Провадження № 22-ц/803/9922/25 Справа № 199/10454/24 Суддя у 1-й інстанції - РУДЕНКО В. В. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А.
05 листопада 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Єлізаренко І.А.
суддів Макарова М.О., Свистунової О.В.
розглянувши в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Солвентіс» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 20 травня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Пінг-Понг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У грудні 2024 року ТОВ “ФК “Пінг-Понг» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог ТОВ “ФК “Пінг-Понг» посилалося на те, що 14 січня 2020 року між ТОВ “Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір №1591249 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, за умовами якого останній отримав кредит у сумі 5000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності та зобов'язався повернути такий, сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених цим договором. 09 жовтня 2020 року згідно умов Договору факторингу №03/10, ТОВ “Мілоан» відступлено право вимоги за Кредитним договором №1591249 від 14 січня 2020 року на користь ТОВ «Діджи Фінанс», а відповідно ТОВ “Діджи Фінанс» набуло права вимоги до відповідача. 24 січня 2022 року між ТОВ “Діджи Фінанс» та ТОВ “ФК “Пінг-Понг» укладено Договір факторингу № 1/15, у відповідності до умов якого та згідно Додатку № 1 до Договору факторингу, набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Договором про споживчий кредит № 1591249 від 14 січня 2020 року. Скориставшись кредитними коштами, взятих на себе зобов'язань із своєчасного їх повернення відповідач не виконала. На підставі викладеного ТОВ “ФК “Пінг-Понг» просили суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 18 850 грн., що складається з тіла кредиту 5000 грн., відсотків 11250 грн., комісії 1000 грн., пені 1600 грн., та судові витрати у справі, в тому числі 6000 грн. витрати на професійну правничу допомогу.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 20 травня 2025 року частково задоволено позовні вимоги ТОВ “ФК “Пінг-Понг». Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ “ФК “Пінг-Понг» (код ЄДРПОУ 43657029, місцезнаходження: Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1) заборгованість за договором про споживчий кредит № 1591249 від 14 січня 2020 року в розмірі 8750 грн., з яких: 5000 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 3750 грн. - заборгованість за відсотками, судовий збір в розмірі 2422 грн. 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн., а всього 13 172 грн. 40 коп. В іншій частині позову відмовлено.
01 липня 2025 року ТОВ “Фінансова компанія “Пінг-Понг» змінило найменування на ТОВ “Фінансова компанія “Солвентіс» (а.с.68, 69).
В апеляційній скарзі ТОВ “ФК “Солвентіс» (до зміни найменування ТОВ “ФК “Пінг-Понг») просить рішення суду від 20 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, про задоволення позовних вимог ТОВ “ФК “Пінг-Понг» в повному обсязі, стягнути з позивача судові витрати у справі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин у справі, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи подано не було.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з частини 1 статті 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
У відповідності до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст.599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 статті 1050 ЦК України, визначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено право позикодавця в разі прострочення позичальником чергової частини повернення позики вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати належних процентів.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 1077 ЦК України встановлено, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Закон України “Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 Закону України “Про електронну комерцію» зазначено, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України “Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України “Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України “Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України “Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України “Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України “Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Звернувшись до суду із цим позовом, ТОВ “ФК “Пінг-Понг» посилалися на те, що 14 січня 2020 року ОСОБА_1 підписала в електронному вигляді анкету-заяву на кредит №1591249, яку вона подала на офіційному сайті ТОВ “Мілоан» (а.с.25)
14 січня 2020 року між ТОВ “Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №1591249, відповідно до п.1.1 умов якого кредитодавець зобов'язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений п.1.3. договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п.1.2. договору, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п.1.4. договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором (а.с.28-30).
Відповідно до п. 1.2 - 1.5 Розділу 1 кредитного договору, сума кредиту становить 5000 грн. у валюті - гривня; кредит надається строком на 30 днів з 14 січня 2020 року, термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 13 лютого 2020 року.
Умовами п. 2.2.3 кредитного договору встановлено, що проценти за користування кредитом нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п. 1.6. цього договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п.1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п.1.3, запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку встановлену п.1.6 Договору. Якщо визначена п.1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах згідно п.2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п.1.6. Договору.
З умов п. 6.1 договору вбачається, що кредитний договір укладено в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
Згідно з анкетою-заявою на кредит №1591249 від 14 січня 2020 року, роздрукованою позивачем із сайту miolan.ua, в ній міститься інформація щодо суми кредиту, строку кредиту, суми до повернення (з врахуванням комісії та процентів), анкетні даних фізичної особи, що співпадають із відповідними даними відповідача, а також процес оформлення та розгляду заяви №1591249 (а.с.25).
Надана суду вказана анкета-заява від 14 січня 2020 року, як і договір про споживчий кредит від 14 січня 2020 року, підписані електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідача.
Додаток №1 до договору про споживчий кредит №1591249 від 14 січня 2020 року - Графік платежів - також містить підпис позичальника (а.с.30).
Відповідно до платіжного доручення №13816678 від 14 січня 2020 року, платник ТОВ “Мілоан» через ТОВ “ФК “Елаєнс» перерахував ОСОБА_1 на банківську картку “VISA» № НОМЕР_2 грошові кошти в сумі 5000 грн. із зазначенням платежу: кошти згідно договору 1591249 (а.с.98).
Згідно з відомістю про щоденні нарахування та погашення, яка складена ТОВ “Мілоан», борг ОСОБА_1 перед ТОВ “Мілоан» станом на 13 квітня 2020 року становить 18850 грн., з яких: із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 5000 грн.; заборгованість за відсотками становить 11250 грн.; заборгованість за комісією - 1000 грн.; заборгованість за пенею - 1600 грн. (а.с.26, 27).
09 жовтня 2020 року згідно умов Договору факторингу №03/10, ТОВ “Мілоан» відступлено право вимоги за Кредитним договором №1591249 від 14 січня 2020 року на користь ТОВ «Діджи Фінанс», а відповідно ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права вимоги до відповідача (а.с.87-90).
24 січня 2022 року між ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ “ФК “Пінг-Понг» укладено Договір факторингу № 1/15, у відповідності до умов якого та згідно Додатку № 1 до Договору факторингу, набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Договором про споживчий кредит №1591249 від 14 січня 2020 року (а.с.94-96).
Позивач ТОВ “ФК “Пінг-Понг» просило суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №1591249 від 14 січня 2020 року у розмірі 18 850 грн., що складається з тіла кредиту 5000 грн., відсотків 11250 грн., комісії 1000 грн., пені 1600 грн., та судові витрати у справі, в тому числі 6000 грн. витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Встановлено, є доведеним факт укладання 14 січня 2020 року між ТОВ “Мілоан» та ОСОБА_1 договору про споживчий кредит №1591249, та перерахування 14 січня 2020 року грошових коштів на картковий рахунок відповідача в сумі 5000 грн за укладеним 14 січня 2020 року договору про споживчий кредит №1591249 на погоджених умовах Акцепту оферти одноразовим ідентифікатором.
Таким чином, позовні вимоги ТОВ “ФК “Пінг-Понг» в частині стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит №1591249 від 14 січня 2020 року в сумі 5000 грн. за тілом кредиту є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Стосовно стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом слід зазначити наступне.
Згідно з п. 1.2 договору, сума кредиту становить 5000 грн.
Відповідно до п. 2 договору, кредит надається строком на 30 днів з 14 січня 2020 року.
Відповідно до п.2 стандартна (базова) ставка за користування кредитом становить 2,5% фіксована.
Позивачем не надано відповідних доказів на підтвердження тих обставин, що строк повернення позичених коштів за Акцептом оферти від 14 січня 2020 року перевищує 30 днів.
Отже, нарахування процентів за користування коштами в сумі 5000 грн. слід проводити із відсоткової ставки 2,5%, яка обмежується 30 днями та їх загальний розмір складає 3750 грн. (5000 грн. х 2,5% х 30 днів).
Розмір відсотків за користування кредитними коштами у сумі 11250 грн. позивачем не доведено належними та допустимими доказами у справі.
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. У пункті 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц, пункті 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19, наголошено на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц).
Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню відсотки за Договором позики №1591249 від 14 січня 2020 року в розмірі 3750 грн. - в межах строку користування кредитом.
Стосовно заборгованості за комісією - 1000 грн. слід зазначити наступне.
Пунктом 1.5.1 передбачена сплата комісії за надання кредиту - 1000 грн.
За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) дійшла висновку про те, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій є в силу статті 228 ЦК України нікчемними. У той же час Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17 дійшла висновку, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у стягненні з відповідача комісії за надання кредиту в сумі 1000 грн.
Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача вимог про стягнення пені у розмірі 1600 грн. є недоведеними належними та допустимими доказами у справі, оскільки належного розрахунку на підтвердження даного виду заборгованості позивачем не надано.
Враховуючи викладене, позовні вимоги ТОВ “ФК “Пінг-Понг» до ОСОБА_1 є обґрунтованими в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Договором позики №1591249 від 14 січня 2020 року в сумі 5000 грн. - за тілом кредиту, 3750 грн. - за відсотками за користування кредитом.
Стосовно витрат на правову допомогу слід зазначити наступне.
Положеннями ст. ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1)на професійну правничу допомогу; 2)пов'язані із залученням свідків,спеціалістів,перекладачів,експертів та проведенням експертизи; 3)пов'язані з витребуванням доказів,проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням,забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Відповідно до ст.137 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини п'ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року по справі № 596/2305/18.
Таким чином, у разі недотримання вимог частини п'ятої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята, шоста статті 137 ЦПК України).
Вказана правова позиція щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони узгоджується із правовою позицією, викладеною: в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19; у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: від 03 червня 2020 року у справі № 211/1674/19 (провадження № 61-2679св20), від 19 серпня 2020 року у справі № 195/31/16-ц (провадження № 61-15811св19); у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: від 18 листопада 2020 року у справі №922/3706/19, від 17 грудня 2020 року у справі № 922/3708/19.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до п.8 ч.2 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача понесені ним витрати на правову допомогу в розмірі 6000 грн.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6000 грн. позивач надав суду: договір про надання правової допомоги № 43657029 від 07 серня 2024 року, детальний опис робіт адвоката Білецького Б.М., акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги на суму 6000 грн. та додаткову угоду № 1591249 від 11 листопада 2024 року.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №75/9215/15-ц вказано, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов'язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.
Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).
Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов'язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об'єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.
Однак, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам'ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.
Враховуючи, складність справи, час, витрачений адвокатом на виконання наданих послуг, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, також враховуючи, що відповідач заперечував проти стягнення з нього на користь позивача витрат на правову допомогу, колегія суддів дійшла висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 2000 грн., що є співмірним з наданим адвокатом обсягом послуг, які відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
За таких обставин, враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ТОВ “ФК “Пінг-Понг», стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованості за Договором позики №1591249 від 14 січня 2020 року в сумі 5000 грн. - за тілом кредиту, 3750 грн. - за відсотками за користування кредитом.
Посилання в апеляційній скарзі на доведеність позовних вимог в повному обсязі є необґрунтованими належними та допустимими доказами у справі.
Доводи апеляційної скарги стосовно незаконності та необґрунтованості рішення суду є безпідставними.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Солвентіс» - залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 20 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 05 листопада 2025 року.
Головуючий суддя І.А.Єлізаренко
Судді М.О.Макаров
О.В.Свистунова