05 листопада 2025 року
м. Київ
справа №990/156/25
адміністративне провадження №П/990/156/25
судді Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду Мельник-Томенко Ж. М.
до ухвали Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 23.04.2025 у справі № 990/156/25 за позовом ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС України) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються особи, які беруть участь у справі, без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 23.04.2025 задоволено заяви про самовідвід судді Уханенка С. А. та Жука А. В. Матеріали справи № 990/156/25 (позовне провадження П/990/156/25) передано до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення складу суду в порядку, передбаченому КАС України, Положенням про автоматизовану систему документообігу суду та Тимчасовими засадами використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді.
З ухвалою Верховного Суду Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 23.04.2025 у справі № 990/156/25 в частині задоволення заяви про самовідвід судді Уханенка С. А. не погоджуюся та письмово висловлюю окрему думку, відповідно до статті 34 КАС України виходячи з такого.
11.04.2025 ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВККС України, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення ВККС України від 12.03.2025 № 48/зп-25 «Про затвердження кодованих результатів практичного завдання, виконаного кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних адміністративних судах у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14.09.2023 № 94/зп-23 (зі змінами)» стосовно ОСОБА_1 , в частині пункту 98 додатку до цього рішення код кандидата - 0046869, бал - 52,5 та пункту 106 додатку до цього рішення код кандидата - 0052652, бал - 52,5;
- визнати протиправними та скасувати пункти 1, 2, 4 рішення ВККС України від 12.03.2025 № 49/зп-25 «Про визначення загальних результатів першого етапу кваліфікаційного оцінювання «Складання кваліфікаційного іспиту» та допуск до другого етапу «Дослідження досьє та проведення співбесіди» кандидатів на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних адміністративних судах у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14.09.2023 № 94/зп-23 (зі змінами)» стосовно ОСОБА_1 та поновити участь ОСОБА_1 в конкурсі на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах, оголошеному рішенням Комісії від 14.09.2023 № 94/зп-23 (зі змінами);
- зобов'язати ВККС України провести повторне оцінювання виконаного ОСОБА_1 практичного завдання (тип 2 перше судове рішення - індивідуальний код 0046869; тип 2 друге судове рішення - індивідуальний код 0052652), екзаменаційною комісією в іншому складі, зі здійсненням фіксації балів в екзаменаційній відомості за кожен елемент практичного завдання відповідно до Методичних вказівок з оцінювання практичного завдання з адміністративної, господарської та цивільної спеціалізацій, виконаних кандидатами на посади суддів апеляційних судів під час кваліфікаційного іспиту, затверджених рішенням Комісії від 17.07.2024 № 228/зп-24, та з урахуванням висновків суду у справі за цим позовом.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.04.2025 визначено склад суду у складі колегії суддів: судді-доповідача - Шишова О. О., суддів: Білоуса О. В., Блажівської Н. Є., Желтобрюх І. Л., Яковенка М. М.
До початку розгляду цієї справи, заявою від 14.04.2025 суддя Шишов О. О. заявив самовідвід з тих підстав, що Шувалова Т. О. є його дружиною.
Ухвалою Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 14.04.2025 заяву судді Верховного Суду Шишова О. О. про самовідвід задоволено. Відведено його від участі у розгляді справи № 990/156/25, а матеріали позову передано до секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення складу суду у порядку, передбаченому КАС України.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2025 матеріали справи № 990/156/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді - Уханенка С. А., суддів: Жука А. В., Смоковича М. І., Мельник-Томенко Ж. М., Кашпур О. В.
На стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі суддя Уханенко С. А. подав заяву про самовідвід від участі у розгляді цієї справи, яку він обґрунтував спільними інтересами з чоловіком позивачки (суддею Шишовим О. О.) у сфері спорту, поза межами роботи, оскільки вони є гравцями футбольної команди Верховного Суду, що є не лише спортивним колективом, але соціальним явищем, що об'єднує людей навколо спільних інтересів, цінностей та емоцій, створює міцні соціальні зв'язки між гравцями і, як наслідок, сприяє розвитку дружніх, позаробочих відносин між ними.
Також у заяві про самовідвід Уханенко С. О. наголошував, що неодноразово брав участь разом із суддею Верховного Суду Шишовим О. О. у різних турнірах та змаганнях, що постійно висвітлювалося на інформаційних ресурсах Верховного Суду, у тому числі в соціальних мережах, в яких публікувалися відповідні фото та відео. Указані обставини, на його думку, можуть створити умови для потенційного конфлікту інтересів, а зазначена інформація (розміщена у вільному доступі) може бути розцінена суспільством, як можливий вплив на вирішення спору та викликати сумніви у неупередженості та об'єктивності головуючого судді.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 23.04.2025 задоволено, зокрема, заяву про самовідвід судді Уханенка С. А.
Постановляючи таку ухвалу, Суд виходив з того, що з метою підтримки довіри до судової системи та уникнення будь-яких сумнівів у неупередженості та об'єктивності, зокрема, указаного судді, такі обставини є підставою для застосування приписів пункту 4 частини першої статті 36 КАС України.
На мою думку, відсутні підстави і обставини, визначені статтею 36 КАС України, за яких суддя Уханенко С. А. підлягав самовідводу від розгляду цієї справи.
Так, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція), визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з підпунктами 1, 2 частини сьомої статті 56 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов'язаний: справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; 2) дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.
Приймаючи присягу, суддя бере на себе зобов'язання, зокрема, безсторонньо, неупереджено та незалежно здійснювати правосуддя.
Підходи до встановлення наявності упередженості та безсторонності суддів викладені у рішеннях Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права, зокрема, в рішенні у справі «Мироненко та Мартиненко проти України». У пунктах 66, 67 цього рішення указано, що згідно з усталеною практикою Суду наявність безсторонності має визначатися, для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції, за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв.
За суб'єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі.
Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, такі природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім. Особиста безсторонність суду презумується, поки не надано доказів протилежного.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини застосування одного із цих критеріїв (підходів) або обох залежить від конкретних обставин, пов'язаних зі спірною поведінкою судді.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.05.2007 у справі «Бочан проти України» указав, що Суд далі нагадує, що «безсторонність», в сенсі пункту 1 статті 6, має визначатися відповідно до суб'єктивного критерію, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі - тобто жоден із членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об'єктивного критерію - тобто чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які легітимні сумніви з цього приводу.
У рішенні у справі «Білуха проти України» від 09.11.2006 Європейський суд з прав людини зазначив, що стосовно суб'єктивного критерію особиста безсторонність суду презумується, поки не надано доказів протилежного (пункт 50).
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини об'єктивно безстороннім є судовий орган, діяльність якого відповідає таким критеріям: забезпечується не лише здійснення правосуддя, а й зовнішній вияв того, що відбувається свідчить про неупередженість суду; судом створено достатні гарантії для усунення підстав і навіть потенційної можливості побоюватися, що він, незалежно від особистої поведінки, не є безстороннім.
Із практики Європейського суду з прав людини вбачається, що важливим питанням є питання довіри, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини безсторонність (неупередженість) суду в сенсі пункту 1 статті 6 Конвенції має визначатися згідно з суб'єктивним критерієм, ураховуючи особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об'єктивним у цій справі, та об'єктивним критерієм, іншими словами, шляхом установлення того, чи забезпечував сам суд (його склад) достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (рішення у справах «Фей проти Австрії» (Fey v. Austria), «Веттштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland)). Проте між суб'єктивною та об'єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об'єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об'єктивний критерій), а також може бути пов'язана з питанням його або її особистих переконань (суб'єктивний критерій) (рішення від 15.12.2005 у справі «Кіпріану проти Кіпру» (Kyprianou v. Cyprus)).
У рішенні «Газета-Центр проти України» від 15.07.2010 Європейський суд з прав людини, установлюючи порушення принципу безсторонності, зазначив, що відповідно до усталеної практики Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно визначатися на підставі суб'єктивного критерію, в контексті якого слід враховувати особисті переконання та поведінку певного судді, що означає необхідність встановити, чи мав суддя у певній справі будь-яку особисту зацікавленість або упередженість, а також на підставі об'єктивного критерію, в контексті якого необхідно встановити, чи забезпечував суд і, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії, аби виключити будь-які обґрунтовані сумніви щодо його безсторонності. У кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають відносини, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду. Навіть зовнішні прояви можуть бути важливими або, іншими словами, «правосуддя має не тільки чинитись, також має бути видно, що воно чиниться».
Щодо суб'єктивного критерію в окремих випадках, коли докази для спростування презумпції суб'єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об'єктивної безсторонності (рішення від 10.06.1996 у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства» (Pullar v. the United Kingdom). У цьому сенсі навіть вигляд має певну важливість, тобто «має не лише здійснюватися правосуддя, але й ще має бути видно, що воно здійснюється», адже йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (рішення від 26.10.1984 у справі «Де Куббер проти Бельгії» (De Cubber v. Belgium)).
Щодо об'єктивного критерію Європейський суд з прав людини указує на те, що під час вирішення питання, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна уважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (пункт 52 рішення у справі «Білуха проти України»).
Присутність у складі суду хоча б одного упередженого судді може призвести до порушення вимоги щодо неупередженості всього складу суду, навіть у разі безсторонності інших суддів чи їх більшості.
У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19.05.2006, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27.07.2006 № 2006/23, зазначено, що об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.
Суддя дотримується незалежної позиції як щодо суспільства в цілому, так і щодо конкретних сторін судової справи, в якій він повинен винести рішення. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді (пункти 1.2, 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів).
Згідно з висновком Венеційської Комісії від 11.12.2020 № 1012/2020 для суддів важливим є не лише діяти неупереджено, а й доносити до громадськості сприйняття неупередженості.
У Рекомендаціях № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів» зазначено, що судді зобов'язані утримуватись від винесення вироку у справі чи відмовитись від розгляду справи, коли на те існують достатні причини, і лише в цьому випадку. Такі причини повинні бути визначені законом і можуть стосуватися, наприклад, серйозних захворювань, суперечності між інтересом судді та інтересами правосуддя.
Тобто, відповідно до закону суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо він заінтересований у результаті розгляду справи або є інші обставини, які викликають сумнів в об'єктивності та неупередженості судді.
Статтею 15 Кодексу суддівської етики, затвердженого ХІ черговим з'їздом суддів України 22.02.2013, передбачено, що неупереджений розгляд справ є основним обов'язком судді. Суддя має право заявити самовідвід у випадках, передбачених процесуальним законодавством, у разі наявності упередженості щодо одного з учасників процесу, а також у випадку, якщо судді з його власних джерел стали відомі докази чи факти, які можуть вплинути на результат розгляду справи. Суддя не повинен зловживати правом на самовідвід. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи у разі неможливості ухвалення ним об'єктивного рішення у справі.
Коментарем до Кодексу суддівської етики, затвердженим рішенням Ради суддів України від 04.02.2016 № 1, роз'яснено, що положення зазначеної коментованої статті випливають з принципу об'єктивності, визначеному у Бангалорських принципах поведінки суддів, відповідно до якого об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.
Крім того, зазначеним Коментарем роз'яснено, що відчуття упередженості - це формування у судді до тієї чи іншої людини, яка є учасником судового розгляду, власного ставлення, заснованого не на об'єктивному критерії, а на особистих симпатіях або антипатіях. Зловживання самовідводом не допускається і може потягнути застосування дисциплінарної відповідальності. У цьому контексті зловживання правом на самовідвід означає недобросовісне використання суддею незначного приводу для того, щоб уникнути розгляду справи. За змістом коментованої статті заявлення суддею самовідводу є допустимим лише у випадку неможливості ухвалення суддею об'єктивного рішення у справі.
Поняття «інші обставини, які викликають сумнів у його упередженості» є оціночним тлумаченням, використання якого залежить від правосвідомості особи, яка його застосовує.
Для того, щоб вирішити, чи є у конкретній справі правомірні підстави сумніватись у неупередженості судді, необхідно взяти до уваги й думку скаржника, яка при цьому не повинна мати вирішального значення.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою дотримання принципу неупередженості суду існує інститут відводу, самовідводу, а також недопустимості повторної участі судді в розгляді справи. Зазначений інститут має важливе значення для реалізації основних засад (принципів) цивільного судочинства, сприяє ефективному розгляду справи. Гарантування та забезпечення в національному законодавстві принципу неупередженості суду є важливою умовою дотримання права на справедливий суд, закріпленого у статті 6 Конвенції.
Відповідно до частин першої, другої статті 39 КАС України за наявності підстав, зазначених у статтях 36-38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов'язані заявити самовідвід. За цими самими підставами їм може бути заявлено відвід учасниками справи.
Підстави для відводу (самовідводу) судді визначені частиною першою статті 36 КАС України, якою установлено, що суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу):
1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;
2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;
3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді;
5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 36 КАС України суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу (недопустимість повторної участі судді в розгляді адміністративної справи).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.11.2021 у справі № 11-202сап21 звернула увагу на те, що головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема для запобігання упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді.
Саме тому не може бути підставою для відводу (самовідводу) судді заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними і допустимими доказами.
Внутрішні емоційні відчуття заявника без доказів не можуть підтвердити обставини, що викликають сумнів у неупередженості.
Суддя виконує свої професійні обов'язки незалежно, виходячи виключно з фактів, установлених на підставі власної оцінки доказів, розуміння закону, верховенства права, що є гарантією справедливого розгляду справи у суді, не зважаючи на будь-які зовнішні впливи, стимули, загрози, втручання або публічну критику.
При цьому від судді очікується максимальна обачність для збереження іміджу неупередженого, уникаючи публічних висловлювань про справи, що можуть поставити під сумнів його неупередженості.
Так, подаючи заяву про самовідвід, суддя Уханенко С. А. виходив із того, що у нього спільні інтереси з чоловіком позивачки (суддею Шишовим О. О.) у сфері спорту, поза межами роботи, оскільки вони є гравцями футбольної команди Верховного Суду, тому він уважав, що зазначена інформація (розміщена у вільному доступі) може бути розцінена суспільством, як можливий вплив на вирішення спору та викликати сумніви у неупередженості та об'єктивності головуючого судді.
Разом з тим, аналіз вищенаведеного нормативного регулювання дозволяє виокремити дві групи підстав для відводу: 1) безумовні, що не потребують додаткової аргументації (стаття 37 КАС України); 2) підстави для відводу, що потребують наведення додаткових мотивів (частина перша статті 36 КАС України).
Якщо перша група підтверджується існуванням правила необхідності, то друга група підстав потребує оцінки з точки зору наявності або відсутності неупередженості суду або конфлікту інтересів, і такі підстави повинні бути оцінені судом та сторонами з точки зору наявності або відсутності упередженості, конфлікту інтересів.
На мою думку, доводи заяви про самовідвід та міркування зводяться до припущень заявника, та не доводять наявності обставин, що викликали би сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Визначальним при оцінці заяви про відвід з наведеної підстави є не сам статус позаслужбових відносин, а їх характер. Доказів про наявність у судді Уханенка С. А. будь-яких відносин з дружиною судді Шишова О. О. (яка є позивачкою у цій справі та, яка має статус судді і здійснює судочинство у суді першої інстанції адміністративної юрисдикції), які за своїм характером, тривалістю, наявністю фактичного періодичного спілкування, ступенем особистих стосунків давали б підстави для його відводу у цій справі - не надано.
Разом з тим, суддя Шишов О. О. не є ані стороною, ані представником у справі № 990/156/25.
Також звертаю увагу на те, що суддя Уханенко С. А. входив до складу колегії суддів, до якої також входив і суддя Шишов О. О., у справах № 591/2862/17, № 804/363/18, № 2540/3034/18, № 640/11489/19, № 820/533/17, за результатами розгляду яких були ухвалені рішення. Проте суддя Уханенко С. А. у цих справах не заявляв самовідвід у зв'язку з тим, що у нього спільні інтереси із суддею Шишовим О. О. у сфері спорту, поза межами роботи, оскільки вони є гравцями футбольної команди Верховного Суду, яка бере участь у спортивних змаганнях серед футбольних команд адміністративних судів та інших державних органів, які бувають сторонами у справах.
Крім того, з огляду на доводи, викладені у заяві про самовідвід судді Уханенка С. А., у такому випадку також підлягають відводу (самовідводу), відповідно до статті 38 КАС України, і секретарі судового засідання Верховного Суду, які також є гравцями футбольної команди Верховного Суду.
Загалом треба ураховувати, що суддів неможливо повністю ізолювати від контактів зі сторонами по справі. Суддя є людиною, яка має певне коло спілкування, друзів, знайомих, сусідів. Нерідко трапляються випадки, коли у справу вступають особи, які раніше навчалися із суддею в інституті або були колегами у юридичній фірмі (підприємстві, установі, організації, тощо), де раніше працював суддя, і з якими у судді склались дружні стосунки. Також нерідко судді можуть бути учасниками професійних, навчально-просвітницьких заходів, де одночасно приймають участь юридичні спільноти, фахівці яких здійснюють представництво у судових процесах.
А тому, з урахуванням висновків Європейського суду з прав людини, за відсутності доказової аргументації, - щонайменші сумніви упередженості не є підставою для виходу такого судді з судового процесу.
Окрім того, чисельною є практика Верховного Суду щодо відсутності підстав для відводу судді Верховного Суду від розгляду справи, яка була розглянута та вирішена судом, у якому суддя працював до цього, або від розгляду справи, у якій позивачем є діючий суддя у складі Верховного Суду.
Право на розгляд справи неупередженим судом є частиною конституційних гарантій судочинства, а також передбачається статтею 6 Конвенції. Однією із процесуальних гарантій цього права є забезпечення процедури відводу або самовідводу судді у ситуації, коли суддя має особистий інтерес у результаті розгляду справи, має конфлікт інтересів або іншим чином упереджений відносно будь-якої сторони.
На мій погляд, до вирішення питання самовідводу судді треба ставитись виважено, аналізуючи, чи дійсно наявні підстави, які можуть викликати сумніви у його неупередженості, або такі відсутні.
Судді не варто автоматично користуватися своїм правом на самовідвід, оскільки це може потенційно призвести до того, що суддя буде відстороненим майже від кожної справи.
На підставі наведеного уважаю, що у зв'язку з тим, що суддею Уханенком С. А. ані об'єктивних, ані суб'єктивних підстав для самовідводу не наведено і не доведено, то на мою думку, підстави для задоволення його заяви про самовідвід відсутні.
...........................
Ж.М. Мельник-Томенко,
Суддя Верховного Суду