15 жовтня 2025 року
справа № 758/10817/20
провадження № 22-ц/824/7614/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Музичко С.Г.,
суддів: Болотова Є.В., Сушко Л.П,
при секретарі: Яхно П.А.
учасники справи:
позивач - Київська міська рада
відповідач - ОСОБА_1
третя особа - Гаражний автокооператив «Вікторія»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника Київської міської ради - Грицаєнка Романа Михайловича на рішення Подільського районного суду м. Києва від 10 квітня 2024 року, постановлене під головуванням судді Гребенюка В.В., у справі за позовом Київської міської ради до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Козаєвої Наталії Михайлівни, третя особа - Гаражний автокооператив «Вікторія», про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан,
Позивач Київська міська рада звернулася до Подільського районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Козаєвої Н.М., та з урахуванням уточнення позовних вимог просила суд:
визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 листопада 2016 року № 32357408 на об'єкт нерухомого майна, що розташований на земельній ділянці, обліковий код: 91:066:0005, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1084041080000 за ОСОБА_1 ;
зобов'язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку орієнтовною площею 17,6 кв. м на АДРЕСА_1 (код ділянки 91:066:0005), привівши її у придатний для використання стан.
На обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_1 здійснила самочинне будівництво об'єкту нерухомого майна на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності територіальній громаді м. Києва та на підставі неналежних документів здійснила реєстрацію самочинно збудованого нерухомого майна
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 10 квітня 2024 року у позові відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду, представник Київської міської ради - Грицаєнко Р.М. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, оскільки у цьому випадку судом поверхнево розглянуто справу, недосліджені документи і докази, що призвело до неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.
Вимоги обґрунтовані тим, що приватний нотаріус Козаєва Н.М., зареєструвавши право приватної власності на об'єкт нерухомого майна, що розташований на земельній ділянці, яка належить позивачу, без належної перевірки поданих відповідачем ОСОБА_1 документів, порушила права територіальної громади м. Києва, а тому вимога про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса та звільнення земельної ділянки шляхом знесення об'єкта нерухомого майна є належною та ефективною вимогою, задоволення якої призведе до поновлення порушених прав позивача щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою.
Зазначив, що реєстрація права власності на об'єкт нерухомого майна на земельній ділянці, порушує права Київської міської ради, як власника земельної ділянки.
Позовні вимоги Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки і приведення у придатний для користування стан є належним та ефективним способом захисту прав Київської міської ради.
ОСОБА_1 здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, без відповідного документа та за відсутності належно затвердженого проекту.
Земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 не була відведена Київською міською радою як єдиним розпорядником земель комунальної власності відповідно до вимог законодавства для будівництва об'єкту нерухомого майна, таке майно вважається самочинним та підлягає знесенню ОСОБА_1 , а земельна ділянка підлягає звільненню та приведенню у придатний для використання стан.
Вважає, що судом першої інстанції незастосовано норми закону з приводу самочинного будівництва на земельній ділянці, чим порушено норми матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення.
На момент побудови та здачі в експлуатацію спірного гаражу у 1988 році Гаражний автокооператив «Вікторія» (далі - ГАК «Вікторія») ще не був зареєстрований, тобто кооперативу не існувало.
ГАК «Вікторія» з 1988 року не міг бути користувачем спірної земельної ділянки площею 1,4548 га (обліковий код 91:066:0005) на АДРЕСА_1 , оскільки він не був зареєстрований як юридична особа, що не було досліджено судом першої інстанції при розгляді справи і винесенні оскаржуваного рішення.
Матеріали справи не містять доказів звернення фізичних осіб до добровільного товариства «Автолюбитель СРСР», зокрема ОСОБА_1 щодо будівництва гаражів та неможливо встановити за якою адресою надано дозвіл на будівництво гаражів, оскільки у рішенні зазначено тільки проспект Правди.
Судом не досліджено під час розгляду справи рішення від 03 жовтня 1985 року № 985 та не надано йому правової оцінки.
Наголошує, що рішення Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 30 березня 1988 року № 316 «Про будівництво зблокованих, одно-двоповерхових кооперативних гаражів та відкритих стоянок для транспортних засобів, належних громадянам», не містить конкретної адреси розташування гаражів та стоянки, а визначає лише у загальному проспект Правди, що не було досліджено судом першої інстанції.
Розпорядженням Київської міської ради від 03 серпня 2001 року № 969-МГ надано дозвіл на розташування автостоянки на АДРЕСА_1 , а не для будівництва гаражів.
Право власності або прав користування земельною ділянкою із земель державної або комунальні власності виникає лише за наявності рішення зазначених органів і тільки в межах, вказаних в цих рішеннях.
Київська міська рада як законний власник земельної ділянки (код ділянки 91:066:0005), на якій знаходиться спірний об'єкт нерухомого майна не приймала жодних рішень про її передачу у власність чи користування ні ОСОБА_1 , ні ГАК «Вікторія».
У разі наявності у ГАК «Вікторія» права на користування спірною земельною ділянкою, кооператив не звертався б до Київської міської ради за отриманням дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гаражному автокооперативу.
На підставі відповідного звернення кооперативу Київська міська рада прийняла рішення від 23 жовтня 2013 року № 342/9830 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Гаражному автокооперативу «Вікторія» на АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки».
Проте, проект землеустрою не надає автоматично право на одержання певної земельної ділянки у власність чи користування.
Отже, отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність або у користування є лише першою стадією у процедурі вирішення питання про передачу земельної ділянки зацікавленій особі.
Надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку. Такий висновок щодо застосування норм права наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц.
ГАК «Вікторія» не набув права користування/власності земельною ділянкою, оскільки відповідного рішення Київська міська рада не приймала і рішення Київської міської ради від 23 жовтня 2013 року № 342/9830 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Гаражному автокооперативу «Вікторія» на АДРЕСА_1 , орієнтовної площею 1,45 га, для експлуатації та обслуговувана гаражів та автостоянки», не є таким рішенням.
Матеріали справи не містять доказів звернення ГАК «Вікторія» до Київської міської ради щодо передачі земельної ділянки в оренду за адресою: АДРЕСА_1 .
У червні 2025 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому представник відповідачів - ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, мотивуючи це тим, що висновок районного суду про те, що приватний нотаріус є неналежним відповідачем у справі є правильним та узгоджується із положеннями чинного законодавства.
Правильним є висновок суду першої інстанції про обрання позивачем неналежного способу захисту, оскільки факт самочинного будівництва підлягає встановленню відповідно до правил передбачених статтею 376 ЦК України в межах окремого позову, і належним способом захисту порушеного права має бути вимога про знесення самочинного будівництва, а не вимога про зобов'язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та привести її у придатний для використання стан.
Цей висновок районного суду в повній мірі відповідає положенням чинного законодавства та усталеній практиці Верховного Суду, сформованій в результаті розгляду справ у подібних правовідносинах і не спростовується доводами апеляційної скарги.
Для проведення державної реєстрації права власності на гараж, приватним нотаріусом було отримано від заявника всі необхідні документи, що передбачені Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
У приватного нотаріуса не було обов'язку запитувати інформацію, оскільки необхідну інформаційну довідку отримала заявник ОСОБА_1 і надала її нотаріусу для здійснення державної реєстрації, як це передбачено пунктом 3 частини 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав па нерухоме майно».
Крім перевірки наявності всіх необхідних документів для проведення державної реєстрації права, згідно з положеннями п. 42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, районний суд також перевірив дотримання приватним нотаріусом положень пункт 3 частини 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Вважає, з урахуванням положень чинного законодавства та судової практики, ОСОБА_1 , будучи членом ГАК «Вікторія», яка у повному розмірі сплатила свій пайовий внесок за гараж, право власності на нього набула правомірно, і звернулася до нотаріуса, яка діючи як державний реєстратор, отримавши всі необхідні та визначені законом документи прийняла рішення про державну реєстрацію права власності на гараж.
Позивачем не доведено недотримання приватним нотаріусом процедури державної реєстрації права власності на гараж і відповідно вимога позивача про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на об'єкт нерухомого майна обґрунтовано була залишена без задоволення районним судом.
В судовому засіданні представник відповідачів ОСОБА_2 проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив відмовити у її задоволенні.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Відмовляючи у позові до приватного нотаріуса, суд першої інстанції виходив з того, що зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлений судом, підтверджує, що цей спір виник між позивачем та ОСОБА_1 , а тому приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Козаєва Н.М. є неналежним відповідачем.
Суд першої інстанції відхилив доводи позивача про те, що жодних рішень про виділення земельної ділянки на АДРЕСА_1 під будівництво гаражів не видавалося та, що ОСОБА_1 самочинно здійснила будівництво гаражу, оскільки рішення від 31 березня 1988 року № 316 було й рішенням про відведення земельних ділянок під розташування гаражів та автостоянок за адресами, зазначеними у переліку до нього, у тому числі й на АДРЕСА_1 .
Виходив з того, що у справі встановлений факт вжиття заходів з оформлення спірної земельної ділянки за автогаражним кооперативом та його можливість претендувати на отримання цієї ділянки для здійснення своєї діяльності, а тому відсутність правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може розцінюватися як правопорушення з боку члена кооперативу, а відтак, і бути підставою для застосування щодо нього приписів статті 212 ЗК України.
ГК «Вікторія» з 1988 року є користувачем земельної ділянки площею 1,4548 га (обліковий код 91:066:0005) на АДРЕСА_1 , для обслуговування існуючих гаражів та автостоянки. Користування зазначеною ділянкою є безперервним та відкритим, а докази зворотного, зокрема будь-яких порушень законодавства щодо використання земельної ділянки не за цільовим призначенням не зафіксовано. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є членом ГАК «Вікторія».
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не наведено жодного обґрунтування тієї обставини, що державна реєстрація права власності на збудований та введений в експлуатацію гараж на відведеній позивачем для цієї мети земельній ділянці порушує його права та охоронювані законом інтереси. Матеріали справи не містять також будь-яких доказів своєчасного реагування контролюючими органами за використанням і охороною земель у місті Києві з цього приводу.
Зазначив, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави. З огляду на викладене, підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності відсутні, оскільки, у даній справі суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, що в свою чергу, є підставою для відмови у задоволенні позову у цій справі.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 3К України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Статтею 140 Конституції України передбачено, шо місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Згідно зі статтею 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання щодо регулювання земельних відносин.
Пунктом 2 статті 22 Закону Україну «Про столицю України - місто-герой Київ» у зв'язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах своєї компетенції, встановленої законами України, мають право встановлювати порядок утримання та експлуатації об'єктів, розташованих у місті, та прилеглої до них території, правила благоустрою, торговельного, побутового, транспортного, житлово-комунального та іншого соціально-культурного обслуговування, визначати особливості землекористування та використання інших природних ресурсів.
Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Судом встановлено, що 03 жовтня 1985 року Виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів було прийняте рішення № 985 «Про будівництво в ХІІ п'ятилітці зблокованих, одно-двоповерхових кооперативних гаражів та відкритих стоянок для транспортних засобів, належних громадянам, на замовлення Київської міської ради добровільного товариства «Автолюбитель УРСР» відповідно до рішення виконкому міськради від 17 серпня 1985 року № 516 «Про заходи щодо розвитку послуг з ремонту будинків, будівництву споруд для садівничих товариств, гаражів та інших будов за замовленням населення у 1986-1990 роках і в період до 2000 року», згідно з яким планувалося будівництво 100 гаражів.
Рішенням Виконавчого комітету Шевченківської народної ради народних депутатів від 23 лютого 1987 року № 54 вирішено дозволити організацію та будівництво стоянки для транспортних засобів, що належать громадянам, на проспекті «Правди» навпроти універсаму «Виноградар» на території, яка прилягає до саду.
На підставі рішення Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 31 березня 1988 року № 316 «Про будівництво зблокованих, одно-двоповерхових кооперативних гаражів та відкритих стоянок для транспортних засобів, належних громадянам» було прийнято рішення про збільшення кількості місць на автостоянці на проспекті Правди у м. Києві до 500 місць.
Згідно з пунктом 4.2. рішення № 316, виконавчим органом місцевої ради було вирішено зобов'язати забудовника межі земельних ділянок, які відводяться цим рішенням, визначити в ГоловАПУ виконкому міськради після погодження та затвердження в установленому порядку проектної документації.
Розпорядженням Київського міського голови від 03 серпня 2001 року № 969-МГ «Про погодження місць розташування об'єктів» ГАК «Вікторія» було погоджено місце розташування автостоянки на АДРЕСА_1 на землях міської забудови орієнтовною площею 1,045 га.
У листах Департаменту містобудування та архітектури та департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 18 жовтня 2022 року № 055-7086 зазначено, що у департаменту відсутня інформація стосовно внесення змін/втрати чинності/визнання недійсними рішень від 23 лютого 1987 року № 54, від 03 жовтня 1985 року № 985, від 31 березня 1988 року № 316, від 15 травня 1995 року № 138 та від 03 серпня 2001 року № 969-МГ.
ГАК «Вікторія (м. Київ, проспект Правди, 39) був зареєстрований 04 червня 1997 року.
10 квітня 2003 року ГАК «Вікторія» звернулось до Київської міської державної адміністрації з заявою вх. № 13949, у якій просило зареєструвати земельну ділянку з кадастровим № 91066005 за ГАК «Вікторія».
19 листопада 2012 року ГАК «Вікторія» звернулось до позивача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки вх. № К-20559.
У подальшому, на підставі рішення позивача від 23 жовтня 2013 року № 342/9830 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Гаражному автокооперативу «Вікторія» на АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки» ГАК «Вікторія» було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 1,45 га в короткострокову оренду на 5 років для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки.
Згідно з витягом з технічної документації земельна ділянка, на якій розташований ГАК «Вікторія», зареєстрована в Головному управлінні земельними ресурсами під кадастровим номером № 8000000000:91:066:0005, площа земельної ділянки складає: 14 548 кв. м.
Відповідно до листа Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 07 жовтня 2022 року № 05702-12207 у міському земельному кадастрі земельна ділянка з кодом 91:066:0005 обліковується за ГАК «Вікторія» на підставі додатку до технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування кварталу № 91:066, розробленого ТОВ «Топос» без оформленого відповідно до законодавства України права власності чи користування.
Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 є власником «ряд НОМЕР_1 , гараж», за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 17,6 кв. м.
У матеріалах справи наявний технічний паспорт Київського міського бюро технічної інвентаризації на гаражний бокс № 3 «І поверх», ряд № НОМЕР_1 ; пр-кт Правди №39, район Подільський місто Київ ГКБ «Вікторія», в якому міститься план за поверхами, експлікація внутрішніх площ та характеристика будинку, господарських будівель та споруд.
Відповідно до довідки ГАК «Вікторія» від 06 травня 2021 року № 65 ОСОБА_1 є членом ГАК «Вікторія» згідно з рішенням загальних зборів від 05 червня 1993 року № 2 та власником гаражу № НОМЕР_2 ряд НОМЕР_1 площею 17,6 кв. м, який побудований господарчим способом та введений в експлуатацію 1990 року.
31 січня 2020 року Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було проведено обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (обліковий код: 91:066:0005).
За результатами обстеження складено акт обстеження земельної ділянки № 20-0050-07. Обстеження проводилось на підставі Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25 вересня 2003 року № 16/890.
За результатами цього обстеження земельної ділянки встановлено, що земельна ділянка площею 1,4548 га (обліковий код: 91:066:0005) на АДРЕСА_1 згідно з даними міського земельного кадастру обліковується за ГАК «Вікторія»; за поданням Департаменту земельних ресурсів Київська міська рада не приймала рішень щодо передачі (надання) зазначеної земельної ділянки в користування (власність); інформація щодо державної реєстрації вказаної земельної ділянки у державному земельному кадастрі та державної реєстрації речових прав на неї у міському земельному кадастрі відсутня; зазначена земельна ділянка огороджена парканом та охороняється, в її межах розташовано індивідуальні збірно-розбірні та цегляні гаражі у загальній кількості 327 одиниць, двоповерхова будівля мийки автомобілів та будівля охорони.
У листі Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 18 січня 2023 року № 064-176 зазначено, що департамент з 19 листопада 2020 року не надавав доручення щодо демонтажу об'єктів, у тому числі шлагбаумів, огорож та гаражів на АДРЕСА_3 .
Розпорядження землями комунальної власності м. Києва, в тому числі надання земельних ділянок у власність чи у користування, відповідно до статті 9 ЗК України, Закону України 06 вересня 2012 року № 5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» відноситься до виключних повноважень Київської міської ради як колегіального органу.
Апеляційний суд встановив, що земельна ділянка на АДРЕСА_1 належить до комунальної власності міста та виключно Київська міська рада має право розпоряджатися нею.
Київська міська рада, як єдиний розпорядник земель комунальної власності міста Києва, жодних рішень щодо передачі земельної ділянки під будівництво ні ОСОБА_1 , ні іншим особам у власність чи користування не приймала.
Колегія суддів дійшла висновку про те, що ОСОБА_1 здійснила самочинне будівництво об'єкту нерухомого майна на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності територіальній громаді м. Києва та на підставі неналежних документів здійснила реєстрацію самочинно збудованого нерухомого майна.
Так, підставою виникнення права власності ОСОБА_1 стала довідка, серія та номер: 178, видана 04 листопада 2016 року, видавник: ГАК «Вікторія»; довідка, серія та номер: 126, виданий 28 липня 2016 року, видавник: ГАК «Вікторія», що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, визначає Закон України 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Крім того, згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1952-IV загальними засадами державної реєстрації прав є, серед іншого, гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяжень.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону № 1952-IV державним реєстратором є нотаріус, громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб'єктом державної реєстрації прав, державний, приватний виконавець - у разі накладення/зняття таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону.
Повноваження державного реєстратора встановлені частиною другою статті 10 Закону № 1952-IV, до яких, зокрема, належать прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та про відмову в державній реєстрації.
Пунктом третім частини третьої статті 10 цього Закону № 1952-IV передбачено, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.
За частиною четвертою статті 18 Закону № 1952-IV державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і по даним/отриманим документам.
Згідно з частиною першою статті 22 Закону № 1952-IV документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1952-IV записи до Державного реєстру прав на нерухоме майно вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.
Підставою для державної реєстрації прав відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є, зокрема: 1) укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтво про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтво про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) видане нотаріусом свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтво про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтво про право власності на нерухоме майно, виданого до 01 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державний акт на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 01 січня 2013 року; 9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 10) ухвала суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіт, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 13-1) договір, яким встановлюється довірча власність на нерухоме майно, та акта приймання-передачі нерухомого майна, яке є об'єктом довірчої власності; 14) інші документи, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
Частина перша статті 36 Закону передбачає, якщо під час проведення державної реєстрації прав у державного реєстратора виникає сумнів щодо справжності поданих документів, такий державний реєстратор зобов'язаний повідомити про це правоохоронні органи.
За результатом аналізу цих норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку про те, що інститут реєстрації права власності - це за своєю суттю підтвердження державою права власності на майно за відповідною особою. При цьому, держава наділена повноваженнями підтвердити таке право особи виключно у тому випадку, якщо ця особа набула майно у власність законно.
Набуття особою у власність майна в обхід закону та надання державі документів, які не відповідають вимогам законодавства з метою ведення держави в оману задля реєстрації права власності на майно, не може свідчити про правомірне набуття особою майна у власність, а відтак є підставою для скасування відповідної державної реєстрації на це майно.
Суд першої інстанції на наведене уваги не звернув та не врахував, що приватний нотаріус в порушення пункту 3 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV не зробив обов'язковий запит до Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації» щодо правомірності посвідченого права власності за ОСОБА_1 зазначеного об'єкта нерухомого майна.
Таким чином, рішення приватного нотаріуса Козаєвої Н.М про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 32357408 від 14 листопада 2016 року є незаконним та таким, що прийняте з порушенням норм законодавства з питань вчинення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і підлягає скасуванню.
При цьому висновки суду першої інстанції про те, що приватний нотаріус є неналежним відповідачем є помилковими.
Так, позивачем оскаржуються дії державного реєстратора щодо вчинення їх за заявою третьої особи. Звернення до суду є захистом прав позивача на майно від їх порушення іншою особою.
У постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 922/2589/19 ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Як зауважила Велика Палата Верховного Суду, положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV адресовані насамперед суду, який, задовольняючи позов, зокрема, про скасування рішення державного реєстратора, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить.
Задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності, за умови, якщо суд задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами.
Таким чином, позовні вимоги Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки і приведення у придатний для користування стан є належним та ефективним способом захисту прав Київської міської ради у справі № 758/10817/20.
Щодо самочинного будівництва, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан
Так, право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (стаття 90 ЗК України), землекористувачі (стаття 95 ЗК України), особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки (стаття 123 ЗК України) або з інших передбачених законом підстав.
Статтею 20 Закону України «Про основи містобудування» передбачено, що регулювання земельних відносин у містобудуванні здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Право на забудову виникає у особи, яка набула права на земельну ділянку на законних підставах, після здійснення нею дій, передбачених статтями 26-32 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою.
Статтею 123 ЗК України врегульовано порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування та вказано, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі рішення зазначених органів.
З метою врегулювання процедури реалізації прав на землю фізичними та юридичними особами із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва, рішенням Київської міської ради від 20 квітня 2017 року № 241/2463 затверджено Порядок набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві (далі - Порядок).
Порядком визначено особливості землекористування у місті Києві як столиці України відповідно до Конституції України, Земельного кодексу України, законів України «Про Державний земельний кадастр», «Про оренду землі», «Про землеустрій» «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про столицю України - місто-герой Київ» та інших нормативно-правових актів, що регулюють земельні правовідносини.
Відповідно до частини другої статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
Частиною першою та четвертою статті 376 ЦК України передбачено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Отже, відповідно до вимог статті 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування.
Колегія суддів встановила, що земельна ділянка на АДРЕСА_1 належить до комунальної власності міста, виключно Київська міська рада має право розпоряджатися нею.
Як вже було заначено, Київська міська рада, як єдиний розпорядник земель комунальної власності міста Києва, будь-яких рішень щодо передачі зазначеної земельної ділянки ОСОБА_1 власність чи у користування не приймала, документи, що посвідчують право користування нею відсутні.
Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було направлено запит до Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 17 жовтня 2019 року № 05703-19400 щодо надання інформації за ким зареєстровано право власності на гаражні бокси, розташовані на АДРЕСА_1 .
Листом Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 29 жовтня 2019 року № 062/14-14547 (И-2019) повідомлено, що згідно з даними реєстрових книг Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» за адресою в АДРЕСА_1 не буда проведена реєстрація права власності на гаражний бокс № НОМЕР_2 , ряд НОМЕР_1 в ГБК «Вікторія».
Також, Департаментом було направлено запит до Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 13 січня 2020 року № 057031-135 щодо надання інформації чи отримували власники гаражних боксів дозвільні документи на будівництво об'єктів нерухомого майна на АДРЕСА_1 .
Листом Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 24 січня 2020 року № 073-1066 повідомлено, що Департаментом за адресою АДРЕСА_1 будь-які дозвільні документи, що дають право на виконання підготовчих, будівельних робіт та засвідчують готовність до експлуатації об'єкта будівництва (гаражних боксів) не видавалось та не реєструвалось.
Таким чином, висновки суду першої інстанції про відсутність у діях ОСОБА_1 ознак самовільного зайняття земельної ділянки на АДРЕСА_1 є помилковими.
У справах, пов'язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього.
Апеляційний суд дійшов висновку про те, що земельна ділянка на АДРЕСА_1 (код ділянки 91:066:0005) у АДРЕСА_1 не була відведена відповідно до вимог законодавства для будівництва об'єктів нерухомого майна.
Статтею 152 ЗК України передбачено, що одним із способів захисту порушеного права відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчинення дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).
Таким чином особа, що використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт.
Відповідно до вимог чинного законодавства, обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.
Надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Відповідно до статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Колегія суддів вважає, що самовільно зайнята ділянка з самочинним будівництвом на ній, в незаконний спосіб перебуває у користуванні ОСОБА_1 , а тому територіальна громада міста Києва, в особі Київської міської ради, має право вимагати від ОСОБА_1 повернення самовільно зайнятої земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан.
Щодо позовної давності.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до частини третьої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.
Ця норма є спеціальною стосовно частини першої статті 261 ЦК України і визначає особливості початку перебігу позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину, незалежно від того, чи було такий нікчемний правочин виконано повністю і яка зі сторін здійснила виконання.
За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
У постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем».
Представник відповідачів подав заяву про застосування позовної давності, яка обґрунтована тим, що позивач станом на 2013 рік позивач був обізнаний про збудовані гаражі на земельній ділянці, а відтак, строк звернення до суду сплив у 2016 році.
Колегія суддів наголошує, що про порушення прав територіальної громади позивачу стало відомо лише після проведення 31 січня 2020 року Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (обліковий код: 91:066:0005).
Таким чином, звернувшись з позовом у листопаді 2020 року, позивач не пропустив строк звернення до суду.
При вирішенні спору суд першої інстанції не з'ясував усі обставини справи, не застосував правильно норми чинного законодавства та зробив помилкові висновки про відсутність підстав для задоволення позову та визнання протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також про зобов'язання звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, висновки суду першої інстанції є помилковими, а тому судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову.
Судовий збір
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Як вбачається з матеріалів справи звертаючись з апеляційною скаргою позивач сплатив судовий збір у розмірі 6 306,00 грн, а під час подачі позову - 4 204,00 грн.
Враховуючи те, що позов та апеляційна скарга підлягають задоволенню, з ОСОБА_1 на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 10 510,00 грн за подання позову та апеляційної скарги.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника Київської міської ради - Грицаєнка Романа Михайловича задовольнити.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 10 квітня 2024 року скасувати.
Постановити нове рішення наступного змісту.
Позов Київської міської ради до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Козаєвої Наталії Михайлівни, третя особа - Гаражний кооператив «Вікторія», про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності, звільнення самовільно зайнятої земельної та приведення її у придатний для використання стан - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Козаєвої Наталії Михайлівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 листопада 2016 року № 32357408 на земельну ділянку, обліковий код: 91:066:0005, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1084041080000 за ОСОБА_1 .
Зобов'язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку орієнтовною площею 17,6 кв. м на АДРЕСА_1 (код ділянки 91:066:0005), привівши її у придатний для використання стан.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київської міської ради сплачений судовий збір у розмірі 10 510,00 грн.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 31 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач
Судді