справа №759/4694/25 Головуючий у І інстанції - Ул'яновська О.В.
апеляційне провадження №22-ц/824/14595/2025 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
21 жовтня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Миголь А.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 червня 2025 року
у справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
установив:
У березні 2025 року АТ «Сенс Банк» звернулося до Святошинського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої позовні вимоги мотивувало тим, що 11 травня 2023 року ОСОБА_1 уклала з ним, АТ «Сенс Банк», угоду про надання споживчого кредиту №500769523.
Відповідно до умов Кредитного договору воно, як банк, зобов'язувалося надати позичальнику кредит, а позичальник зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених Кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі у сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором.
Умовами Кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання позичальником умов Договору останній зобов'язаний достроково виконати всі боргові зобов'язання перед Банком протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня отримання від банку інформації, однак відповідач своїх зобов'язань не виконала, внаслідок чого утворилася заборгованість.
Просило суд, стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором №500769523 від 11 травня 2023 року у розмірі 362037,34 грн.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 20 червня 2025 року відмовлено у задоволенні зазначеного вище позову.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, АТ «Сенс Банк» подало апеляційну скаргу, посилаючись на те, що воно винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним та всебічним дослідженням всіх обставин справи та невідповідності висновків суду обставинам справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилалось на те, що відповідачем не заперечувався факт укладення кредитного договору, а лише факт заборгованості, а тому 11 травня 2023 року між ним та відповідачем було укладено кредитний договір.
Вказує, що позичальником внесено в рахунок погашення заборгованості лише 3678,68 грн., разом з тим, станом на дату подачі позову, позичальником заперечується факт існування заборгованості.
Таким чином, воно правомірно просить стягнути 324391,29 грн. (сума виданого кредиту 328 069,97 грн. - сума внесених коштів в рахунок погашення 3678,68 грн.).
Наголошує, що є не зрозумілими висновки зроблені судом першої інстанції, щодо відсутності заборгованості, виписка яка міститься в матеріалах справи підтверджує наявність боргу та не виконання взятих на себе зобов'язань позичальником. Позичальник не виконала взяті на себе зобов'язання, припинивши здійснювати платежі в рахунок повернення кредиту та сплачувати проценти за користування ним.
Просило суд, скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 червня 2025 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
На вказану апеляційну скаргу ОСОБА_1 подала відзив, в обґрунтування якого зазначила, що надана АТ «Сенс Банк» виписка з особового рахунку сформована з 11 травня 2023 року по 10 вересня 2024 року по рахунку № НОМЕР_1 є належним та допустимим доказом відсутності у неї заборгованості перед позивачем за кредитним договором №500769523 від 11 травня 2023 року.
Надана позивачем виписка по особовим рахункам сформована з 11 травня 2023 року по 10 вересня 2024 року по рахунку № НОМЕР_2 не відповідає рахункам, які зазначені в Кредитному договорі та не має ніякого відношення до неї.
Відповідно заборгованість у розмірі 328069,97 грн., яка обліковується на даному рахунку не є її заборгованістю.
Водночас, наданий банком розрахунок заборгованості за кредитним договором не узгоджується з іншими-об'єктивними доказами, а саме випискою з рахунку, та відповідно сам по собі не може бути підтвердженням наявності у неї заборгованості перед позивачем.
За таких обставин, у матеріалах справи відсутні докази наявності у неї заборгованості перед АТ «Сенс Банк» та навпаки наявні докази відсутності такої заборгованості.
Просила суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 червня 2025 року залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення особи, яка з'явилась в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що11 травня 2023 року між АТ «Сенс Банк» та ОСОБА_1 підписано оферту на укладення угоди про надання кредиту №500769523, акцепт пропозиції на укладання угоди про надання споживчого кредиту №500769523, додаток №1 «Графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг», паспорт споживчого кредиту, із наступними основними умовами: тип кредиту - «Кредит готівкою»; сума кредиту - 328069 грн. 97 коп.; процентна ставка - 4,99 % річних, тип ставки - фіксована; строк кредиту - 120 місяців; дата повернення кредиту - 11.05.2033; порядок повернення кредиту - графік платежів: Графік платежів: до 11 числа кожного місяця по: з 1 по 12 міс. - 3806 грн. 16 коп., з 13 по 24 міс. - 6758 грн. 79 коп., з 25 по 120-й міс. - 8399 грн. 14 коп. загальна кількість платежів 120; для повернення заборгованості за Угодою визначено використовувати рахунок № НОМЕР_3 , відкритий у Банку.
Відповідно до меморіального ордеру №1742761251 від 11 травня 2023 року та виписок по рахункам № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 ОСОБА_1 було отримано кредитні кошти у розмірі 328069,97 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, АТ «Сенс Банк» 02 квітня 2024 року направив позичальнику вимогу про усунення порушень та погашення заборгованості у розмірі простроченого боргу.
Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 10 вересня 2024 року становить 362037,34 грн., з яких 324391,29 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 21644,70 грн. - заборгованість по відсотках, 16001,35 грн. - заборгованість по комісії.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до виписки з особового рахунку, яка сформована 11 травня 2023 року по 10 вересня 2024 року по рахунку № НОМЕР_1 , та який визначено використовувати для повернення заборгованості за Угодою, заборгованість у ОСОБА_1 перед позивачем за кредитним договором №500769523 від 11 травня 2023 року відсутня.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не довів наявності заборгованості за кредитним договором.
З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Як встановлено, між позивачем та відповідачем 11 травня 2023 року було укладено Угоду про надання споживчого кредиту на підставі договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Сенс Банк».
Відповідно до меморіального ордеру №1742761251 від 11 травня 2023 року на рахунок НОМЕР_1 відкритий на ім'я ОСОБА_1 , було перераховано кошти за кредитним договором №500769526 від 11 травня 2023 року у сумі 328069, 97 грн.
Відповідно до п. 2 Оферти на укладення Угоди визначено дату повернення Кредиту, а саме 11 травня 2033 року та рахунок, на який потрібно повертати заборгованість - НОМЕР_1 відкритий в АТ «СЕНС БАНК», ЄРДПОУ 2349714.
Аналогічні умови зафіксовані у п. 2 Акцепту пропозиції на укладення угоди про надання споживчого кредиту №500769523 від 11 травня 2023 року.
За таких обставин заборгованість ОСОБА_1 обліковувалася на рахунку № НОМЕР_1 .
Із виписки по особовому рахунку НОМЕР_1 за період з 11 травня 2023 року по 10 вересня 2024 року, яку долучив АТ «Сенс Банк» до позовної заяви вбачається, що сума дебету рахунку відповідає сумі кредиту рахунку (в обох випадках це 33174, 65 грн).
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що випискою з рахунку № НОМЕР_1 , як первинним документом, підтверджується відсутність у ОСОБА_1 будь-якої заборгованості за кредитним договором №500769523 від 11 травня 2023 року.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Крім того, відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75 визначено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Тобто, належним та допустимим доказом наявності чи відсутності заборгованості є виписка з банківського рахунку, а не розрахунок заборгованості виконаний працівником банку чи іншою особою. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18 (провадження №61-9618св19).
За таких обставин, надана АТ «Сенс Банк» виписка з особового рахунку сформована з 11 травня 2023 року по 10 вересня 2024 року по рахунку № НОМЕР_1 є належним та допустимим доказом відсутності заборгованості у ОСОБА_1 перед АТ «Сенс Банк» за кредитним договором № 500769523 від 11 травня 2023 року.
У відповідності до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі.
Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1-3 ст. 89 ЦПК України).
Суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на норми закону, які регулюють спірні відносини, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки будь-яких належних та допустимих доказів наявності заборгованості у ОСОБА_1 перед д АТ «Сенс Банк» за кредитним договором матеріали справи не містять.
Доводи апеляційної скарги про те, що не зрозумілими є висновки зроблені судом першої інстанції, щодо відсутності заборгованості, оскільки виписка яка міститься в матеріалах справи підтверджує наявність боргу та не виконання взятих на себе зобов'язань позичальником, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом.
Інші доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до ст. 89ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 14 вересня 2021 року у справі №910/14452/20). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції виконав вимоги ст. 89, ст. 264, ст. 265 ЦПК України, дав належну оцінку встановленим фактам, які підтверджені відповідними доказами, зробив правильні висновки по заявленим вимогам та навів мотивовані оцінки аргументів позивача, а також мотиви прийняття і відхилення наданих у справі доказів.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги позивача цього не спростовують, то рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 05 листопада 2025 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба