Справа № 589/1129/25
Провадження № 2/589/1360/25
31 жовтня 2025 року
Шосткинський міськрайонний суд Сумської області у складі:
головуючого судді Курбанової А.Р.,
за участю:
секретаря судового засідання Поронько Ю.О.,
представника позивача ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
представника відповідача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в заді суду в м. Шостка цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Шосткинської міської ради в особі управління «Центр надання адміністративних послуг у місті Шостка», ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
04.03.2025 року ОСОБА_4 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовною заявою до Шосткинської міської ради в особі управління «Центр надання адміністративних послуг» (далі - Управління), ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про визнання протиправними та скасування рішення управління «Центр надання адміністративних послуг у місті Шостка» про зняття позивача ОСОБА_4 із зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язання зареєструвати її за даною адресою.
В обґрунтування позову представник зазначив, що позивачу, разом із ОСОБА_3 та ОСОБА_5 належить на праві спільної сумісної власності об'єкт незавершеного будівництва по АДРЕСА_1 . При цьому, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, площею 0,0627 га, яка розташована за вищевказаною адресою на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.04.2000р. 23.10.2023 року позивач дізналась, що була знята з реєстрації за вищезазначеною адресою 14.07.2023р., після чого вона звернулась до Управління щодо вирішення питання про реєстрацію її місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , надавши рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 21.07.2015р. та рішення Апеляційного суду Сумської області від 01.10.2015р., якими об'єкт незавершеного будівництва по АДРЕСА_1 визнано об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 . Позивачу повідомили про необхідність реєстрації права власності на цей будинок, але їй у реєстрації її речового права було відмовлено 20.11.2023р. 11.01.2024р. ОСОБА_4 звернулась до Управління із заявою про реєстрацію її місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Після чого 18.01.2024р. їй було відмовлено у відповідному. Так, Управління повідомило позивачку листом про те, що хоча згідно з рішенням суду у справі №589/4578/14-ц незавершене будівництво по АДРЕСА_1 було визнано об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , судом не була визначена особиста частка ОСОБА_4 .
Позивач вважає, що рішення про зняття її з реєстрації за вказаної адресою є протиправним та підлягає скасуванню, у зв'язку тим, що прийнято на підставі недостовірних документів, оскільки після набрання законної сили рішенням Апеляційного суду Сумської області від 01.10.2015 року у справі №589/4578/14-ц незавершене будівництво по АДРЕСА_1 перебуває у спільній сумісні власності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , що передбачає також право цих співвласників на користування ним.
25.04.2025р. відповідач ОСОБА_3 направив до суду відзив на позовну заяву, за змістом якого заперечував проти позову, зазначивши, що відповідно до договорів купівлі-продажу житлового будинку та купівлі-продажу земельної ділянки від 14.04.2000р., він є одноособовим власником житлового будинку із господарським спорудами та земельної ділянки для його обслуговування за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, вказаний договір недійсним не визнавався. Таким чином, відповідач звернувся до органу реєстрації із заявою про зняття з реєстрації за вищевказаною адресою своєї колишньої дружини ОСОБА_4 , ним було надано усі необхідні документи, визначені п.87 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 року (далі - Порядок №265), а тому органом реєстрації було на законних підставах знято з реєстрації ОСОБА_4 . Крім того, додав, що відповідно до висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 22.02.2023р. в справі №489/3691/20, вказано, що спір про визнання незаконним та скасування реєстраційного запису або рішення державного реєстратора про зняття особи з реєстрації місця може розглядатись як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на житло іншою особою та належним відповідачем у такому спорі є особа, за заявою якого позивача було знято з реєстрації. Таким чином, вважав, що належним відповідачем у даній справі є саме він, а не ОСОБА_5 та Шосткинська міська рада.
16.05.2025р., 20.06.2025р., 05.08.2025р., 14.08.2025р., 26.09.2025р. Шосткинською міською радою в особі управління «Центр надання адміністративних послуг у місті Шостка» подано заяви про розгляд справи без участі свого представника, в яких просила в позові відмовити та зазначила, що позицію відповідача ОСОБА_3 підтримує.
Відповідач ОСОБА_5 , будучи належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилась, заяв, клопотань не надала.
Представник позивача в судовому засіданні 21.10.2025р. наполягав на тому, що ОСОБА_4 , яка мала право користування як співвласник житла за адресою АДРЕСА_1 , через неправомірні дії ОСОБА_5 було неправомірно знято з місця її реєстрації. Зазначив, що ОСОБА_3 чинить перешкоди ОСОБА_4 у реалізації права власності на це майно, у зв'язку чим вона вимушена була неодноразово звертатись до суду щодо захисту права користування та спільної сумісної власності. В ході вирішення чисельних судових спорів за позивачем було визнано право спільної сумісної власності на об'єкт незавершеного будівництва за вказаною адресою. Але, незважаючи на завершення будівництва декілька років тому, ОСОБА_3 заперечував проти подання декларації про готовність цього об'єкту і його для реєстрації в Реєстрі речових прав на нерухове майно. Крім того, заявлені у межах цієї справи позовні вимоги були предметом судового розгляду в межах адміністративної справи №480/848/24. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 31.10.2024р. у справі №480/848/24 адміністративний позов ОСОБА_4 задоволено, але постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28.01.2025р. вказане рішення Сумського окружного адміністративного суду - скасовано, у зв'язку з неналежністю даного спору до юрисдикції адміністративних судів, а провадження у справі закрито, а тому ОСОБА_4 звернулася із даним позовом в порядку цивільного судочинства.
Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Рязанець А.А. в судовому засіданні наполягав, що зняття з реєстрації ОСОБА_4 було цілком законним з огляду на положення п. 87 Порядку №265.
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні просив у позові відмовити з підстав, зазначених в відзиві.
Суд, заслухавши представник позивача, відповідача ОСОБА_3 , його представника, вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовуються вимоги, перевіривши їх доказами, дійшов до наступного.
Судом встановлено, що відповідно до витягу з реєстру Шосткинської територіальної громади від 23.10.2023р. ОСОБА_4 з 08.10.2003р. по 14.07.2023р. була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 /а.с.25/.
Відповідно до відповіді на запит №Ц-119 від 30.10.2023р., наданої Управлінням, власник житла по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 подав заяви про зняття із зареєстрованого місця проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_6 як власник вказаного житла. Також зазначено, що Управлінням додатково сформована інформація з Державного реєстру речових прав щодо інших документів права власності на житло за адресою АДРЕСА_1 . За результатами такої перевірки не виявлено нових власників житла чи документів на право власності на нього/а.с.24/.
Із заяви власника житла про зняття особи із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) від 14.07.2023р. вбачається, що ОСОБА_3 просив орган реєстрації - Сектор реєстрації місця проживання/ перебування фізичних осіб Шосткинської міської ради, - зняти ОСОБА_4 із місця реєстрації за адресою АДРЕСА_1 , вказуючи, що він є власником цього житла, на підтвердження чого долучив копію договору купівлі-продажу житлового будинку від 14.04.2000, серії АВК №256675 /а.с.26/.
За результатами розгляду цієї заяви, таку було задоволено і органом реєстрації ОСОБА_4 було направлено повідомлення про її зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи №58 від 14.07.2023р., з 14.07.2023 за заявою власника житла /а.с.28/.
Так, відповідно до вказаного вище договору купівлі-продажу житлового будинку від 14.04.2000 серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 придбав житловий будинок АДРЕСА_1 , житловою площею 32,8 кв.м., загальною площею 47,0 кв.м., з надвірними забудовами, на земельній ділянці, площею 600 кв.м /а.с.27/.
Як вбачається з копії заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) №Ц-06 від 11.01.2024р., ОСОБА_4 звернулась до Управління із вказаною заявою, в якій підставою для повторної реєстрації місця проживання за адресою: будинок АДРЕСА_1 вказала наявність права проживання у такому житлі, зазначивши, що відповідне підтверджується рішенням суду про визнання спільної сумісної власності на об'єкт місця реєстрації /а.с.31-32/.
Проте, її місце проживання за вказаною адресою зареєстровано не було. Крім того, відповідно до копії відповіді №Ц-07 від 18.01.2024р. органом реєстрації не було скасовано і рішення про зняття її з реєстрації за вказаною вище заявою ОСОБА_3 з посиланням на невизначення часток співвласників на цей об'єкт. Повідомлено, що для відновлення реєстрації місця проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 , їй необхідно отримати документ на право власності з Реєстру речових прав на нерухоме майно з визначенням її частки у цьому майні /а.с.33/.
У цьому контексті слід зазначити, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за №351990835 від 26.10.2023р. за параметром запиту об'єкта, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відомості у вказаних реєстрах відсутні /а.с.29/.
Вказуючи на порушення діями відповідачів її права власності на вказане майно, ОСОБА_4 звернулась до суду із даним позовом.
Зважаючи на доводи сторін, суд, передусім, вважає необхідним звернутися до судових рішень, якими вирішувалися питання щодо речових прав на вказаний об'єкт за адресою: АДРЕСА_1 .
У цьому звязку слід зазначити, що рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 21.07.2015р. у справі №589/4578/14-ц (провадження №2/589/34/15) позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про визнання житлового будинку та іншого нерухомого майна об'єктом спільної власності, визнання права користування було задоволено частково. Визнано житловий будинок та інші об'єкти нерухомого майна (господарські будівлі та споруди згідно інвентаризаційної справи БТІ), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Крім того, визнано право ОСОБА_4 на користування житловим будинком та іншими об'єктами нерухомого майна (господарськими будівлями та спорудами згідно інвентаризаційної справи БТІ), що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 /а.с.10-13/.
В подальшому рішенням Апеляційного суду Сумської області від 01.10.2015р. рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 21 липня 2015 року в частині визнання житлового будинку та інших об'єктів нерухомого майна об'єктами спільної сумісної власності змінене. Визнано об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 незавершене будівництво про АДРЕСА_1 . Рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 21 липня 2015 року в частині визнання за ОСОБА_4 права користування житловим будинком та іншими об'єктами нерухомого майна (господарськими будівлями та спорудами згідно інвентаризаційної справи БТІ), що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог через їх зайвість, адже за нею вже визнано право власності на відповідний об'єкт незавершеного будівництва, яке охоплює і її повноваження, як власника, на користування цим майном /а.с.14-17/.
Так, суд апеляційної інстанції у даній справі зазначив, що визнання судом першої інстанції об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 незавершеного будівництва про АДРЕСА_1 тягне за собою і право цих співвласників на користування ним.
Відповідно до ч. 4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній, або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Отже, судом встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 розташований об'єкт незавершеного будівництва, який належить ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності, без визначення часток кожного із співвласників. При цьому з даних технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_1 від 22 лютого 2010 року, за зазначеною адресою до житлового будинку, придбаного ОСОБА_3 добудовано житлову прибудову, позначену на схематичному плані земельної ділянки під літерою «а 1-1», веранду позначену літерою «а», збудовано мансарду «МС», збудовано у дворі будинку навіс, позначений літерою «Ж», літню кухню «Е», гараж «Г», погріб «Пг», сарай «Д», здійснено перепланування житлового будинку і збільшено житлову площу з 32,8 кв. м до 48,0 кв. м.
Також слід зазначити, в 2016 році ОСОБА_4 звернулася з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про визнання вказаного об'єкту незавершеного будівництва готовим до експлуатації та про визнання права власності на частину земельної ділянки, визначення частки у готовому до експлуатації об'єкту будівництва. Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 23.05.2017р. у справі №589/2272/16-ц (провадження №2/589/46/17) цей позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 задоволено /а.с.18-19/.
Проте рішенням Апеляційного суду Сумської області від 19.10.2017р. рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 23 травня 2017 року у даній справі скасовано та ухвалене нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4 /а.с.20-22/.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд зазначив, що оспорюване майно не зареєстроване Державною архітектурно будівельною інспекцією у Сумській області, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки за правовою позицією Верховного Суду України у справі № 6-159 цс 15 від 27.05.2015 року визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не прийнятий в експлуатацію, в судовому порядку не передбачено.
Враховуючи статус такого об'єкту нерухомого майна, як об'єкта незавершеного будівництва, суд вважає за необхідне зупинитись на наступному.
У Цивільному кодексі України, крім понять «нерухомість», «нерухоме майно», «об'єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статті 350, 351 ЦК України), вживаються також інші поняття, наприклад: «об'єкт незавершеного будівництва» (стаття 331 ЦК України), «об'єкт будівництва» (статті 876, 877, 879-881, 883 ЦК України), однак прямого визначення цих понять не міститься.
Виходячи з аналізу законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, необхідно визнати, що об'єкт будівництва (об'єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду, оскільки її фізичне створення розпочато, однак не завершено.
Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб'єктивних майнових, а також зобов'язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.
Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб'єктивних цивільних прав стосовно об'єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.
При цьому, виходячи з приписів ст. 331 ЦК України (в редакції, чинній на час постановлення остаточного рішення у справі №589/4578/14-ц ), ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на час постановлення остаточного рішення у справі №589/4578/14-ц), законом не було передбачено державної реєстрації об'єкта незавершеного будівництва.
Зважаючи на вказане, а також враховуючи обов'язковість остаточних судових рішень, що є одним із гарантій забезпечення правової визначеності, суд при розгляді даної справи виходить з того, що незавершене будівництво про АДРЕСА_1 наразі належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
За частинами 1, 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Відповідно до статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Право кожного співвласника у спільній сумісній власності поширюється на усе майно. Стаття 369 ЦК України вказує на те, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.
Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
При цьому, даний об'єкт можна вважати житлом для цілей реєстрації місця проживання особи з огляду на наступне.
Відповідно до статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Отже, для цілей реєстрації місця проживання будинок або інше приміщення мають відповідати таким ознакам житла як пристосування та придатність для постійного проживання в них.
Вказаний правовий висновок наведений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у від 26.01.2022 у справі N 420/1066/21, від 02.06.2022 у справі N 420/5813/21.
Так, як встановлено вище, позивач протягом тривалого часу (близько 20 років) була зареєстрована в будинку АДРЕСА_1 . Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 01.10.2015р. у справі №589/4578/14-ц, яким вказаний житловий будинок визнано об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , встановлено і право співвласників, одним з яких є і ОСОБА_4 , на користуванням цим майном.
Відповідачем ОСОБА_3 в судовому засіданні також підтверджено, що у вказаному об'єкті незавершеного будівництва фактично можна проживати, адже там для цього є всі умови, крім того, там зареєстрований він сам, а також була зареєстрована та проживала ОСОБА_4 , тобто фактично будинок є жилим та експлуатується за своїм функціональним призначенням вже тривалий час.
У цьому контексті слід зазначити, відповідно до висновку судової експертизи № 18, проведеної у справі № 589/4578/14-ц, експерт визначив, що ступінь будівельної готовності цього об'єкта нерухомого майна - 100 %, що випливає зі змісту постанови Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 589/2272/16-ц.
Тобто хоча вказане нерухоме майно є об'єктом незавершеного будівництва, фактично його будівництво вже завершено, однак він не приймається до експлуатації і державна реєстрація права власності позивача на це майно ускладнена через дії ОСОБА_3 , через що, як зазначено вище, в 2016 році позивач була вимушена звертатись в судовому порядку із позовом про визнання об'єкту незавершеного будівництва готовим до експлуатації.
Крім того, вже в 2023 році позивач зверталася до державного реєстратора з приводу реєстрації її права власності на вказаний об'єкт незавершеного будівництва, зважаючи на зміни в законодавсті, які дозволили реєструвати право власності на об'єкти незавершеного будівництва. Проте, відповідно до копії рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій №70287001 від 20.11.2023р., виданого державним реєстратором прав на нерухоме майно Скрипкою А.К., наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. Так, відповідно до інформації КП «Шосткинське МБТІ» за адресою АДРЕСА_1 зареєстровано об'єкт нерухомого майна житловий будинок та право власності на нього за іншою особою. Для державної реєстрації об'єкта незавершеного будівництва не надано відомостей про його технічну інвентаризацію, отриманих з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, що передбачено ст. 27-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» /а.с.30/.
Зважаючи на вказане, суд звертає увагу відповідача ОСОБА_3 на наступне.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 ЦК України).
Відповідно до постанови Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17, добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 910/1873/17, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
01.12.2021 набув чинності Закон України №1871-IX від 05.11.2021 «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (надалі - Закон №1871-IX), який регулює відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, встановлює порядок надання таких послуг та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг.
Відповідно до статті 18 Закону №1871-IX, зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі звернення до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг за місцем задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється: 1) за заявою про зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування), поданою у паперовій формі такою особою, її законним представником або представником; 2) за заявою власника житла приватної форми власності, поданої у паперовій формі, стосовно повнолітньої особи, місце проживання (перебування) якої зареєстровано або задекларовано в житлі, що належить власнику на підставі права власності.
Відповідно до частини 12 статті 18 Закону №1871-IX зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) співвласника житла за заявою іншого співвласника цього житла не здійснюється.
Аналогічні норми містить Порядок № 265, зокрема, ним визначається механізм здійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування), а також встановлюються форми необхідних для цього документів.
Відповідно до пункту 50 Порядку №265 зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється, серед іншого, на підставі: заяви власника житла про зняття особи із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) за формою згідно з додатком 6.
Згідно з пунтком 61 Порядку №265 у разі звернення до органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) разом із заявою власника житла про зняття особи (осіб) із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) власник житла подає: 1) документ, що посвідчує особу (у разі особистого звернення); 2) документ, що підтверджує право власності на житло, в якому задекларовано/зареєстровано місце проживання (перебування) особи (осіб), що знімається.
При цьому, положення пункту 56 Порядку №265 прямо забороняють зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) співвласника житла за заявою іншого співвласника такого житла.
Вказані вимоги Закону №1871-IX і Порядку №265, рівно як і встановлене судом правом спільної сумісної власності позивача на вказане житло залишились поза увагою органу реєстрації. Всупереч наведеним вище приписам частини 12 ст. 18 Закону №1871-IX, та пункту 56 Порядку №265, один співвласник житлового будинку ОСОБА_3 , одноосібно ініціював зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) іншого співвласника житла ОСОБА_4 .
Як встановлено вище, ОСОБА_3 , звертаючись до через Управління до органу реєстрації із заявою від 14.07.2023р. щодо зняття з зареєстрованого місця проживання ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_1 , повідомив органу реєстрації місця проживання відомості про себе, як єдиного власника, надавши реєстратору лише свій паспорт та документ, що посвідчував право власності на житло. Недобросовісність поведінки ОСОБА_3 , яка полягала в неповідомленні обставин щодо належності вказаного житла йому, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 як співвласникам, призвело до прийняття реєстратором рішення про зняття з зареєстрованого місця проживання співвласника житла ОСОБА_4 всупереч наведеним вище приписам частини 12 ст. 18 Закону №1871-IX, та пункту 56 Порядку №265, які не допускають зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) співвласника житла за заявою іншого співвласника цього житла.
Вказане оспорюване рішення хоч і прийняте з дотриманням формальної процедури, визначеної п. 69 Порядку №265, але є таким, що порушує вимоги ст. 18 Закону №1871-IX, п. 56 Порядку №265, цим рішенням порушується цивільне право позивача ОСОБА_4 , як співвласника цього житла. У цьому контексті слід зазначити, що незважаючи на звернення в подальшому позивача до Управління та надання відповідних документів про належість їй вказаного житла на праві спільної сумісної власності, орган реєстрації самостійно своє рішення про зняття її з зареєстрованого місця проживання не скасував, відповідні відомості не визнав недійсними.
Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Згідно ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.
Зважаючи на викладене у сукупності, суд доходить висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування рішення від 14.07.2023р. про зняття ОСОБА_4 із зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до ст. 19 Закону №1871-IX скасування рішення про зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється відповідно до вимог, встановлених для скасування відомостей про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи статтею 17 цього Закону та в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Так, згідно з ч.1 ст. 17 Закону, у разі проведення реєстраційних дій з порушенням вимог, встановлених законом, відомості про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи визнаються недійсними та скасовуються органом реєстрації.
В свою чергу, згідно з абз. 2, 3 п. 93 Порядку №265 у разі скасування відомостей про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи місце проживання (перебування) такої особи вважається таким, що задеклароване/зареєстроване за попередньою адресою житла. Після скасування органом реєстрації відомостей про задеклароване/зареєстроване місце проживання (перебування)/зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи у реєстрі територіальної громади актуалізуються відповідні відомості про місце проживання особи.
Таким чином, скасування в судовому порядку рішення органу реєстрації від 14.07.2023р. про зняття позивача з зареєстрованого місця проживання тягне за собою відповідний обов'язок цього органу скасувати відповідні відомості у реєстрі територіальної громади і здійснити актуалізацію відомостей про місце проживання ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 .
Підстав для її реєстрації за вказаним місцем проживання повторно, як про це просить позивач у пункті 2 прохальної частини позову, суд не вбачає. Порушені права позивача в даному випадку захищені шляхом задоволення вимог про визнання протиправним та скасування рішення про зняття її із зареєстрованого місця проживання, а тому у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Так позивачем заявлено до стягнення витрати на правничу допомогу адвоката в загальному розмірі 10000 грн. та сплачений нею судовий збір в розмірі 1211 грн. 20 коп..
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
У матеріалах справи міститься копія ордера на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_4 , в якому зазначено, що така правова допомога здійснюється адвокатом Цукановим В.В. на підставі договору про надання правової допомоги №б/н від 10.01.2024р. /а.с.39/, однак на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу позивачем не надано жодних доказів (як-то квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки та ін.), що свідчать про їх понесення, детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Враховуючи викладене, оскільки позивачем не надано доказів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлених у встановленому законом порядку, які б засвідчували факт того, що позивач дійсно понесла витрати на правничу допомогу в розмірі 10000 грн., суд не вбачає підстав для відшкодування позивачу заявлених нею витрат на таку допомогу.
Водночас, оскільки судом встановлено, що даний спір виник, передусім, внаслідок недобросовісної поведінки ОСОБА_3 , який ініціював зняття позивача з зареєстрованого місця проживання, будучі обізнаним про належність їй цього житла на праві спільної сумісної власності, суд вважає правомірним покласти на ОСОБА_3 в повному обсязі судові витрати зі сплати судового збору, незважаючи на результати вирішення цього спору, відповідно до ч.9 ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 76-81, 83, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд,-
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Сектору реєстрації місця проживання/ перебування фізичних осіб Шосткинської міської ради від 14.07.2023р. про зняття ОСОБА_4 / ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 / із зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
В іншій частині вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 / ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 / на користь ОСОБА_4 / ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 / сплачений судовий збір 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Шосткинського міськрайонного суду
Сумської області А.Р.Курбанова