Провадження № 22-ц/803/8456/25 Справа № 185/877/25 Суддя у 1-й інстанції - Зінченко А. С. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
05 листопада 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Халаджи О. В.
суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В.,
секретар: Кругман А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 червня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю чоловіка (суддя першої інстанції Болдирєва У.М.),
У січні 2025 року ОСОБА_1 , через свого представника Повалій Олену Василівну звернулась до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю чоловіка, в якому просила стягнути з відповідача на свою користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 600 000,00 грн.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 червня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю чоловіка на виробництві 400 000 гривень 00 копійок з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів.
В іншій частині - відмовлено
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь держави судовий збір у розмірі 3200 грн.
Із вказаним рішенням суду не погодився представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» - Єлістратов Р.В., та подав апеляційну скаргу, вважає, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального права та без належного з'ясування обставин справи.
Скарга мотивована тим, щопозивачкою не надано обґрунтування щодо розміру моральної шкоди за залишаються невідомими мотиви та обґрунтування суду щодо розміру стягнутої суми.
Також вказує, що з дня виникнення правовідносин 29.05.1996 року по день звернення до суду з позовом, пройшло 29 років.
Наголошує на тому, що судом першої інстанції не було враховано судову практику в подібних правовідносинах.
ОСОБА_2 просив рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 червня 2025року змінити, зменшивши розмір моральної шкоди до 150 000 грн. з утриманням прибуткового податку та інших платежів.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Орлова О.М. та представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» у судове засідання не з'явились, про час, дату, та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 14 квітня 1973 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб у Павлоградському міському відділі ЗАГС, актовий запис № 236. (а.с.8)
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок нещасного випадку, пов'язаного з виробництвом, що стався на шахті «Дніпровська» виробничого об'єднання «Павлоградвугілля», правонаступником якого є відповідач. Причиною нещасного випадку було раптове обвалення поряд покрівлі, робота у небезпечній незакріпленій зоні, низька виробнича дисципліна серед працівників. (а.с.7-10)
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягуючи на користь позивачки з відповідача у рахунок відшкодування 400 000,00 грн. моральної шкоди з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів, суд першої інстанції виходив з урахуванням міркувань розумності, виваженості та справедливості, втрата чоловіка завдає позивачці душевних та психологічних страждань, позивачка позбавлена можливості спілкуватися з близькою людиною.
Апеляційний суд частково погоджується з даним висновком суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 16 ЦК України відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів судом.
Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно із ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка завдала, за наявності її вини.
Таким чином, ч. 1 ст. 1167 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв'язку та вини заподіювача.
Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові дружині, батькам усиновлювачам, дітям усиновленим, а також особам, які проживали з нею однією сім'єю, згідно ч.2 ст.1168 ЦК України.
Право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці встановлено ч.4 ст.43 Конституції України.
Згідно частин 1, 3 ст. 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Статтею 153 КЗпП України встановлено, що забезпечення безпечних і не шкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Виходячи з аналізу зазначеної норми закону вбачається, що право на відшкодування моральної шкоди чоловікові, дружині, батькам, дітям, а також особам, які проживали з померлим однією сім'єю виникає у разі, якщо встановлено причинний зв'язок між смертю фізичної особи та ушкодженням здоров'я на виробництві.
Вказані підстави відповідальності ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» за моральну шкоду, спричинену внаслідок загибелі ОСОБА_3 судом встановлені в повному обсязі.
29 травня 1996 року внаслідок нещасного випадку, пов'язаного з виробництвом, що стався на шахті «Дніпровська» виробничого об'єднання «Павлоградвугілля», правонаступником якого є відповідач. Причиною нещасного випадку було раптове обвалення поряд покрівлі, робота у небезпечній незакріпленій зоні, низька виробнича дисципліна серед працівників
Факт заподіяння моральної шкоди позивачці у зв'язку з втратою близької людини встановлений в судовому засіданні. Зокрема, остання, у зв'язку із втратою близької людини (чоловіка) переживає нервові потрясіння, вони постійно потребує підтримки, як фізичної так і моральної, що тягне за собою порушення їх нормальних життєвих зв'язків та докладання з їх боку додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статей 1167, 1168 ЦК України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.
Так, смерть рідної людини, не відновлювана втрата, що безумовно спричиняє страждання та хвилювання.
Встановити ціну людського життя, повернути близьку людину неможливо. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю особи.
Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Позивачці ОСОБА_1 завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях у зв'язку із втратою близької людини, порушенням їх нормального способу життя, що потребує докладання додаткових зусиль для організації життя і побуту.
Визначення розміру моральної шкоди є правовим питанням, яке вирішується судом.
Колегією суддів встановлений причинно-наслідковий зв'язок між винними діями відповідача та заподіянням позивачці та її неповнолітньому сину моральної шкоди.
Колегія суддів вважає, що відповідач мав створити загиблому ОСОБА_3 , належні та безпечні умови праці, за яких факт настання смерті потерпілого був би неможливим.
Бездіяльність відповідача полягає в тому, що ним не були забезпечені безпечні умови праці, які призвели до смерті чоловіка позивачки та батька її дитини, внаслідок чого відбулась втрата їхніх життєвих зв'язків з рідною людиною.
Нещасний випадок, внаслідок якого загинув ОСОБА_3 заподіяв моральні страждання, його дружині, що спричинило погіршення душевного та психічного стану, призвели до зміни звичайного способу її життя, спричинили негативні наслідки морального характеру через те, що позивачка була позбавлені турботи, любові з близькою людиною, можливості спілкування з ним, отримання матеріальної і моральної підтримки.
Тому суд вважає, що відповідач, як промислове підприємство, діяльність якого пов'язана з підвищеною небезпекою, зобов'язаний відповідати за завдану шкоду.
Факт смерті чоловіка, беззаперечно свідчить про те, що вона відчуває від цього негативні наслідки морального та психологічного характеру. Отже, суд вважає, що факт моральних страждань позивачки є очевидним і не потребує доказування іншими засобами доказування.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, та врахував, що відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
При цьому, рішення суду першої інстанції узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, яким визнана презумпція моральної шкоди, тобто відповідно до позиції ЄСПЛ, в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду). Так, рішенням від 27.07.2004 по справі «Ромашов проти України» Європейський суд з прав людини присудив заявнику у відшкодуванні моральної шкоди 3000 євро, хоча заявник не представив жодного документа на підтвердження своїх вимог про відшкодування моральної шкоди. У процесі розгляду заяви Суд звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції має містити перелік претензій і може бути представлено письмово разом з відповідними підтверджуючими документами або свідченнями, «без наявності яких (Суд) може відхилити вимогу повністю або частково». Проте суд врахував той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, який не може бути відшкодована шляхом лише констатації судом факту порушення.
Отже, врахувавши всі обставини справи, обсяг фізичних та моральних страждань позивачки, їх інтенсивність, тривалість наслідків, що наступили, і, враховуючи, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, встановити ціну людського життя, повернути близьку людину неможливо, будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, суд, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, дійшов вірного висновку, що співмірною моральним стражданням ОСОБА_1 буде відшкодування моральної шкоди у розмірі 400 000,00 грн.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Визначаючи розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із вимог чинного законодавства, з урахуванням характеру і тривалості його душевних страждань та обсягу змін у житті. Визначена судом сума відповідає ступеню втрати професійної працездатності, засадам розумності, виваженості та справедливості. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданим доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Суд апеляційної інстанції не встановив підстав для зменшення визначеного судом першої інстанції розміру моральної шкоди. Заперечуючи проти розміру стягнутої на користь позивача компенсації, відповідач на порушення вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України не подав належних і допустимих доказів.
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму моральної шкоди у розмірі 400 000,00 грн., з утриманням податків та інших обов'язкових платежів, місцевий суд дійшов помилкового висновку, оскільки згідно правової позиції викладеній Верховним Судом у постанові від 21 травня 2025 року у справі № 235/3143/24 (провадження № 61-14246св24) вказав, що обов'язки сторін у сфері оподаткування, які виникають у зв'язку з ухваленням та/або виконанням судових рішень про стягнення коштів, суд не встановлює. Необґрунтованим є вирішення судами у цій цивільній справі питань щодо податків, зборів чи інших обов'язкових платежів та визначення в резолютивній частині рішення порядку його виконання про стягнення цієї суми «без утримання податків та інших обов'язкових платежів».
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає. що оскаржуване рішення підлягає зміні, шляхом виключення із резолютивної частини рішення порядку його виконання про стягнення цієї суми «з утриманням податків та інших обов'язкових платежів».
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - зміні, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України.
Керуючись статтями 374, 376, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» задовольнити частково.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 червня 2025 року змінитишляхом виключення із резолютивної частини рішення визначення порядку його виконання про стягнення суми відшкодування моральної шкоди «з утриманням податків та інших обов'язкових платежів».
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: О.В. Халаджи
О.В. Агєєв
Т.В. Космачевська