Справа № 522/14395/25-Е
Провадження № 2/522/6836/25
09 жовтня 2025 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси, у складі:
головуючого - судді Науменко А.В.
за участю секретаря - Зелінська К.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УПРАВДОМ" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Управдом» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних.
Позивач ТОВ «УПРАВДОМ» обґрунтовує позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за комунальні послуги, 3% річних, інфляційних втрат та пені фактичним наданням відповідачам, як співвласникам квартири АДРЕСА_1 , послуг з постачання теплової енергії на постійній основі.
ТОВ «УПРАВДОМ», маючи відповідну ліцензію, договірні відносини на постачання газу та володіючи обладнанням котельні, є теплопостачальною організацією та виконавцем комунальних послуг, який має право на оплату згідно зі ст. 901 ЦК України та ЗУ «Про житлово-комунальні послуги». Відповідачі, як власники нерухомого майна, є індивідуальними споживачами та зобов'язані щомісячно оплачувати спожиті послуги, при цьому відсутність письмового договору не звільняє їх від цього обов'язку, що підтверджується сталою судовою практикою.
Позивач вказує, що з 01.01.2020 та 28.10.2022 ним були опубліковані публічні договори-приєднання а оскільки Відповідачі не відмовилися від отримання послуг, між сторонами виникли фактичні договірні відносини.
Розмір заборгованості (14 974,36 грн) розраховано виходячи з економічно обґрунтованих тарифів, які були доведені до споживачів. Позивач окремо наголошує на правомірності донарахувань обсягів теплової енергії до мінімального рівня споживання відповідно до вимог ЗУ «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та Методики № 315 Мінрегіонбуду, що має на меті забезпечення належного теплового режиму та солідарної участі мешканців у утриманні будинку.
Щодо санкцій, Позивач, керуючись ч. 2 ст. 625 ЦК України та умовами договору-приєднання, вимагає стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені, здійснивши їх розрахунок з урахуванням заборони на нарахування та стягнення санкцій, яка діяла у період з 24.02.2022 до 29.12.2023 згідно з Постановами КМУ № 206 та № 1405.
Позивач заявляє, що позов подано у межах позовної давності, оскільки її перебіг зупинявся на строк дії карантину COVID-19 та на період дії воєнного стану в Україні (п. 12, 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України).
Ухвалою суду від 30.06.2025 року провадження по справі відкрито.
У судове засідання призначене на 09.10.2025 року сторони не з'явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.
Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №1660099 від 12.08.2025 слідує, що ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1 .
Згідно з договором № ИД-97 про інвестування від 19.01.2005 та актом приймання-передачі до нього від 21.12.2005 ТОВ «Управдом» передано у власність обладнання котелень та теплових пунктів в багатоповерховому будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Також ТОВ «Управдом» є власником нежитлових приміщень, у яких зазначене обладнання знаходиться.
ТОВ «Управдом», маючи чинну ліцензію на здійснення виробництва та постачання теплової енергії, а також на підставі договірних відносин з АТ «НАК «Нафтогаз України» та ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» здійснює закупівлю природного газу для виробництва та подальшого постачання теплової енергії споживачам, в тому числі власникам приміщень в будинку за адресою: АДРЕСА_2 .
Між позивачем та АТ «НАК «Нафтогаз України» укладено договори постачання природного газу № 9237/1920-ТЕ-23 від 30.09.2019, № 20/21-4306-ТЕ-23 від 21.09.2020, № 4611- НГТ-23 від 06.09.2021, та № 4166 ПСО (ТКЕ)-23 від 16.09.2022, укладений між позивачем та ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг», на підставі яких позивач отримував природний газ для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення населенню, в тому числі в будинку за адресою: АДРЕСА_2 під час опалювальних сезонів.
Також ТОВ «Управдом» до квітня 2020 року надавало послуги з постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_2 .
Частина 1 ст. 901 ЦК України передбачає, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
У ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» вказано, що до житлово-комунальних послуг належать: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку; послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Відповідно до ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов'язує.
Згідно зі статтею 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
У постанові Верховного Суду від 23.11.2022 у справі № 761/43664/18 вказано, що частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Аналіз зазначених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а тому факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.
Згідно зі статтею 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. За бажанням споживача оплата житлово-комунальних послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів згідно з умовами договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Структура плати виконавцю комунальної послуги визначається згідно з договором про надання відповідної комунальної послуги, укладеним за вимогами цього Закону.
У ч. 1 ст. 10 Закону вказано, що ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.
За ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18.
Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.
Як слідує із доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості, заборгованість відповідача за отримані житлово-комунальні послуги з опалення складає 14974,36 грн, На заборгованість позивачем нараховано 3 % річних в розмірі 411,41 грн та суму інфляційних втрат у сумі 1653,47 грн відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України
Доводи позивача про неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати житлово-комунальних послуг з опалення і підігріву води та наявність заборгованості знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, а відтак стягненню зі ОСОБА_1 підлягає вся сума заборгованості.
З урахуванням того, що ОСОБА_1 , на відміну від ОСОБА_2 є власником зазначеної квартири за якою нараховується заборгованість, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині ОСОБА_1 .
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування наявності заборгованості перед позивачем.
За таких обставин, вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до положень статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 684 грн за подання позовної заяви.
Також позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7500,00 грн.
Згідно з положеннями ч. 1, п. 1, 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. ч. 1-4 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За правилами п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 (справа № 904/4507/18) вказано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Ураховуючи принцип співмірності, а також те, що позивачем надано належні докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог по стягненню правничої допомоги у розмірі 4000,00 грн.
Керуючись ст. 12, 81, 280-284, 263, 265 ЦПК України, суд,
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "УПРАВДОМ" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ТОВ «УПРАВДОМ» (ідентифікаційний код юридичної особи 32901991) заборгованість за житлово- комунальні послуги у загальному розмірі 17404,99 гривень, з якої основний борг - 14 974,36 гривні, загальний розмір нарахованих 3% річних - 411,41 гривень; нараховані інфляційні втрати за несвоєчасну оплату - 1653,47 гривень, загальний розмір нарахованої пені - 365,75 гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ТОВ «УПРАВДОМ» (ідентифікаційний код юридичної особи 32901991) судові витрати, а саме: 2422,4 гривень сплаченого судового збору та 4000,00 гривень витрат на професійну правнич у допомогу.
У частині вимог про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя А.В. Науменко
Повний текст рішення виготовлений 14.10.2025 року.
Суддя А.В. Науменко