Справа № 753/10384/24 Головуючий у І інстанції Трусова Т.О.
Провадження №22-ц/824/11357/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
13 жовтня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,
за участі секретаря Доброванової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Веремійчука Кіма Олександровича та за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Здоровця Сергія Вікторовича на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про захист гідності, честі, ділової репутації, визнання поширеної інформації недостовірною, її спростування та відшкодування моральної шкоди,
У травні 2024 року ОСОБА_3 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з позовом про захист честі, гідності, ділової репутації, визнання поширеної інформації недостовірною, її спростування та відшкодування моральної шкоди.
Даним позовом просив визнати недостовірною та такою, що порочить його честь, гідність та ділову репутацію, інформацію, поширену ОСОБА_1 на ОСОБА_5 - каналі Мосейчук Н.М. наступного змісту: «Де Арсеній Яценюк, де ОСОБА_6 ? Зробив цей свій Безпековий Форум і знову здриснув в Штати, правильно?»; зобов'язати ОСОБА_1 протягом 10 календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили спростувати недостовірну інформацію, а ОСОБА_4 - опублікувати таке спростування на своєму Youtube-каналі, у максимально наближений (адекватний) спосіб із зазначенням, що вказана інформація є недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_3 .
В обґрунтування позову вказав, що 26 вересня 2023 року на ОСОБА_5 - каналі ОСОБА_4 було розміщено відеоролик під назвою «Коломойський, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 : рахунок кожному», у якому пролунав виступ ОСОБА_1 з вищевказаною негативною і неправдивою інформацією про позивача.
Ця інформація не належить до оціночних суджень і є фактичним твердженням, її поширення невизначеному колу осіб мало на меті зганьбити честь, гідність та ділову репутацію позивача, а вимога про її спростування не призведе до втручання у свободу вираження поглядів та відповідає статті 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11 березня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_3 інформацію, поширену ОСОБА_1 в мережі Інтернет на Youtube-каналі ОСОБА_4 такого змісту: «Де ОСОБА_6 , де ОСОБА_6 ? Зробив цей свій Безпековий Форум і знову здриснув в Штати, правильно?». Зобов'язано ОСОБА_4 протягом 10 днів з моменту набрання рішенням законної сили спростувати вказане висловлювання шляхом опублікування на Youtube-каналі за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 резолютивної частини рішення. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 94 045 (дев'яносто чотири тисячі сорок п'ять) гривень 54 копійки.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, з апеляційною скаргою в інтересах відповідача ОСОБА_1 звернувся його представник - адвокат Веремійчук К.О., який, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги представник відповідача зазначає, що ухвалюючи рішення у даній справі, суд першої інстанції не взяв до уваги релевантну до даних спірних правовідносин практику Верховного Суду, надав невірну оцінку характеру спірної інформації та помилково відніс висловлювання ОСОБА_1 «Де ОСОБА_6 , де ОСОБА_6 ? Зробив цей свій Безпековий Форум і знову здриснув в Штати, правильно?» до фактичних тверджень, проігнорувавши наявні у спірній інформації ознаки оціночних суджень і критики публічної особи.
Також зазначає, що суд першої інстанції в мотивах свого рішення поклався на доволі сумнівний висновок експерта за результатами проведення експертного лінгвістичного семантико-текстуального дослідження мовлення, що був складений судовим експертом Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса» від 10.05.2024.
Так, місцевий суд не дав об'єктивної оцінки такому висновку експерта, не взяв до уваги, що експерт у складеному ним висновку дозволив собі інтерпретувати, тобто довільно (на власний розсуд) конкретизувати висловлювання відповідача ОСОБА_1 у спосіб, який віддаліє зроблену інтерпретацію від дійсного та об'єктивного змісту спірної інформації, та притягнув відповідача до відповідальності не за його висловлювання, а за їх помилкову інтерпретацію судовим експертом.
Скаржник звертає увагу апеляційного суду на кричущі недоліки вищезазначеного висновку експерта, які залишились поза увагою суду першої інстанції.
Так, за змістом висновку експерта від 10.05.2024 за результатами проведення експертного лінгвістичного семантико-текстуального дослідження мовлення, що складений судовим експертом Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса», експертне дослідження проводилось на підставі поданої адвокатом Лимарем Ю.В., який представляє інтереси ОСОБА_3 , заяви, а також доданих заявником: CD-диску із записом передачі « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що транслювалася на Youtube-каналі Наталії Мосейчук (1 шт); копії відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України (на 1 арк.); копії свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю (на 1 арк); ордеру серії КВ №768967 (на 1 арк.)
Посилаючись на вказаний висновок експерта як на основу своїх мотивів та прийнятого рішення, суд першої інстанції не врахував, що до матеріалів даної справи позивачем не було долучено, а судом не було досліджено, матеріалів, на підставі яких проводилось вказане експертне дослідження.
Сумніви в обґрунтованості такого висновку експерта, на переконання скаржника, викликає те, що проведення експертного дослідження було доручене судовому експерту з експертним стажем роботи лише 1 (один) рік; при проведенні дослідження експертом використовувались доволі застарілі джерела, поряд із цим зовсім не використовувалась та не враховувалась актуальна та релевантна судова практика, зокрема постанови Верховного Суду від 30.07.2020 у справі №200/20351/18, від 23.12.2021 у справі №398/3086/19, від 18.03.2021 у справі №927/791/18, від 07.04.2021 у справі №910/1255/20, а також Закон України «Про інформацію».
Зазначає також, що при проведенні дослідження експертом не зазначено та не використано жодної із методик проведення лінгвістичного дослідження мовлення, які відображені в Реєстрі методик проведення судових експертиз, розміщеного на сайті Міністерства юстиції України.
Використана експертом термінологія, за твердженням скаржника, не містить ключових термінів, а саме тих, з використанням яких сформульовані питання експертизи: «фактичні твердження», «оціночні судження».
Вказує на те, що суд першої інстанції залишив поза увагою, що експерт у своєму висновку наводить текстове відтворення розмови між «Скрипіним» та «Мазур», що може свідчити про те, що експертом не досліджувалось спілкування Скрипіна та Мосейчук.
Звертає увагу на довільне трактування судовим експертом словосполучення «знову здриснув у Штати», маніпулювання спеціальними юридичними поняттями з позиції лінгвістичних видів аналізу, без урахування визначень, наведених у Законі України «Про інформацію», та наведення суперечливих висновків та надаючи оцінку спірній інформації з прив'язкою до війни, без наявності безпосередньої відсилки у спірних висловлюваннях.
Скаржник вказує також на неправильне застосування судом норм матеріального права, зокрема частини третьої статті 277 ЦК України, в редакції до 19.04.2014 року, зокрема щодо презумпції добропорядності, відповідно до якої негативна інформація, поширена про особу, вважалась недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.
Зазначає також, що лист Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 13.05.2024 року не може бути взятий до уваги, оскільки не є належним доказом, яким може бути підтверджено виїзд позивача за межі України у період з 2007 року (рік започаткування Київського Безпекового Форуму) по 23.02.2022 року.
Апелянт зазначає, що спірна інформація не відповідає критеріям фактичних тверджень, а має ознаки та форму оціночних суджень, оскільки оцінює діяльність позивача, а точніше відсутність активної діяльності.
Звертає увагу апеляційного суду, що під час ознайомлення з матеріалами справи в суді першої інстанції, було встановлено відсутність технічних записів від 19 листопада 2024 року та 11 березня 2025 року, про що представником відповідача було подано письмові зауваження на протокол, однак результати розгляду зауважень станом на дату подачі апеляційної скарги йому невідомі.
Також представник ОСОБА_1 - адвокат Веремійчук К.О., зазначає, що суд стягнув більшу суму судових витрат, аніж було заявлено в позові. Заява про збільшення позовних вимог в матеріалах справи відсутня, тому суд на думку представника позивача вийшов за межі позовних вимог, стягуючи 94 045,54 грн без зазначення за рахунок чого суд збільшив суму заявлених судових витрат на 4 000,00 грн.
Також апеляційну скаргу було подано представником ОСОБА_2 - адвокатом Здоровцем С.В. в якій останній, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, а також те, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що ухвалюючи рішення по суті, суд виходив з презумпції недостовірності оспорюваної інформації та поклав на відповідача тягар доведення протилежного. Вказує, що судом першої інстанції помилково застосовано норму матеріального права, яка не момент виникнення спірних правовідносин втратила чинність. В результаті чого було не правильно розподілено тягар доказування між сторонами.
В доводах апеляційної скарги представник ОСОБА_2 - адвокатом Здоровцем С.В. звертає увагу суду апеляційної інстанції на ту обставину, що судом першої інстанції було проігноровано мовну форму спірного висловлювання, а саме те, що воно подано у формі питання, що є притаманним для оціночного судження. Судом не враховано, що питальним реченням є речення, яке містить настанову мовця на отримання відповіді. Про оціночність оспорюваного судження свідчить і тон висловлювання, який має експресивно емоційний характер та контекст - обговорення питання, що становить суспільний інтерес, зокрема судові справи та санкції проти політиків та олігархів.
Зазначає, що позивачем вибрано не належний спосіб захисту, а належним способом захисту в даному випадку є реалізація особою права на відповідь. Так, якщо позивач вважає, що оціночні судження принижують його честь, гідність та ділову репутацію, він вправі скористатися правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації.
Крім того, посилаючись у своєму рішенні на Висновок експерта №1900 за результатами проведення експертного лінгвістичного семантико-текстуального дослідження від 10.05.2024, судом не було враховано, що у висновку не зазначено, що його підготовлено для подачі до суду та не попереджено експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Також звертає увагу суду апеляційної інстанції, що задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції також не врахував публічний статус позивача, що є підставою для розширення меж втручання у немайнові права останнього.
Представник ОСОБА_9 - адвокат Здоровець С.В. зазначає, що задовольняючи позовні вимоги в частині визнання інформації недостовірною, позивачем не було доведено, а судом не встановлено власника відповідного Youtube-каналу «Наталія Мосейчук», яким згідно довідки, долученої до апеляційної скарги є ТОВ «ТРК «Студія 1+1».
Відтак представник Раєвської Н.М. вважає, що дана обставина свідчить про неповний склад залучених до розгляду справи учасників, а тому судове рішення підлягає скасуванню в частині задоволених вимог, оскільки позивач не встановив, а суд не залучив до участі у справі повне коло відповідачів, однак прийняв рішення про їх права, свободи та інтереси.
Скориставшись правом на подачу відзиву, представником позивача адвокатом Лимар Ю.В. в інтересах ОСОБА_3 було подано відзив.
В обґрунтування відзиву зазначає, що з поширеної спірної інформації вбачається обвинувальний ухил і вона сприймається як звинувачення позивача у вчиненні протиправних або аморальних дій, однак відповідачі мали б надати докази, які підтверджують правдивість поширеної інформації. Вказує, що за відсутності доказів перетинання позивачем державного кордону поширена інформація не може бути визнана оціночним судженням.
Вказує, що суд першої інстанції правильно встановив спірні правовідносини та констатував порушення особистих немайнових прав позивача, як наслідок ухвалив обґрунтоване рішення про часткове задоволення позовних вимог.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Веремійчук К.О. та представник ОСОБА_2 - адвокат Здоровець С.В. підтримали апеляційні скарги, просили їх задовольнити.
Представник позивача ОСОБА_10 - адвокат Лимар Ю.В. в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційних скарг, посилаючись на доводи, викладені ним у відзиві. Просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Таргоній Д.О., обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено наступні фактичні обставини по справі.
Як відомо із загальнодоступних джерел, позивач ОСОБА_3 є українським політиком та державним діячем, економістом, юристом, раніше двічі обіймав посаду Прем'єр-міністра України (у 2014 році та у 2014-2016 роках), міністра економіки (2005-2006 роки), міністра закордонних справ (2007 рік), голови Верховної Ради України (2007-2008 роки). У 2010 році був кандидатом в Президенти України . З 2009 по 2012 роки очолював політичну партію Фронт змін, з червня по грудень 2012 року очолював раду «Об'єднаної опозиції», з 11.12.2012 по 28.02.2014 був головою фракції всеукраїнського об'єднання «Батьківщина» у Верховній Раді України. Є одним із засновників політичної партії Народний фронт. У 2007 році фондом Арсенія Яценюка «Відкрий Україну» був започаткований Київський Безпековий Форум - щорічний захід, дискусія на високому рівні, щодо актуальних питань національної безпеки України, Чорноморського регіону, питань безпеки у Європі та глобальної безпеки у світі.
ІНФОРМАЦІЯ_3 у мережі Інтернет на веб-сайті відеохостингу Youtube https://www.youtube.сom було зареєстровано канал відеоконтенту « ОСОБА_11 », доступний за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є офіційним каналом (сторінкою) відповідачки ОСОБА_4 - ведучої новин ТСН, ток-шоу «Право на владу» на телеканалі 1+1.
26.09.2023 на головній сторінці вказаного YouТube-каналу було розміщено відеозапис суспільно-політичного ток-шоу « ІНФОРМАЦІЯ_2 » під назвою: «Коломойський, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 : рахунок кожному. ОСОБА_12 ».
У цьому ток-шоу, серед інших, брав участь відповідач ОСОБА_1 - журналіст, засновник та керівник проекту skrypin.ua, який зробив заяву такого змісту: «де ОСОБА_6 , де ОСОБА_6 ? Зробив цей свій Безпековий Форум і знову здриснув в Штати, правильно?».
Вищенаведені обставини підтверджуються змістом веб-сторінки ІНФОРМАЦІЯ_1 , що була оглянута в судовому засіданні, а також даними Звіту за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет та Довідки з відомостями про власника веб-сайту або інформацією про його встановлення, складеними за замовленням позивача Дочірнім підприємством «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» (а.с. 15-26, 54-60).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що поширена ОСОБА_1 інформація про позивача є фактичними твердженнями, які можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності і, як наслідок, можуть бути визнані недостовірними. Жодних доказів на підтвердження того, що поширена ним негативна інформація про виїзд позивача за кордон є достовірною відповідачем ОСОБА_1 суду не надано. Натомість позивач посилається на те, що з моменту початку широкомасштабного вторгнення російської федерації він весь час перебував і перебуває на території України. Зміст та характер поширеної інформації формують негативну громадську думку про позивача, руйнують його імідж та репутацію, тобто є такими, що порушують право позивача на повагу до його честі, гідності і ділової репутації. З огляду на вказане, місцевий суд дійшов висновку про покладення на відповідача ОСОБА_1 та відповідачку ОСОБА_4 , як на особу, що надала ОСОБА_1 майданчик для поширення недостовірної інформації про позивача, обов'язку щодо її спростування шляхом опублікування на You T ube -каналі ОСОБА_4 резолютивної частини рішення суду.
Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частиною четвертою статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і право вимагати будь-якої інформації, а також право вимагати відшкодування матеріального і морального збитку, заподіяного використовуванням і розповсюдженням такої недостовірної інформації.
Відповідно до статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Згідно зі статтею 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.
Під гідністю необхідно розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.
При розгляді справ вказаної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:
а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;
б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;
в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;
г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі «Інтернет» чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.
За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов'язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмет дійсності і яка об'єктивно є або істиною чи хибною і при цьому неодмінно однією із двох. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
Ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності.
Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
У пункті 6.26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) викладено правовий висновок про те, що не можна визнати інформацію такою, що має характер оціночних суджень, якщо ця інформація стосується конкретних подій, конкретної особи (позивача) та подається як установлений факт, тобто…повідомляється чітко, точно та є констатацією факту.
Подібних за змістом правових висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 760/2753/17-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 483/1556/16-ц, від 07 листопада 2019 року у справі № 344/3331/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 757/46387/15-ц.
Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень (частина перша статті 30 Закону України "Про інформацію").
Відповідно до частини другої статті 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.
Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб'єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.
Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.
Статтею 10 Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки "інформації" чи "ідей", які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.
Як зазначено у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, Lingens v. Austria, № 9815/82, § 46, 08 липня 1986 року, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї "інформації" чи тих "ідей", які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких "демократичне суспільство" неможливе.
Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.
Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав.
У справі, що переглядається, суд першої інстанції, визначаючи характер поширеної відповідачами інформації, дійшов помилкового висновку про те, що поширена інформація про позивача є фактичними твердженнями, поклавши в основу такого рішення Висновок експерта за результатами проведення експертного лінгвістичного семантико-текстуального дослідження мовлення, складений на його замовлення судовим експертом Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М. С. Бокаріуса» № 1900 від 10.05.2024 року (далі - Висновок №1900).
Так, за даними вказаного Висновку №1900 «в об'єктивному змісті наданих на дослідження матеріалів, а саме, відповідно до заяви від 27.02.2024, у досліджуваному тексті, що є висловлюванням ОСОБА_1 в передачі « ІНФОРМАЦІЯ_2 », яка транслювалась на каналі ОСОБА_13 , зокрема контексті: «де Арсеній Яценюк, де ОСОБА_6 ? Зробив цей свій Безпековий Форум і знов здриснув в Штати, правильно?» міститься інформація негативного характеру про діяльність ОСОБА_14 , а саме його від'їзд під час війни до США, як про погану, незаконну, засуджувану суспільством.
У досліджуваному текстовому фрагменті негативна інформація стосовно діяльності ОСОБА_3 , а саме його від'їзду під час війни до США, виражена у формі фактичних тверджень про те, що ОСОБА_3 вкотре виїхав за кордон, а також оцінних (оціночних) суджень, що передають ставлення мовця до повідомлюваного й виявляються у вживанні вульгарно-просторозмовної лексеми «здриснути» та зневажливої оцінки його діяльності, низки риторично-питальних конструкцій, які є маркерами експресивного синтаксису репліки».
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Згідно частин 1, 5, 6 статті 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов'язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.
Згідно статті 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Так, наданий позивачем Висновок №1900, складений за заявою адвоката Лимаря Ю.В., який представляє інтереси ОСОБА_3 , не містить даних про те, що його підготовлено для подання до суду.
З вступної частини Висновку №1900 вбачається, що разом із заявою для проведення дослідження експерту було надано матеріали: CD-диск із записом передачі « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що транслювалася на Youtube-каналі Наталії Мосейчук (1 шт.); копія відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України (на 1 арк.); копія свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю (на 1 арк.); ордер серія КВ номер 768967 (на 1 арк.).
Посилаючись на Висновок №1900, як на основу своїх мотивів та прийнятого рішення, суд першої інстанції не взяв до уваги, що до матеріалів справи позивачем не було долучено матеріалів, на підставі яких проводилось відповідне експертне дослідження. Суд першої інстанції не перевірив, чи відповідає вміст наданого експерту для проведення дослідження CD-диску, дослідженого судом відеозапису на USB-флеш накопичувачі, поданому позивачем разом із матеріалами позовної заяви.
З переліку науково-технічної та довідкової літератури і методик, що використовувались під час проведення дослідження, відображеного у Висновку №1900 вбачається, що експертом в процесі дослідження не використовувався Закон України «Про інформацію» та визначена в ньому термінологія. Крім того, серед термінології, якої користувався експерт, відсутні такі ключові терміни, які мають безпосереднє відношення до предмету спору, як «фактичні твердження» та «оціночні судження».
Судом першої інстанції також не надано належної оцінки наведеному експертом у Висновку №1900 застереження наступного змісту: «Наявна у висновку термінологія, що надає визначення юридичних та будь-яких інших спеціальних понять, окрім власне мовознавчих, розглядалась експертом виключно з позицій лінгвістичних видів аналізу».
Приймаючи до уваги Висновок №1900, суд першої інстанції не врахував дане застереження експерта та не дав належної оцінки поширеній відповідачем ОСОБА_1 інформації в розрізі визначених в Законі України «Про інформацію» тлумачення таких визначень, як «оціночні судження» та «фактичні твердження».
Крім того, колегія суддів зауважує, що при проведенні дослідження судовий експерт ОСОБА_15 вдалася до вільної інтерпретації спірного висловлювання відповідача ОСОБА_1 , трактувавши його як таке, в якому згадується саме про Сполучені Штати Америки і виїзд у них позивача саме під час війни, хоча спірне висловлювання: « ОСОБА_16 , де ОСОБА_6 ? Зробив цей свій Безпековий Форум і знову здриснув в Штати, правильно?» не містило конкретних відсилок для таких висновків.
Так, з урахуванням відомих судовому експерту обставин, про які він зазначає у Висновку, Київський безпековий форум був започаткований Фондом Ярсенія Яценюка «Відкрий Україну» у 2007 році і проводився щорічно.
Крім того, відповідаючи на питання № 2 у дослідницькій частині експертизи та надаючи оцінку спірній інформації, судовий експерт наводить суперечливі висновки, а саме: про те, що спірна інформація «має форму оцінного (оціночного судження); у спірній інформації «наявні ознаки фактичних тверджень».
З огляду на вказане, наданий позивачем Висновок експерта за результатами проведення експертного лінгвістичного семантико-текстуального дослідження мовлення № 1900 від 10.05.2024 року, не може бути взятий судом до уваги як доказ для встановлення виключно на його основі обставин, які мають значення по справі, та для надання оцінки спірній інформації як фактичним твердженням, оскільки висновки експерта носять суперечливий характер, мають ознаки власної інтерпретації спірної інформації. Крім того, в порушення вимог частини п'ятої статті 106 ЦПК України, висновок експерта не містить даних про те, що він складений для подання суду.
Колегія суддів апеляційного суду також не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо покладення обов'язку доведення достовірності поширеної інформації на відповідача ОСОБА_1 .
Слід зазначити, що на момент прийняття постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року була чинною частина третя статті 277 ЦК України, згідно якої негативна інформація, поширена про особу, вважалась недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності).
Разом із тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку із прийняттям Закону України «Про інформацію» та Закону України «про доступ до публічної інформації» №1170-VII від 27.03.2014 року частину третю статті 277 ЦК України було виключено.
Отже, апеляційний суд вважає обґрунтованими доводи апеляційних скарг про те, що при вирішенні справи судом першої інстанції була застосована презумпція добропорядності, яка з 19 квітня 2014 року у законодавстві України відсутня.
Апеляційний суд також доходить наголошує, що у даній категорії справ відповідач не повинен доводити правдивість оціночних суджень, думок чи переконань, які не можуть бути предметом судового захисту на підставі статті 277 ЦК України, оскільки будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності.
Так, надаючи оцінку характеру спірної поширеної інформації, апеляційний суд виходить із того, що висловлювання: « ОСОБА_16 , де ОСОБА_6 ? Зробив цей свій Безпековий Форум і знову здриснув в Штати, правильно?» містить фактичні дані лише в частині того, що ОСОБА_6 «зробив цей свій Безпековий Форум», однак в цій частині інформація позивачем не оспорюється.
Решта висловлювання не містить фактичних даних, за своїм змістом має форму форму спірного висловлювання, з огляду на те, що воно подано у формі питання, що є притаманним для оціночного судження. Судом не враховано, що питальним реченням є речення, яке містить настанову мовця на отримання відповіді. Про оціночність оспорюваного судження свідчить і тон висловлювання, який має експресивно-емоційний характер та контекст - обговорення питання, що становить суспільний інтерес, являючись фактично оцінкою діяльності позивача, а точніше відсутністю такої активної діяльності, крім проведення Безпекового Форуму.
Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов'язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачено статтею 10 Конвенції.
Колегія суддів акцентує увагу на тому, що публічний статус позивача та суспільний інтерес щодо нього при виконанні ним своїх обов'язків свідчить про більш ширші межі допустимої критики відносно нього, що узгоджується зі статтею 10 Конвенції, відповідною практикою Європейського суду з прав людини, Декларацією про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, яка схвалена 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендаціями, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя (див.: пункт 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).
Таким чином, віднесення за наведеними вище критеріями і ознаками спірної інформації до оціночних суджень відповідача ОСОБА_1 , що зроблені у рамках обговорення політичних питань відносно позивача як політичного діяча, здійснені в межах його допустимої критики і без поширення неправдивої інформації у формі фактичних тверджень, відповідають також і практиці Європейського суду з прав людини, а притягнення відповідача за такі висловлювання до відповідальності є порушенням статті 10 Конвенції.
Апеляційний суд також вважає такими, що заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що задовольняючи позовні вимоги в частині визнання інформації недостовірною, суд першої інстанції не встановив власника відповідного YouГube-каналу «Наталія Мосейчук», яким згідно довідки, долученої до апеляційної скарги, поданої представником ОСОБА_2 - адвокатом Здоровцем С.В., є ТОВ «ТРК «Студія 1+1».
Оскільки матеріали справи не містять доказів належного повідомлення судом першої інстанції відповідача ОСОБА_2 про відкриття провадження у даній справі, отримання нею копії позовної заяви з додатками, суд апеляційної інстанції вважав за можливе долучити до матеріалів справи на стадії апеляційного розгляду доказ, доданий до апеляційної скарги - довідку ТОВ «ТРК «Студія 1+1» від 07.05.2025, якою підтверджено, що у період з 26 вересня 2023 року та станом на 07 травня 2025 року YouTube-канал під назвою « ОСОБА_11 » (режим доступу: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) належить та перебуває під управлінням Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1».(том 1 а.с. 227)
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц вказала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц; від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц; від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц; від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 15 травня 2019 року у справах № № 552/91/18, 554/9144/17).
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову вирішуючи питання про права та обов'язки сторін (позивача та відповідача).
Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад (правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, від 20 січня 2021 року у справі № 203/2/19).
Якщо заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов'язків іншої особи, яка не залучена до участі у справі в якості відповідача, не можуть бути розглянуті судом, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть.
У даній справі суд першої інстанції не вирішив питання щодо залучення до участі у справі Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1», втім прийняв рішення зобов'язання спростувати спірного висловлювання шляхом опублікування на YouТube-каналі за адресою: https://www.youtube.@NataliyaMoseychuk резолютивної частини цього рішення, яке безпосередньо стосується прав, свобод, інтересів та обов'язків вказаної юридичної особи.
Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 4 частини третьої статті 376 ЦПК України).
З огляду на вказане, колегія суддів доходить висновку про те, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, не визначився з характером спірних правовідносин, не встановив в сукупності усіх обставин, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, що у відповідності до частин першої -третьої статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України апеляційний суд, в зв'язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з: нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Ураховуючи, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають задоволенню, з ОСОБА_3 на користь апелянтів підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційних скарг у розмірі по 3633,60 грн кожному.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києвавід 11 березня 2025 рокускасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 3633 (три тисячі шістсот тридцять три) гривень 60 коп. сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) 3633 (три тисячі шістсот тридцять три) гривень 60 коп. сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 29 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді : С.А. Голуб
Т.А. Слюсар