Справа № 757/27525/23-к Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/5504/2025 Доповідач у ІІ інстанції ОСОБА_2
17 жовтня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду
кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
суддів: ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги захисників обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокатів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 з доповненнями та ОСОБА_11 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 04 вересня 2025 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 ,-
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04 вересня 2025 року задоволено клопотання прокурора ОСОБА_6 та продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 02.11.2024 включно.
Таке рішення суд мотивував, зокрема, тим, що ОСОБА_7 раніше не судимий, має постійне місце реєстрації та проживання, на утриманні у останнього перебувають батьки пенсійного віку, він неодружений, неповнолітніх дітей на утриманні не має, що дає підстави для висновку про те, що у ОСОБА_7 відсутні сталі соціальні зв'язки такого ступеня, які були б стримуючим фактором для запобігання його втечі від суду.
На момент вирішення питання про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обставини, які враховувались судами раніше не змінилися, ризики не зменшились та продовжують існувати.
Також судом враховано міра покарання, яка може бути призначена обвинуваченому у разі доведення його винуватості та характер висунутого обвинувачення, суспільна небезпека інкримінованих дій, фактичні обставини за яких інкримінується вчинення кримінальних правопорушень, усвідомлення обвинуваченим, що в разі доведення винуватості йому може бути призначене покарання у виді позбавлення волі до 15 років, що переконливо дає підстави для висновків про реальне існування ризиків переховування обвинуваченого від суду, продовження вчинення кримінального правопорушення, незаконного впливу на потерпілих та свідків, експертів.
Наведені вище характеризуючі дані обвинуваченого ОСОБА_12 , а також наявність державних нагород та відзнак за час проходження служби в органах Служби безпеки України, наявність захворювань, у своїй сукупності не переважають можливих ризиків його неправомірної поведінки.
Відтак, зважаючи на наявні ризик, враховуючи підвищену суспільну небезпеку інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, суд дійшов висновків, що загальносуспільний інтерес у даному випадку, переважає інтереси обвинуваченого ОСОБА_7 , у зв'язку з чим, на даний час, не знайшов підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Не погоджуючисьз ухвалою суду першої інстанції захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 04.09.2025 та ухвалити нову, якою обрати до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з носіння електронного засобу контролю за місце його проживання та/або визначити розмір застави, в розмірі, передбаченому п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України - від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
В обгрунтування апеляційної скарги захисник зазначає, що клопотання прокурора, яка є необгрунтованим, формальним, та таким що містить лише одні припущення та судом не взято до уваги аргументи захисту про відсутність підстав подальшого утримання під вартою, які підтверджуються матеріалами кримінального провадження, з порушення принципу пропорційності, права на справедливий суд у розумний строк, права на свободу та особисту недоторканість, без встановлення обставин, які є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам, без належного доведення існування ризиків взагалі, з абстрактною оцінкою ризиків та самого автоматичного продовження строку тримання під вартою, тобто з грубим порушенням ст.ст. 2, 3, 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 29 Конституції України.
Апелянт звертає увагу на те, що тримання під вартою не є мірою заочного покарання, а є методом дотримання підозрюваним належної процесуальної поведінки, визначеної КПК України. Однак, в даному випадку ОСОБА_7 відбуває покарання без вироку суду протягом 3 років і 2 місяців, що є грубим порушенням його прав, так як матеріали кримінального провадження місять штучну доказову базу, отриману з грубим порушенням КПК України та прав і свобод ОСОБА_7 .
На думку захисника, аналіз поведінки ОСОБА_7 в аспекті вказаних обставин також свідчить про відсутність потреби застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Так, ОСОБА_7 має міцні соціальні зв'язки на території України, батьки, сестра обвинуваченого проживають на території України. Під час перебування на державних посадах не притягувався до дисциплінарної, адміністративної відповідальності, стягнення не застосовувались, навпаки має державні нагороди, грамоти тощо. Раніше до кримінальної відповідальності не притягався, що є підставою вважати, що в разі обрання менш суворого запобіжного заходу не буде вчиняти інших кримінальних правопорушень.
Крім того, захисник посилається на відсутність ризику переховуватись від суду, оскільки ОСОБА_7 не переховувався від органів досудового розслідування та/або суду, не знищував, не переховував, не знаходився у розшуку, проживав за місцем проживанням, перебував на службі та виконував накази та завдання щодо оборони країни у час повномасштабного вторгнення рф, на допити прибував за першим викликом до слідчого.
Також захисник зазначає про відсутність ризиків незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Крім того, апелянт звертає увагу суду на погіршення здоров'я ОСОБА_7 в умовах тримання під вартою та в необхідності проведення медичного огляду та подальшого лікування в МОЗ України.
Відтак, проаналізувавши наведені обставини, можна зробити висновок, що клопотання про продовження тримання під вартою ОСОБА_12 є необгрунтованим, так як відсутні будь-які умови та обставини, передбачені ст. 177 та 178 КПК України, як підстави для застосування такого запобіжного заходу.
Окремо захисник звертає увагу на те, що перебування ОСОБА_7 строком 3 роки і 2 місяці під вартою є надмірним, та безумовно вказує на необхідність застосування щодо обвинуваченого альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.
В свою чергу, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_13 подала апеляційну скаргу з доповненнями, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та обрати інший запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_7 .
В обгрунтування апеляційної скарги з доповненнями захисник зазначає, що в клопотанні прокурора про продовження запобіжного заходу ОСОБА_7 у виді тримання під вартою, відсутні жодні обставини, які б свідчили про те, що заявлені ризики не зменшились або з'явились нові.
Висновки суду першої інстанції вказують на формальний підхід, відсутність реальних мотивів, посилання на обставини, які не відповідають дійсності, прийняття рішення без належного дослідження обставин.
Апелянт зазначає, що фактично суд поклав обов'язок доказування на обвинуваченогго та його захист, ігнорує повністю відсутність обставин, які б свідчили про наявність нових ризиків чи актуальності старих, ігнорує формальний підхід прокурора щодо подачі клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не вказує реальних та обгрунтованих мотивів, якими суд керувався під час прийняття рішення, посилаючись виключно на ті обставини, які відповідно до кримінального процесуального законодавства України та особливо висновків ЄСПЛ не можуть бути взяті за основу тривалого тримання під вартою.
На думку захисника, у своїй ухвалі, суд, фактично визнав те, що до винесення вироку він не вбачає за можливе змінити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки не має наміру оцінювати під час розгляду такого клопотання докази, з точки зору об'єктивної потреби тримати особу саме під вартою.
В свою чергу, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, захисник ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_11 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрати обвинуваченому ОСОБА_7 інший запобіжний захід не пов'язаний із позбавленням волі.
В обгрунтування апеляційної скарги захисник зазначає, що ОСОБА_7 з дня затримання постійно та безальтернативно перебуває під вартою (майже три роки), останні рік і сім місяців під час розгляду справи судом і без належних доказів з боку обвинувачення.
Крім того, апелянт звертає увагу на те, що зазначені в клопотанні прокурорі ризики, носять формальний характер, базуються виключно на припущеннях, жодного доказу до клопотання прокурор не надав, суд не змін фізично перевірити доказами того, що написано у клопотанні прокурора, а тому у суду першої інстанції не було підстав приймати клопотання до розгляду та тим більше не було підставі для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Заслухавши доповідь судді,
пояснення захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які підтримали апеляційні скарги та просили їх задовольнити,
пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 , який підтримав апеляційні скарги та просив їх задовольнити,
пояснення прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти задоволення апеляційних скарг,
перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційних скаргах, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним,
обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Так, розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст. ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Як слідує з матеріалів провадження, судом першої інстанції при розгляді питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримано та враховано обставини, за яких таке продовження можливе.
Так, при розгляді клопотання про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, суд першої інстанції належним чином дослідив всі обставини, які мають значення при вирішенні даного питання та правильно встановив, що не зменшились та продовжують існувати обґрунтовані ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, які на даний час виключають можливість зміни запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_7 на більш м'який запобіжний захід.
Щодо доводів апеляційних скарг захисників про відсутність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України та те, що жоден ризик прокурором не був доведений, то на переконання колегії суддів, вони є безпідставними, з огляду на наступне.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
З урахуванням характеру висунутого ОСОБА_7 обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень різного ступеню тяжкості, у тому числі, у тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушеннях, серед яких злочини проти основ національної безпеки України та встановленого порядку несення військової служби, в період воєнного стану, що в контексті повномасштабної збройної агресії рф свідчить про надзвичайно високий рівень суспільної небезпеки таких дій, тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання винуватим в інкримінованих кримінальних правопорушеннях, а також враховуючи всі наявні в матеріалах провадження дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який раніше не судимий, має постійне місце реєстрації та проживання, на утриманні у останнього перебувають батьки пенсійного віку, він неодружений, неповнолітніх дітей на утриманні не має, що свідчить про відсутні сталі соціальні зв'язки такого ступеню, які були б стримуючим фактором для запобігання його втечі від суду, наявність державних нагород, відзнак за час проходження служби в органах Служби безпеки України,колегія суддів вважає, що обвинувачений ОСОБА_7 усвідомлюючи, що в разі доведення винуватості йому може бути призначене покарання у виді позбавлення волі до 15 років, з метою уникнення кримінальної відповідальності може переховуватися від суду та продовжити вчинення кримінального правопорушення, такі ризики не зменшились і виправдовують подальше тримання під вартою останнього.
Крім того, колегія суддів враховує практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Що стосується посилань захисників на наявність у ОСОБА_7 міцних соціальних зв'язків, а також те, що останній раніше до будь-якої відповідальності не притягувався, має державні нагороди, грамоти, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, то колегія суддів зауважує, що дані обставини, зважаючи на обсяг обвинувачення, конкретні обставини кримінальних правопорушень, які інкриміновано обвинуваченому, не є достатніми стримуючими факторами та не можуть свідчити про наявність таких соціальних зв'язків, які б в сукупності з усіма врахованими судом першої інстанції обставинами, зменшували встановлені в ході судового розгляду провадження ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що до апеляційних скарг захисників не долучено жодних документів на підтвердження доводів, викладених в апеляційних скаргах, щодо характеризуючих даних ОСОБА_7 .
Щодо доводів захисників про погіршення стану здоров'я обвинуваченого ОСОБА_7 в умовах тримання під вартою, то колегія суддів зазначає, що будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин, а також щодо неможливості перебування ОСОБА_7 за станом здоров'я в умовах слідчого ізолятора апеляційні скарги захисників та долучені до них матеріали не містять.
Доводи захисників про тривалість перебування обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою не можуть бути безумовною підставою для зміни йому запобіжного заходу, оскільки вказана обставина, відповідно до вимог ст. 178 КПК України, не враховується при обранні запобіжного заходу та вирішенні питання доцільності тримання під вартою особи, щодо якої існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Стосовно тверджень захисників щодо невідповідності клопотання прокурора вимогам кримінального процесуального закону, то такі твердження є непереконливими, оскільки клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 відповідає вимогам ст. 184 КПК України та містить всі необхідні відомості, передбачені зазначеною нормою закону, а тому доводи апеляційних скарг в цій частині є безпідставними.
Посилання в апеляційних скаргах на те, що наведенні в клопотанні ризики є лише припущенням прокурора, колегія суддів вважає неспроможними, адже при вирішенні питання про обрання та продовження запобіжного заходу дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення.
Колегія суддів звертає увагу на те, що запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції об'єктивно встановлено існування обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, оскільки прокурором доведено продовження існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які на час розгляду питання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою жодним чином не зменшились і в сукупності з даними про його особу підтверджують на даному етапі провадження, потребу в подальшому триманні під вартою.
Підстав вважати, що інші, менш суворі запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, колегією суддів не встановлено. Таким чином, доводи апеляційної скарги захисників про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними.
Щодо доводів захисників про необхідність визначення розміру застави, то колегія суддів зауважує, що продовжуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 суд першої інстанції, врахувавши підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, прийняв обгрунтоване рішення не визначати обвинуваченому розмір застави, враховуючи положення ст. 183 КПК України.
Інші доводи, які викладені в апеляційних скаргах захисників, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
Рішення суду першої інстанції прийнято на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, досліджено належним чином всі матеріали провадження та наведено в ухвалі мотиви, з яких прийнято відповідне рішення.
Будь - яких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегія суддів, не вбачає.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою має забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Таким чином, колегія суддів, вважаючи законною і обґрунтованою ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 04 вересня 2025 року про продовження ОСОБА_7 строку тримання під вартою та не вбачає підстав для її скасування.
Керуючись ст.ст. 376, 176-178, 183, 194, 404, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги захисників обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокатів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 з доповненнями та ОСОБА_11 - залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 04 вересня 2025 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня оголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді ____________________ ___________________ _____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4