укладеного 12.02.2016 між ПАТ «Укрсиббанк» (кредитор) та ОСОБА_2 (поручителем), поручитель поручається перед кредитором за виконання зобов'язань боржника перед кредитором, що виникли з основного договору, а саме, щодо сплати процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами основного договору, існуючих в теперішній час, і тих, що можуть виникнути в майбутньому, в тому числі на підставі окремих угод, що можуть бути укладені в рамках основного договору. Поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань боржника за основним договором.
Як вбачається з постанови Тернопільського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року (справа № 595/630/17) апеляційну скаргу АТ «Укрсиббанк» задоволено частково. Рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 30 березня 2020 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Укрсиббанк» в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором про надання споживчого кредиту № 11478746000 від 12 лютого 2016 року в розмірі 1037287,76 грн, а також стягнуто в солідарному порядку 15557,56 грн судового збору за подання позовної заяви та 23336,34 грн за подання апеляційної скарги. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» про визнання кредитного договору недійсним відмовлено.
Згідно виписки АТ «Укрсиббанк» за кредитним договором № 11478746000 та довідки-розрахунку за кредитним договором № 11478746000 від 12.02.2016 станом на 24.02.2025 заборгованість ОСОБА_1 за договором кредиту не погашена.
Як вбачається з постанови про відкриття виконавчого провадження від 19 квітня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Бережним Я.В. відкрито виконавче провадження № 65210245 на підставі виконавчого листа № 595/630/17 від 29.03.2021, виданого Тернопільським апеляційним судом про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Укрсиббанк» в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором про надання споживчого кредиту № 11478746000 від 12.02.2016 в розмірі 103728,78 грн.
За даними інформації про виконавче провадження 65210245, отриманої станом на 11.05.2025, сума звернення до стягнення становить 1108443,29 грн.
За загальним правилом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 4 ЦК України передбачено, що основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися порукою (ч. 1 ст. 546 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Отже, аналіз змісту ч. 4 ст. 559 ЦК України свідчить, що закон не пов'язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов'язанням, забезпеченим порукою. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.05.2021 у справі № 910/3077/20.
Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями ст. 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому в ст. 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Зазначений висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Отже, вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зокрема, стаття 599 цього Кодексу передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Приписами статті 604 ЦК України унормовано, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).
З аналізу вказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу (див. п 41. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18)).
Як встановлено у даній справі, постановою Тернопільського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року (справа № 595/630/17) апеляційну скаргу АТ «Укрсиббанк» задоволено частково. Рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 30 березня 2020 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Укрсиббанк» в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором про надання споживчого кредиту № 11478746000 від 12 лютого 2016 року в розмірі 1037287,76 грн, а також стягнуто в солідарному порядку 15557,56 грн судового збору за подання позовної заяви та 23336,34 грн за подання апеляційної скарги. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» про визнання кредитного договору недійсним відмовлено.
Вказана обставина не підлягає доказуванню з огляду на ч. 4 ст. 82 ЦПК, якою встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЦПК судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18), від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 24.04.2023 у справі № 657/1024/16-ц зроблено висновок, що внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).
У частині другій статті 625 ЦК України зазначено, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (див. постанови Великої Палати Верховного Суду: від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц /провадження № 14-241цс19/, від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18 /провадження № 12-116гс19/, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 /провадження № 12-105гс19/).
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду які викладено у постанові від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (провадження 14-67цс20) закон не пов'язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов'язанням, забезпеченим порукою. У постанові від 26.01.2021 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого в постанові від 31.102018 у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), згідно з яким наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки та зазначила, що "наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов'язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов'язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість. Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов'язання продовжує існувати. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення.
Також, слід зазначити, що вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Такий висновок наведено у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Як вказує позивач та не заперечили відповідачі, постанова Тернопільського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року (справа № 595/630/17) не виконана, що стверджується інформацією про виконавче провадження 65210245, сформованою станом на 11.05.2025, де сума звернення до стягнення за вказаним виконавчим провадженням становить 1108443,29 грн, а відтак, позивач має право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України.
Відповідач ОСОБА_1 , заперечуючи з приводу позовних вимог, окрім іншого, просить застосувати позовну давність до вимог позивача.
Так, позовна давність є строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Вона обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 ЦК України та застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (стаття 256, частина перша статті 260, частина третя статті 267 ЦК України).
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
До правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю в три роки.
Порядок відліку позовної давності наведено в статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року в справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).
Щодо продовження строків давності на строк дії карантину, необхідно зазначити таке.
З 12 березня 2020 року на усій території України встановлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку до 30 червня 2023 року (пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»).
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ, який набрав чинності 02 квітня 2020 року).
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.
Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина четверта статті 14 ЦК України).
Пунктом 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ передбачено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення (Закон України від 16 червня 2020 року № 691-ІХ «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19»).
Отже, на період дії карантину законодавець звільнив позичальника від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення платежів за кредитами (позиками), однак не звільнив від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, тому до спірних правовідносин застосовні положення про позовну давність та щодо її продовження на строк дії карантину.
Тобто, строки давності щодо вимог про стягнення сум за статтею 625 ЦК України, які не спливли на момент набрання чинності Законом № 540-ІХ (02 квітня 2020 року), продовжуються на строк дії такого карантину.
Такі висновки щодо застосування Закону № 540-ІХ викладені в пункті 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22), а також в постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року в справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22), від 16 листопада 2023 року в справі № 487/1342/21 (провадження № 61-4298св23), від 20 квітня 2023 року в справі № 728/1765/21 (провадження № 61-6640св22).
У цій справі постанова Тернопільського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 595/630/17 відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не виконана, таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому в позивача право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникло за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
З огляду на те, що стягнення сум за статтею 625 ЦК України, з урахуванням заявленої ОСОБА_1 позовної давності, підлягає обрахуванню з урахуванням Закону № 540-ІХ, на момент набрання чинності вказаного Закону (02 квітня 2020 року), прострочені з 29 грудня 2020 року платежі за кредитом перебувають у межах продовженої Законом № 540-ІХ позовної давності.
Згідно із Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ), що набрав чинності 17 березня 2022 року, Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 18, за змістом якого в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та в тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Таким чином, Закон № 2120-ІХ виключив можливість нарахування сум за статтею 625 ЦК України з 24 лютого 2022 року, однак не змінив положення пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ щодо продовження строку давності, зокрема за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, нарахованих до 24 лютого 2022 року, на період дії карантину.
Також цим Законом Розділ «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану» (Пункт 19 розділу виключено на підставі Закону № 4434-IX від 14.05.2025).
Воєнний стан триває в Україні і на даний час.
З огляду на наведене, позивач, звернувшись до суду у березні 2025 року, в частині вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за період з 29 грудня 2020 року до 23 лютого 2022 року, дотримався строків давності.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2024 року в справі № 206/2984/23 (провадження № 61-7249св24).
Так, постановою Тернопільського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року (справа № 595/630/17) стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Укрсиббанк» в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором про надання споживчого кредиту № 11478746000 від 12 лютого 2016 року в розмірі 1037287,76 грн, а також стягнуто в солідарному порядку 15557,56 грн судового збору за подання позовної заяви та 23336,34 грн за подання апеляційної скарги.
Позивачем надано свій розрахунок інфляційних втрат за період з 29 грудня 2020 року по 23 лютого 2022 року, розмір яких становить 147789,85 грн.
Суд не в повній мірі погоджується з наведеним розрахунком з огляду на таке.
Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 №23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р).
Інфляційні втрати розраховуються шляхом множення суми заборгованості на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка виникла з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу виникла з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права від 17.07.2012 № 01-06/928/2012).
Таким чином, враховуючи, що заборгованість за кредитним договором про надання споживчого кредиту № 11478746000 від 12 лютого 2016 року, який підлягає стягненню з відповідачів становить 1037287,76 грн, визначаючи розмір інфляційних втрат, суд виходить з розрахунку за період з 01 січня 2021 року по 23 лютого 2022 року:
(101,30 : 100) x (101 : 100) x (101,70 : 100) x (100,70 : 100) x (101,30 : 100) x (100,20 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (101,20 : 100) x (100,90 : 100) x (100,80 : 100) x (100,60 : 100) x (101,30 : 100) x (101,60 : 100) = 1,1424772, відтак 1037287,76 x 1,13228661 - 1037287,76 = 137219,29 грн.
Таким чином, суд, провівши власний розрахунок інфляційних втрат, що стосуються заборгованості за кредитним договором в розмірі 1037287,76 грн, які стягнуто постановою Тернопільського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року (справа № 595/630/17), вважає за необхідне стягнути солідарно з відповідачів інфляційні втрати в розмірі 137219,29 грн.
Суд погоджується із сумою 3% річних від 1037287,76 грн за період з 29.12.2020 по 23.02.2022 в сумі 35978,25 грн, яку позивач просить стягнути з відповідачів, виходячи з розрахунку: 1037287,76 грн (сума заборгованості) х 3% х 422 (кількість днів прострочення) : 365 (кількість днів у році) = 35978,25 грн.
Щодо вимоги позивача про стягнення у солідарному порядку з відповідачів 3 % річних у сумі 1252,17 грн та інфляційних втрат у сумі 5830,08 грн за прострочення погашення суми судових витрат за рішенням суду у розмірі 38893,90 грн (15557,56 грн судового збору за подання позовної заяви та 23336,34 грн за подання апеляційної скарги) в період з 29.12.2020 по 23.02.2022, то суд вважає, що в цій частині позову слід відмовити з огляду на таке.
Позивачем у наданому ним розрахунку 3 % річних зазначено, що станом на 24.02.2025 судові витрати погашені в повному обсязі: 14.05.2021 - 3890,53 грн, 20.10.2021 - 517,69 грн, 22.09.2022 - 8928,00 грн, 22.11.2024 - 969,72 грн, 26.11.2024 - 24587,96 грн, всього в сумі 38893,90 грн, розрахунок 3 % річних - 1252,17 грн.
Разом з тим, суд позбавлений можливості перевірити наведений вище розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат з суми 38893,90 грн та погодитись із ним, оскільки сторона відповідача заперечує щодо такого, а матеріали цивільної справи не містять інформації про суми погашених судових витрат, перерахування коштів за кожною фінансовою операцією з посиланням на відповідні докази - первинні документи (платіжні інструкції, касові ордери, та інші первинні бухгалтерські документи, регістри аналітичного обліку), у яких вказані такі суми, період коли такі були сплачені і період прострочення їх погашення.
Відтак, суд вважає, що вимоги позивача щодо солідарного стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 3 % річних у сумі 1252,17 грн та інфляційні втрати в сумі 5830,08 грн не підтверджені належними доказами і задоволенню не підлягають.
Таким чином, судом встановлено, що відповідачі ухиляються від виконання рішення суду про повернення боргу та не повертають кошти позивачу, а тому позовні вимоги в частині стягнення грошових коштів за неналежне виконання рішення суду про стягнення коштів за договором позики підлягають частковому задоволенню на загальну суму 173197,54 грн, яка складається з інфляційних втрат 137219,29 грн та 3% річних у розмірі 35978,25 грн.
Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, таким чином, у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення витрати по сплаті судового збору в сумі 2747,92 грн (виходячи з розрахунку: 173197,54 грн (задоволена частина вимог) х 3028 грн (сума сплаченого судового збору) : 190850,35 грн (ціна позову).
Керуючись ст.ст.2, 5, 12, 13, 19, 76, 77, 81, 258, 263-265, 268, 280, 352, 354 ЦПК України, суд,-
Позов задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Укрсиббанк» грошові кошти у розмірі 173197 (сто сімдесят три тисячі сто дев'яносто сім) грн 54 коп., що складається з: інфляційних втрат в сумі 137219,29 грн та 3% річних у розмірі 35978,25 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Укрсиббанк» з кожного по 1373 (одна тисяча триста сімдесят три) грн 96 коп. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скарги не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.
Повне рішення складено 06 листопада 2025 року.
Відомості про учасників справи:
Позивач: Акціонерне товариства «Укрсиббанк», місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 2/12, код ЄДР 09807750.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Суддя: І. І. Тхорик