справа №361/3129/23 Головуючий у І інстанції - Петришин Н.М.
апеляційне провадження №22-ц/824/14593/2025 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
21 жовтня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Миголь А.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2025 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Друга Броварська державна нотаріальна контора про усунення від права на спадкування,-
установив:
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Броварського міськрайонного суду Київської області із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Друга Броварська державна нотаріальна контора про усунення від права на спадкування.
В обґрунтування вимог позову зазначала, що вона є рідною сестрою ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
01 лютого 2023 року вона звернулася до Другої броварської нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак нотаріусом роз'яснено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Так, вона є спадкоємцем другої черги, спадкоємцями першої черги є: ОСОБА_2 (дружина померлого), ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (діти).
Після смерті ОСОБА_5 залишилося спадкове майно, яке він не встиг оформити після смерті матері ОСОБА_6 , яка заповідала на випадок своєї смерті все її майно, де б воно не було і з чого не складалося і взагалі все те, що їй належало і на що за законом вона має право, заповіла своїм дітям їй та ОСОБА_5 .
Вказувала, що вона не приймала спадщину після смерті матері за заповітом, а брат ОСОБА_5 прийняв спадщину фактично, оскільки проживав та був зареєстрований зі спадкодавцем. Однак, ОСОБА_5 не встиг зареєструвати за собою після смерті матері житловий будинок АДРЕСА_1 . Її брат - ОСОБА_5 був особою з інвалідністю ІІ групи.
06 квітня 2020 року ОСОБА_5 потрапив до лікарні, де йому встановили діагноз - гіпертонічна хвороба третього ступеню з ускладненням, гостре порушення мозкового кровообігу по типу ішемії (ішемічний інсульт).
З 06 квітня 2020 року і по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 вона доглядала за своїм братом, оформляла інвалідність, готувала їжу, прала одяг, возила на прогулянки, купувала ліки, оплачувала обстеження, оскільки ОСОБА_5 був у безпорадному стані, потребував постійного лікування, стороннього догляду.
Проте, відповідач ОСОБА_2 , яка є дружиною померлого, не доглядала за своїм чоловіком, який був тяжко хворою людиною.
Крім того, у ОСОБА_5 є діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які з батьком не спілкувалися, не турбувалися про нього, коли він був тяжко хворим та потребував стороннього догляду, жодної ні матеріальної, ні фізичної, ні моральної допомоги батьку не надавали.
Просила суд, усунути від права на спадкування за законом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 після померлого ОСОБА_5 , а також стягнути з відповідачів на її користь судові витрати.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2025 року відмовлено у задоволенні зазначеного вище позову.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції позбавив її спадкового майна після смерті брата.
Вказує, що в матеріалах справи наявні докази ішемічного інсульту ОСОБА_5 , який потребував стороннього догляду від своєї дружини та дітей, які відповідно до закону зобов'язані доглядати за ним, але цього не робили, а доглядом та лікуванням свого брата займалась виключно вона.
Крім того, померлий ОСОБА_5 був особою з інвалідністю першої групи, який тривалий час перебував на стаціонарному лікуванні та потребував стороннього догляду, які умисно не здійснювали відповідачі.
Зазначає, що вона надала суду першої інстанції належні докази безпорадного стану ОСОБА_5 , а також те, що вона доглядала за своїм братом з моменту настання хвороби.
Наголошує, що відповідачі не виконували обов'язку в догляду за ОСОБА_5 , хоча мали можливість доглядати за безпорадним ОСОБА_5 , але свідомо цього не робили, і після смерті ОСОБА_5 вступили у спадщину та претендують на спадкове майно померлого.
Просить суд, скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2025 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 29 червня 1973 року батьком позивача ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_8 , матір'ю - ОСОБА_6 .
Прізвище позивача змінено на « ОСОБА_9 » у зв'язку з реєстрацією шлюбу 20 жовтня 1990 року з ОСОБА_10 , що підтверджується свідоцтвом про укладенням шлюбу серії НОМЕР_2 від 20 жовтня 1990 року.
Таким чином, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_5 рідні сестра та брат.
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 17 листопада 2022 року Броварським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_5 помер у віці 52 років внаслідок механічної асфіксії у зв'язку з закриттям дихальних шляхів стороннім тілом (шматком м'яса), що підтверджується довідкою про причину смерті (до форми № 106/о № 705).
Згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 13 грудня 1969 року, батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_8 , матір'ю - ОСОБА_6 .
01 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Другої броварської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті брата ОСОБА_5 .
Відповідно до Довідки Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області №153 від 20 березня 2023 року, ОСОБА_1 дійсно піклувалася за братом ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який проживав один та був зареєстрований у АДРЕСА_1 до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вищевказаний будинок належав матері ОСОБА_1 та ОСОБА_5 - ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .
За життя, ОСОБА_6 склала заповіт, посвідчений 04 червня 1996 року, яким на випадок своєї смерті зробила заповітне розпорядження, яким все своє майно, де б воно не було і з чого не складалося, і взагалі все те, що буде їй належати і на що вона матиме право за законом, заповіла ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .
Згідно листа старости Богданівського старостинського округу Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області №131 від 28 лютого 2023 року, на час смерті ОСОБА_6 у будинку АДРЕСА_1 постійно проживав та зареєстрований син померлої - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та на час смерті якого ніхто у будинку не був зареєстрований та не проживав.
Відповідно до листів старости Богданівського старостинського округу Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області №438 від 27 вересня 2023 року та №10 від 10 січня 2024 року, ОСОБА_5 не значився на обліку в управлінні соціального захисту, так як він останнім часом був у шлюбі з ОСОБА_2 , але фактично проживав у будинку по АДРЕСА_1 із співмешканкою, з якою проживав з 2011 року і до своєї смерті.
На підтвердження хвороби ОСОБА_5 позивачем надано копію Виписного епікризу №4624, щодо перебування на лікуванні у період з 06 квітня 2020 року по 15 квітня 2020 року.
Відповідно до Виписки з акту огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії АВ №1086089, ОСОБА_5 встановлено першу групу інвалідності, підгрупа «Б» з 01 жовтня 2022 року, причина інвалідності - загальне захворювання з ураженням ОРА, інвалідність встановлена довічно.
Згідно копії спадкової справи №28/2023, відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 подали 20 січня 2023 року до Другої броварської державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_5 .
Судом встановлено, що 30 листопада 2021 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, про що вчинено актовий запис №831 та видане свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_5 від 30 листопада 2021 року.
Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є дітьми померлого ОСОБА_5 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_6 від 12 листопада 1998 року та НОМЕР_7 від 12 листопада 1998 року, виданих повторно.
Листом державного нотаріуса Другої броварської державної нотаріальної контори №1439/02-14 від 29 червня 2023 року позивачу ОСОБА_1 роз'яснено, що спадкоємці померлого за законом одержують право на спадщину почергово, й позивач, як рідна сестра померлого, є спадкоємцем другої черги спадкоємців за законом, тому у випадку наявності спору, нотаріусом рекомендовано звернутися до суду.
У судовому засіданні суду першої інстанції, свідок ОСОБА_11 пояснив, що ОСОБА_12 хворів, за ним доглядала позивач, оскільки ОСОБА_5 потребував сторонньої допомоги, дуже повільно ходив, приходив до нього. ОСОБА_1 готувала брату їжу. Жінка та діти ніколи не навідувалися до нього. Після перебування у лікарні позивач забрала брата, він жив у неї, вже не рухався, закашлювався.
Свідок ОСОБА_13 пояснила, що є сусідкою, живе навпроти, перед війною, 2020-2021 роки, з позивачем проживав її брат, вона возила його на лікування. Його родичів свідок не бачила.
Свідок ОСОБА_14 пояснила, що має дружні стосунки з відповідачем ОСОБА_2 . Знає, що остання має чоловіка ОСОБА_12 , який приходив до неї, чи вона йшла до нього. Він пересувався сам, їв сам. Свідок не знала, що він хворів.
Свідок ОСОБА_15 зазначив, що є сусідом, товаришував з ОСОБА_5 , ходив з ним на риболовлю. Зі слів ОСОБА_5 , сестра йому допомагала, а ОСОБА_16 з дочкою передає йому їжу. У нього була співмешканка.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами ухилення відповідачів від надання допомоги спадкодавцю ОСОБА_5 , а саме доказів, які б підтверджували їхню винну поведінку, яка б свідчила, що спадкодавець дійсно потребував додаткової постійної допомоги саме від відповідачів у зв'язку з безпорадним станом, звертався за допомогою до них, а останні відмовили у наданні такої допомоги.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, позивач не довела тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Так, згідно з ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За змістом ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтею 1223 ЦК України передбачено право на спадкування, яке відповідно мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст. 1259 цього Кодексу.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ч. 1 ст. 1261 ЦК України).
У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (ч. 1 ст. 1262 ЦК України).
Племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини (ч. 3 ст. 1266 ЦК України).
Якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну (ч. 5 ст. 1266 ЦК України).
Згідно з частин 5,6 ст. 1224 ЦК України, за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.
У п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз'яснено, що правило абзацу другого частини третьої ст. 1224 ЦК України стосується особи, яка зобов'язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами СК України. Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку, щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку. Непред'явлення спадкодавцем, який мав право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права на спадкування.
Верховний Суд у постановах від 14 листопада 2018 року у справі №712/4709/15-ц, від 04 березня 2019 року у справі №321/1573/17-ц та від 17 липня 2019 року у справі №676/5086/15-ц вказав на те, що для задоволення вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до ч.5 ст.1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.
Правила ч. 5 ст. 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов'язані утримувати спадкодавця.
Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Крім того, у постановах від 21 березня 2018 року у справі №337/6000/15-ц та від 04 липня 2018 року у справі №404/2163/16-ц Верховним Судом зроблено правовий висновок, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі №750/2766/21: «Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності у сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
Позбавлення особи права спадкувати - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням, передусім, характеру поведінки відповідача.
Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади).
Крім того, підлягає з'ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 02 березня 2020 року в справі № 133/1625/18, від 19 червня 2019 року в справі № 491/1111/15-ц, від 04 липня 2018 року в справі № 404/2163/16-ц.
Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, у порушення вищенаведених положень законодавства, ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів в підтвердження перебування померлого ОСОБА_5 у безпорадному стані та підтвердження того, що померлий за життя потребував матеріальної чи фізичної допомоги за станом свого здоров'я, в тому числі, і від відповідачів, докази звернення позивача до відповідачів з проханням про допомогу, догляд та утримання.
Сам по собі факт наявності у спадкодавця статусу особи з інвалідністю без установлення наявності передбачених законом фактів ухилення відповідачів від надання допомоги та потреби спадкодавця саме в їх допомозі не дає підстав для усунення останніх від права на спадкування. А тому посилання апелянта виключно на встановлення спадкодавцю статусу особи з інвалідністю не є достатньою підставою для усунення від спадкування відповідачів.
Крім того, позивач не надала переконливих та об'єктивних доказів на підтвердження факту ухилення відповідачів від надання допомоги спадкодавцю, а саме доказів, які б підтверджували їх винну поведінку, яка б свідчила, що спадкодавець дійсно потребував додаткової постійної допомоги саме від відповідачів у зв'язку із безпорадним станом, звертався за допомогою до відповідачів, а останні відмовили у наданні такої допомоги.
Таким чином, встановивши, що позивач не довела належними та допустимими доказами одночасного настання всіх передбачених ч. 5 ст. 1224 ЦК України обставин, які б давали підстави для застосування такого крайнього заходу як усунення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги щодо того, що позивач взяла на себе обов'язок по догляду та лікуванню брата, коли він того потребував, суд не бере до уваги, оскільки дані обставини не впливають на право відповідачів на спадкування.
Таким чином належних та допустимих доказів на підтвердження сукупності обставин, що мають значення для вирішення спору, позивач суду не надала, а самі по собі пояснення про ці обставини не дають підстав вважати їх установленими.
Отже, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення.
Натомість, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а відтак не впливають на законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення.
При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 05 листопада 2025 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба