Справа № 740/4486/25
Провадження № 2/740/2071/25
05 листопада 2025 року м. Ніжин
Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:
головуючого - судді Карпуся І.М.,
із секретарем судового засідання Кубрак Н.М.,
за участю:
позивачки ОСОБА_1 ,
представника позивачки - адвоката Самойленка М.Д.,
представника відповідача Чернігівської обласної прокуратури - прокурора Кононця Ю.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Чернігівської обласної прокуратури про зняття арешту з нерухомого майна,
Позивачка ОСОБА_1 06.08.2025 звернулася до суду із позовною заявою до Ніжинської окружної прокуратури, у якій просила зняти обмеження у вигляді штрафу на її майно: на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 , придбаного з прилюдних торгів, на підставі свідоцтва від 18.05.2006 за р.№ 1383 та посвідченого приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу.
В обгрунтування позовних вимог зазначає, що перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 . Шлюб був розірваний 16.01.2003. У період шлюбу нею та ОСОБА_3 був придбаний будинок АДРЕСА_2 . Належні їм частки по 1/2 за кожним зареєстрували в КП "Ніжинське МБТІ". У подальшому на прилюдних торгах вона придбала 1/2 частки вказаного будинку, яка належала ОСОБА_2 , і набула право власності на весь будинок. Однак, дана частка перебуває під арештом за відомостями державних реєстрів. Підставою арешту зазначено постанову прокуратури від 20.03.2003. За таких обставин, арешт майна порушує її права на володіння та розпорядження належною їй власністю.
У відзиві на позов Ніжинська окружна прокуратура проти задоволення позовних вимог заперечила.
В обгрунтування зазначено, що позивачкою визначено неналежного відповідача, позов є необгрунтований, справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Скасування арешту майна здійснюється згідно з нормами Кримінального процесуального кодексу України.
Ухвалою судді 13.08.2025 заяву ОСОБА_1 залишено без руху у зв'язку з незазначенням відповідача, несплатою судового збору, невідповідності прохальної частини заяви її обґрунтуванню.
Ухвалою судді 27.08.2025 відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_4 до Ніжинської окружної прокуратури про зняття арешту з нерухомого майна за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду 24.09.2025 за клопотанням позивачки замінено первісного відповідача Ніжинську окружну прокуратуру належним відповідачем Чернігівською обласною прокуратурою.
Ухвалою суду 05.11.2025 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача Чернігівської обласної прокуратури, прокурора Кононця Ю.А., про закриття провадження у справі.
Ухвалою суду 05.11.2025 підготовче провадження закрито та справу призначено до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з наведених у позові підстав, уточнивши, що просять скасувати арешт з майна. Зазначення у позовній заяві при формулюванні позовної вимоги прохання про зняття обмеження у вигляді штрафу є технічною опискою.
Позивачка пояснила, що у період перебування у шлюбі з ОСОБА_2 вони придбали будинок АДРЕСА_2 . У подальшому з ОСОБА_2 шлюб було розірвано. Згодом ОСОБА_2 скоїв щодо неї насильство, вдарив сокирою по голові, за що він був засуджений судом і його майно було арештовано. У подальшому частка ОСОБА_2 у праві власності на вказаний будинок була виставлена на прилюдні торги державною виконавчою службою, і вона її придбала з прилюдних торгів у Чернігові та відповідні документи надала для формлення права власності нотаріусу. Коли ж влітку 2025 року вона звернулася до нотаріуса для оформлення договору дарування будинку своїй онуці, виявилося, що частка, яку вона придбала з прилюдних торгів перебуває під арештом за постановою прокуратури, тому вона не може розпорядитися своєю власністю.
Представник відповідача вважав, що підстави для скасування арешту з майна існують, але заявлені вимоги підлягають вирішенню у порядку кримінального судочинства.
Заслухавши пояснення позивачки, доводи представників сторін, дослідивши матеріали справи та з'ясувавши фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та дійшов наступного висновку.
Позивачка ОСОБА_1 є власницею будинку АДРЕСА_1 та їй належить:
- 1/2 частина будинку на підставі договору купівлі-продажу від 26.01.2001 за р.№ 2-128;
- 1/2 частина будинку на підставі свідоцтва про придбання нерухомого омайна з прилюдних торгів від 18.05.2006 за р.№ 1383, посвідченого приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу, що раніше належало ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 26.01.2001 за р.№ 2-128 (а.с. 4-5).
Обтяження у виді арешту нерухомого майна зареєстровано в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 15.08.2006 за № 3602200 реєстратором: Ніжинська міська державна нотаріальна контора; підстава обтяження - постанова, Б-Н, 20.03.2003, Прокуратура Чернігівської області, ОСОБА_5 ; об'єкт обтяження - будинок, частина будинку, состав: ціле, состояние: добудоване, статус: жиле, адреса: АДРЕСА_2 ; власник - ОСОБА_2 ; додаткові дані - архівний номер: 2688718СHERNIGOV9, архівна дата - 25.03.2003, дата виникнення - 21.03.2003, №реєстра 42-19, внутр. №D901943А24F42829613D. Запис про дане обтяження державним реєстратором виконавчого комітету Ніжинської міської ради перенесено 23.06.2025 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за номером 60419984 (а.с. 7 - 8, 24 - 26).
За інформацією Управління "Центр надання адміністративних послуг" виконавчого комітету Ніжинської міської ради від 30.09.2025 №06-10/2113, оригінали чи копії або інформацію щодо місця зберігання, наявності постанови про арешт майна в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна не містилася. Зберігання матеріалів реєстраціної справи на час винесення постанови про обтяження виконавчим комітетом Ніжинської міської ради не здійснювалося (а.с. 42).
З відповіді Ніжинської окружної прокуратури від 18.08.2025 №52-77-5440ВИХ-25 на адресу позивачки слідує, що архівна справа Ніжинської окружної прокуратури (Ніжинської міжрайонної прокуратури), яка б стосувалася ОСОБА_2 , в тому числі щодо накладення арешту на майно, не збереглася (а.с. 37).
У матеріалах справи міститься вирок Ніжинського міського суду від 29.04.2003, яким ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, до 5 років позбавлення волі, на на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 3 роки. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_1 в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди 107 грн і моральної шкоди 3000 грн. Також стягнуто з ОСОБА_6 на користь Ніжинської центральної міської лікарні 259,01 грн витрат, понесених на лікування потерпілої ОСОБА_1 тілесних ушкоджень, завданих злочином, а на користь держави 51 грн мита (а.с. 38-40).
Кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_2 знищена Ніжинським міськрайонним судом за закінченням строку зберігання (акт №1 від 22.03.2023) на підставі Переліку судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строків зберігання, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 07.12.2017 №1087, що підтверджується довідкою завідувача архіву Ніжинського міськрайонного суду від 24.09.2025 (а.с. 37).
Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.
Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.
На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.
Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині першій статті 321 Цивільного кодексу України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним із способів захисту права власності є гарантована статтею 391 цього Кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.
Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.
Зокрема, за правилами ч. 1 ст. 125 КПК України 1960 року слідчий за клопотанням цивільного позивача або з своєї ініціативи був зобов'язаний вжити заходів до забезпечення заявленого в кримінальній справі цивільного позову, а також можливого в майбутньому цивільного позову, склавши про це постанову.
Відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення арешту на майно, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. У разі закриття кримінальної справи постановою слідчого арешт майна згідно з частиною першою статті 214 КПК України 1960 року підлягав скасуванню на підставі цього ж процесуального рішення.
Постановляючи вирок, суд повинен був вирішити серед іншого, що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна (пункт 8 частини першої статті 324 КПК України 1960 року).
Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.
Зокрема, згідно зі статтею 170 КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Зі змісту частини третьої статті 174 КПК України у разі закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування одночасно з винесенням відповідної постанови прокурор зобов'язаний скасувати арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації. Зазначена норма процесуального права є аналогічною наведеній у частині першій статті 214 КПК України 1960 року.
Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові (ч. 4 ст. 174 КПК України).
Під час розгляду справи суд керується тим, що арешт на майно ОСОБА_2 , право власності на яке після його засудження набула позивачка, було накладено під час дії КПК України 1960 року за процедурою, встановленою цим нормативно-правовим актом.
Відповідно до пункту дев'ятого розділу ХІ Перехідні положення КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Дана норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
З огляду на зазначене, на правовідносини, пов'язані з розв'язанням питання про припинення арешту майна позивача, поширюються норми КПК України 1960 року.
Проте положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі - або одночасно з винесенням постанови про її закриття (частина перша статті 214), або раніше, якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба (частина шоста статті 126).
Інституту судового контролю за дотриманням прав і свобод людини під час досудового розслідування КПК України 1960 року не містив. Прийняття судом рішення щодо арешту майна як засобу забезпечення цивільного позову та/або можливої конфіскації, з огляду на зміст пункту сьомого частини першої статті 253, пункту восьмого частини першої статті 324, частини тринадцятої статті 335 цього Кодексу передбачалося лише після прийняття рішення про призначення до судового розгляду та під час постановлення за результатами такого розгляду вироку у кримінальній справі, направленій до суду з обвинувальним висновком.
Згідно зі статтею 409 КПК України 1960 року питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, включаючи визначення розміру і розподілення судових витрат, якщо суд не вирішив цих питань, вирішується судом, який постановив вирок.
У порядку, передбаченому статтею 411 КПК України 1960 року, суди вправі вирішувати питання, які виникають при виконанні вироку, зокрема про скасування заходів по забезпеченню цивільного позову чи можливої конфіскації майна, якщо при винесенні виправдувального вироку чи відмови в позові або незастосування конфіскації вироком ці заходи не скасовані.
У цій справі арешт на майно ОСОБА_2 , а саме 1/2 частку будинку АДРЕСА_1 , було накладено на підставі постанови прокуратури під час досудового слідства у кримінальній справі щодо обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні замаху на вбивство ОСОБА_1 , якій належала інша 1/2 частки цього ж будинку, а згодом після засудження ОСОБА_2 судом, ОСОБА_1 придбала з прилюдних торгів і частку ОСОБА_2 .
Суд звертає увагу, що кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_2 знищена за закінченням встановлених строків зберігання.
Відтак, в силу пункту 10 Переліку судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строків зберігання, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 07.12.2017 №1087, означене свідчить про відсутність відомостей, що вирок суду не виконаний.
Із урахуванням викладеного, а також втрати чинності КПК України 1960 року, тривалого часу, що минув після завершення провадження у кримінальній справі, її знищення, вирішення питання про припинення втручання у право власності ОСОБА_1 шляхом звернення до суду на підставі КПК України 1960 року очевидно не буде ефективним способом захисту порушеного права.
Однак, наведені обставини, що ускладнюють захист права людини, яке очевидно безпідставно обмежується, не може виправдовувати відмову в його захисті. Перекладення тягаря таких обставин, що склалися, на особу, котра потерпає від свавільного втручання у право власності, гарантоване Конвенцією і Конституцією України, є неприпустимим. Зволікання з наданням ефективного засобу юридичного захисту тягне погіршення правового становища людини, котра зазнає негативних наслідків і перебуває у стані невизначеності непередбачувано тривалий час.
Разом із тим, кримінальні процесуальні правовідносини виникають, змінюються та припиняються на підставі норм кримінального процесуального права. Завершення кримінального провадження є юридичним фактом, який припиняє кримінальні процесуальні відносини. Зокрема, після прийняття остаточного процесуального рішення арешт майна, застосований у кримінальному провадженні (кримінальній справі) як засіб його забезпечення, втрачає відповідну концептуальну властивість.
Із припиненням кримінальної справи арешт майна стає публічним обтяженням права власності.
Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішити позовні вимоги ОСОБА_1 за встановлених обставин справи, які полягають і у тому, що нині вже знищена кримінальна справа, в рамках якої було накладено арешт на майно, слід у порядку цивільного судочинства.
В порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, коли арешт на майно накладено при провадженні в кримінальній справі, розглядаються заяви на правильність арешту майна. До цього ж зводяться і роз'яснення, надані Верховним Судом України у пункті четвертому постанови Пленуму від 27.08.1976 "Про судову практику в справах про виключення майна з опису".
Таким чином, судом кримінальної юрисдикції повинні розглядатися скарги на законність і обґрунтованість арешту майна, розв'язання яких потребує перевірки наявності підстав і дотримання процедури, встановлених кримінальним процесуальним законом, тобто вирішення по суті питань, які безпосередньо стосуються порядку здійснення кримінального провадження.
Разом із тим, скасування арешту майна, накладеного під час досудового слідства у кримінальній справі, після ухвалення вироку, що набрав законної сили, не пов'язане з оцінкою правомірності застосування органом досудового слідства такого заходу, а необхідність прийняття відповідного рішення є безспірною й безальтернативною з огляду на припинення кримінальних процесуальних правовідносин, про що свідчить знищення кримінальної справи за закінченням строків її зберігання.
З огляду на викладене, вирішення зазначеного питання судом у порядку цивільного судочинства не призведе до заміщення ним функцій суду кримінальної юрисдикції і не може завдати шкоди інтересам кримінального провадження. Відтак немає жодних підстав для висновку про те, що суд цивільної юрисдикції у справі за позовом ОСОБА_1 не є судом, установленим законом.
Арешт на спірне майно було накладено під час досудового слідства у кримінальній справі щодо обвинувачення ОСОБА_2 , а з позовом про зняття арешту з майна звернулася ОСОБА_1 , яка не була ні підозрюваною, ні обвинуваченою у кримінальному провадженні.
Вироком Ніжинського міського суду від 29.04.2003 засуджено ОСОБА_2 за ч. 2 ст.15, ч. 1 ст. 115 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, до 5 років позбавлення волі, на на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 3 роки.
Отже, суд доходить висновку про розгляд зазначеної справи в порядку цивільного судочинства, що узгоджується з висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.04.2019 у справі № 2-3392/11.
Що ж до суті позовних вимог, то з огляду на те, що на час звернення з заявою до суду за наявності арешту (обтяження), накладеного на майно, порушується право власності позивачки, внаслідок чого вона позбавлена змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, та при цьому необхідність такого арешту відпала, неможливість скасування арешту в позасудовому порядку, та оскільки позивачка в інший спосіб, крім звернення до суду з позовом про зняття арешту, захистити своє порушене право власності не може, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивачки та необхідність захисту її права шляхом скасування такого арешту, оскільки позовні вимоги засновані на законі та знайшли своє повне підтвердження в ході судового розгляду.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 4, 16, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Скасувати обтяження у виді арешту нерухомого майна, що зареєстровано в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 15.08.2006 за № 3602200 реєстратором: Ніжинська міська державна нотаріальна контора; підстава обтяження - постанова, Б-Н, 20.03.2003, Прокуратура Чернігівської області, ОСОБА_5 ; об'єкт обтяження - будинок, частина будинку, состав: ціле, состояние: добудоване, статус: жиле, адреса: АДРЕСА_2 ; власник - ОСОБА_2 ; додаткові дані - архівний номер: 2688718СHERNIGOV9, архівна дата - 25.03.2003, дата виникнення - 21.03.2003, №реєстра 42-19, внутр. №D901943А24F42829613D, запис про яке перенесено 23.06.2025 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за номером 60419984.
На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 05.11.2025.
Суддя І.М. Карпусь