Справа № 638/7849/25
Провадження № 2/638/4617/25
Іменем України
28 жовтня 2025 року м. Харків
Шевченківський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді Латки І.П.,
за участю секретаря судового засідання Мяснянкіної Г.П.,
учасники справи:
позивач - Орган опіки та піклування Борівської селищної військової адміністрації в інтересах ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи - Служба у справах дітей Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області, Відділення сім'ї, дітей та молоді Комунальної установи «Центр надання соціальних послуг Борівської селищної ради»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Органу опіки та піклування Борівської селищної військової адміністрації в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, треті особи - Служба у справах дітей Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області, Відділення сім'ї, дітей та молоді Комунальної установи «Центр надання соціальних послуг Борівської селищної ради»,
У квітні 2025 року Орган опіки та піклування Борівської селищної військової адміністрації в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, треті особи - Служба у справах дітей Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області, Відділення сім'ї, дітей та молоді Комунальної установи «Центр надання соціальних послуг Борівської селищної ради», в якому просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнути з неї на користь прийомної матері ОСОБА_3 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі у розмірі однієї чверті з усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 24 квітня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачка є матір'ю ОСОБА_1 . Відомостей про батька дитини записані відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 квітня 2024 року, справа № 638/20266/23 відібрано у матері ОСОБА_2 малолітнього ОСОБА_1 без позбавлення батьківських прав та передано дитину під піклування органу опіки та піклування Борівської селищної ради щодо подальшого влаштування до сімейних форм влаштування.
В подальшому малолітньому ОСОБА_1 надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування, та влаштовано на виховання та спільне проживання до прийомної матері ОСОБА_3 . Протягом всього терміну перебування малолітньої дитини в прийомній сім'ї ОСОБА_3 відповідачка до служби у справах дітей Борівської селищної ради не зверталися із заявою щодо поновлення батьківських прав щодо сина, не цікавилася станом здоров'я дитини, не встановлювала годин спілкування з дитиною, не надавала матеріальної допомоги на розвиток дитини, не працює, вживає спиртні напої, умови для проживання та виховання дитини не створенні.
Сім'я ОСОБА_2 перебуває під соціальним супроводом з 25 січня 2024 року, з нею було укладено договір про надання соціальних послуг, проте протягом здійснення соціального супроводу ОСОБА_2 не намагалася виконувати пункти плану. Виявлено, що її емоційний стан незадовільний, а саме вона замкнута, погано йде на контакт, неодноразово були наявні ознаки вживання алкоголю. Постійної роботи жінка не має та ігнорує рекомендації установи щодо працевлаштування. Навички самообслуговування є, але жінка ними не користується, має занедбаний та неохайний зовнішній вигляд. За житловим приміщенням доглядає в міру своїх можливостей, в помешканні частково дотримується санітарно-гігієнічних норм. Будинок потребує косметичного ремонту. Під час відвідування виявлено, що відсутня постільна білизна, рушники, гігієнічні засоби, обмежена кількість продуктів харчування. В період відвідування ОСОБА_2 не цікавилася життям та місцем перебування свого сина ОСОБА_1 та можливостями повернення дитини додому. За інформацією правоохоронних органів, відповідачка неодноразово притягувалася до адміністративної відповідальності з статтями 178, 173-2, 183, 184 КУпАП.
Малолітній ОСОБА_4 є учнем 3-А класу опорного закладу «Борівський ліцей (із внутрішніми структурними підрозділами та філіями)» Борівської селищної ради Ізюмського району. Дитина займається за модифікованою (спрощеною) програмою навчання для дітей з особливими освітніми потребами та має III рівень підтримки. За час перебування у прийомній сім'ї дитина систематично виходить на навчання, залюбки відвідує заняття, активно працює над виконанням домашнього завдання, відвідує додаткові корекційно-розвиткові заняття, сприяючи всебічного розвитку дитини.
З огляду на викладене, орган опіки та піклування Борівської селищної військової адміністрації Ізюмського району Харківської області вважає, що поведінка ОСОБА_2 свідчить про те, що вона самоусунулася від виховання свого сина, не здійснює будь-яких можливих дій щодо участі в житті дитини та його утримання. Маючи можливості виконувати передбачені сімейним законодавством батьківські обов'язки, свідомо залишила дитину без піклування та уваги з боку матері, чим ухиляється від виконання своїх обов'язків стосовно дитини, що є підставою для позбавлення її батьківських прав та стягнення аліментів.
ОСОБА_2 відзиву на позовну заяву не подала, у зв'язку з чим суд розглядає справу на підставі наявних доказів відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
Ухвалою суду від 13 травня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 15 липня 2025 року закрито підготовче провадження призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
В судове засідання позивач не з'явився, представник позивача надав заяву, в якій просив справу розглянути за відсутністю позивача, проти заочного розгляду справи не заперечував.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, про судове засідання повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила, з клопотанням про відкладення розгляду справи не зверталася.
Відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з'явились в судове засідання без поважних причин.
Таким чином, суд вважає, що відповідач не з'явилася в судове засідання без поважних причин, причину неявки суду не повідомила, про час і місце судового засідання була повідомлена належним чином.
Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи (ч. 1 ст. 280 ЦПК України). У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.
Враховуючи викладене, оскільки відповідач належним чином повідомлена про час і місце судового розгляду справи, в судове засідання повторно не з'явилася, відзиву на позовну заяву не подала, тому суд, зі згоди позивача, вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 є матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 15 жовтня 2014 року.
Відомості про батька ОСОБА_1 записані відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, що підтверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України № 00042915650, виданим Ізюмським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Ізюмському районні Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 27 грудня 2023 року.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 березня 2024 року у справі № 638/20266/23, яке набрало законної сили 09 квітня 2024 року, відібрано у матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без позбавлення батьківських прав.
Розпорядженням начальника Борівської селищної військової адміністрації Ізюмського району Харківської області від 17 квітня 2024 року № 244-од «Про надання малолітній дитині ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , статус дитини, позбавленої батьківського піклування», надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування.
Наказом начальника Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області від 10 травня 2024 року № 29 «Про влаштування до прийомної сім'ї ОСОБА_6 дитини, позбавленої батьківського піклування, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 », малолітній ОСОБА_4 , влаштований на виховання та спільне проживання до прийомної ОСОБА_3 .
Згідно з висновком служби у справах дітей Борівської селищної ради від 14 квітня 2025 року № 01-33/91, ОСОБА_2 , протягом всього терміну перебування малолітньої дитини в прийомній сім'ї ОСОБА_3 до служби у справах дітей Борівської селищної ради не зверталися з заявою щодо поновлення батьківських прав у відношенні свого сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не цікавилася станом здоров'я дитини, не встановлювала годин спілкування з дитиною, не надавала матеріальної допомоги на розвиток дитини, не працює, вживає спиртні напої, умови для проживання та виховання дитини не створенні.
Відповідно до інформації комунальної установи «Центр надання соціальних послуг» № 18 від 26.03.2025 року відомо, сім'я ОСОБА_2 перебуває під соціальним супроводом з 25 січня 2024 року. 3 ОСОБА_2 було укладено договір про надання соціальних послуг. Протягом 2024 року та першого кварталу 2025 року надавалися такі соціальні послуги: консультування, посередництво, представництво інтересів та соціальний супровід сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах. Складено та погоджено з ОСОБА_8 план соціального супроводу сім'ї, з метою проведення роботи щодо повернення малолітнього сина ОСОБА_1 . Протягом здійснення соціального супроводу сім'я ОСОБА_2 відвідувалася фахівцями відділення сім'ї, дітей та молоді за графіком та не одноразово позапланово, спілкування в телефонному режимі - постійно. Основні пункти плану полягали у працевлаштуванні, косметичному ремонті житла, у веденні здорового способу життя, але ОСОБА_2 не намагалася виконувати пункти плану. Під час візитів з ОСОБА_2 проводилися інформаційні та консультативні бесіди. Виявлено, що емоційний стан ОСОБА_2 незадовільний. Вона замкнута, погано йде на контакт, неодноразово були наявні ознаки вживання алкоголю. Постійної роботи жінка не має. Неодноразово спеціалістами установи надавалися рекомендації щодо працевлаштування, але на призначений час співбесіди щодо отримання робочого місця ОСОБА_9 не з'являлася, не виявляла зацікавленості та бажання. На обліку в центрі зайнятості не перебуває. Навички самообслуговування є, але жінка ними не користується. Має занедбаний та не охайний зовнішній вигляд. За житловим приміщенням доглядає в міру своїх можливостей. В помешканні частково дотримується санітарно-гігієнічних норм. Будинок потребує косметичного ремонту. Під час відвідування виявлено, що відсутня постільна білизна, рушники, гігієнічні засоби. Обмежена кількість продуктів харчування. Під час спілкування ОСОБА_2 пропонувалося виїхати з селища Борова у зв'язку з тим, що в Борівській селищній територіальній громаді Ізюмського району Харківської області оголошена обов'язкова евакуація населення в більш безпечні місця області, але кожного разу вона відмовлялася. В період відвідування ОСОБА_2 не цікавилася життям та місцем перебування свого сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та можливостями повернення дитини додому. ОСОБА_2 не виконала плану соціального супроводу. Умови повернення матері малолітнього сина ОСОБА_1 відсутні.
Відповідно до інформації сектору поліцейської діяльності №1 Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області від 02.04.2025 року № 346/1/9-72101, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , неодноразово притягувалася до адміністративної відповідальності з статтями: ст. 178 КУпАП (перебування в стані алкогольного сп'яніння в громадському місці); ст. 173-2 КУпАП (вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі); ст. 183 КУпАП (завідомо неправдивий виклик). Також протягом 2023 року ОСОБА_2 три рази притягувалася до відповідальності за ч. 1 ч. 2 ст. 184 КУпАП (невиконання батьками обов'язків щодо виховання дітей).
Згідно з довідкою-характеристикою, виданою Борівською селищною радою Ізюмського району Харківської області від 26.03.2025 року № 02-26/101, ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . На громадянку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , скарг від сусідів не надходило, на комісіях селищної ради не заслуховувалася.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на обліку в управлінні соціального захисту населення Ізюмської районної військової адміністрації не перебуває та не отримує жодного виду соціальних допомог, що підтверджується довідкою Управління соціального захисту населення Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області № 11- 18/114 від 03.04.2025 року.
Відповідно до інформації опорного закладу «Борівський ліцей (із внутрішніми структурними підрозділами та філіями)» Борівської селищної ради Ізюмського району від 01.04.2025 року № 147, малолітній ОСОБА_4 є учнем 3-А класу даного закладу. Дитина займається за модифікованою (спрощеною ) програмою навчання для дітей з особливими освітніми потребами та має III рівень підтримки. За час перебування у прийомній сім'ї дитина почала систематично виходить на навчання, залюбки відвідує заняття, активно працює над виконанням домашнього завдання, відвідує додаткові корекційно - розвиткові заняття, сприяючи всебічного розвитку дитини.
Згідно з Актом обстеження житлово-побутових умов від 10 квітня 2025 року за місцем проживання ОСОБА_2 умови для поживання та виховання дитини не створені, відсутнє ліжко для дитини, місце для навчання та відпочинку, відсутні дитячі одяг та продукти харчування.
18 квітня 2025 року Борівська селищна адміністрація склала висновок № 01-06/600 «Органу опіки та піклування Борівської селищної військової адміністрації про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешканку АДРЕСА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 », в якому визнала за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешканку АДРЕСА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров'я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.
Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (стаття 141 СК України).
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини, на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини, вони зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці, виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (частини друга та третя статті 150 СК України).
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (частини перша, друга та четверта статті 155 СК України).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев'ята-десята статті 7 СК України).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Згідно зі ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце тоді, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21.
Повторна та тривала нездатність виконувати батьківські обов'язки, нехтування ними, призводить до того, що дитина залишається без батьківського піклування, контролю чи допомоги, необхідних для її фізичного чи психічного благополуччя, а умови та причини нездатності виконувати батьківські обов'язки чи їх нехтування неможливо усунути. На підтвердження цього заявником мають бути надані належні, достовірні та достатні докази.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідно зробити все можливе, щоб зберегти особисті стосунки та, якщо це доречно, відновити сімейні стосунки.
У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.
У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв'язки дитини з її сім'єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв'язків означає від'єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв'язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім'ї.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та поведінки учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).
На підставі наданих позивачем доказів, які відповідають критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності, встановлено, що мати ОСОБА_1 ОСОБА_2 систематично та тривалий час ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Після відібрання у неї дитини без позбавлення батьківських прав на підставі рішення суду не змінила свого ставлення до виконання таких обов'язків, не цікавилася долею своєї дитини, не створила передумов для повернення їй дитини, не ініціювала вирішення питання про повернення їй дитини, що свідчить про свідоме нехтування нею правами дитини на виховання в сім'ї, якому кореспондують обов'язки відповідача щодо виховання дитини та піклування про неї. Вказані обставини в сукупності свідчать про винну поведінку відповідача в ухиленні від виконання батьківських обов'язків, як обов'язкову умову позбавлення батьківських прав.
Крім того, наявні в матеріалах справи докази беззаперечно доводять, що створені за місцем проживання відповідача умови не відповідають інтересам дитини та можуть нести небезпеку для їх життя та здоров'я у разі повернення дитини матері.
Судом враховано, що ОСОБА_2 всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України не надала жодного доказу на спростування того, що вона свідомо ухиляється від виконання обов'язків щодо виховання дітей, нехтує правами дітей, тоді які ці обставини підтверджені належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами позивача. Суд вкотре наголошує, що тривалий характер такої поведінки відповідача свідчить про наявність в її діях умисної форми вини щодо ухиленні від виконання батьківських обов'язків, оскільки необережність протягом періоду, який триває з моменту виникнення підстав для відібрання дітей без позбавлення батьківських прав до вирішення цього спору, тобто з лютого 2021 року, що встановлено у рішенні суду від 07 березня 2024 року, і дотепер (понад 4 роки 8 місяців), не піддається розумному поясненню в даному випадку. Саме свідоме систематичне тривале небажання відповідача змінити спосіб свого життя за наявності такої можливості, проявити зацікавленість в долі дитини, створити умови для її проживання, свідчать про наявність вини відповідача в ухиленні від виконання батьківських обов'язків.
При цьому відповідачкою не надано доказів наявності у неї непереборних обставин, які б перешкоджали їй належним чином виконувати свої батьківські обов'язки стосовно дитини, зокрема наявності у неї хвороби, проживання на окупованій території, відбування покарання в місцях позбавлення волі тощо.
Враховуючи викладене, суд вважає, що ОСОБА_2 , не маючи об'єктивних та непереборних обставин, усвідомлено самоусунулася від виховання та утримання дітей, внаслідок чого свідомо протягом тривалого часу, будучи єдиним з офіційно зареєстрованих батьків ОСОБА_1 , ухиляється від виконання обов'язків щодо його виховання, створення безпечних та належних умов забезпечення здобуття повної загальної середньої освіти.
Вказані обставини дають підстави для висновку про наявність підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо її сина ОСОБА_1 .
Інших обставин, передбачених ч. 1 ст. 164 СК України, судом не встановлено, оскільки матеріали справи не містять належних, допустимих та достовірних доказів існування цих обставин.
Враховуючи фактичні обставини справи, позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина ОСОБА_1 буде відповідати його якнайкращим інтересам, у зв'язку з чим суд задовольняє позовні вимоги в цій частині в повному обсязі.
Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 168 СК України мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду із заявою про надання їм права на побачення з дитиною. Крім того, згідно з частинами першою-другою статті 169 СК України мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав; поновлення батьківських прав неможливе, якщо дитина була усиновлена і усиновлення не скасоване або не визнане недійсним судом.
Щодо позовних вимог про стягнення аліментів.
Суд наголошує, що позбавлення особи батьківських прав не звільняє її від обов'язків з утримання дитини до досягнення нею повноліття. Такий підхід є відповідає принципу справедливості та закріплений у ст. 166 СК України.
Згідно з ч. 3 ст. 166 СК України при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов'язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.
Відповідач не заперечувала проти стягнення з неї аліментів на утримання дитини.
Відповідно до статті 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Статтею 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з частиною другою статті 3 Конвенції держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно зі ст. 180 Сімейного кодексу України (далі - СК України) батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Згідно з ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Згідно з ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
При визначенні розміру аліментів, який підлягає стягненню з ОСОБА_2 суд враховує, що вона є особою працездатного віку, має можливість працевлаштуватися та отримувати заробітну плату. Доказів того, що у відповідачки на утриманні є інші діти, непрацездатні батьки чи інші особи, яких вона зобов'язаний утримувати відповідно до закону, відповідачем всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надано.
У частині 3 ст. 183 СК України закріплено загальний підхід до визначення розміру аліментів на утримання дитини у частці заробітку (доходу) платника аліментів, а саме 1/4 частка заробітку (доходу) платника аліментів на утримання однієї дитини.
У зв'язку з викладеним, суд вважає, що для стягнення аліментів у розмірі, меншому, ніж це передбачено ч. 3 ст. 183 СК України, повинні існувати поважні та непереборні обставини, які позбавляють платника аліментів об'єктивної можливості сплачувати аліменти у такому розмірі, та які відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України враховуються при визначенні розміру аліментів.
Судом не встановлено обставин для стягнення аліментів у розмірі меншому, ніж 1/4 частка заробітку (доходу) відповідачки. Крім того, суд враховує, що стягнення аліментів у меншому розмірі не буде відповідати якнайкращим інтересам дитини.
Отже, виходячи з якнайкращих інтересів дитини, принципів справедливості, співмірності та верховенства права, суд стягує з відповідача на користь прийомної матері ОСОБА_3 аліменти на утримання ОСОБА_1 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, оскільки аліменти у такому розмірі, на переконання суду, є необхідними та достатніми для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Аліменти підлягають стягнення починаючи з 24 квітня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття дитини.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
На підставі ч. 6 ст. 141 ЦПК України суд стягує зі ОСОБА_10 на користь держави судовий збір, який підлягав сплаті за подання цього позову, а саме у розмірі 6056,00 грн.
Керуючись ст. 4, 10, 12-13, 76-81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 280-284, 354, 355 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги Органу опіки та піклування Борівської селищної військової адміністрації в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, треті особи - Служба у справах дітей Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області, Відділення сім'ї, дітей та молоді Комунальної установи «Центр надання соціальних послуг Борівської селищної ради» - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , батьківських прав щодо малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь прийомної матері ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі у розмірі однієї чверті з усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 24 квітня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
Допустити негайне виконання рішення щодо стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 , на користь держави судовий збір у розмірі 6056,00 грн (шість тисяч п'ятдесят шість гривень 00 копійок).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Рішення може бути оскаржено позивачем безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне заочне рішення суду складено 06 листопада 2025 року.
Суддя І.П. Латка