Провадження № 22-ц/803/8023/25 Справа № 185/1538/25 Суддя у 1-й інстанції - Бабій С. О. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
05 листопада 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Халаджи О. В.
суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В.,
секретар: Кругман А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди завданої ушкодження здоров'я (суддя першої інстанції Бабій С.О.),
12 лютого 2025 року ОСОБА_1 через свого представника Мотуза Олександра Володимировича звернувся до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання при виконанні трудових обов'язків, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 245 000,00 грн.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля», на користь ОСОБА_1 120 000,00 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» судовий збір на користь держави в розмірі 1200,00 гривень.
Із вказаним рішенням суду не погодилась представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» - Трифонова Д.І., та подала апеляційну скаргу, вважає, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом не надано належної оцінки обставинам справи та наявним письмовим доказам.
Судом першої інстанції при вирішенні спору не взято до уваги, що на фізичні страждання позивача можуть впливати і іншу хвороби, що не є професійними, що виключає всі обставини на які посилається позивач у своїй позовній заяві.
Позивачем не розмежовано фактично від чого саме позивач страждає, оскільки є хвороби загальними та такими що спричиняють фізичний та душевний біль та потребують також додаткових сил для життєвого комфорту, затрат кошт на медичне лікування та інше.
Не з'ясовано якими доказами підтверджується факт наявності: нормальних життєвих зв'язків до встановлення ступеню втрати працездатності та їх втрати позивачем після встановлення втрати професійної працездатності;
Не з'ясовано які додаткові зусилля для організації свого життя докладає Позивач та якими доказами це підтверджується, а також за якими саме хворобами.
Позивач, укладаючи з відповідачем трудовий договір, був повідомлений під підпис, в порядку передбаченому ст.29 КЗпП України про важкі, шкідливі та небезпечні умови праці, можливі негативні наслідки цих умов праці на стан його здоров'я та пов'язані з цими умовами праці пільги та компенсації.
Представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» Трифонова Д.І просила рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2025 року змінити, зменшивши розмір моральної шкоди, до 60 000 грн., з утриманням податків та інших обов'язкових зборів
Від представника ОСОБА_1 - адвоката Мотуза О.В., надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначив, що заподіяна позивачу моральна шкода полягає у тому, що хронічними професійними захворюваннями порушено та порушуються нормальні життєві зв'язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє можливості позивача вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, позивач постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час самопочуття позивача не поліпшується, негативні зміни у житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію, просив оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» та позивач у судове засідання не з'явились, про час, дату та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до копії трудової книжки позивач з 06.07.1998 по 02.12.2022 працював у різних структурних підрозділах ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на різних посадах.
Згідно з актом розслідування хронічного професійного захворювання форми П-4 від 17.11.2023, затвердженого начальником Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, у позивача встановлено професійні захворювання: радикулопатія попереково-крижова LS, S1 і шийна С6, С7 з вираженим порушенням біомеханіки хребта, стійким больовим і м'язово-тонічним синдромами, периферичним нейросудинним синдромом, часто рецидивуючий перебіг з нейродистрофічними проявами у вигляді: двобічного плечолопаткового пері артрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових та колінних суглобів (ПФ другого ступеня), хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії), група А. Легенева недостатність першого-другого ступеня, хронічна двобічна сенсоневральна (нейросенсорна) приглухуватість третього ступеня (з помірним зниженням слуху).
Причини захворювання: зовнішнє фізичне динамічне навантаження, при загальному навантаженні (за участю м'язів рук, тулуба, ніг) становить - 44334,75 кг/м; маса вантажу, що постійно підіймається та переміщується вручну - 38,85 кг; величина статичного навантаження за зміну при утриманні вантажу, докладанні зусиль, двома руками становить - 93240,00 кг/с, за участю м'язів корпуса та ніг становить -46620,00 кг/с; періодичне перебування у вимушеній позі 36,60% часу зміни, нахили тулуба (вимушені, більше 30?) - 276 разів за зміну: переміщення у просторі (переходи, обумовлені технологічним процесом, протягом зміни) становить - 5,3 км. Хронічне професійне захворювання виникло внаслідок тривалої роботи в умовах дії шкідливих факторів, зокрема на підприємстві відповідача.
Відповідно до довідки МСЕК від 21.12.2023 (серія 12 ААА № 131798) позивачу первинно встановлено 60% втрати працездатності (40% - радикулопатія, 10% - хронічне обструктивне захворювання легень, 10% - туговухість) та ІІІ групу інвалідності. Згідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №153/25/34/В від 14.01.2025 року позивачу повторно встановлено третю групу інвалідності та 60% втрати працездатності через професійне захворювання. Позивачу протипоказана робота в умовах дії пилу, шуму, важкої фізичної праці та несприятливого мікроклімату.
Триваючі проблеми зі здоров'ям, отримані внаслідок хронічного професійного захворювання, підтверджуються виписками з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № П1136 від 16.10.2024, № П1355 від 05.11.2024 , № ЕА17207 від 04.12.2024, які засвідчують скарги позивача на задишку, кашель, біль у хребті, обмеження рухливості, зниження слуху, запаморочення, загальну слабкість та шум у вухах.
Частково задовольняючи позовні вимоги до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», суд першої інстанції врахував надані позивачем докази, процент втрати професійної працездатності, а також принципи розумності та справедливості, та вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок отримання позивачем ушкодження здоров'я на виробництві, грошову компенсацію в розмірі 120000 грн., без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
Апеляційний суд не може погодиться із даним висновком суду у повному обсязі.
Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до вимог ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до частини 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди провадиться, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
При цьому, вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди.
Тобто, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду, а саме: наявність моральних страждань працівника, втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя.
В пункті 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-9/2004 зазначено, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання.
На підтвердження факту ушкодження здоров'я позивачем було надано довідку МСЕК від 21.12.2023 (серія 12 ААА № 131798) позивачу первинно встановлено 60% втрати працездатності (40% - радикулопатія, 10% - хронічне обструктивне захворювання легень, 10% - туговухість) та ІІІ групу інвалідності. Згідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №153/25/34/В від 14.01.2025 року позивачу повторно встановлено третю групу інвалідності та 60% втрати працездатності через професійне захворювання. Позивачу протипоказана робота в умовах дії пилу, шуму, важкої фізичної праці та несприятливого мікроклімату.
Відповідно до ч.1-3 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Частинами 1 та 3 ст.13 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Що стосується доводів апеляційної скарги про не доведення причинного зв'язку між виникненням хронічних захворювань у позивача та діями відповідача, а також що причиною професійних захворювань позивача є порушення та недотримання ним рекомендацій лікарів, вони спростовуються копією П-4 від 17.11.2023, затвердженого начальником Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, у позивача встановлено професійні захворювання: радикулопатія попереково-крижова LS, S1 і шийна С6, С7 з вираженим порушенням біомеханіки хребта, стійким больовим і м'язово-тонічним синдромами, периферичним нейросудинним синдромом, часто рецидивуючий перебіг з нейродистрофічними проявами у вигляді: двобічного плечолопаткового пері артрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових та колінних суглобів (ПФ другого ступеня), хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії), група А. Легенева недостатність першого-другого ступеня, хронічна двобічна сенсоневральна (нейросенсорна) приглухуватість третього ступеня (з помірним зниженням слуху).
Причини захворювання: зовнішнє фізичне динамічне навантаження, при загальному навантаженні (за участю м'язів рук, тулуба, ніг) становить - 44334,75 кг/м; маса вантажу, що постійно підіймається та переміщується вручну - 38,85 кг; величина статичного навантаження за зміну при утриманні вантажу, докладанні зусиль, двома руками становить - 93240,00 кг/с, за участю м'язів корпуса та ніг становить -46620,00 кг/с; періодичне перебування у вимушеній позі 36,60% часу зміни, нахили тулуба (вимушені, більше 30?) - 276 разів за зміну: переміщення у просторі (переходи, обумовлені технологічним процесом, протягом зміни) становить - 5,3 км. Хронічне професійне захворювання виникло внаслідок тривалої роботи в умовах дії шкідливих факторів, зокрема на підприємстві відповідача.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов'язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.
У постанові Великої палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд виходив із того, що внаслідок отримання професійних захворювань позивач втратив 60% професійної працездатності, що свідчить про неможливість покращення стану його здоров'я у майбутньому, а також з того, що захворювання позивача призвели до кардинальної негативної зміни її життя, порушили її психологічний стан та нормальні життєві зв'язки.
Прийнявши до уваги факт втрати позивачем 60% працездатності,встановлення ІІІ групи інвалідності, врахувавши характер немайнових втрат позивача, глибину її фізичних та душевних страждань, погіршення його здібностей та позбавлення його певних можливостей їх реалізації, а також керуючись засадами розумності і справедливості, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, на рівні 120000 грн.
Враховуючи наведене, а також те, що професійне захворювання позивача виникло під час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов'язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності та завдало йому моральних страждань, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Доводи про те, що доказів, які б підтверджували ступінь моральних страждань позивачем не надано і судом не обґрунтовано,є безпідставними.
Суд першої інстанції правильно виходив із того, що факт спричинення моральної шкоди доведено. Право на відшкодування моральної шкоди у позивача виникло з моменту встановлення стійкої втрати професійної працездатності, що підтверджується відповідними медичними документами.
Висновком МСЕК, позивачу встановлено ушкодження здоров'я під час виконання трудових обов'язків, у зв'язку із чим заподіяння моральних страждань є доведеним.
Доводи скаржника про те, що відповідачем в повному обсязі виконані обов'язки щодо забезпечення належних умов праці, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки саме негативні показники важких умов праці та мікроклімату спричинили виникнення хронічних захворювань у позивача.
Доказів на спростування наявності шкідливих факторів виробничого середовища та шкідливого впливу на здоров'я позивача відповідачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надані.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди та не врахування судом відсутності вини підприємства у спричиненні шкоди позивачу, що позивач свідомо йшов працювати в шкідливих умовах праці, є безпідставними, оскільки суд першої інстанції, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв'язку з професійним захворюванням, правильно визнав, що позивач була заподіяна моральна шкода, оскільки внаслідок тривалої дії шкідливих факторів на робочому місці позивач частково втратив професійну працездатність, що порушило його звичайне життя, змусило лікуватися, обмежувати свою життєву активність, прикладати додаткові зусилля для організації свого життя, що належним чином має бути компенсовано.
Доводи апеляційної скарги, що попри встановлену позивачу інвалідність йому не протипоказана фізична праця взагалі на поверхні, не виключають його моральних страждань.
Колегія суддів вважає, що сума моральної шкоди у розмірі 120 000,00 грн. є обґрунтованою та відповідає завданим стражданням позивача у зв'язку із отриманням професійного захворювання під час виконання робіт на підприємстві відповідача.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму моральної шкоди у розмірі 120 000,00 грн., без утримання податків та інших обов'язкових платежів, місцевий суд дійшов помилкового висновку, оскільки згідно правової позиції викладеній Верховним Судом у постанові від 21 травня 2025 року у справі № 235/3143/24 (провадження № 61-14246св24) вказав, що обов'язки сторін у сфері оподаткування, які виникають у зв'язку з ухваленням та/або виконанням судових рішень про стягнення коштів, суд не встановлює. Необґрунтованим є вирішення судами у цій цивільній справі питань щодо податків, зборів чи інших обов'язкових платежів та визначення в резолютивній частині рішення порядку його виконання про стягнення цієї суми «без утримання податків та інших обов'язкових платежів».
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає. що оскаржуване рішення підлягає зміні, шляхом виключення із резолютивної частини рішення порядку його виконання про стягнення цієї суми «з утриманням податків та інших обов'язкових платежів».
Суд апеляційної інстанції не встановив підстав для зменшення або збільшення визначеного судом першої інстанції розміру компенсації. Заперечуючи проти розміру стягнутої на користь позивача компенсації, відповідач на порушення вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України не подав належних і допустимих доказів.
Наведені в апеляційних скаргах доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 , слід залишити без задоволення, тоді як апеляційна скарга ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - зміні, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України.
Керуючись статтями 374-376, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» задовольнити частково.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від травня 2025 року змінитишляхом виключення із резолютивної частини рішення визначення порядку його виконання про стягнення суми відшкодування моральної шкоди «без утримання податків та інших обов'язкових платежів».
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 05 листопада 2025 року.
Судді: О.В. Халаджи
О.В. Агєєв
Т.В. Космачевська