22 жовтня 2025 року
справа № 367/7911/24
провадження № 22-ц/824/10479/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Музичко С.Г.,
суддів: Болотова Є.В., Сушко Л.П,
при секретарі: Яхно П.А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Виробничий кооператив «Кооператив «Асфальтобетонщик»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 10 квітня 2025 року, постановлене під головуванням судді Шестопалової Я.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Виробничого кооперативу «Кооператив «Асфальтобетонщик» про визнання наказу незаконним та поновлення на роботі,
У серпні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Ірпінського міського суду Київської області з позовною заявою до Виробничого кооперативу «Кооператив «Асфальтобетонщик» (далі - ВК «Кооператив «Асфальтобетонщик») та просив суд визнати наказ від 25 лютого 2022 року № 1-К про звільнення ОСОБА_1 незаконним, скасувати його і поновити позивача на роботі.
На обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_1 згідно з наказом від 29 травня 2018 року № 7-к з 30 травня 2018 року працює на посаді менеджера (управителя) підприємства в Кооперативі «Асфальтобетонщик».
З 14 жовтня 2022 року змінено назву відповідача на ВК «Кооператив «Асфальтобетонщик».
Згідно з наказом від 25 лютого 2022 року № 1-К, ОСОБА_1 (позивача) було звільнено з роботи 25 лютого 2022 року за угодою сторін, за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України.
Позивач зазначив, що заяви не писав та будь-якої письмової угоди щодо звільнення саме 25 лютого 2022 року не висловлював. Також і з наказом про звільнення від 25 лютого 2022 року № 1-К роботодавець працівника не ознайомлював. Позивач вважає цей наказ незаконним.
Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 10 квітня 2025 року у позові відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Вимоги обґрунтовані тим, що сторони та їх представники не тільки не були завчасно повідомлені, а взагалі не повідомлялись про судове засідання. Навіть при заочному розгляді справи суд був зобов'язаний повідомити всіх учасників справи про дату судового засідання. Тобто порушено право позивача на доступ до правосуддя та право бути обізнаним про розгляд його заяви (позову).
Згода сторін повинна бути оформлена письмово - зі сторони працівника - заява, зі сторони роботодавця - наказ.
Однак, позивач ніякої заяви не писав та будь-якої письмової угоди щодо звільнення його саме 25 лютого 2022 року не висловлював. Також і з наказом про звільнення роботодавець працівника не ознайомлював більше трьох років.
Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу та просив задовольнити.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що на сьогодні трудові відносини між сторонами фактично не існують, процедура припинення трудових відносин відповідно до законодавства України про працю повністю виконана, рішенням суду присуджено виплату всіх сум, що належать працівнику при звільненні, а тому звернення до суду з позовом про визнання незаконним, скасування наказу від 25 лютого 2022 року № 1-К про звільнення ОСОБА_1 та поновлення на роботі є безпідставним та необґрунтованим.
Колегія суддів частково не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною другою статті 8 Конституції України передбачено, що звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод громадян, на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Конституційний суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року у справі №1-14/2004, від 16 жовтня 2007 року у справі №1-16/2007 та від 29 січня 2008 року у справі №1-5/2008 вказав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.
Відповідно до вимог статті 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод нікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов'язкову працю.
Згідно зі статтею 1 КЗпП України, законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.
Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно зі статтею 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника.
Частинами 1, 3 статті 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.
Згідно з частиною 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
Судом встановлено, що трудові відносини між ОСОБА_1 та ВК «Кооператив «Асфальтобетонщик» фактично припинені з 02 березня 2023 року згідно з частиною 3 статті 38 КЗпП України за рішенням суду.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 16 липня 2024 року у справі № 367/3660/23 вирішено питання щодо виплати ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі за 01 лютого до 02 березня 2023 року в розмірі 7 282,61 грн, компенсації за невикористані 114 днів щорічної відпустки в розмірі 25 460,00 грн, вихідної допомоги в розмірі 20 100,00 грн, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 березня до 03 вересня 2023 року в розмірі 41 794,24 грн.
Це рішення у справі № 367/3660/23 набрало законної сили 16 серпня 2024 року.
На виконання цього судового рішення 27 серпня 2024 року Ірпінським міським судом Київської області було видано виконавчий лист.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем було реалізоване його право на припинення трудових відносин за власним бажанням (волевиявленням) із виробничим кооперативом з 02 березня 2023 року.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Зважаючи на обов'язковість виконання судового рішення, ОСОБА_1 є звільненим 02 березня 2023 року з посади менеджера (управителя) ВК «Кооператив «Асфальтобетонщик» згідно з частиною 3 статті 38 КЗпП України з виплатою йому заборгованості по заробітній платі.
Наведеним спростовуються доводи апеляційної скарги щодо порушення трудових прав позивача та відсутності його волевиявлення на звільнення, оскільки трудові відносини між сторонами фактично не існують, процедура припинення трудових відносин відповідно до законодавства України про працю повністю виконана, рішенням суду присуджено виплату всіх сум, що належать працівнику при звільненні, а тому звернення до суду з позовом про визнання незаконним, скасування наказу від 25 лютого 2022 року № 1-К про звільнення ОСОБА_1 та поновлення на роботі є безпідставним та необґрунтованим.
Проте, згідно з частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У пункті 26 рішення Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи (частина перша статті 8 ЦПК України).
Право на публічний розгляд також передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції та має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип.
У рішеннях від 27 червня 2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України» і від 03 жовтня 2017 року у справі «Віктор Назаренко проти України» ЄСПЛ зазначив, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії і дотримання, таким чином, принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагають, щоб у випадку надсилання судових документів поштою вони надсилались рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, має повернути до суду розписку про одержання, а національне законодавство чітко вимагає, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи.
ЄСПЛ зауважував, що на національні суди покладено обов'язок з'ясувати, чи були повістки чи інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, зобов'язані фіксувати таку інформацію у тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів, вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні (рішення від 21 травня 2015 року у справі «Заводнік проти Словенії», заява № 53723/13, пункт 70; рішення від 08 листопада 2018 року у справі «Созонов та інші проти України», заява № 29446/12, пункт 8).
Порядок виклику та вручення судових повісток визначено у статтях 128, 130 ЦПК України.
Положеннями статті 128 ЦПК України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення (частина шоста статті 272 ЦПК України).
Згідно з пунктами 1, 2 та 6 розділу 2 Тимчасового регламенту надсилання судом електронних документів учасникам судового процесу, кримінального провадження, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України (далі - ДСУ) від 07 листопада 2016 року № 227 (далі - Тимчасовий регламент), документи можуть буди надіслані користувачеві судом в електронному вигляді лише після реєстрації в Системі. Реєстрація користувача відбувається шляхом заповнення відповідної реєстраційної форми, із зазначенням певних відомостей для отримання процесуальних документів в електронному вигляді, паралельно з документами у паперовому вигляді відповідно до процесуального законодавства, після реєстрації в Системі і генерації адреси електронної пошти користувач повинен подати до суду заявку, згідно з шаблоном, розміщеним на офіційному веб-порталі «Судова влада України».
Згідно з підпунктом 1 пункту 2 розділу 1 Тимчасового регламенту електронна адреса - адреса електронної пошти, що складається з ідентифікатора, позначки «@» та доменного імені. При цьому ідентифікатором для юридичних осіб є ідентифікаційний код юридичної особи, для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - ідентифікаційний номер платника податків - фізичної особи (у разі відсутності ідентифікаційного номера - серія та номер паспорта громадянина). Доменним іменем є ім'я у домені «mail.gov.ua».
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 279/5407/20, від 23 червня 2022 року у справі № 127/9596/21, від 09 листопада 2022 року у справі № 367/6893/21.
Відповідно до частини першої статті 14 ЦПК України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система.
Пунктом 3 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, встановлено, що Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система (ЄСІТС) - сукупність інформаційних та телекомунікаційних підсистем (модулів), які забезпечують автоматизацію визначених законодавством та цим Положенням процесів діяльності судів, органів та установ в системі правосуддя, включаючи документообіг, автоматизований розподіл справ, обмін документами між судом та учасниками судового процесу, фіксування судового процесу та участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції, складання оперативної та аналітичної звітності, надання інформаційної допомоги суддям, а також автоматизацію процесів, які забезпечують фінансові, майнові, організаційні, кадрові, інформаційно-телекомунікаційні та інші потреби користувачів ЄСІТС.
Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки-повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п'ята статті 14 ЦПК України).
Зі змісту вказаної процесуальної норми убачається, що для цілей цього кодексу офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.
Системний аналіз частини шостої статті 128, частини першої статті 130 ЦПК України дає підстави для висновку, що судова повістка надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи лише у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19, від 26 жовтня 2022 року у справі № 761/877/20.
Апеляційний суд встановив, що ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 12 червня 2023 року відкрите загальне позовне провадження у справі та призначено справу до підготовчого засідання на 27 червня 2023 року о 11-30 год.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 11 жовтня 2023 року закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та призначено справу до судового розгляду по суті на 21 листопада 2023 року об 16год 00 хв.
Суд встановив, що судові засідання у справі неодноразово були відкладені.
Так, зокрема, і 03 квітня 2025 року судове засідання було відкладено на 10 квітня 2025 року.
Проте 10 квітня 2025 року о 18:07 в електронному кабінеті ЄСІТС з'явилось повідомлення про призначення судового засідання на 10 квітня 2025 року о 16-20 год.
Одночасно з цим, 10 квітня 2025 року в електронному кабінеті ЄСІТС опубліковане заочне рішення суду.
З огляду на статті 128, 272 ЦПК України, якщо судова кореспонденція надіслана до електронного кабінету пізніше 17 години, вона вважається врученою у наступний робочий день.
Отже, сторони та їх представники не були завчасно повідомлені про судове засідання.
Колегія суддів наголошує, що навіть при заочному розгляді справи суд був зобов'язаний повідомити всіх учасників справи про дату судового засідання.
Протилежне є порушенням права учасників справи на доступ до правосуддя та право бути обізнаним про розгляд заяви (позову).
Наведене свідчить про порушення норм процесуального права.
Обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства.
Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки-повідомлення, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також порушенням статей 128, 130 ЦПК України.
Суд першої інстанції розглянув справу за відсутності учасників справи та/або їх представників, які не повідомлені належним чином про дату, час і місце судового засідання, що свідчить про порушення статті 129 Конституції України, статті 6 Конвенції, статей 8, 14, 128 ЦПК України.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Пунктом 3частини 3 статті 376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою
Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження, оскільки суд першої інстанції розглянув справу за відсутності учасників справи, не повідомлених належним чином про дату, час і місце засідання суду, а тому судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у позові.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 10 квітня 2025 року скасувати.
Ухвалити нове рішення наступного змісту.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Виробничого кооперативу «Кооператив «Асфальтобетонщик» про визнання наказу незаконним та поновлення на роботі відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 31 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач
Судді