05 листопада 2025 року
м. Київ
справа №140/1988/25
адміністративне провадження №К/990/42538/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Мацедонської В.Е., Уханенка С.А.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Тоботою Юлією Сергіївною, на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року у справі №140/1988/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області №105-к від 13 квітня 2023 року, яким ОСОБА_1 звільнено з посади 18 квітня 2023 року у зв'язку зі скороченням чисельності штату працівників, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України;
- поновити позивача в Головному управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рівнозначній посаді;
- стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу з 19 квітня 2023 року по дату поновлення на посаді, виходячи з розрахунку 551,53 грн середньоденної заробітної плати.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року, у задоволенні позову відмовлено.
17 жовтня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Тоботою Юлією Сергіївною, на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року у справі №140/1988/25.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються з ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
У цій справі суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що касаційний перегляд рішень судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі забезпечить формування єдиної правозастосовчої практики у зв'язку з відсутністю в законодавстві України спеціального механізму переведення працівників, на яких поширюється законодавство про працю та які не є державними службовцями, на посади державної служби, на які поширюється дія Закону України «Про державну службу», при реорганізації некомерційних самоврядних організацій, які виконували функції органів державної влади, органів державної влади, органів місцевого самоврядування.
Підставами касаційного оскарження у цій справі позивач зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права з посиланням на пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано частину шосту статті 36, частину другу статті 40, часту третю статті 49-2 Кодексу законів про працю України без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 липня 2020 року у справі №591/3054/16-а, від 13 травня 2021 року у справі №377/759/19, від 08 листопада 2024 року у справі №340/222/20, від 21 лютого 2024 року у справі №638/14165/21, від 11 липня 2023 року у справі №334/6363/21.
Суд зазначає, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов'язковим є взаємозв'язок усіх чотирьох умов між собою.
При цьому правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Водночас, обставини у справах №591/3054/16-а, №377/759/19, №340/222/20, №638/14165/21, №334/6363/21, на висновки Верховного Суду у яких посилається позивач в обґрунтування підстави касаційного оскарження визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України не є подібними до обставин цієї справи, оскільки в жодній із них Суд не надавав оцінки застосуванню норм статей 36, 40, 49-2 Кодексу законів про працю України в умовах реорганізації установи, посади працівників якої не належать до посад державної служби та на яких поширюється законодавство про працю, шляхом приєднання до установи, на посади якої поширюється законодавство про державну службу, а спеціального механізму переведення таких працівників законодавцем не передбачено.
Отже, правовідносини, які склались у цій справі, не є подібними до правовідносин у справах №591/3054/16-а, №377/759/19, №340/222/20, №638/14165/21, №334/6363/21.
Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування.
З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що скаржницею не обґрунтовано наявності правових підстав для оскарження судового рішення на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження судових рішень, позивач указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини шостої статті 36, частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України, в основу яких покладено вимогу щодо сприяння збереженню роботи працівників ліквідованої (реорганізованої) установи, у правовідносинах щодо звільнення працівників реорганізованої установи внаслідок скорочення працівників такої при створенні нових вакантних посад в її правонаступнику, які є вакантними посадами державної служби для зайняття яких в силу вимог частини п'ятої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» конкурс не проводився, а відбувався загальний добір.
Судом установлено, що доводи скаржника є достатньо мотивованими і потребують перевірки, а касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Отже, проаналізувавши зміст та доводи касаційної скарги, Суд дійшов висновку про необхідність відкриття касаційного провадження в справі з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, - відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування частини шостої статті 36, частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України.
Касаційна скарга за формою та змістом відповідає вимогам статті 330 КАС України, підстави для її повернення чи відмови у відкритті касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтями 248, 328, 329, 330, 334 КАС України, Суд
1. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Тоботою Юлією Сергіївною, на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року у справі №140/1988/25.
2. Витребувати з Волинського окружного адміністративного суду матеріали адміністративної справи №140/1988/25.
3. Копію ухвали направити заявнику за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет», а у разі його відсутності - в паперовій формі рекомендованим листом із повідомленням про вручення.
4. Іншим учасникам справи копію цієї ухвали разом із копією касаційної скарги та доданих до неї матеріалів надіслати через підсистему «Електронний суд» у вигляді електронних документів до їхніх електронних кабінетів, якщо ці учасники внесені до цієї автоматизованої системи. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету - в паперовій формі рекомендованим листом із повідомленням про вручення.
5. Установити десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на касаційну скаргу та роз'яснити, що до відзиву додаються докази надсилання (надання) його копій та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
6. Роз'яснити, що особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження, обґрунтувавши необхідність таких змін чи доповнень. У разі доповнення чи зміни касаційної скарги особа, яка подала касаційну скаргу, повинна подати докази надсилання копій відповідних доповнень чи змін до касаційної скарги іншим учасникам справи, інакше суд не враховує такі доповнення чи зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: Судді:О.Р. Радишевська В.Е. Мацедонська С.А. Уханенко