справа № 619/5709/25
провадження № 2/619/2486/25
Заочне рішення
іменем України
05 листопада 2025 року,
м. Дергачі,
Дергачівський районний суд Харківської області у складі: головуючого судді Нечипоренко І.М., за участю секретаря судового засідання Міщенко О.О., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу № 619/5709/25,
ім'я (найменування) сторін:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ»,
відповідач: ОСОБА_1 ,
вимоги позивача: про стягнення заборгованості,
представник позивача: Столітній М.М.
Стислий виклад позиції позивача.
ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» 25.09.2025 у системі «Електронний суд» звернулося до суду з позовом, у якому просить: стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 153235,10 грн; в порядку частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України за формулою: розрахунок інфляційних втрат: І = ((si * s): 100) - s, де І - сума інфляційних втрат; si - індекс інфляції за певний період; s - сума заборгованості; 100 - переведення відсотків, розрахунок 3 % річних: С* 3: 100: 365 * Дн., де С - сума основного боргу; 3 - 3% річних; 100 - переведення відсотків; 365 - кількість днів у році; Дн. - кількість днів прострочення, починаючи з дати набрання рішення суду законної сили до моменту виконання рішення в частині задоволеної суми заборгованості та стягнути отриману суму інфляційних втрат і 3 % річних; роз'яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні втрати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування. У обґрунтування позову зазначено, що 13.05.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 4646508 про надання коштів на умовах споживчого кредиту в сумі 28000,00 грн строком 360 днів: з 13.05.2024 по 08.05.2025 у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами платіжної кратки НОМЕР_1 , яку відповідачем вказано особисто під час укладання договору. 23.05.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір до договору №4646508 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 13.05.2024. ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» свої зобов'язання перед ОСОБА_1 виконало та надало йому кредит в сумі 1900 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 . Відповідач підписав договір №4646508 від 13.05.2024 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «53601», також додатковий договір від 25.10.2024 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «49012». 31.03.2025 було укладено договір факторингу №31/03/2025 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ», яке набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 151142,10 грн. Відповідач має заборгованість за Договором № 4646508 за загальною сумою 153235,10 грн, яка складається з суми заборгованості з тіла кредиту - 29899,97 грн, нарахованих процентів первісним кредитором - 106292,13 грн, нарахованих процентів ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» за 38 календарних днів 17043,00 грн. Стосовно вимог про зазначення в рішенні суду про стягнення в порядку частин десятої та одинадцятої статті 265 ЦПК України з відповідача інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу до моменту виконання рішення суду. Як передбачено частинами десятою, одинадцятою статті 265 ЦПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу. Частинам десятій, одинадцятій статті 265 ЦПК України кореспондують норми частин одинадцятої, дванадцятої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», які конкретизують порядок виконавчих дій виконавця щодо нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення суду за алгоритмом (формулою), визначеним у рішенні суду. Зокрема врегульовано, що якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі; до закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку. Правила частини десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України встановили виняток із зазначеного загального правила, надавши суду повноваження за результатами з'ясування характеру та правової природи матеріальних відносин між сторонами у справах про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, продовжити нарахування відсотків або пені на період після ухвалення такого судового рішення. Правова мета приписів частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України передовсім полягає у наданні суду повноважень поширити дію постановленого ним рішення і продовжити нарахування пені або відсотків на майбутнє поза часовими межами, в яких суд розглянув і вирішив спір по суті заявлених позовних вимог про стягнення відповідних пені або відсотків, що має на меті позбавити кредитора потреби звертатися до суду з позовом про стягнення пені або відсотків за наступні періоди невиконання зобов'язання після того, як було ухвалено судове рішення. Формулювання вказаних норми процесуального права визначають право, а не обов'язок суду зазначити в рішенні про таке нарахування, відповідно суд на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, як-от: майнового стану відповідача, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності, вирішує питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великою Палати Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22.
Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.
На виконання вимог ч. 8 ст. 187 ЦПК України, 26.09.2025 судом сформовано засобами системи «Електронний суд» з Єдиного державного демографічного реєстру відповідь № 1823145 щодо місця проживання (перебування) відповідача.
Відповідно до ухвали суду від 30.09.2025 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного провадження з викликом сторін, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 05.11.2025.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, у наданій заяві просить здійснити розгляд справи за відсутності представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Частиною 3 статті 211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач у судове засідання не з'явився, причину неявки не повідомив, хоча про місце, дату та час судового засідання повідомлявся належним чином шляхом направлення судової повістки на електронну адресу, про що свідчить довідка про доставку електронного документу.
Відповідно ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За таких обставин, з урахуванням того, що відповідач, будучи повідомленим про дату та час розгляду справи не з'явився у судове засідання, не подав відзив на позов, до того ж, інформація щодо часу розгляду даної справи розміщена на офіційному веб-сайті судової влади України, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.
13.05.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису (одноразового ідентифікатора «53601») укладено договір №4646508 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за умовами якого кредитодавець надав позичальнику кредит в розмірі 28000,00 грн зі сплатою стандартної процентної ставки 1,50% за кожен день користування кредитом та застосується в межах всього строку кредиту, у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами платіжної картки НОМЕР_2 (а.с. 26-31).
Додатком № 1 до вказаного договору погоджено графік платежів та таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, реквізити для оплати (зворот а.с. 31).
Цього ж дня між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було підписано паспорт споживчого кредиту (а.с. 35).
Договір та паспорт споживчого кредиту підписаний відповідачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію»: «53601», «84014».
23.05.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису (одноразового ідентифікатора «49012») укладено додатковий договір до договору №4646508 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за умовами якого кредитодавець надав позичальнику кредит в розмірі 1900,00 грн, тип кредиту - кредит, загальний розмір 29900,00 грн, у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами платіжної картки НОМЕР_2 (а.с. 23).
Додатком № 1 до вказаного договору погоджено графік платежів та таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, реквізити для оплати (а.с. 24).
Цього ж дня між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було підписано паспорт споживчого кредиту (а.с. 33-34).
Додатковий договір та паспорт споживчого кредиту підписаний відповідачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію»: «49012».
Листом товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» № 1-0104 від 01.04.2025 підтверджується, що ТОВ «Лінеура Україна» перераховано кредитні кошти в сумі 1900,00 грн та 28000,00 грн на платіжну картку НОМЕР_1 , номери транзакцій НОМЕР_3 , НОМЕР_4 (а.с. 22, зворот а.с. 22).
За приписами частин першої, другої статті 202 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
В силу частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень частини першої статті 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Відповідно до частин першої, третьої, четвертої та сьомої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (частина дванадцята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Згідно частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
В силу частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
31 березня 2025 року ТОВ «Лінеура Україна» відступило право вимоги за кредитними договорами ТОВ «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» згідно договору факторингу № 31/03/2025 (а.с. 61-63).
Відповідно до Витягу з Реєстру боржників до договору факторингу
№31/03/2025 від 31.03.2025 року, позивач набув права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 4646508 в сумі 151142,10 грн, з яких: 29899,97 грн заборгованості основною сумою боргу 106292,13 грн заборгованості за відсотками, 14950,00 грн заборгованість за пенею, штрафами (зворот а.с. 41).
Згідно пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Рішенням №251124/1 єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» від 25.11.2024 року змінено найменування з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» на нове найменування Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (а.с. 51).
У межах строку дії договору, укладеного між первісним кредитором та відповідачем, ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» у період з 01.04.2025 по 08.05.2025 (38 календарних днів) здійснено нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, у сумі 17043,00 грн (зворот а.с. 40).
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 4646508 від 13.05.2024 про надання коштів на умовах споживчого кредиту станом на 31.03.2024 заборгованість відповідача становить 151142,10 грн та складається з: суми кредиту - 29899,97 грн, нарахованих процентів за користування - 106292,13 грн (а.с. 38-40).
Встановивши, що позивач набув права вимоги до ОСОБА_1 , як до боржника за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4646508 від 13.05.2024, а також враховуючи, що останній не спростував факт наявності у нього заборгованості за цим договором, що було його процесуальним обов'язком, відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України, суд дійшов висновку про необхідність захисту прав ТОВ «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» шляхом стягнення з відповідача суми заборгованості.
Щодо позовних вимог про зазначення в рішенні суду про стягнення, у порядку ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України, з відповідача інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу до моменту виконання рішення суду, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 10 ст. 265 ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Суд зазначає, що інфляційні втрати не відносяться до відсотків чи пені в розумінні ч. 10 ст. 265 ЦПК України.
Суд вважає за необхідне зазначити, що нарахування відсотків чи пені у порядку, передбаченому ч. 10 ст. 265 ЦПК України є правом суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 дійшла висновку, що норми процесуального права дають суду певний розсуд у вирішенні питання щодо задоволення або ж відмови в задоволенні відповідного клопотання позивача про продовження нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, оскільки визначають не обов'язок суду зазначити в рішенні про таке нарахування, а можливість Відповідно суд на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, як-от: майнового стану відповідача, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності, вирішує питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частини десятої статті 238 ГПК України(частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України).
Крім того у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що можливість нарахування пені або відсотків до моменту виконання рішення суду нерозривно пов'язана із безпосереднім їх застосуванням у рішенні суду (розглядом та задоволенням таких вимог). Тобто якщо суд в рішенні по суті спору не стягував пеню або ж відсотки, то не може бути зазначено й про нарахування відсотків або пені до моменту виконання цього рішення суду. Нарахування пені або відсотків у порядку частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України ґрунтується на підставі тих самих норм матеріального права, які є й підставою для задоволення позову про стягнення відсотків або пені за порушення виконання грошового зобов'язання. Тобто це ті самі відсотки чи пеня, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов'язання не виконується. Зазначені правові норми не визначають якоїсь іншої особливої правової природи відсотків чи пені, які нараховуються до моменту виконання судового рішення.
Тож правила наведених норм процесуального права можна застосовувати для продовження на майбутнє нарахування будь-яких відсотків (як за правомірне користування чужими грошовими коштами, так і за неправомірне користування ними) або пені, які розраховуються за методикою, що враховує фактор часу, що передбачені законодавством або договором і які суд вирішив стягнути з боржника на користь кредитора за невиконання певного зобов'язання. Відтак передбачені частиною другою статті 625 ЦК України3 % річних охоплюються приписами частини десятої статті 238 ГПК України(частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України), якщо позивач заявив позовну вимогу про стягнення 3 % річних за порушення виконання грошового зобов'язання, а суд задовольнив цю вимогу.
Ураховуючи, що позивач не заявляв позовну вимогу про стягнення трьох процентів річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України та відповідно суд не задовольняв такої вимоги, у суду відсутні підстави для застосування положень ч. 10 ст. 265 ЦПК України.
У позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» просить стягнути з ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.
Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витр аченого адвокатом при наданні послуг клієнту.
Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід також ураховувати позицію Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Як вбачається з матеріалів справи інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» в суді представляв адвокат Столітній М.М. на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (зворот. а.с. 44), договору про надання правової допомоги №10/12-2024 від 10.12.2024, (а.с. 60), ордеру на надання правничої допомоги (а.с. 32), рахунком на оплату та видами робіт (наданих послуг), з якого вбачається, що загальна сума наданих послуг становить 10000,00 грн (а.с. 37).
Разом з тим, при визначенні розміру судових витрат, що підлягають відшкодуванню, суд виходить з того, що справа про стягнення заборгованості за кредитним договором для кваліфікованого юриста не є спором значної складності, не потребує дослідження великого обсягу доказів та залучення багатьох учасників. У провадженні адвоката перебуває значна кількість аналогічних справ, тобто вони є типовими. Фактично адвокатом складено лише один процесуальний документ у справі, що не є великим за обсягом та складним за змістом. З урахуванням категорії справи їх складання не потребує від професійного адвоката значної кількості часу і зусиль. У судових засіданнях адвокат участі не брав, справу розглянуто без участі сторін, за правилами спрощеного позовного провадження.
Отже, враховуючи, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» задоволено частково, з урахуванням категорії справи, рівня складності юридичної кваліфікації правовідносин, обсягу наданих позивачу послуг з правничої допомоги, змісту поданих процесуальних документів, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, їхньої дійсності та необхідності, суд дійшов висновку, що справедливим буде стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. 7, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» заборгованість за кредитним договором № 4646508 від 13.05.2024 в сумі 153235,10 грн (сто п'ятдесят три тисячі двісті тридцять п'ять гривень 10 копійок).
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн (п'ять тисяч), а всього 7422,40 грн (сім тисяч чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).
Надіслати представнику позивача копію судового рішення в електронній формі у порядку, визначеному законом, а відповідачу надіслати копію судового рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня оголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне найменування (ім'я) сторін:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ», код ЄДРПОУ 44559822, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Загородня, буд. 15, офіс 118/2,
відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя І. М. Нечипоренко