Справа № 358/631/20
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/12940/2025
22 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання Гладкої І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богуславського районного суду Київської області від 29 квітня 2025 року у складі судді Лебединець Г.С.,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Богуславська міська рада Київської області про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, дворовою та прибудинковою територією,-
У червні 2020 року ОСОБА_2 звернулася у суд із позовом до ОСОБА_1 , у якомуз урахуванням змін просила:
- зобов'язати відповідачку ОСОБА_1 усунути їй перешкоди у користуванні нерухомим майном шляхом демонтажу самочинно збудованого об'єкту - воріт, паркану, хвіртки, які розташовані на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати ОСОБА_1 на вказаній земельній ділянці відступити на ширину 1,5 м до межі земельної ділянки прибудинкової території від належної до квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_2 суміжної стіни будинку довжиною 3,40 м;
- вирішити питання про судові витрати.
Позов обґрунтовано тим, що позивачка є власником кв. АДРЕСА_3 . Вказаний будинок - одноповерховий, триквартирний, приватизований. Присадибні землі міської ради. В даному будинку проживають: кв. АДРЕСА_2 - позивач ОСОБА_2 , кв. АДРЕСА_4 - відповідач ОСОБА_1 , кв. АДРЕСА_4 - ОСОБА_3 (син позивачки).
На прибудинковій території відповідачкою не узгоджено та самовільно встановлено перегородне спорудження - ворота, тин, хвіртку. Вказане спорудження перешкоджає іншим мешканцям будинку повноцінно користуватися прибудинковою територією. Також вказане спорудження перешкоджає позивачці користуватися належним їй гаражем, оскільки заїзд до гаража перекритий та доступ до нього є обмеженим.
Крім того, обмеженим є підхід до зовнішньої стіни належної їй кв. АДРЕСА_2 , та вона не має змоги користуватися і утримувати - здійснювати ремонт належного їй майна. Прибудинкова територія відноситься до об'єктів загального користування та на ній заборонено самовільно встановлювати споруди.
Оскільки відповідачка в добровільному порядку відмовляється вирішувати спір, вона змушена звернутися до суду з даним позовом.
Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 29 квітня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено. Вирішено питання судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права.
Звертає увагу, що підставою для задоволення позову про усунення перешкод у користуванні власністю є встановлення сукупності певних обставини, а саме: наявність у позивачки права власності на майно та наявність перешкод у можливості користування нею своєю власністю.
Вказує, що позивачкою не надано належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог та права власності на гараж.
Посилається на те, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.
Зазначає, що право власності на квартиру було зареєстровано за ОСОБА_2 приватним нотаріусом Богуславського районного нотаріального округу Київської області Іщенко О.В., де відомості про реєстрацію будь-якого гаражу відсутні як в договорі так і при реєстрації права власності на підставі нього.
Окрім цього, суд зобов'язує відповідачку відступити на ширину 1.5 метрів до межі земельної ділянки прибудинкової території від належної до квартири АДРЕСА_2 позивачки суміжної стіни будинку довжиною 3.40 метрів, однак у рішенні суду відсутнє обґрунтування самого значення 1.5 метрів, в той час згідно технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_3 суміжної стіни будинку довжиною 3.40 метрів немає.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Богуславського районного суду Київської області від 29 квітня 2025 року - залишити без змін. Зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
У судовому засіданні ОСОБА_1 просила апеляційну скаргу задовольнити, ОСОБА_2 проти задоволення апеляційної скарги заперечувала.
Богуславська міська рада Київської області про розгляд справи повідомлена належним чином, свого представника не забезпечила, причини неявки не повідомила, а тому на підставі положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за її відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Колегія суддів вважає, що рішення суду не відповідає зазначеним вимогам.
Зі справи вбачається, що ОСОБА_2 з 13 травня 2019 року є власницею кв. АДРЕСА_3 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 167124423 від 20 травня 2019 року (а.с. 11 т.1).
Відповідачка ОСОБА_1 є власницею кв. АДРЕСА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 грудня 2003 року, що підтверджується копією свідоцтва та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 02 лютого 2009 року (а.с. 128-129, 130-132 т.1).
Установлено, що сторони між собою перебувають у родинних відносинах : мати й донька, а третя особа, відповідно, син та брат.
Рішенням Богуславської міської ради від 26 червня 2017 року ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність за рахунок земель комунальної власності Богуславської міської ради, земельної ділянки площею до 0,0100 га для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_1 (а.с. 12-13 т.1).
Рішенням Богуславської міської ради № 44/3 від 21 березня 2019 року, виконавчий комітет вирішив присвоїти гаражу загальною площею 37,54 кв.м., який належить ОСОБА_2 адресу: АДРЕСА_6 (а.с. 16 т.1).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 167131326 від 20 травня 2019 року та реєстраційної справи №1832309432206 на гараж ОСОБА_2 є його власницею 1976 року забудови за адресою АДРЕСА_7 , підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу № 807 від 15 серпня 2013 року засвідченого приватним нотаріусом Богуславського районного нотаріального округу Іщенко О.В. (а.с. 59-70 т.1).
З листа ГУ Держгеокадастру у Київській області №21/135-19 від 14 листопада 2019 року вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 3220610100:01:005:0197, загальною площею 0,051 га, яка розташована за адресою по АДРЕСА_1 , обліковується як комунальна власність Богуславської міської ради з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд» (а.с.17-18 т.1).
13 серпня 2020 року листом від 02-05/1747 міський голова Богуславської міської ради В.Дяченко звернувся до Богуславського районного відділу ГУ Держгеокадастру у Київській області, в якому просив скасувати державну реєстрацію земельної ділянки із кадастровим номером 3220610100:01:005:0197, оскільки станом на 12 серпня 2020 року речове право на земельну ділянку не зареєстровано (а.с. 45 т.1).
Згідно висновку № 53 від 09 вересня 2020 року Відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства, земельна ділянка по АДРЕСА_1 в межах міста Богуслав згідно генерального плану забудови м. Богуслав, затвердженого рішенням сесії Богуславської міської ради № 562-40-У від 02 грудня 2008 року та пролонгованого рішенням сесії Богуславської міської ради від 20 березня 2013 року № 618-30-УІ, належить до земель житлової та громадської забудови. На земельній ділянці знаходиться гараж, який належить ОСОБА_2 . Будівництво або його реконструкція на вказаній земельній ділянці повинно здійснюватися у відповідності до розробленої та погодженої згідно чинного законодавства проектної документації та при умові подання повідомлення до інспекції державного архітектурно-будівельного контролю про початок будівельних робіт. Використання земельної ділянки дозволяється тільки за її цільовим призначенням, без зміни цільового призначення (а.с. 195 т.1).
Ухвалюючи рішення, районний суд вважав доведеними порушення прав позивачки з підстав наявності перешкод у вигляді паркану з воротами та хвірткою, що заважають їй заїзду до прибудинкової території, гаражу та обмежують доступ до стіни належної їй квартири АДРЕСА_2 .
Між тим, з такими висновками районного суду погодитися неможливо.
Статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до частин першої-третьої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у його здійсненні.
У разі порушення цього права власник має право на підставі статті 391 ЦК України вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування своїм майном.
Статтею 91 ЗК України встановлено, що власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та дотримуватися правил добросусідства.
Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив) (частини перша та друга статті 103 ЗК України).
Інститут земельних відносин добросусідства є нормативно встановленими обмеженнями щодо здійснення прав на землю (включаючи право власності), які мають на меті забезпечити захист інтересів власників (землекористувачів) сусідніх володінь від можливих порушень при використанні земельних ділянок.
Відповідно до ч. 2. ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Підставою для задоволення позову про усунення перешкод у користуванні власністю є встановлення сукупності певних обставини, а саме: наявність у позивача права власності на майно та наявність перешкод у можливості користування ним своєю власністю.
Таким чином, відповідачем за негаторним позовом є лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю, а підставою мають слугувати посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 26 вересня 2022 року у справі № 372/2896/19, провадження № 61-1612 св 22.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21).
Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_2 посилалася на порушення з боку відповідачки її права вільного користування земельною ділянкою, яке полягає в тому, що на прибудинковій території ОСОБА_1 не узгоджено та самовільно встановлено перегородне спорудження - ворота, паркан, хвіртку, чим чиняться перешкоди в користуванні прибудинковою територією та обмежують її доступ як до гаража так і до зовнішньої стіни належної їй кв. АДРЕСА_2 .
Районний суд, ухвалюючи рішення, визнав заявлені вимоги та надані позивачкою докази такими, що є належними, допустимими та підтверджують предмет доказування.
Проте такі висновки суду не містять належного обґрунтування.
Так, до справи на підтвердження вимог позивачкою долучено поповерховий план будинку АДРЕСА_1 , фотокопії фрагментів розташування побудов, технічний паспорт на гараж та докази набуття позивачкою його у приватну власність (а.с. 18-22, 65-70).
Разом з тим, з наявних у справі фотокопій належним чином не можливо встановити розташування спірних об'єктів як по відношенню до будинку так і гаражу та які позивачка вважає самовільно встановленими відповідачкою, оскільки долучені фото є неналежної якості та з них не вбачається, що вони містять інформацію про земельну ділянку, на якій знаходиться будинок за адресою АДРЕСА_1 .
Наявність у справі технічної документації та схеми земельної ділянки, надані позивачкою, також не є належним доказом обставин, які вона доводить, оскільки не містять інформації, яку суд визнав доведеною, а саме інформацію про те, що позивачка позбавлена можливості користуватися певною територією на земельній ділянці.
Відповідно до справи, позивачкою набуто у власність лише гараж, якому присвоєно адресу: АДРЕСА_1 , без земельної ділянки, на якій його розташовано.
Суд першої інстанції, вирішуючи спір не врахував, що ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів, які підтверджують місце розташування на земельній ділянці поблизу будинку, у якому проживають сторони, гаража, воріт, паркану та хвірки.
Не долучено до справи й висновок земельно-технічної експертизи з питань фактичного розташування об'єктів, щодо земельної ділянки сторін, складений у відповідності до положень ст. 106 ЦПК України.
А відповідне клопотання під час судового розгляду справи, не заявлялося.
Отже, як установлено, земельна ділянка, на якій розташовано будинок АДРЕСА_1 , належить до комунальної власності міста.
Відповідної технічної документації на указану земельну ділянку належним чином не сформовано, межі земельної ділянки не визначено.
За таких обставин, апеляційний суд визнає поспішними висновки суду першої інстанції й про доведеність вимог щодо зобов'язання відповідачки відступити на ширину 1,5 м до межі земельної ділянки прибудинкової території від належної до квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_2 суміжної стіни будинку довжиною 3,40 м.
Ухвалюючи рішення в зазначеній частині вимог, районний суд не обґрунтував та не конкретизував свої висновки про необхідність відступу відповідачки на 1,5 метра до межі земельної ділянки прибудинкової території та чому таке переміщення має бути саме на 3,40м.
Таким чином доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в апеляційному суді.
Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи, що позивачка належних та допустимих доказів в обґрунтування своїх позовних вимог не надала, хоча саме на неї покладено обов'язок доведення факту дійсного порушення її прав, що свідчить про передчасність висновків суду першої інстанції про задоволення заявлених по справі позовних вимог.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову в позові з підстав його недоведеності.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів також керується повноваженнями суду апеляційної інстанції, що передбачені положеннями цивільного процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Богуславського районного суду Київської області від 29 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 03 листопада 2025 року.
Суддя-доповідач:
Судді: