Провадження № 22-ц/803/8624/25 Справа № 185/3696/25 Суддя у 1-й інстанції - Бондаренко В. М. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
05 листопада 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Халаджи О. В.
суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В.,
секретар:Кругман А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 липня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров'я (суддя першої інстанції Бондаренко В.М.),
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров'я, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь в рахунок відшкодування моральної шкоди у зв'язку з нещасним випадком, пов'язаного з виробництвом 100 000 грн.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 липня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, 10000 грн. без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
В іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області судовий збір на користь держави в сумі 1211,20 грн.
Із вказаним рішенням суду не погодилось ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та подало апеляційну скаргу, в якій зазначило, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без з'ясування всіх обставин справ.
Скарга мотивована тим, що позивач на момент страхового випадку мав 22 років загального страхового стажу, з них 2 роки 7 місяців працював у шкідливих підземних умовах праці на виробничо - структурних підрозділах підприємства ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля» з повним робочим днем під землею у шкідливих підземних умовах. Відповідно до Акту № 35 форми Н-1 від 23.07.2005 року, нещасний випадок стався внаслідок порушення вимог інструкції з охорони праці.
Також зазначено, що законодавець чітко визначив, що моральна шкода відшкодовується Фондом за наявності факту заподіяння цієї шкоди.
ГУ ПФУ в Дніпропетровській області просило рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровській області віл 07 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона зазначила, що заподіяна позивачу моральна шкода полягає у тому, у зв'язку з отриманою травмою порушено та порушуються нормальні життєві зв'язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє можливості позивача вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання травми, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок отриманої виробничої травми, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію. Отримана виробнича травма має негативний вплив не лише на працездатність позивача, а й загалом на можливість організовувати своє життя, просила залишити рішення без змін.
Представник ГУ ПФУ в Дніпропетровській області - Улан Н.В., у судове засідання не з'явилась, надала заяву про розгляд справи без її участі.
ОСОБА_1 , та його представник Повалій О.В., у судове засідання не з'явились, про час, дату та місце розгляду справи булу повідомленні належним чином.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно записів у трудовій книжці позивач ОСОБА_1 працював у Філії ВАТ «Павлоградвугілля «Шахта «Благодатна» (правонаступником якого є ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля») на посаді гірника очисного забою.
23.07.2005 директором Філії ВАТ «Павлоградвугілля «Шахта «Благодатна» (правонаступником якого є ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля») затверджений акт № 35 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом (форма Н-1), який стався 20 липня 2005 року, о 01 годині 15 хвилин, з ОСОБА_1 , гірником очисного забою, на ділянці ПМДР шахти «Благодатна».
За змістом зазначеного акту, комісією з розслідування нещасного випадку були встановлені обставини нещасного випадку, що стався з позивачем, а саме, під час виробки гірничої маси виник порив ланцюга ріжучого органу. До з'єднання відірваного ріжучого ланцюга приступили ОСОБА_3 і ОСОБА_1 . При укладці вільного кільця ланцюга на обвідну зірку комбайна, під власною вагою ріжучий ланцюг вийшов із зачеплення із зіркою, і один кінець впав на ґрунт, травмувавши при цьому ріжучими зубками, кисть правої руки ОСОБА_1 , яка знаходилась у цей час на ґрунті.
Причини нещасного випадку: основна - порушення вимог інструкції з охорони праці.
Діагноз згідно з листом непрацездатності: скальпована рана нігтьової фаланги ІІ пальця правої кисті.
Особи, які допустили порушення законодавства про охорону праці: ОСОБА_1 - гірник очисного забою, який порушив ст. 14 Закону України «Про охорону праці», ст. 41 Гірничого закону, п.1.11, 1.12 Інструкції по охороні праці для гірника очисного забою.
Згідно виписки з акту огляду МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги до довідки серії ДНА-02 № 04884 від 03.10.2005 року, ОСОБА_1 первинно з 27.09.2005 року встановлено 10% відсотків втрати професійної працездатності, без визначення інвалідності, за виробничою травмою 20.07.2005 року, відповідно до акту Н-1 № 35 шахти «Благодатна». Визначена потреба у медикаментозному лікуванні.
Згідно довідки Міжрайонної профпатологічної МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги, серії 12ААА, № 057186 від 12.12.2019 року, вбачається, що ОСОБА_1 повторно з 01.12.2019 встановлено 3 групу інвалідності, а також сукупно 60 % відсотків втрати професійної працездатності за профзахворювання та виробничі травми, у тому числі 5%, відповідно до акту Н-1 № 35 від 23.07.2005 року. Визначена потреба у медикаментозному та санаторно-курортному лікуванні.
Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникає з дня первинного встановлення йому висновком МСЕК стійкої втрати працездатності, а саме з 27.09.2005.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції врахував надані позивачем докази, процент втрати професійної працездатності, а також принципи розумності та справедливості, та вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок отримання позивачем ушкодження здоров'я на виробництві, грошову компенсацію в розмірі 10000 грн., без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до вимог ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до частини 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди провадиться, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до ст. 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Тому суд вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати Закон № 1105-ХІV у редакції, під час дії якої позивачу була заподіяна моральна шкода у зв'язку з нещасним випадком та первинною втратою працездатності, та яка передбачала, що обов'язок відшкодовувати таку шкоду покладається саме на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, оскільки починаючи з 1 січня 2006 року застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, були позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду. З цього часу суб'єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець.
Так, ст. 17 Закону України «Про охорону праці», у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, передбачала, що власник зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.
За ст. 12 Закону України «Про охорону праці», у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (ст. 4 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 14.01.1998 № 16/98-ВР), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999, який набрав чинності з 01.04.2001.
Норми вказаного Закону від 23.09.1999, у редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23.02.2007 №717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку(абз.4ст.1); у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» п. 1 ч. 1 ст. 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (ч. 3 ст. 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (ч. 3 ст. 34).
З огляду на положення ст.ст. 21, 28, 30, 34, 35 Закону України від 23.09.1999 року, право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.
Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 № 6 (зі змінами та доповненнями) надано роз'яснення про те, що оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Відтак, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з втратою професійної працездатності виникло у позивача у 27 вересня 2005 року.
Як визначено ч. ч. 1, 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення висновком МСЕК позивачеві стійкої втрати професійної працездатності, страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі ст. 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до ст. 13 зазначеного Закону, страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у ст. 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Відповідно до абз. 4 ст. 1, підпункту «е» п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема, відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.
За п. 27 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 та п. 22 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абз. 4 ст. 1, пп. «е» п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28 та ч. 3 ст. 34 Закону № 1105-XIV, якими обов'язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.
Окрім того, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.02.2007 № 717-V, що набрав чинності 20.03.2007, виключено ч. 3 ст. 34 Закону №1105-XIV, що передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.
Пунктом 2 частини 44 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» пункт 3 розділу ХІ «;Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату непрацездатності» доповнено абзацом: «відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 01.01.2008».
Конституційний Суд України у рішенні від 08.10.2008 №20-рп/2008 у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст. 1167 ЦК України та ст. 237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28.12.2014 № 77-VIII викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», у тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01.01.2015.
Відповідно до ч. 8 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.В пункті 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-9/2004 зазначено, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання.
На підтвердження факту ушкодження здоров'я позивачем було надано довідку МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги до довідки серії ДНА-02 № 04884 від 03.10.2005 року, ОСОБА_1 первинно з 27.09.2005 року встановлено 10% відсотків втрати професійної працездатності, без визначення інвалідності, за виробничою травмою 20.07.2005 року, відповідно до акту Н-1 № 35 шахти «Благодатна». Визначена потреба у медикаментозному лікуванні та довідку Міжрайонної профпатологічної МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги, серії 12ААА, № 057186 від 12.12.2019 року, вбачається, що ОСОБА_1 повторно з 01.12.2019 встановлено 3 групу інвалідності, а також сукупно 60 % відсотків втрати професійної працездатності за профзахворювання та виробничі травми, у тому числі 5%, відповідно до акту Н-1 № 35 від 23.07.2005 року. Визначена потреба у медикаментозному та санаторно-курортному лікуванні.
Відповідно до ч.1-3 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Також з матеріалів справи вбачається, що згідно акту №35 від 23.07.2005 року, комісією з розслідування нещасного випадку були встановлені обставини нещасного випадку, що стався з позивачем, а саме, під час виробки гірничої маси виник порив ланцюга ріжучого органу. До з'єднання відірваного ріжучого ланцюга приступили ОСОБА_3 і ОСОБА_1 . При укладці вільного кільця ланцюга на обвідну зірку комбайна, під власною вагою ріжучий ланцюг вийшов із зачеплення із зіркою, і один кінець впав на ґрунт, травмувавши при цьому ріжучими зубками, кисть правої руки ОСОБА_1 , яка знаходилась у цей час на ґрунті.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов'язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.
У постанові Великої палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд виходив із того, що внаслідок отримання професійних захворювань позивач втратив 60% професійної працездатності безстроково, що свідчить про неможливість покращення стану його здоров'я у майбутньому, а також з того, що захворювання позивача призвели до кардинальної негативної зміни її життя, порушили її психологічний стан та нормальні життєві зв'язки.
Прийнявши до уваги факт втрати позивачем 60% працездатності, врахувавши характер немайнових втрат позивача, отримання третьої групи інвалідності безстроково, глибину його фізичних та душевних страждань, погіршення його здібностей та позбавлення його певних можливостей їх реалізації, а також керуючись засадами розумності і справедливості, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, на рівні 10000 грн.
Враховуючи наведене, а також те, що втрата працездатності відбулась у 2005 році, коли обов'язок відшкодовувати дану шкоду покладався на Фонд соціального страхування, правонаступником якого у даній справі є Пенсійний фонду України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суму моральної шкоди у розмірі 10000 грн.
Доводи про те, що доказів, які б підтверджували ступінь моральних страждань позивачем не надано і судом не обґрунтовано,є безпідставними.
Суд першої інстанції правильно виходив із того, що факт спричинення моральної шкоди доведено. Право на відшкодування моральної шкоди у позивача виникло з моменту встановлення стійкої втрати професійної працездатності, що підтверджується відповідними медичними документами.
Висновком МСЕК, позивачу встановлено ушкодження здоров'я під час виконання трудових обов'язків, у зв'язку із чим заподіяння моральних страждань є доведеним.
Доказів на спростування наявності шкідливих факторів виробничого середовища та шкідливого впливу на здоров'я позивача відповідачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надані.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Визначаючи розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із вимог чинного законодавства, з урахуванням характеру і тривалості його душевних страждань та обсягу змін в його житті. Визначена судом сума відповідає ступеню втрати професійної працездатності, засадам розумності, виваженості та справедливості. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданим доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Суд апеляційної інстанції не встановив підстав для зменшення визначеного судом першої інстанції розміру компенсації. Заперечуючи проти розміру стягнутої на користь позивача компенсації, відповідач на порушення вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України не подав належних і допустимих доказів.
Колегія суддів вважає, що сума моральної шкоди у розмірі 10000 грн. є обґрунтованою та відповідає завданим стражданням позивача у зв'язку із отриманням професійного захворювання внаслідок нещасного випадку на підприємстві.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму моральної шкоди у розмірі 10000 грн., без утримання податків та інших обов'язкових платежів, місцевий суд дійшов помилкового висновку, оскільки згідно правової позиції викладеній Верховним Судом у постанові від 21 травня 2025 року у справі № 235/3143/24 (провадження № 61-14246св24) вказав, що обов'язки сторін у сфері оподаткування, які виникають у зв'язку з ухваленням та/або виконанням судових рішень про стягнення коштів, суд не встановлює. Необґрунтованим є вирішення судами у цій цивільній справі питань щодо податків, зборів чи інших обов'язкових платежів та визначення в резолютивній частині рішення порядку його виконання про стягнення цієї суми «без утримання податків та інших обов'язкових платежів».
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає. що оскаржуване рішення підлягає зміні, шляхом виключення із резолютивної частини рішення порядку його виконання про стягнення цієї суми «без утриманням податків та інших обов'язкових платежів».
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - зміні, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України.
Керуючись статтями 374, 376, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задовольнити частково.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 липня 2025 року змінитишляхом виключення із резолютивної частини рішення визначення порядку його виконання про стягнення суми відшкодування моральної шкоди «без утримання податків та інших обов'язкових платежів».
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 05 листопада 2025 року.
Судді: О. В. Халаджи
О.В. Агєєв
Т.В. Космачевська