05 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 460/4072/25 пров. № А/857/32715/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І.,
розглянувши в змішаній формі в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року в справі № 460/4072/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,-
суддя в 1-й інстанції - Борискін С.А.,
час ухвалення рішення - 30 червня 2025 року,
місце ухвалення рішення - м.Рівне,
дата складання повного тексту рішення - 30 червня 2025 року,
У березні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Івановича до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - відповідач) про визнання протиправною відмови у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов'язання призначити пенсію.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 19.02.2025 №172050006979 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на підставі ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 16.01.2025.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні адміністративного позову повністю.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що станом на 01.01.1993р. період проживання або відпрацювання у зоні гарантованого добровільного відселення становить - 1р. 4м. 7д. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області при розгляді документів не взято до уваги період проживання ОСОБА_1 з 25.04.1988р. по 26.06.1988р., з 01.07.1988р. по 31.08.1988р., з 09.03.1989р. По 26.04.1989р., з 01.07.1989р. по 30.11.1991р. в с. Журавлине, Володимирецького району, Рівненської області (територія, що зазнала радіоактивного забруднення в результаті Чорнобильської АЕС, категорія 3, в зоні гарантованого/ добровільного відселення) згідно рішення суду (справа № 556/2901/24, номер провадження 2-0/556/362/204), оскільки даним рішенням не зобов'язано органи Пенсійного фонду України врахувати факт проживання у вищевказані періоди при призначенні пенсії.
Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області по справі № 556/2901/24 від 12.11.2024 року встановлено, що ОСОБА_1 навчалася в Рівненському кооперативному технікумі, який розташований у м. Рівне, Рівненської області. Відповідно до довідки № 75 від 28.03.2024 року, виданої Рівненським кооперативним економіко-правовим фаховим коледжом ОСОБА_1 навчалася на денній формі навчання з 01 вересня 1987 року по 01 липня 1989 року. Після закінчення навчання, з 01 серпня 1989 року позивач влаштувалася на роботу до Рафалівської продовольчої бази, де працювала до 05 квітня 2002 року (також підтверджується записами у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 ), яка знаходиться в Рівненській області, Володимирецькому районі, селищі Рафалівка. Таким чином, позивач фактично не проживала за місцем реєстрації.
Згідно з додатком 1 до Постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» місто Рівне та селище Рафалівка Володимирецького району не включено у перелік населених пунктів, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, і не віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Подані документи та обставини справи свідчать про те, що відповідно до довідки № 75 від 28.03.2024 року, виданої Рівненським кооперативним економіко-правовим фаховим коледжом ОСОБА_1 навчалася на денній формі навчання з 01 вересня 1987 року по 01 липня 1989 року. Та відповідно до записів трудової книжки вказують на те, що позивачка працювала з 01.08.1989 р. по 05.04.2002 р. навчалася за межами зони посиленого радіоекологічного контролю з 01.09.1986 по 01.07.1989. в Рафалівської продовольчої бази, яка не знаходиться в зоні радіоактивного забруднення.
Відтак період проживання (1р. 4м. 7д.) є недостатнім для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою потерпілою від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 06.05.1994р.
Згідно з наявною в матеріалах справи довідки старости села Мульчиці Вараськовї міської ради Рівненської області від 30.01.2025 N 43 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 15.01.1970 по 02.09.1987р., була зареєстрована та проживала в селі Журавлинне Володимирецького району Рівненської області, на території, що зазнала радіоактивного забруднення в результаті аварії на Чорнобильській АЕС, категорія 3, в зоні гарантованого (добровільного) відселення.
Крім того, рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 12 листопада 2024 року у справі №556/2901/24, яке набрало законної сили 13 грудня 2024 року, встановлено факт постійного проживання Позивача постійно проживала в с. Журавлине Володимирецького (нині Вараського) району Рівненської області, з 25 квітня 1988 року по 26 червня 1988 року, з 01 липня 1988 року по 31 серпня 1988 року, з 09 березня 1989 року по 26 квітня 1989 року, з 01 липня 1989 року по 30 листопада 1991 року.
11 лютого 2025 року позивач звернулася до сервісного центру Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку відповідно до пункту 2 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
За принципом екстериторіальності вказана заява та додані до неї документи розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 19.02.2025 № 172050006979 відмовлено у призначенні позивачу пенсії з підстав відсутності необхідної кількості років проживання на території зони гарантованого добровільного відселення на 01 січня 1993 року 3 роки. Страховий стаж позивача становить 37 років 2 місяці 29 днів, а вік позивачки на дату звернення становить 55 років 26 днів. За наданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди роботи. Підтверджений період постійного проживання (роботи) Позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить - 1 рік 4 місяці 7 днів, що не достатньо для визначення права на зниження пенсійного віку. А тому, право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до пункту 2 статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відсутнє.
Вважаючи таке рішення протиправним, ОСОБА_1 , звернулася до суду з цим позовом.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (частина друга статті 46 Конституції України).
Згідно з положеннями статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV) право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017.
Починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01.01.2018 по 31.12.2018 - не менше 25 років; з 01.01.2019 по 31.12.2019 - не менше 26 років; з 01.01.2020 по 31.12.2020 - не менше 27 років; з 01.01.2021 по 31.12.2021 - не менше 28 років; з 01.01.2022 по 31.12.2022 - не менше 29 років; з 01.01.2023 по 31.12.2023 - не менше 30 років; з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року - не менше 31 року; з 01.01.2025 по 31.12.2025 - не менше 32 років; з 01.01.2026 по 31.12.2026 - не менше 33 років; з 01.01.2027 по 31.12.2027 - не менше 34 років; починаючи з 01.01.2028 - не менше 35 років.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Згідно із статтею 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Тож виходячи зі змісту статті 16 Основного Закону обов'язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
В ухваленому на виконання статті 16 Конституції України Законі № 796-ХІІ, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, передбачено додаткові гарантії соціального захисту для вказаних осіб - комплекс заходів у вигляді пільг, компенсацій і гарантій.
Фактично ці заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров'я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені у статті 55 Закону №796-XII, частиною першою якої перебачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII визначено, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років мають право на зменшення пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку (на 3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Відповідно до частини третьої статті 55 Закону №796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Пільги щодо обчислення стажу роботи (служби) визначені у статті 56 Закону №796-XII, згідно з частиною другою якої право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовами для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII є:
1) наявність відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку;
2) факт проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років до 01.01.1993;
3) досягнення необхідного віку для призначення пенсії, зменшеного на відповідну кількість років відповідно до статті 55 Закону №796-XII.
Початкова величина зменшення пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за 2 роки проживання, роботи на відповідній місцевості.
При цьому максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до положень абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII становить 6 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні.
Колегія суддів зазначає, що за змістом статті 15 Закону №796-XII підставою для визначення статусу особи як потерпілої від Чорнобильської катастрофи, яка проживає на забрудненій території, є довідка про період проживання на цій території.
Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом в постанові від 09 липня 2024 року в справі №240/16372/23.
Відмовляючи в призначенні пенсії позивачу, Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області виходило з того, що період проживання (роботи) на території гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року становить 1 рік 4 місяці 7 днів та є недостатнім для призначення пенсії.
В цьому контексті колегія суддів зазначає про наступне.
Як уже встановлено судом, у позивача наявне посвідчення громадянина, потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_2 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 06.05.1994. Ця категорія та посвідчення потерпілого надається за умови проживання у зонах гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років. Посвідчення позивача є дійсним та доказів позбавлення його статусу потерпілої особи судом не встановлено.
Суд зазначає, що ст.14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій.
Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (ч.3 ст.65 Закону №796-XII).
Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Такі висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 24.10.2019 у справі №152/651/17, від 25.11.2019 у справі №464/4150/17 та від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а, від 17.05.2021 №398/494/17.
Отже, наявність посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» дає позивачу право на зменшення пенсійного віку з урахуванням норм Закону №796-XII.
Також Верховний Суд в постанові від 18 вересня 2024 року в справі № 240/6201/23 підтвердив зазначену позицію, вказавши, що наявність у позивача посвідчення громадянки, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання або роботи станом на 01.01.93 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років, оскільки наведена обставина є умовою для видачі такого посвідчення відповідно до пункту 10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.92 № 501 (в редакції чинній на момент видачі позивачу посвідчення).
Колегія суддів зазначає, що за змістом статті 15 Закону №796-XII підставою для визначення статусу особи як потерпілої від Чорнобильської катастрофи, яка проживає на забрудненій території, є довідка про період проживання на цій території, яка видається органом місцевого самоврядування.
Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом в постанові від 09 липня 2024 року в справі №240/16372/23.
Так, згідно з довідкою старости села Мульчиці Вараськовї міської ради Рівненської області від 30.01.2025 N 43 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 15.01.1970 по 02.09.1987р., була зареєстрована та проживала в селі Журавлине Володимирецького району Рівненської області, на території, що зазнала радіоактивного забруднення в результаті аварії на Чорнобильській АЕС, категорія 3, в зоні гарантованого (добровільного) відселення.
Підстава видачі: погосподарська книга №6 за 1986-1990 роки, господарство №455.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, с.Журавлине (Рівненська область, Володимирецький район) включено в перелік населених пунктів, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській AEC, і віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Також рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 12.11.2024 року в справі 556/2901/24, яке набрало законної сили 13.12.2024 року, встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживала в с. Журавлине Володимирецького (нині Вараського) району Рівненської області, з 25 квітня 1988 року по 26 червня 1988 року, з 01 липня 1988 року по 31 серпня 1988 року, з 09 березня 1989 року по 26 квітня 1989 року, з 01 липня 1989 року по 30 листопада 1991 року.
Судова колегія зазначає, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 78 КАС України).
Водночас суд апеляційної інстанції зазначає, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Загальноприйнято вважати, що преюдиційність (лат. praejudicialis - те, що стосується попереднього судового рішення це можливість прийняття судом як беззаперечними обставин (юридичних фактів), що були встановленні іншим судом в іншій справі та містяться у мотивувальній частині рішення, яке набрало законної сили. У такій попередній справі повинні брати участь ті ж самі сторони або їх правонаступники.
Преюдиціальність дає певний привілей стороні у справі не доказувати знову вже встановлені судом обставини (юридичні факти).
Згідно з правовим висновком, що міститься у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі N 753/11000/14-ц, преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Преюдиційні обставини - це обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Отже обов'язок з спростування відсутності факту проживання в цьому провадженні, з огляду на наявність рішення суду в цивільній справі, покладається на пенсійний орган, який доводить свою позицію опираючись на навчання позивачки в Рівненському кооперативному технікумі за денною формою з 01 вересня 1987 року по 01 липня 1989 року, проходження технологічної практики в Старорафалівському СТ та роботу в Рафалівській продовольчій базі.
Водночас колегія суддів зазначає, що відомості трудової книжки та диплому не можуть спростувати факту постійного проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення.
Аналогічна правова позиція висвітлена в постанові Верховного Суду від 26.07.2023 у справі №460/2589/20.
Більше того, територіальна віддаленість міста Рівне та селища Рафалівка (28 км) від села Журавлине не унеможливлює щоденний доїзд з місця проживання до місця навчання/ праці.
Відтак доводи про те, що з довідки №75 від 28.03.2024, виданої Рівненським кооперативним економіко-правовим фаховим коледжом, ОСОБА_1 навчалася в Рівненському кооперативному технікумі, денна форма навчання з 01 вересня 1987 року (н-з про зарахування № 301 від 29.06.1987р.) по 01 липня 1989 року (н-з про відрахування № 178 від 01.07.1989р. в зв'язку із закінченням терміну навчання) за спеціальністю «Бухгалтерський облік», з 25 квітня по 26 червня 1988р. проходила першу технологічну практику в Старорафалівському СТ (н-з № 89 від 05.04.1988р.). 3 09 березня по 26 квітня 1989р. проходила другу технологічну практику в Старорафалівському СТ (н-з № 17 від 27.01.1989р.), отримала диплом НОМЕР_3 з відзнакою від 01.07.1989, присвоєно кваліфікацію бухгалтера. (підстава: накази за 1987р., 1988р., 1989p.), а відповідно до записів у трудовій книжці, серії НОМЕР_1 з 01 серпня 1989 року по 05 квітня 2002 року працювала у Рафалівській продовольчій базі, відхиляються судом як спростування періоду саме проживання позивачки в с.Журавлине (Рівненська область, Володимирецький район) у зазначений вище період.
Отже факт саме проживання в зоні гарантованого добровільного відселення з 26 квітня 1986 року по 02 вересня 1987 року, з 25 квітня 1988 року по 26 червня 1988 року, з 01 липня 1988 року по 31 серпня 1988 року, з 09 березня 1989 року по 26 квітня 1989 року, з 01 липня 1989 року по 30 листопада 1991 року підтверджено довідкою органу місцевого та рішенням суду, яке набрало законної сили, сумарно становить 4 роки, 2 місяці, 29 днів, відтак з огляду на фактичні обставини справи, встановлено саме період проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року.
При цьому в позивача наявне право на встановлення початкової величини зменшення пенсійного віку, оскільки остання проживала у с.Журавлине (Рівненська область, Володимирецький район) з 26 квітня 1986 року по 02 вересня 1987 року.
Відтак, період проживання позивачки в зоні радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, згідно встановлених обставин становить більше 4 років, відтак ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент подання заяви про призначення пенсії (11.02.2025) досягнула 55-річного віку, з розрахунку 1 рік зниження за 2 роки проживання, з урахуванням права на встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 3 року, отже має право на зниження пенсійного віку на 5 років відповідно до статті 55 Закону №796-XII.
Страховий стаж позивача для призначення пенсії становить 37 років 2 місяці 29 днів, не є спірним в цій справі, та є достатнім для призначення пенсії за віком.
За наведених обставин, колегія апеляційного суду вважає, що суд попередньої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу в призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на підставі її заяви від 11.02.2025 року, а відтак і про задоволення позовних вимог.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року в справі № 460/4072/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді С. М. Кузьмич
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 05 листопада 2025 року.