Справа № 761/32524/25 Слідчий суддя в суді першої інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/7518/2025 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
30 вересня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі: ОСОБА_5
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисників ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 подану в інтересах ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 20 серпня 2025 року в кримінальному провадженні №42020101070000183 від 01.07.2020 про арешт майна,-
Прокурор Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 звернувся до суду з клопотанням в якому просив накласти арешт на вилучене під час обшуку 29.07.2025майно за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
- мобільний телефон «Iphone», зі слів ОСОБА_8 моделі «12 Pro Max», з пошкодженим екраном.
- мобільний телефон «Iphone», зі слів ОСОБА_8 моделі «10 XS».
В обґрунтування клопотання зазначав, що слідчими ГСУ СБ України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42020101070000183 від 01.07.2020 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 365-2, ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 111-2 ч. 3 ст. 209, ч. 2 ст. 212, ч. 3 ст. 212 КК України.
Досудовим розслідування встановлено, що 12.05.2023 рішенням Ради національної безпеки і оборони України введеного в дію Указом президента України № 279/2023 від 12.05.2023 до ОСОБА_9 застосовано обмежувальні заходи (санкції) терміном на 10 років.
29.10.2024 Вищий антикорупційний суд (далі - ВАКС) прийняв рішення про часткове задоволення позовної заяви Міністерства юстиції України до ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , АО «Группа ГМС», за участі третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору про застосування санкції, передбаченої п. 1-1 частини першої статті 4 Закону України «Про санкції».
29.10.2024 рішенням ВАКС задоволено позовну заяву Міністерства юстиції України до ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , АО «Группа ГМС», про застосування санкції, передбаченої п. 1-1 частини першої статті 4 Закону України «Про санкції».
Рішенням ВАКС стягнуто у дохід держави корпоративні права українських підприємств, які опосередковано належать ОСОБА_13 , серед яких 83,9112 % акцій АТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» (код ЄДРПОУ 05747991, далі - АТ «СМНВО»), 78,32% акцій ТОВ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» (код ЄДРПОУ 34013028, далі - ТОВ «СМНВО») та 100 % акцій АТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання - Інжиніринг» (код ЄДРПОУ 00205618, далі - АТ «СМНВО-Інжиніринг»).
29.07.2025 на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва проведено обшук житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено та вилучено наступне: мобільний телефон «Iphone», зі слів ОСОБА_8 моделі «12 Pro Max», з пошкодженим екраном, пароль для розблокування якого ОСОБА_8 надати відмовилась; мобільний телефон «Iphone», зі слів ОСОБА_8 моделі «10 XS» пароль для розблокування якого ОСОБА_8 надати відмовилась.
Прокурор стверджував, що мобільні телефони містять інформацію, доступ до якої обмежено системою логічного захисту (паролем), а також можуть містити інформацію, яка може бути видалена, у зв'язку з чим вони був вилучені для проведення експертизи/дослідження.
29.07.2025 постановою старшого слідчого ГСУ СБ України ОСОБА_14 вилучене майно визнано речовим доказом.
Прокурор зазначав, що майно є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, оскільки на них міститься інформація, щодо обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та інформацію, яка має доказове значення у кримінальному провадженні та відповідно з метою збереження речових доказів існує необхідність у застосуванні арешту майна як заходу забезпечення кримінального провадження з метою досягнення дієвості цього провадження, проведення експертиз.
Незастосування даного виду заходу забезпечення кримінального провадження суттєво зашкодить кримінальному провадженню, призведе до втрати та зникнення речових доказів, які зберегли на собі сліди вчиненого кримінального правопорушення.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 20 серпня 2025 року клопотання прокурора задоволено.
Накладено арешт на майно, вилучене під час обшуку 29.07.2025, а саме:
- мобільний телефон «Iphone», зі слів ОСОБА_8 моделі «12 Pro Max», з пошкодженим екраном.
- мобільний телефон «Iphone», зі слів ОСОБА_8 моделі «10 XS».
Задовольняючи клопотання, слідчий суддя дійшов до висновку, що прокурором доведено необхідність застосування на даній стадії досудового розслідування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, з метою уникнення можливості його відчуження, забезпечення збереження речових доказів.
Прийшов до висновку, що його незастосування це може призвести до наслідків, які можуть перешкоджати досудовому розслідуванню, а тому це є необхідною умовою досягнення дієвості даного кримінального провадження.
Зазначив, що надані прокурором дані в протоколі обшуку, підтверджують висновки в постанові від 29.07.2025 про визнання вилученого майна речовими доказами, фактичні дані, дають підстави для висновків на даній стадії, що майно є засобом чи знаряддям вчинення вказаного кримінального правопорушення, їх вилучення узгоджується з правилам ст. 168 КПК України.
Врахував, що в даному випадку обмеження права власності є розумним і співрозмірним завданням кримінального провадження, обставини кримінального провадження станом на час прийняття рішення вимагають вжиття такого заходу забезпечення як накладення арешту.
Зазначив, що доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження не встановлено.
Не погоджуючись із ухвалою слідчого судді, адвокат ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 , 16.09.2025 подав апеляційну скаргу. Просив скасувати ухвалу та постановити нову про відмову в задоволенні клопотання прокурора.
Просив поновити строк на апеляційне оскарження, оскільки повний текст отримано лише 11.09.2025.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначив, що ухвала, є незаконною, необґрунтованою, невмотивованою, висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Зазначив, що судове рішення постановлено з істотними порушеннями чинного кримінального законодавства, так як порушено приписи ст.ст. 168, 236 КПК України.
Вилучені мобільні телефони не відповідають ознакам речових доказів, відповідно до ст. 98 КПК України і їх арешт порушує право власності ОСОБА_8 , так як вона є законним та добросовісним власником.
Вважає, що відсутні обґрунтування визнання майна речовими доказами.
Ухвала слідчого судді про арешт майна не виправдовує його мету та не відповідає завданням кримінального провадження, не є розумним, доцільним та співрозмірним, постановлена з порушенням принципу пропорційності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів судового провадження вбачається, що 2 відділом 4 управління досудового розслідування ГСУ СБ України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42020101070000183 від 01.07.2020 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 365-2, ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 111-2 ч. 3 ст. 209, ч. 2 ст. 212, ч. 3 ст. 212 КК України.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 09.07.2025 (справа №761/28584/25) надано дозвіл на проведення обшуку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який використовується та на праві власності належить ОСОБА_8 з метою відшукання речей та документів, які містять відомості щодо обставин вчинення вказаного злочину.
29.07.2025 на підставі вищевказаної ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва було проведено обшук житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено та вилучено наступне: мобільний телефон «Iphone», зі слів ОСОБА_8 моделі «12 Pro Max», з пошкодженим екраном, пароль для розблокування якого ОСОБА_8 надати відмовилась; мобільний телефон «Iphone», зі слів ОСОБА_8 моделі «10 XS» пароль для розблокування якого ОСОБА_8 надати відмовилась.
Вказані мобільні телефони містять інформацію, доступ до якої обмежено системою логічного захисту (паролем), а також можуть містити інформацію, яка може бути видалена, у зв'язку з чим вони був вилучені для проведення експертизи/дослідження.
Постановою старшого слідчого ГСУ СБ України ОСОБА_14 від 29.07.2025 року вилучене майно визнано речовим доказом.
Задовольняючи клопотання, слідчий суддя вказав, що враховуючи, наявність даних про належність майна, з метою забезпечення речових доказів, слідчий суддя вважав необхідним задовольнити клопотання та накласти арешт на майно, оскільки наявні, передбачені ст. 170 КПК України, підстави для його накладення.
Колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді, з огляду на наступне.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Приймаючи рішення, слідчий суддя Шевченківського районного суду
м. Києва зазначених вимог закону дотримався.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:
1) правову підставу для арешту майна;
2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);
4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;
6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, а при винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, можливість використання майна, як доказу у кримінальному провадженні, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також обставини кримінального провадження.
Задовольняючи дане клопотання, внесене в межах кримінального провадження №42020101070000183 від 01.07.2020, про накладення арешту на вищевказане майно, дослідивши матеріали, додані до клопотання, дійшов обґрунтованого висновку, що майно відповідає критеріям речових доказів у кримінальному провадженні, а тому необхідно накласти на нього арешт.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, всупереч твердженням апелянта обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вище майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовими доказами в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
Згідно наданих матеріалів до клопотання прокурора, постановою слідчого вказане майно, на яке прокурор просив накласти арешт, визнано речовими доказами у даному кримінальному провадженні.
З урахуванням цього слідчий суддя, всупереч твердженням апелянтів, встановив належні правові підстави, передбачені ч. 1 ст. 170, ч. 3 ст. 170 КПК України, для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вищевказане майно, оскільки, як уже зазначалось вище, воно відповідає критеріям ст. 98 КПК України та 29.07.2025 постановою слідчого визнане речовими доказами.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, всупереч доводам апеляційної скарги.
Ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
З урахуванням положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України повинно арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Підстав сумніватися в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження колегія суддів не вбачає. Обставини кримінального провадження на час прийняття рішення вимагали вжиття такого методу державного регулювання як накладення арешту.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість накладення арешту на майно є такими, що не відповідають матеріалам провадження. Слідчим суддею суду першої інстанції накладено арешт на майно відповідно до вимог ст. ст. 132, 170, 173 КПК України на підставі належно досліджених доводів органу досудового розслідування.
Арешт майна з підстав передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Зважаючи на викладене, в сукупності з обставинами провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, арешт застосував правомірно, а тому доводи апелянта стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не вбачається.
Колегія суддів звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 176-178, 183, 193, 376, 277, 278, 303, 404, 405, 407, 412, 422 КПК України, суд,
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 подану в інтересах ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 20 серпня 2025 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Судді:
____________ _______________ ___________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4