Провадження № 11-кп/803/999/25 Справа № 177/2585/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
30 жовтня 2025 року м. Кривий Ріг
колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю
прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
захисника адвоката ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі матеріали кримінального провадження № 12023041230001891 від 22.09.2023 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_9 та прокурора Криворізької центральної окружної прокуратури ОСОБА_7 на вирок Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2024 року, яким
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, українця, громадянина України, із повною загальною середньою освітою, працюючого згідно з цивільно-правової угоди № 2-05/24 від 13.05.2024 підсобним робітником у ТОВ «КОМПЛЕКТСНАБ», неодруженого, утриманців не маючого, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.119 КК України, та призначено покарання у вигляді 3 років позбавлення волі.
Відповідно до ч. 5, ч. 7 ст. 72 КК України, у строк покарання зараховано період попереднього ув'язнення ОСОБА_9 з 22.09.2023 по 21.12.2023, із розрахунку день за день та період перебування останнього під цілодобовим домашнім арештом з 22.12.2023 по 16.04.2024, із розрахунку: три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.
Вирішено питання щодо арешту майна та речових доказів.
вироком Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2024 року ОСОБА_9 визнано винним в тому, що він 21.09.2023 у вечірній час, знаходився за місцем свого мешкання за адресою: АДРЕСА_1 , де в приміщені кухні, із ОСОБА_10 , вживали алкогольні напої.
Під час вживання алкогольних напоїв, цього ж дня, приблизно о 21 год. 40 хв., ОСОБА_10 почав виправдовувати військову агресії російської федерації проти України, що обурило ОСОБА_9 , який почав вимагати від ОСОБА_10 покинути його помешкання.
На даному ґрунті побутового пияцтва між вказаними особами виникла сварка, у ході якої ОСОБА_10 образливо висловлюючись на адресу ОСОБА_9 , обхопив останнього правою рукою зігнутою в ліктьовому суглобі за шию та притиснув до себе.
У цей же час, ОСОБА_11 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись в приміщенні кухні вказаного житлового будинку, схопив у ліву руку, із поверхні розташованого поряд столу кухонний ніж та, намагаючись чинити активний опір ОСОБА_10 , який утримував його рукою за шию, діючи з необережності, проявляючи злочинну недбалість, відмахуючись від ОСОБА_10 , приблизно о 21 год. 50 хв., завдав останньому одного удару клинком даного ножа в ділянку правого стегна, не передбачаючи при цьому настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді смерті потерпілого ОСОБА_10 у результаті ножового поранення життєво важливої великої кровоносної судини (артерії), але за обставин, що склалися, повинен був та міг передбачити настання зазначених наслідків.
Відразу ж після цього, ОСОБА_11 припинив свої злочинні дії, а потерпілий ОСОБА_10 впав спиною на підлогу в приміщенні кухні даного житла, де в результаті несумісних з життям тілесних ушкоджень, помер на місці злочину.
Таким чином, у результаті необережних дії ОСОБА_9 потерпілому ОСОБА_10 були спричиненні тілесні ушкодження у вигляді: сліпого колото-різаного поранення стегна, з повним пересіченням стегнової артерії та вени, які згідно з висновків судово-медичних експертиз трупу від 13.10.2023 р. № 1947 та від 27.10.2023 р. №1947-1, у своїй сукупності відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя та перебувають у прямому причинно-наслідковому зв'язку зі смертю потерпілого ОСОБА_10 , що настала приблизно о 22 год. 00 хв. 21.09.2023 р. у приміщенні домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , у результаті сліпого колото-різаного поранення правого стегна з пересіченням стегнової артерії та вени, яке ускладнилося супроводжувалося рясною зовнішньою крововтратою та ускладнилось розвитком гострої крововтрати.
Дії ОСОБА_9 суд кваліфікував за ч. 1 ст. 119 КК України за ознаками вбивства, вчиненого через необережність.
На зазначене рішення суду обвинувачений ОСОБА_9 та прокурор Криворізької центральної окружної прокуратури ОСОБА_7 подали апеляційні скарги.
Прокурор Криворізької центральної окружної прокуратури ОСОБА_7 в апеляційній скарзі просить скасувати вирок в частині призначеного покарання, у зв'язку із невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_9 покарання у виді 5 років позбавлення волі.
На обґрунтування своїх вимог вказує, що місцевий суд при призначені покарання не в повній мірі врахував дані про особу обвинуваченого та ступінь тяжкості вчиненого ним злочину. Звертає увагу, що на момент вчинення злочину та скерування обвинувального акту до суду обвинувачений не працював, має лише епізодичний заробіток, характеризується негативно, вчинив кримінальне правопорушення, результатом якого є безповоротний наслідок - смерть людини.
Зазначає, що інкриміноване кримінальне правопорушення ОСОБА_9 вчинено в досить жорстокий спосіб, наніс удар ножем, в результаті якого потерпілий отримав летальні тілесні ушкодження, яке виразилось у повному пересіченні стегнової артерії та вени. Більш того, ОСОБА_9 , вчиняючи кримінальне правопорушення, був в стані алкогольного сп'яніння.
Наголошує, що потерпіла вважає, що ОСОБА_9 має бути призначено більш суворе покарання.
Вказує, що подія кримінального правопорушення є досить резонансною та сам обвинувачений становить небезпеку для суспільства, ризик повторності вчинення кримінальних правопорушень є високим.
Обвинувачений ОСОБА_9 в апеляційній скарзі та доповненнях до неї просить вирок суду скасувати, направити кримінальне провадження на новий судовий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог вказує, що слідчий та прокурор не здійснили усіх заходів для встановлення обставин, які підлягають доказуванню під час кримінального провадження. Вирок суду в частині встановлення фактичних обставин, які підлягають доказуванню та призначення йому покарання не відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Звертає увагу, що під час дослідження доказів та їх співставлення з фактичними обставинами і висунутим обвинуваченням за ч.1 ст.119 КК України встановлено, що вони є не однаковими та такими, що утворюють іншу кваліфікацію, а саме за ст. 118 КК України або ж навіть відсутність кримінальної відповідальності за ст. 36 КК України.
Наголошує, що ОСОБА_10 вчинив відносно нього злочин - намагався задушити та позбавити життя, а тому його дії є самозахистом. Так, з метою захисту від протиправних посягань потерпілого ОСОБА_10 , не маючи можливості вибору способів і методів захисту власного життя намацав предмет і наніс лише один удар у стегно, що не є життєво-важливим органом, зазначене вказує про необхідну оборону. При цьому висновком експерта підтверджено, що в нього були садна шиї. Місцевий суд не надав оцінку, що ним було здійснено один удар ножем, що було спрямовано виключно на зупинення протиправного посягання на нього.
Стверджує, що його щире каяття характеризується суб'єктивним ставленням в частині того, що він жалкує про подію. Смерть ОСОБА_10 , також підтверджується тим, що він надав детальні та послідовні пояснення обставин, що відбулися.
Наголошує, що строк досудового розслідування продовжений до 3х місяців неуповноваженою особою, а тому строк досудового розслідування даного кримінального провадження закінчився 22.11.2023 року та не може вважатися таким, що був продовжений. Отже, усі процесуальні дії поза межами строку досудового розслідування є недопустимими доказами. Так, 14.11.2023 року керівником криворізької центральної окружної прокуратури ОСОБА_12 продовжено строк досудового розслідування до 22.12.2023 року, однак наявні в матеріалах провадження витяги з ЄРДР та постанови про визначення прокурора свідчать про те, що керівник Криворізької центральної окружної прокуратури ОСОБА_12 відсутній як процесуальний керівник у вказаному кримінальному провадженні.
Вказує, що прийняття процесуальних рішень у кримінальному провадженні можливо лише прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням з обов'язковим відображенням відомостей у постанові про призначення групи прокурорів та витягу з ЄРДР, які повинні між собою узгоджуватися у часі.
Звертає увагу, що письмові докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження містять неузгодженості та ставлять під сумнів проведення офіційного розслідування відповідно до встановленої належної правової процедури передбаченої КПК України. Так, відомості до ЄРДР за даними обставинами внесені за ч. 2 ст. 121 КК України, в протоколі його затримання взагалі відсутнє посилання на кримінальне провадження, постанова про призначення експертиз трупу також не містить реквізитів кримінального провадження, у висновку експерта №1947 зазначено, що експертиза проведена на підставі постанови слідчого, а в якості дати зазначений лише рік- 2023.
Крім того, зазначає, що протокол огляду місця події та трупу складений 22.09.2023 року з 01.17 години до 03.03 години, при цьому відомості внесені в ЄРДР 22.09.2023 року об 01-27 годині.
Вказує, що в постанові про призначення експертизи трупу та у висновку експерта зазначено, що здійснено дослідження невідомого чоловіка, який в подальшому впізнаний як ОСОБА_10 , разом з цим вже 22.09.2023 року з 10-20 по 10-45, потерпіла ОСОБА_13 впізнала свого сина ОСОБА_10 , отже особу невідомого чоловіка станом на 22.09.2023 року вже було встановлено.
Наголошує, що висновок його медичного огляду на встановлення стану сп'яніння від 22.09.2023 року не може вважатися допустимим доказом, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутній процесуальний документ слідчого, як правова підстава його проведення, а в самому висновку зазначається, що він отриманий на підставі даних, що містяться в акті медичного огляду особи, що керує транспортним засобом, при тому, що він будь-яким транспортним засобом не керував.
Крім того, вказує, що перебуває на обліку у лікаря-психіатра з 1998 року з діагнозом психічний розлад у формі емоційного нестійкого розладу особистості, що передбачає обов'язкову участь захисника при проведенні будь-яких слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, чого зроблено не було та залишилось поза увагою суду.
Зауважує, що судом викривлено тлумачення процесуальних порушень допущених органом досудового розслідування та стороною обвинувачення під час збору, фіксації та оцінки доказів, а також прийняття процесуальних рішень та вчинення процесуальних дій у непроцесуальний спосіб, тобто за відсутності повноважень. В обвинувальному акті зазначено вичерпний перелік процесуальних керівників та слідчих, які мали повноваження здійснювати досудове розслідування.
Зауважує, що протокол огляду місця події від 22.09.2023 року склав та провів слідчий ОСОБА_14 в період часу з 01-19 до 03-03 годин, відомості до ЄРДР внесені о 01-27 годині. В подальшому винесена постанова про призначення групи слідчих, яка не підписана начальником СВ КРУП ОСОБА_15 .
Вказує, що керівник Криворізької центральної окружної прокуратури ОСОБА_12 незаконно прийняв процесуальне рішення про продовження строку досудового розслідування до 3х місяців, оскільки відсутня постанова про призначення його до групи прокурорів. Зауважує, що повноваженнями керівника органу досудового розслідування є визначення слідчого, який здійснюватиме досудове розслідування у формі письмового доручення. Відсутність в матеріалах кримінального провадження постанови про призначення прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні обумовлює недопустимість доказів зібраних під час досудового розслідування. Отже, усі слідчі дії, а також прийняті процесуальні рішення по кримінальному провадженню стосовно ОСОБА_9 вчинені неуповноваженими особами, а тому є недопустимими та неналежними доказами.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурорів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які просили апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_7 задовольнити та ухвалити новий вирок в частині призначення покарання; захисника адвоката ОСОБА_8 , який просив апеляційну скаргу обвинуваченого задовольнити, апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення; обвинуваченого ОСОБА_9 , який наполягав на задоволенні його апеляційної скарги та заперечував щодо апеляційної скарги прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах апеляційних скарг та обговоривши їх доводи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд першої інстанції, у відповідності з вимогами ст. ст. 370, 374 КПК України та пред'явленого обвинувачення, встановивши фактичні обставини кримінального провадження, обґрунтовано прийшов до висновку щодо обсягу та доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 119 КК України, виклавши їх у вироку в межах пред'явленого обвинувачення.
В оскаржуваному вироку суд першої інстанції навів всі встановлені обставини, які, відповідно до ст. 91 КПК України, підлягають доказуванню, а також виклав оцінку та аналіз досліджених в судовому засіданні доказів з зазначенням підстав, з яких приймає одні докази та відкидає інші.
Сторона захисту не заперечує інкриміновані ОСОБА_9 фактичні обставини, зокрема факту конфлікту між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , подолання опору обвинуваченим на посягання ОСОБА_10 та нанесення удару ножем у ногу, внаслідок чого останній помер. Однак сторона захисту заперечує кваліфікацію дій ОСОБА_9 , наголошуючи, що ОСОБА_9 захищався від нападу ОСОБА_10 , а тому його дії слід кваліфікувати за ст. 36 КК України або ст. 118 КК України.
Так, суд першої інстанції, як на доведеність вини ОСОБА_9 послався на витяг з ЄРДР від 22.09.2023 року; протокол огляду місця події від 22.09.2023 року; протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 22.09.2023 року; протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину; протоколом слідчого експерименту від 26.10.2023 року; протокол огляду речей від 14.11.2023 року, яким проведено огляд мобільного телефону ОСОБА_9 ; картки виклику швидкої медичної допомоги, № 393; висновок судово-медичної імунологічної експертизи речових доказів від 25.09.2023 № 144; висновок судово-медичної імунологічної експертизи речових доказів светра від 17.10.2023 № 15; висновок судово-медичної експертизи від 30.10.2023 № 2016/2669/БД; висновок судово-медичної експертизи речових доказів: двох недопалків, вилучених 22.09.2023 року; висновок судово-медичної експертизи від 25.09.2023 № 1551; висновки судово-медичної експертизи від 22.09.2023 № 1947, від 26.10.2023 № 1947-1 та від 16.11.2023 № 1947-3; висновок експерта від 30.11.2023 № 96-МК; висновок судово-психіатричного експерта від 14.11.2023 № 687.
Колегія суддів вважає вказані докази належними та допустимими, які в своїй сукупності доводять вину ОСОБА_9 у нанесенні удару ножем в ногу ОСОБА_10 , що спричинило смерть останнього. Вказані фактичні обставини та викладені події не заперечуються обвинуваченим.
Водночас, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо кваліфікації вказаних дій ОСОБА_9 саме за ч. 1 ст.119 КК України, виходячи з наступного.
Колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_9 інкриміновано саме вбивство через необережність в результаті злочинної недбалості.
Із суб'єктивної сторони вбивство через необережність може бути вчинено внаслідок як злочинної самовпевненості, так і злочинної недбалості. Вид необережної вини на кваліфікацію злочину, що розглядається, не впливає. Проте його встановлення є необхідним для оцінки ступеня суспільної небезпечності вчиненого, а також для правильного відмежовування даного злочину від інших суміжних кримінальних правопорушень і випадкового спричинення смерті.
При вбивстві внаслідок злочинної недбалості винний не передбачає можливості настання смерті іншої особи від вчиненого ним діяння (дії або бездіяльності), хоча повинен був і міг її передбачити, діючи з більшою обачністю.
Як зазначив сам ОСОБА_9 , ОСОБА_10 застосував до нього фізичну силу стискаючи шию, при цьому ОСОБА_9 взяв ніж та вдарив ОСОБА_10 в ногу. Отже, співвідношення дії потерпілого та протидій обвинуваченого не можуть бути визнані відповідними захисту від небезпечності посягання, оскільки не були спрямовані на його відвернення та захист, а були недбалістю обвинуваченого до наслідків, які настали, оскільки ОСОБА_9 здійснюючи удар ножем, що є не спів розмірним до посягань ОСОБА_10 , повинен був і міг передбачити настання наслідків у виді смерті потерпілого через ножове поранення.
Оцінюючи доводи обвинуваченого, колегія суддів зазначає, що право на необхідну оборону виникає лише за наявності для цього підстави. Така підстава відповідно до ч. 1 ст. 36 КК України характеризується двома елементами: вчиненням особою суспільно небезпечного посягання та необхідністю його негайного відвернення або припинення.
Перший елемент підстави необхідної оборони - це наявність суспільно небезпечного посягання. При цьому об'єктом суспільно небезпечного посягання можуть бути також охоронювані законом права та інтереси іншої особи, тобто особи, яка хоч і була піддана посяганню, але сама їх не захищає і на захист стала інша особа. Істотною характеристикою суспільно небезпечного посягання є його наявність, тобто тривалість у часі, протягом якого тільки і можлива необхідна оборона.
Другий елемент, що характеризує підставу необхідної оборони, - це наявність у того, хто захищається, потреби в негайному відверненні чи припиненні наявного суспільно небезпечного посягання.
Існування підстави для необхідної оборони свідчить про те, що особа перебуває у стані необхідної оборони, тобто у неї виникло право на захист право охоронюваних інтересів шляхом завдання шкоди тому, хто посягає.
Колегія суддів зазначає, що на ОСОБА_9 не здійснено такого посягання, яке б було співмірним застосуванню ножа та неможливістю відвернути дії ОСОБА_10 іншим шляхом тобто не можна вважати, що він перебував у стані необхідної оборони.
Разом з цим, стаття 118 КК України містить склад привілейованого умисного вбивства в разі перевищення меж необхідної оборони або перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, відповідальність за яке настає лише за умови, що здійснений винним захист явно не відповідав небезпечності посягання чи обстановці, яка склалася. Спрямованість умислу необхідно встановлювати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема потрібно враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного.
З суб'єктивної сторони цього злочин характеризується прямим або не прямим умислом. При цьому, сам обвинувачений зазначив, що не бажав настання смерті потерпілому, навіть при наявності посягання на нього, тобто умисел на спричинення смерті ОСОБА_10 , враховуючи необхідність здійснювати захист, ОСОБА_9 не мав.
Особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони є специфіка його мотиву, прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров'я, права того, хто обороняється чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж необхідної оборони не може бути зумовлене наміром розправитися з нападником через учинений ним напад, помсту, страх, тощо. Існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Отже, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи обставини справи, повинен здійснити порівняний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання і акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність обраного засобу захисту небезпечності посягання та нагальної необхідності його відвернення у момент такого захисту (вказана позиція узгоджується з практикою Верховного Суду в постановах від 04.07.18 року по справі № 628/4025/13-к, від 25.07.18 р. № 211/2852/16-к).
Обов'язковою умовою кваліфікації злочину за ч. 1 ст.118 КК України є перебування винного при вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони, уявної оборони або в умовах необхідності затримання злочинця.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом. При цьому свідомістю винного має охоплюватись той факт, що він діє в умовах необхідної оборони або умовах, необхідних для затримання злочинця. Якщо особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального посягання, заподіяння нею смерті іншій особі слід кваліфікувати не за ст. 118 КК України, а за ст. 119 КК України (вбивство через необережність).
Специфіка вбивства з необережності має місце лише при необережній формі вини, яка може виступати у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.
Пунктом 26 Постанови Пленуму Верховного суду України № 2 від 07 лютого 2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» передбачено, що у випадках, коли особа, яка позбавила потерпілого життя чи заподіяла йому тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії слід розглядати як вбивство через необережність чи заподіяння необережного тяжкого або середньої тяжкості тілесною ушкодження і кваліфікувати відповідно за ст. 119 чи ст. 128 КК України.
Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що доказування суб'єктивної сторони досить часто ґрунтується не на одному чи кількох доказах, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, які вказують на характер дій обвинуваченого, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку, в якій діяла відповідна особа, знаряддя кримінального правопорушення, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного й потерпілого, що передувала події, їхні стосунки тощо, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) такого елементу суб'єктивної сторони кримінального правопорушення, як умисел.
Аналізуючи дії ОСОБА_9 , колегія суддів встановила, що на нього не було здійснено такого посягання, яке б було співмірним для застосування ножа та неможливості відвернення нападу ОСОБА_10 іншим менш нищівним способом, а тому ОСОБА_9 повинен був та міг передбачити настання смерті ОСОБА_10 , від удару ножем, тобто предметом, який має велику поражаючу силу.
Більш того, сам ОСОБА_9 зазначає, що у нього взагалі відсутній умисел на вбивство ОСОБА_10 , за будь яких обставин, тоді як суб'єктивний склад ст. 118 КК України передбачає обов'язкову наявність умислу.
Отже, в даному випадку відсутня вольова ознака дій ОСОБА_9 , яка виражається в бажанні або передбаченні, настання наслідків у виді смерті, шляхом подолання нападу з боку потерпілого ОСОБА_10 , а тому відсутній склад кримінального правопорушення передбаченого ст. 118 КК України.
Отже, з огляду на сукупність досліджених судом першої інстанції доказів, показань самого обвинуваченого, колегія суддів приходить висновку про те, що в даному випадку мало місце не відвернення нападу та захист з боку обвинуваченого, а заподіяння шкоди потерпілому ОСОБА_10 без наявності умислу на його вбивство, однак діючи у стані злочинної недбалості.
За таких обставин, з урахуванням обсягу досліджених доказів, їх ретельний аналіз, перевірки на предмет допустимості та належності, на думку колегії суддів дають беззаперечні підстави вважати правильними висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_9 саме в заподіянні смерті іншій людині через необережність, оскільки останній хоча і не передбачав можливості настання шкідливих наслідків для потерпілого, однак повинен був й міг їх передбачити, що є злочинною недбалістю та відповідає правовій кваліфікації за ч. 1 ст. 119 КК України.
Перевіряючи доводи обвинуваченого щодо незаконного продовження строку досудового розслідування до трьох місяців, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 219 КПК строк досудового розслідування обчислюється з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження.
За правилами ч. 3 ст. 294 КПК, якщо з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину досудове розслідування (досудове слідство) неможливо закінчити у строк, зазначений у пункті 4 частини третьої статті 219 цього Кодексу, такий строк може бути продовжений у межах строків, встановлених пунктами 2 і 3 частини четвертої статті 219 цього Кодексу: 1) до трьох місяців - керівником окружної прокуратури, керівником обласної прокуратури або його першим заступником чи заступником, радником Генерального прокурора; 2) до шести місяців - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з керівником обласної прокуратури або його першим заступником чи заступником, заступниками Генерального прокурора; 3) до дванадцяти місяців - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим із Генеральним прокурором чи його заступниками.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 219 КПК строк досудового розслідування у кримінальному провадженні може бути продовжений у порядку, передбаченому параграфом 4 Глави 24 цього Кодексу.
Виходячи з наведеної норми закону, строк досудового розслідування до трьох місяців здійснюється керівником окружної прокуратури.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, зокрема реєстру матеріалів досудового розслідування, постановою керівника Центральної окружної прокуратури ОСОБА_12 від 14.11.2023 року продовжено строк досудового розслідування даного кримінального провадження до трьох місяців.
Отже, колегією суддів встановлено законність продовження строку досудового розслідування, а тому всі подальші слідчі та процесуальні діє є законними та відповідають вимогам КПК України.
Більш того, після 14.11.2023 року, проведена лише одна експертиза, яка встановила, що заподіяння рани на шкіри передньої поверхні правого стегна, вилученого від трупа ОСОБА_10 , можливе клинком ножа, що був представлений на експертизу, або ж клинком будь-якого іншого предмета з аналогічними властивостями, що підтверджує лише факт нанесення удару вилученим ножем, що також не заперечує обвинувачений ОСОБА_9 .
Крім того, прокурором долучено копію постанови начальника СВ Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області полковника поліції ОСОБА_15 від 22.09.2023 року про створення групи слідчих, яка містить особистий підпис ОСОБА_15 та всі необхідні реквізити передбачені нормами КПК України, копію постанови першого заступника керівника Криворізької центральної одруженої прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_16 від 22.09.2023 року про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні, яка відповідає нормам КПК України. Підстав для сумнівів у достовірності вказаної постанови, колегія суддів не має, крім того сторона захисту не заперечує зміст вказаних постанов.
Наявність в матеріалах кримінального провадження постанови, яка не підписана, не нівелює її автентичність, оскільки в реєстрі досудового розслідування містяться дані про їх винесення та прокурором у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції надано копії вказаних постанов, які містять підписи.
Отже, судом апеляційної інстанції перевірені наявність повноважень прокурорів на здійснення процесуального керівництва у цьому кримінальному провадженні, повноважень слідчих, якими проводились слідчі дії під час проведення досудового розслідування та усунення сумнівів щодо допустимості доказів у цій частині. При цьому колегія суддів звертає увагу, що ні під час досудового розслідування, ні при наданні доступу до його матеріалів у порядку ст. 290 КПК, ні в ході судового розгляду в суді першої інстанції сторона захисту не ставила під сумнів повноваження прокурорів, порушивши це питання лише в апеляційній інстанції, хоча не була позбавлена можливості заявити про них раніше.
Об'єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року (справа № 477/426/17, провадження № 51-4963 кмо 20) сформовано висновок про те, що постанови керівника органу досудового розслідування про визначення слідчого або групи слідчих, старшого групи слідчих, які здійснювали досудове розслідування, можуть бути надані прокурором та оголошені під час судового розгляду у випадку, якщо під час дослідження доказів в учасників провадження виникне сумнів у їх достовірності, з огляду на те, що ці докази було зібрано неуповноваженими особами.
Враховуючи таку позицію суду, колегія суддів вважає, що надання прокурором постанови про визначення групи прокурорів під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, тобто з моменту виникнення сумніву в їх достовірності, для підтвердження повноважень під час досудового розслідування, не є порушенням вимог КПК України, що має наслідком визнання доказів недопустимими.
При цьому посилання у апеляційній скарзі на висновок об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 22 лютого 2021 року (справа № 754/7061/15) не є релевантним, оскільки у тій справі йшлося про ситуацію, коли підписаної постанови про призначення групи прокурорів взагалі не існувало на момент проведення досудового розслідування.
Апеляційним судом встановлено достовірність постанови прокурора про призначення групи прокурорів, та відповідно доказів, які добуті з цього часу проведення досудового розслідування в межах строків передбачених КПК України.
Отже, колегією суддів не встановлено порушення норм КПК України при призначенні групи прокурорів та продовження строків досудового розслідування.
Посилання обвинуваченого на суперечливість доказів, зокрема через те, що відомості до ЄРДР за даними обставинами внесені за ч. 2 ст. 121 КК України, в протоколі його затримання взагалі відсутнє посилання на кримінальне провадження, постанова про призначення експертиз трупу також не містить реквізитів кримінального провадження, у висновку експерта № 1947 зазначено, що експертиза проведена на підставі постанови слідчого, а в якості дати зазначений лише рік- 2023, не є підставою для визнання доказів недопустимими.
Так, посилання на ч. 2 ст. 121 КК України у витязі з ЄРДР - є попередньою кваліфікацією кримінального правопорушення та після встановлення фактичних обставин, враховуючи відсутність умислу ОСОБА_9 на вбивство або нанесення тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, його дії кваліфіковані за ч. 1 ст. 119 КК України.
Відсутність усіх реквізитів кримінального провадження, в деяких процесуальних документах, зокрема протоколі затримання та постанові про призначення експертизи не є порушенням норм КПК України, оскільки вказані процесуальні документи містять усі необхідні дані, які необхідні для встановлення належності процесуального документу саме до даного кримінального провадження, та дані які передбачені Законом задля встановлення їх допустимими та належними доказами. За цих же підстав, висновок № 1947 є допустимим доказом, оскільки є повним, достовірним та викладеним відповідно до вимог чинного законодавства України, не зазначення деяких незначних деталей, жодним чином не впливають на повноту проведеної експертизи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 214 КПК України, здійснення досудового розслідування, крім випадків, передбачених цією частиною, до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. У невідкладних випадках до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань може бути проведений огляд місця події (відомості вносяться невідкладно після завершення огляду або отримання довідки, висновку спеціаліста).
Отже, посилання обвинуваченого, що протокол огляду місця події та трупу складений 22.09.2023 року з 01.17 години до 03.03 години, при цьому відомості внесені в ЄРДР 22.09.2023 року об 01-27 годині, не є порушенням норм КПК України, оскільки вказаний огляд - це етап виявлення кримінального правопорушення, що в подальшому слугувало підставою внесення відомостей до ЄРДР. Саме з моменту виявлення ознак насильницької смерті особи - 01.17 годині, повідомлено про наявність підстав внесення відомостей в ЄРДР - 01.27, а тому орган досудового розслідування, безсумнівно діяв в межах вимог КПК України.
Доводи обвинуваченого, що в постанові про призначення експертизи трупу та у висновку експерта зазначено, що здійснено дослідження невідомого чоловіка, який в подальшому впізнаний як ОСОБА_10 , разом з цим вже 22.09.2023 року з 10-20 по 10-45, потерпіла ОСОБА_13 впізнала свого сина ОСОБА_10 , отже особу невідомого чоловіка станом на 22.09.2023 року вже було встановлено, не є підставою для визнання висновку експерта недопустимим доказом.
Так, вказана експертиза призначена, одразу після виявлення кримінального правопорушення, в подальшому проведені слідчі дії щодо встановлення особи вбитого ОСОБА_10 . У зв'язку із тим, що підставою для проведення експертизи є постанова слідчого, то вихідні дані обставин наведені саме з постанови, на час її винесення. Колегія суддів вважає, що не наведення в вихідних даних експертизи особи потерпілого, не могло вплинути на повноту та достовірність проведеної експертизи, а тому вказаний доказ поза розумним сумнівом є допустимим та належним.
Наголошує, що висновок його медичного огляду на встановлення стану сп'яніння від 22.09.2023 року не може вважатися допустимим доказом, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутній процесуальний документ слідчого, як правова підстава його проведення, а в самому висновку зазначається, що він отриманий на підставі даних, що містяться в акті медичного огляду особи, що керує транспортним засобом, при тому, що він будь-яким транспортним засобом не керував.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 241 КПК України перед початком огляду особі пропонується добровільно пройти огляд на підставі постанови дізнавача, слідчого, прокурора, а в разі її відмови огляд здійснюється примусово виключно на підставі постанови прокурора.
У зв'язку із тим, що ОСОБА_9 не заперечував щодо проведення його огляду, постанова слідчого чи прокурора не є обов'язковою. Щодо зазначення про керування транспортним засобом, то колегія суддів не вважає це істотнім порушенням, оскільки вказане стало наслідком складання результатів огляду медичним працівником на відповідному бланку, при цьому сама процедура огляду проведена відповідно до вимог Закону. Більш того, сам обвинувачений ОСОБА_9 зазначив, що разом із ОСОБА_10 вживав алкогольні напої, коли між ними розпочався конфлікт, а отже і кримінальне правопорушення ним вчинено в стані алкогольного сп'яніння.
Не заслуговують на увагу,твердження обвинуваченого, що він перебуває на обліку у лікаря-психіатра з 1998 року з діагнозом психічний розлад у формі емоційного нестійкого розладу особистості, що передбачає обов'язкову участь захисника при проведенні будь-яких слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, чого зроблено не було та залишилось поза увагою суду.
Так, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 52 КК України обов'язкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад (німі, глухі, сліпі тощо) не здатні повною мірою реалізувати свої права, - з моменту встановлення цих вад;
Досудове розслідування у даному кримінальному провадженні здійснювалось за участі захисника, що підтверджується матеріалами кримінального провадження, при цьому проведення деяких початкових слідчих дій без участі захисника за відсутності даних про його обов'язкову участь не є порушенням вимог КПК України. Крім того, сам ОСОБА_9 не заперечує фактичних обставин кримінального правопорушення.
Враховуючи викладене, оцінюючи сукупність досліджених доказів в їх взаємозв'язку з точки зору належності, допустимості, достовірності та достатності, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що вина ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 119 КК знайшла своє підтвердження в судовому засіданні, а апеляційні доводи про те, що вина обвинуваченого не доведена належними та допустимими доказами, є неспроможними та задоволенню не підлягають.
Будь-яких даних, які б свідчили про необ'єктивність, упередженість органів досудового розслідування або суду під час апеляційного перегляду даного кримінального провадження не встановлено.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях підкреслив, що суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені в даній справі, були вивчені і була надана конкретна чітка відповідь на аргументи, які є вирішальними для вирішення справи (справи «Ван де Хурк проти Нідерландів», §61, «Болдеа проти Румунії», §30, «Морейра Феррейра проти Португалії», § 84).
З огляду на вищезазначене, судом першої інстанції з достатньою повнотою перевірено всі доводи обвинуваченого в судовому засіданні, зроблено аналіз доказів. У своїх висновках суд навів мотиви, з яких взяв до уваги одні докази та відхилив інші та обґрунтовано дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_9 , у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення. Колегією суддів ретельно здійснено перевірку доводів сторони захисту на предмет належності та допустимості доказів, правильності кваліфікації дій ОСОБА_9 , які не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді.
Фактичні дані, які покладено в основу вироку і на яких ґрунтується обвинувачення ОСОБА_9 отримано в порядку, визначеному КПК, вони узгоджуються між собою, були предметом безпосереднього дослідження суду, не викликають сумніву в законності їх збирання (формування) та процесуального закріплення. Тому ці дані в силу ст. 84 КПК є доказами у кримінальному провадженні.
Разом з цим, дослідивши матеріали провадження та дані про особу обвинуваченого, колегія суддів вважає доводи прокурора з приводу м'якості призначеного покарання не обґрунтованими.
Відповідно до практики призначення кримінальних покарань, суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Згідно з ст. 50 КК України, покараннямає на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Вирішуючи питання про те, яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому ОСОБА_9 суд першої інстанції прийняв до уваги конкретні обставини вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким, тяжкі наслідки кримінального правопорушення у виді смерті потерпілого, поведінку потерпілого відносно обвинуваченого, особу самого обвинуваченого, який вину визнав у повному обсязі, посередньо характеризується за місцем проживання, офіційно працевлаштований, за місце роботи характеризується позитивно, неодружений, сім'ї та утриманців не має, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше до кримінальної відповідальності не притягалася, судимостей не має, наявність пом'якшуючих покарання обставин, як щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, а також наявність обтяжуючих - вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння, думку потерпілої ОСОБА_13 , яка наполягала на призначенні суворого покарання, виключно у вигляді позбавлення волі.
На переконання апеляційного суду, вказані обставини надавали суду першої інстанції підстави прийти до висновку, що обвинуваченому необхідно призначити зазначене покарання у виді реального позбавлення волі, однак в мінімальних межах санкції відповідної статті, оскільки саме такий вид покарання буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Так, колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 09 жовтня 2018 року (справа № 756/4830/17-к) вказала про те, що визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Судом першої інстанції враховані всі обставини, які зазначає прокурор в апеляційній скарзі та обґрунтовано прийняв рішення про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_9 відбуваючи реальну міру покарання у виді трьох років позбавлення волі, що буде справедливим та достатнім для досягнення мети покарання, таким, що відповідає принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Посилання прокурора, що на момент вчинення злочину та скерування обвинувального акту до суду обвинувачений не працював, має лише епізодичний заробіток, характеризується негативно, не може слугувати беззаперечним фактором призначення йому максимальної міри покарання, як про це просить прокурор в апеляційний скарзі. Крім того, зважаючи на поведінку потерпілого, яка передувала вчиненню кримінального правопорушення, необережну форму вини ОСОБА_9 .
Судом першої інстанції дотримана думка потерпілої щодо призначення ОСОБА_9 саме реального виду покарання.
Доводи прокурора, що інкриміноване кримінальне правопорушення ОСОБА_9 вчинено в досить жорстокий спосіб, наніс удар ножем, в результаті якого потерпілий отримав летальні тілесні ушкодження, вчиняючи кримінальне правопорушення був в стані алкогольного сп'яніння, враховані місцевим судом при призначені покарання ОСОБА_9 . Разом з цим, посилання прокурора щодо жорсткого способу вчинення кримінального правопорушення є некоректним, оскільки злочин вчинено через необережності, без наявності умислу на спричинення ОСОБА_10 будь-яких негативних наслідків, тобто ОСОБА_9 зважено не обирав спосіб вчинення кримінального правопорушення, хоча і повинен був передбачити наслідки своїх дій.
Саме тому останньому й призначено покарання у виді позбавлення волі, однак, на переконання колегії суддів, відсутні підстави для призначення максимального покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 119 КК України.
Вказівка прокурора, що подія кримінального правопорушення є досить резонансною та сам обвинувачений становить небезпеку для суспільства, ризик повторності вчинення кримінальних правопорушень є високим є неспроможною, оскільки встановлення ступеня ризику є складним процесом, який вимагає глибокого аналізу та врахування багатьох факторів, та здійснюється уповноваженим органом, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.
Отже, посилання прокурора на високий ризик повторності вчинення кримінальних правопорушень за відсутності досудового доповіді органу пробації є необґрунтованим.
Таким чином, переконливих аргументів, які б ставили під сумнів законність та вмотивованість рішення суду першої інстанції при призначенні обвинуваченому покарання в апеляційній скарзі прокурора не наведено.
Також, колегія суддів звертає увагу, що, виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Норми кримінального закону України наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави.
Таким чином апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуваний вирок суду першої інстанції ухвалено з дотримання принципу повноти, об'єктивності та всебічності розгляду справи, висновки суду ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження, а призначене обвинуваченому ОСОБА_9 покарання відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та даним про його особу, тому апеляційні скарги обвинуваченого та прокурора не підлягають задоволенню.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування кримінального закону, які могли б вплинути на правильність, і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, та які є безумовною підставою для його скасування, колегія суддів не вбачає.
За таких обставин колегія суддів вважає вирок суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його зміни чи скасування та задоволення апеляційних скарг.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 404, 407, 408, 419 КПК України, колегія суддів, -
апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_9 та прокурора Криворізької центральної окружної прокуратури ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Вирок Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2024 року щодо обвинуваченого ОСОБА_9 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції, протягом трьох місяців з моменту її оголошення.
Судді