05 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 346/2639/25 пров. № А/857/39215/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Кузьмича С. М., Курильця А. Р.,
з участю секретаря судового засідання - Березюка Д. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 вересня 2025 року у справі №346/2639/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області про скасування постанови,-
суддя в 1-й інстанції - Калинюк О. П.,
дата ухвалення рішення - 04 вересня 2025 року,
місце ухвалення рішення - м. Коломия,
дата складання повного тексту рішення - 12 вересня 2025 року,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області, в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4743487 від 16 травня 2025 року, відповідно до якої на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 510,00 грн.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 вересня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню. В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що відповідачем не надано суду жодних доказів його вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП. Покликається на практику суду касаційної інстанції, де суд, зокрема, вказує про те, що процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності покладено на відповідача. Таким чином, вважає, що відповідач не довів жодними доказами факт керуванням ним автомобілем із непристебнутим ременем безпеки, а тому оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню. Просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою позов задовольнити.
Відзив на апеляційну скаргу відповідачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи в судове засідання не прибули, хоча про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, позивач подав заяву про розгляд справи без його участі, згідно з ч.3 ст.268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, тому колегія суддів вважає можливим проведення розгляду справи в їх відсутності за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів, згідно з ч.4 ст.229 КАС України без фіксування судового засідання технічними засобами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що оскаржуваною постановою серії ЕНА № 4743487 від 16 травня 2025 року позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 510 грн за те, що 16 травня 2025 року об 11 год. 48 хв. у м. Коломиї, по вул. Шкрібляка, Івано-Франківської області водій ОСОБА_1 керував автомобілем "АУДІ А6" д.н.з НОМЕР_1 з не пристебнутим ременем безпеки. Вказаними діями позивач порушив п. 2.3 (в) ПДР України (а.с. 11а).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду будь-яких належних та достовірних доказів, які б спростували факти, викладені в оскаржуваній постанові та факт відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП, а тому підстави для скасування постанови серії ЕНА №4743487 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 510,00 грн відсутні.
Даючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Ст.7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Ст.9 КУпАП передбачає, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно зі ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ч.5 ст.14 Закону України “Про дорожній рух» передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
За змістом п.1.3 та п.1.9 ПДР України учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п.2.3 в ПДР України для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки.
Згідно з ч.5 ст.121 КУпАП порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами - тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, ОСОБА_1 16 травня 2025 року о 11:48 год у м.Коломия по вул.Шкрібляка, керував транспортним засобом АУДІ А6, д.н.з. НОМЕР_1 з непристебнутим ременем безпеки, чим порушив п.2.3.в.ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч.5 ст.121 КУпАП.
Відповідно до п.1 ст.247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Згідно зі ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
За змістом п.4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 року №1395 у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Пункт 5 розділу ІV Інструкції передбачає, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, складається у письмовій формі (заповнюється відповідно до вимог пункту 10 розділу ХІV цієї Інструкції) або за наявності технічної можливості в електронній формі у вигляді стрічки, яка роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв, із зазначенням відомостей, що відповідають пунктам постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, наведеної у додатку 5 до цієї Інструкції.
Лише фіксація саме вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а не притягнення його до адміністративної відповідальності, підтверджує правомірність накладення відповідачем адміністративного стягнення та буде вважатися належним доказом по справі.
Колегія суддів звертає увагу на те, що у матеріалах справи належні та допустимі докази на підтвердження факту вчинення вищезазначеного адміністративного правопорушення відсутні.
Крім того, колегія суддів зазначає, що у пункті 7 оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4743487 від 16 травня 2025 року зазначено про долучення матеріалів відеофіксації, разом з тим, такий доказ у матеріалах справи відсутній.
При цьому, сам по собі опис адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, а постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки така постанова за своєю правовою природою є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Колегія суддів наголошує на тому, що лише фіксація саме вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а не притягнення його до адміністративної відповідальності, підтверджує правомірність накладення відповідачем адміністративного стягнення та буде вважатися належним доказом у справі.
Колегія суддів зауважує, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень (в даному випадку - інспектором патрульної поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 05 березня 2020 року у справі №607/7987/17.
Колегія суддів зауважує, що у матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження вчинення ОСОБА_1 поставленого йому у вину адміністративного правопорушення.
Крім того, даючи правову оцінку письмовим поясненням свідків, які містяться у матеріалах справи, то колегія суддів критично оцінює такі, оскільки свідки, які надали письмові пояснення судом першої інстанції у судове засідання викликані не були, про кримінальну відповідальність щодо правдивості своїх показів не попереджалися, а тому у суду відсутні підстави стверджувати про належність і допустимість таких.
Також не може залишитися поза увагою колегії суддів той факт, що в оскаржуваній постанові позивач заперечував поставлене йому у вину правопорушення, надав письмові пояснення, які за своїм змістом, є послідовними.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, в адміністративному процесі у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
На обов'язок та важливість доведення саме відповідачем як суб'єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постанові від 17 липня 2019 року у справі №295/3099/17.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП, а тому постанова серії ЕНА №4743487 від 16 травня 2025 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 510,00 грн підлягає скасуванню, а провадження у справі відповідно до положень ст.286 КАС України закриттю.
Доводи апеляційної скарги є підставними та спростовують відповідні висновки суду першої інстанції з наведених вище мотивів.
Колегія суддів звертає увагу на те, п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09 грудня 1994 року Справа "Руїз Торіха проти Іспанії" (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Також згідно з п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим відповідно до вимог ст.317 КАС України рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення.
Враховуючи те, що по суті розгляду вказаної справи позовні вимоги позивача задоволено, то відповідно до ст.139 КАС України із відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає стягненню судовий збір на суму 605,60 грн за подання позовної заяви та 908,40 грн за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.139, 229, 242, 243, 246, 250, 268, 272, 286, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 вересня 2025 року у справі №346/2639/25 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4743487 від 16 травня 2025 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 КУпАП та накладено штраф у розмірі 510,00 грн, а справу про адміністративне правопорушення закрити.
Стягнути з бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судовий збір на суму 605,60 грн за подання позовної заяви та 908,40 грн за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді С. М. Кузьмич
А. Р. Курилець
Повне судове рішення складено 05 листопада 2025 року.