Іванівський районний суд Одеської області
Іванівський районний суд Одеської області
Справа № 690/510/25
Провадження № 2/499/762/25
Іменем України
03 листопада 2025 року селище Іванівка
Іванівський районний суд Одеської області у складі головуючого судді Погорєлова І.В., за участю секретаря судового засідання Дібрової О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Іванівка Березівського району Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
Представник позивача звернувся до суду з вищевказаним позовом, згідно якого просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість за двома кредитними договорами в загальному розмірі 35180,00 грн., з яких:
За кредитним договором №23690-01/2024 в розмірі 17500,00 грн., з яких:
5000,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу;
12500,00 грн. - заборгованість за відсотками;
за договором позики №2569142 в розмірі 17680,00 грн. з яких:
4000,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу;
13680,00 грн. - заборгованість за відсотками.
Зокрема, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав, що 26.01.2024 року між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №23690-01/2024, на виконання якого первісним позикодавцем відповідачу було надано кредит у розмірі 5000,00 грн., однак відповідач свої зобов'язання за договором не виконала, внаслідок чого у неї утворилася заборгованість у розмірі 17500,00 грн.
Як зазначено позивачем, 28.05.2024 року між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №28052024, у відповідності до умов яких ТОВ «Стар Файненс Груп» передало за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» прийняло права вимоги до боржників, в тому числі і до ОСОБА_1 .
Також, 16.01.2024 року між ТОВ «1БАНК» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №2569142, на виконання якого первісним позикодавцем відповідачу було надано позику у розмірі 4000,00 грн., однак відповідач свої зобов'язання за договором не виконала, внаслідок чого у неї утворилася заборгованість у розмірі 17680,00 грн.
Як зазначено позивачем 14.06.2021 року між ТОВ «1БАНК» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу №14/06/21 у відповідності до умов яких ТОВ «1БАНК» передало за плату належні йому права вимоги, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» прийняло права вимоги до боржників, в тому числі і до ОСОБА_1 .
Представник позивача у судове засідання не з'явився, однак надав до суду заяву про слухання справи у його відсутність, на задоволенні позову наполягав.
Відповідач у судове засідання не з'явилася, на адресу суду повернувся конверт, в якому відповідачу направлялася судова повістка, ухвала про відкриття провадження, в якій було визначено дату першого та другого судового засідання, а також копію позову з додатками, з відмітками, що адресат відсутній за вказаною адресою.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника. Водночас у своїй постанові від 03 серпня 2022 року у справі № 352/54/19, провадження № 61-9596св21 ВС зазначив, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат відсутній», з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Тому, зважаючи на ту обставину, що відповідачу судова кореспонденція була направлена за адресою місця реєстрації, встановленій судом, то відповідач вважається такою, що належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, заяв та клопотань не надала, відзиву не надіслала, про причини неявки не повідомила, тому суд визнає її неявку з неповажних причин та вважає за можливе розглянути справу у її відсутність.
Згідно приписів ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження, суд вважає, що позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судом встановлено, що 26.01.2024 року між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту №23690-01/2024, на виконання якого первісним позикодавцем відповідачу було надано позику у розмірі 5000,00 грн., однак відповідач свої зобов'язання за договором не виконала, внаслідок чого у неї утворилася заборгованість у розмірі 23220,00 грн. (а.с.8-13)
28.05.2024 року між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №28052024, у відповідності до умов яких ТОВ «Стар Файненс Груп» передало за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» прийняло права вимоги до боржників, в тому числі і до ОСОБА_1 (а.с.14-20)
Також, 16.01.2024 року між ТОВ «1БАНК» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №2569142, на виконання якого первісним позикодавцем відповідачу було надано позику у розмірі 4000,00 грн., однак відповідач свої зобов'язання за договором не виконала, внаслідок чого у неї утворилася заборгованість у розмірі 17680,00 грн. (а.с.25-28, 38)
14.06.2021 року між ТОВ «1БАНК» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу №14/06/21 у відповідності до умов яких ТОВ «1БАНК» передало за плату належні йому права вимоги, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» прийняло права вимоги до боржників, в тому числі і до ОСОБА_1 (а.с.29-37)
Загальна сума заборгованості становить 35180,00 грн., з яких:
За кредитним договором №23690-01/2024 в розмірі 17500,00 грн., з яких:
5000,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу;
12500,00 грн. - заборгованість за відсотками;
за договором позики №2569142 в розмірі 17680,00 грн. з яких:
4000,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу;
13680,00 грн. - заборгованість за відсотками.
Як зазначено позивачем, всупереч умовам кредитних договорів, відповідач не виконала свого зобов'язання щодо повернення коштів за ними. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, остання не здійснила жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ані на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ані на рахунки попередніх позикодавців
Інших письмових доказів стосовно спірних правовідносин, які виникли між сторонами, зокрема доказів повернення позичальником суми позики та сплати відповідних процентів за її використання, матеріали справи не містять.
Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для стягнення з відповідача на користь позивача нарахованої останнім суми заборгованості за договорами позики.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).
Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» 'пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Ст.12Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис' за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона ( позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа,-незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається нарівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Відповідно до положень ст. 526, ч. 1 ст. 625 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених ст. 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом згідно зі ст. 514 ЦК України.
Тлумачення частини першої ст. 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).
Відповідно до ст.1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Згідно Правової позиції Верховного Суду України висловленій в постанові від 23.09.2015 року у справі №6-979цс15 "...боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. ... неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від о6ов'язку погашення кредиту взагалі".
Тобто, якщо відповідач з будь-яких підстав не отримав вищезазначені повідомлення відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким відповідач не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов'язання по сплаті кредитної заборгованості на рахунки первісних кредиторів які вказані в кредитному договорі, і таке виконання було б належним відповідно до вимог ст. 516 ЦК України.
На підставі ст.12,13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, кожна сторона також несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Судом із матеріалів, наявних у справі, встановлено, що між відповідачем та первинними позикодавцями виникли правовідносини у сфері надання позики (кредиту), які відповідачем первісним позикодавцем не повернено у строк, передбачений договорами.
В подальшому, за договорами факторингу, права вимоги до відповідача було відступлено на користь позивача, який і звертається до суду з позовом про стягнення заборгованості за вказаними вище кредитними договорами, у зв'язку із неповерненням ОСОБА_1 ТОВ «Стар Файненс Груп» та ТОВ «1БАНК» сум позики. Протилежного відповідачем суду не доведено.
Враховуючи досліджені судом письмові докази та обставини справи, суд приходить до переконання, що відповідач ухилилася від виконання взятих на себе зобов'язань за кредитними договорами, внаслідок чого у неї утворилась нарахована позивачем заборгованість за тілами кредитів.
Дослідивши договір №23690-01/2024 від 26.01.2024 року та договір №2569142 від 16.01.2024 року, суд дійшов висновку, що правовідносини, які виникли між первісними кредиторами та відповідачем регулюються нормами Закону України «Про споживче кредитування».
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24.12.2023, внесені зміни в Закон України «Про споживче кредитування», зокрема статтю 8 цього Закону доповнено частиною 5 - «Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.».
Частиною 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону передбачено, що дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Відповідно до п. 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5%; протягом наступних 120 днів - 1,5 %».
Суд зазначає, що перехідні положення закону застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов'язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.
Як встановлено судом, договір №23690-01/2024 укладено 26.01.2024 року та договір №2569142 укладено 16.01.2024 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», яким доповнено ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» частиною 5 щодо максимального розміру денної процентної ставки, яка не може перевищувати 1%.
Отже умови договори щодо встановлення денної процентної ставки мають відповідати ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», яка вступила в дію з 24.12.2023.
Судом встановлено, що пунктом 1.4.1 договору №23690-01/2024 від 26.01.2024 року передбачена денна процентна ставка, яка складає 2,50%, що не відповідає та суперечить нормам ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування».
Також, пунктом 2.4 договору №2569142 від 16.01.2024 року передбачена денна процентна ставка, яка складає 3%, що не відповідає та суперечить нормам ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування».
Частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини 1 цієї статті, є нікчемним.
Частиною 1 статті 27 ЦК України визначено, що правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно з ч. 1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Частиною 1 статті 1057-1 ЦК України передбачено, що у разі визнання недійсним кредитного договору суд за заявою сторони в обов'язковому порядку застосовує наслідки недійсності правочину, передбачені частиною першою статті 216 цього Кодексу, та визначає грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю.
Водночас ч.1 ст. 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочинне створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 216 ЦК України, правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Така позиція сформована Верховним Судом у постанові від 10.01.2024 у справі № 727/5461/23, Суд вказав, що: «нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (аb initio) і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ірso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (egra omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/ набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ех officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах».
Отже, умови п. 1.4.1 договору №23690-01/2024 від 26.01.2024 року про визначення денної процентної ставки у розмірі 2,50% та умови п. 2.4 договору №2569142 від 16.01.2024 року про визначення денної процентної ставки у розмірі 3% є нікчемними.
Суд, визнавши нікчемність вказаного пункту договору в частині встановлення денної процентної ставки у розмірі 2,50% та 3% відповідно, не застосовує нарахування процентів за користування кредитом виходячи з розміру максимальної процентної ставки 1%, встановленого Законом України «Про споживче кредитування», оскільки в силу нікчемності вказаних умов пунктів договорів, проценти є неузгодженими, а отже, не підлягають нарахуванню та стягненню.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення боргу за тілом кредиту у розмірі 5000,00 грн. та 4000,00 грн. відповідно необхідно задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача, а у задоволенні решти позовних вимог необхідно відмовити.
Згідно із ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що із ОСОБА_1 належить стягнути суму сплаченого позивачем судового збору за подання позовної заяви до суду у розмірі 775 грн. 17 коп. (задоволено 25,6% позовних вимог)
Керуючись ст.1-18, 76-81, 141, 259, 263-265, 274-279, 352, 354,355 ЦПК України, суд
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30, ЄДРПОУ 35625014) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» суму заборгованості, яка становить 9000,00 грн. (дев'ять тисяч гривень 00 коп.) та складається з
за кредитним договором №23690-01/2024 в розмірі 5000,00 грн., з яких:
5000,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу;
за договором позики №2569142 в розмірі 4000,00 грн. з яких:
4000,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу.
В задоволені іншої частини позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір у розмірі 775,17 грн. (сімсот сімдесят п'ять гривень 17 коп.)
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяІгор ПОГОРЄЛОВ