Справа № 175/3033/25
Провадження № 2/175/747/25
Іменем України
(Заочне)
"24" жовтня 2025 р. с-ще Слобожанське
Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Білоусової О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Яшиної М.В.,
розглянувши у відкритому судовому судовому засіданні в с-щі Слобожанське в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми боргу, -
Представник позивача звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 3% річних у розмірі 6 921, 24 грн. та інфляційних втрат у розмірі 33 137, 68 грн, а також про стягнення витрат на сплату судового збору у сумі 968,96 грн та витрат на правову допомогу у розмірі 4 000,00 грн.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, подав судові заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав, проти заочного рішення не заперечував.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, заяв не подавав.
Суд, відповідно до ст.ст. 223, 247 ЦПК України, ухвалив розглянути справу за відсутності позивача і відповідача, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
У відповідності до ст. 280 ЦПК України, вважає за можливе провести заочний розгляд справи.
Вивчивши матеріали справи і надані суду докази, суд встановив наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).
Судом встановлено, що 19.01.2017 року в смт. Слобожанське Дніпровського району Дніпропетровської області по вул. Садовій, 2А, мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «ГАЗ» державний реєстраційний номер « НОМЕР_1 », під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «Suzuki» державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 ». Внаслідок ДТП автомобілю «Suzuki» завдано механічних пошкоджень із матеріальними збитками.
Відповідно до постанови Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14.03.2017 року, ОСОБА_2 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
16.03.2020 року між ПрАТ «УПСК» та ФОП ОСОБА_1 було укладено Договір №13/03/2020 про відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор отримує право вимоги відшкодування в порядку регресу збитків, завданих первісному кредитору по договорам страхування, перелік яких наведений у Додатку №1 до Договору у тому числі право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків у вигляді виплаченого страхового відшкодування за Полісом №АМ/7114239 від 25.02.2016 року.
30.11.2020 року Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області було задоволено позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі Позивач) до ОСОБА_2 (далі - Відповідач) про стягнення грошових коштів та призначено до стягнення з Відповідача на користь Позивача завдані збитки в порядку регресу у розмірі 60 364 грн. 44 коп., 840 грн. 80 коп. судового збору та витрат на правову допомогу у розмірі 2 200 грн. 00 коп.
Постановою про відкриття виконавчого провадження від 12.04.2021 року відкрито виконавче провадження на підставі вказаного судового рішення.
Позивач звернувся до суду із вимогою про стягнення 3% річних у розмірі 6 921, 24 грн. та інфляційних втрат у розмірі 33 137, 68 грн, а також про стягнення витрат на сплату судового збору у сумі 968,96 грн та витрат на правову допомогу у розмірі 4 000,00 грн.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За приписами ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями ст. 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною другою ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06. 2019 року у справі № 916/190/18.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три відсотки річних від простроченої суми.
Норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов'язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.
Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов'язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 Цивільного кодексу України).
Тому, оскільки застосування індексу інфляції до суми боргу фактично має на меті одержання кредитором того, на що він розраховував одержати у разі належного виконання боржником грошового зобов'язання, то стягнення 3% річних є тою мірою відповідальності, яку боржник зобов'язаний понести за неналежне виконання свого грошового зобов'язання.
Отже, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як і інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі N 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі N 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18.
Під індексом інфляції розуміється показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, отже норма ЦК України, яка регламентує сплату індексу інфляції за прострочення виконання грошового зобов'язання, поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором.
Згідно з наданим позивачем розрахунком, три відсотки річних за період з 01.12.2020 року по 25.09.2024 року складають - 6 921, 24 грн., інфляційні втрати складають 33 137, 68 грн.
Відповідачем доказів на спростування розрахунку не надано.
Враховуючи вищенаведене, суд на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього з'ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 137 ЦПК).
При цьому суд зобов'язаний врахувати:
-чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
-чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
-поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
-дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч.3 ст. 141 ЦПК).
На підтвердження понесення позивачем витрат на правову допомогу представником позивача адвокатом Самойленко П.М. суду надані наступні документи:
-копія додаткової угоди №40 до договору про надання правової допомоги № 01/11/22 від 01.11.2022 року;
-копія акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) до договору про надання правової допомоги № 01/11/22 від 01.11.2022 року;
-копія Довіреності адвоката Самойленко П.М. на представництво ОСОБА_1 ;
- копія платіжної інструкціїї від 17.06.2024 року.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу при розгляді справи в суді, суд приймає до уваги обставини справи та її значення для позивача, умови укладеного договору про надання правової допомоги, співмірність винагороди за надані юридичні послуги зі складністю справи, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката в розмірі 4 000, 00 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи задоволення позову, суд присуджує до стягнення з відповідача на користь позивача понесені судові витрати по сплаті судового збору 968,96 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 274, 279, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми боргу - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) 3% річних у розмірі 6 921, 24 грн. та інфляційних втрат у розмірі 33 137, 68 грн., за період прострочення виконання грошового зобов'язання.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) судовий збір у розмірі 968, 96 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 4 000, 00 грн.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення судового рішення апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив,за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд може бути подано протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Суддя О. М. Білоусова