05 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 460/6911/24 пров. № А/857/13460/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Кузьмича С. М., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 березня 2025 року в справі № 460/6911/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, стягнення моральної шкоди, коштів та збитків,-
суддя в 1-й інстанції - Дорошенко Н.О.,
час ухвалення рішення - 19 березня 2025 року,
місце ухвалення рішення - м. Рівне,
дата складання повного тексту рішення - 19 березня 2025 року,
У червні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач), в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не здійснення обчислення та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати поточної пенсії відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ, та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, на підставі судових рішень по справі №460/4451/19, №460/7558/20, №460/7559/20, №460/7814/20 за період з 01.07.2020 по 15.05.2024.
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати поточної пенсії відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ, та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 на підставі судових рішень по справі №460/4451/19, №460/7558/20, №460/7559/20, №460/7814/20, яку розрахувати за період з 01.07.2020 по 15.05.2024.
стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати поточної пенсії відповідно до Закону України №2050-ІІІ, та Порядку №159 згідно судових рішень по справі №460/4451/19, №460/7558/20, №460/7559/20, №460/7814/20 за період з 01.07.2020 по 15.05.2024.
стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, у вигляді недоотриманої державної (основної) поточної пенсії за період з 01.07.2020 по 15.05.2024 у розмірі - 155473,84 грн., завданої неправомірними діями та бездіяльністю Головного Управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 - 3% річних з у розмірі - 18274,55 грн., та інфляційні збитки у розмірі - 83451,68 грн.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 19 березня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсації за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати донарахованої пенсії за період з 01.07.2020 по 31.05.2024 на загальну суму 155474,24 грн при виконанні судових рішень у справах №460/4451/19, №460/7558/20, №460/7559/20, №460/7814/20, починаючи з 01.07.2020 по дату фактичної виплати.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати донарахованої пенсії за період з 01.07.2020 по 31.05.2024 на загальну суму 155474,24 грн при виконанні судових рішень у справах №460/4451/19, №460/7558/20, №460/7559/20, №460/7814/20, починаючи з 01.07.2020 по дату фактичної виплати.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що зобов'язальні частини рішень суду на виконання яких зобов'язано нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати переплітаються, як у часовому просторі так і видів грошового забезпечення та сум грошового забезпечення. Тож, Головним управлінням було вибрано комплексний підхід щодо виконання всіх ухвал з питань судового контролю та рішень суду у вищезазначених справах.
На виконання ухвал з питань судового контролю за виконанням судових рішень у справах №460/4451/19, №460/7558/20, №460/7559/20, №460/7814/20 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області було проведено перерахунок пенсії позивачу з 01.07.2020 року по 31.05.2024 року. Сума, що донарахована за період з 01.07.2020 по 31.05.2024 року становила 155474,24 грн. (складається із 141191,76 грн, + 12436,82 грн. + 1845,66 грн., нараховані на виконання ухвал з питань судового контролю у справах №460/4451/19, №460/7558/20, №460/7559/20 та №460/7814/20). Виплата нарахованих сум була проведена у квітні - травні 2024 року, про що свідчить інформація щодо виплати пенсії за відомостями із пенсійної справи.
Вказує, що виплата заборгованості за рішеннями суду проводиться після виділення коштів з державного бюджету на ці цілі, оскільки ст 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначено, що виплата пенсій забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України. Отже відсутні підстави для нарахування компенсації втрати частини доходів, оскільки такі виплати фінансувались з Державного бюджету України.
Також зазначає про неспівмірність витрат на професійну правову допомогу.
Водночас не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, в частині позовних вимог, у задоволенні яких було відмовлено, позивач також подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить частково скасувати оскаржуване рішення та в цій частині, прийняти нове про задоволення адміністративного позову повністю.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц зроблено висновок, що «у ст.625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення.
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань».
Згідно ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Дана норма матеріального права визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання.
Дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. В розумінні даної норми закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно ч.1, 2 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Згідно розрахунку 3% річних та інфляційні збитки за період з 01.07.2020 по 31.05.2024 становить - 83451,68 грн., та - 18274,55 грн. Інфляційні втрати та три проценти річних за ч.2 ст.625 ЦК України слід нараховувати до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання п.53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18
Позивач також вважає, що у цій справі моральна шкода полягає у незаконному знятті з поточної пенсії з 01.07.2020 по 31.05.2024 в сумі - 155473,84 грн. Зупинення відповідачем та не виконання судових рішень у справах №460/4451/19, №460/7558/20, №460/7559/20, №460/7814/20 - 3 роки, 10 місяців. Відбір у позивача за цей час з 01.07.2020 по 31.05.2024 у незаконний спосіб всупереч прямим нормам ст. 129-1 Конституції України, ч.4 ст.63 Закону №2262-XII-XII, та п.4 Порядку №45 поточної пенсії у позивача в розмірі - 155473,84 грн., що негативно вплинуло на позивача та його багатодітну сім'ю, що є єдиним джерелом доходу сім'ї позивача
Стверджує, що відповідач всупереч ст.3, ст.19, ст.22, ст.41, ст. 129-1 Конституції України, ч.1 ст.52 Закону, ч.4 ст.63 №2262-XII-XII, п.4 Порядку №45 відібрав у позивача пенсію у непередбачений Законом спосіб, та володів 3 роки та 10 місяців коштами (пенсією), яка належить позивачу. З 01.07.2020 відповідач не виплачував пенсію позивачу в розмірі - 15993,18 грн., згідно судових рішень по справі №460/4451/19, та/або в розмірі 16163,11 грн., згідно судових рішень по справі №460/7558/20 з урахуванням рішень по справі №460/7559/20, №460/7814/20, а виплачував у зменшеному розмірі - 10121,21 грн. При тому, що сама заборгованість залишилась окремо невиплаченою за період 3 01.01.2018 по 30.09.2019, в сумі - 60677,60 грн, - 70367,43 грн, - 5471,84 грн., всього = 136516,87 грн.
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в органі Пенсійного фонду та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 03.02.2020 у справі №460/4451/19, яке набрало законної сили 19.05.2020, зобов'язано ГУ ПФУ в Рівненській області, зокрема, провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії, з урахуванням довідки військової частини НОМЕР_1 про додаткові види грошового забезпечення для перерахунку пенсії від 18.09.2019 №501/191, починаючи з 01.10.2019, та довідки військової частини НОМЕР_1 про суми індексації грошового забезпечення протягом 24 місяців підряд перед місяцем звільнення від 17.10.2019 за №501/591, починаючи з 01.11.2019.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 у справі №460/7558/20, яке набрало законної сили 26.02.2021, зобов'язано ГУ ПФУ в Рівненській області здійснити з 01.01.2018 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії на підставі довідки військової частини НОМЕР_1 від 02.06.2020 №501/108 із включенням до складу (розміру) грошового забезпечення, з якого призначається (обчислюється) пенсія, надбавки за виконання особливо важливих завдань, надбавки за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, та премії.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 18.12.2020 у справі №460/7559/20, яке набрало законної сили 10.03.2021, зобов'язано ГУ ПФУ в Рівненській області здійснити з 29.09.2017 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії на підставі довідки військової частини НОМЕР_1 від 02.06.2020 №501/108 із включенням до складу (розміру) грошового забезпечення, з якого призначається (обчислюється) пенсія, щомісячної додаткової грошової винагороди.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 29.04.2021 у справі №460/7814/20, яке набрало законної сили 06.10.2021, зобов'язано ГУ ПФУ в Рівненській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії на підставі довідки військової частини НОМЕР_2 , наданої ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 21.08.2020 №12/1/1064 із включенням до складу (розміру) грошового забезпечення, з якого визначається (обчислюється) пенсія, індексації грошового забезпечення в сумі 7237,26 грн.
Додатковим рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26.05.2022 у справі №460/7814/20, яке набрало законної сили 26.12.2022, зобов'язано ГУ ПФУ в Рівненській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з 29.09.2017 на підставі довідки Військової частини НОМЕР_2 , наданої ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 21.08.2020 №12/1/1064 із включенням до складу (розміру) грошового забезпечення, з якого визначається (обчислюється) пенсія, індексації грошового забезпечення в сумі 7237,26 грн.
Сума перерахованої пенсії позивача на виконання судового рішення у справі №460/4451/19 за період з 01.10.2019 по 30.06.2020 склала 54307,01 грн, яку позивачу виплачено 07.12.2022.
Судовими рішеннями у справах №460/4451/19, №460/7558/20, №460/7559/20, №460/7814/20 встановлено протиправність дій ГУ ПФУ в Рівненській області щодо нездійснення перерахунку пенсії ОСОБА_1 та зменшення її розміру, внаслідок чого відповідачем проведено перерахунок пенсії та нараховано різницю у недоплаті поточної пенсії за період з 01.07.2020 по 31.05.2024.
Так, на виконання судових рішень у справі №460/7559/20 відповідачем було змінено розрахунок заборгованої пенсії за період з 29.09.2017 по 31.03.2021 в сумі - 52237,34 грн, та відповідно надано належний розрахунок за період з 29.09.2017 по 30.09.2019 в сумі - 60677,60 грн, яка залишається не виплаченою на даний час.
На виконання судових рішень у справі №460/7558/20 відповідачем було змінено розрахунок заборгованої пенсії за період з 01.01.2018 по 31.03.2021 в сумі - 80393,04 грн, та відповідно надано належний розрахунок за період з 01.01.2018 по 30.09.2019 в сумі - 70367,43 грн, яка залишається не виплаченою на даний час.
На виконання судових рішень у справі №460/7814/20 відповідачем було змінено розрахунок заборгованої пенсії за період з 06.10.2021 по 30.11.2021 в сумі - 343,77 грн, та надано належний розрахунок за період з 01.01.2018 по 30.06.2020 в сумі - 5471,84 грн, яка залишається не виплаченою на даний час.
На виконання ухвал з питань судового контролю за виконанням судових рішень у справах №460/4451/19, №460/7558/20, №460/7559/20, №460/7814/20 ГУ ПФУ в Рівненській області було проведено перерахунок пенсії позивача за період з 01.07.2020 по 31.05.2024.
Сума донарахованої пенсії за період з 01.07.2020 по 31.05.2024 на виконання судових рішень у справах №460/4451/19, №460/7558/20, №460/7559/20, №460/7814/20 становить 155474,24 грн, що підтверджується розрахунками на доплату пенсії.
Ці суми донарахованої пенсії виплачені позивачу 05.04.2024 в сумі 1845,66 грн, 03.05.2024 - 141191,76 грн, 15.05.2024 - 12436,82 грн, що підтверджується виписками з банку за вказані дати, а також інформацією щодо виплати пенсії за відомостями із пенсійної справи.
При цьому, донараховані суми пенсії на виконання судових рішень у справах №460/7558/20 (70367,43 грн), №460/7559/20 (60677,60 грн), №460/7814/20 (5471,84 грн) за період з 01.01.2018 по 30.09.2019 в загальній сумі 136516,87 грн залишаються невиплаченими відповідачем.
Вказані обставини визнаються учасниками справи в заявах по суті справи, у суду не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, а відтак такі обставини відповідно до вимог ч. 1 ст. 78 КАС України не підлягають доказуванню.
20.06.2024 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити нарахування та виплату компенсації за втрату частини доходiв у зв'язку з порушенням строків виплати донарахованої пенсії та виплаченої йому 05.04.2024 на сумі 1845,66 грн, 03.05.2024 - 141191,76 грн, 15.05.2024 - 12436,82 грн, а також з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення.
Листом від 19.07.2024 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для виплати компенсації за втрату частини доходів з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення.
Вважаючи таку поведінку відповідача протиправною бездіяльністю, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг в їх сукупності, колегія суддів дійшла наступних висновків, з огляду на таке.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема на військовій службі, визначає Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII).
Законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів (ч.1 ст.1-1 Закону № 2262-XII).
Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсійні виплати - грошові виплати в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що здійснюються у вигляді пенсії, довічної пенсії або одноразової виплати;
пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом;
пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 46 Закон № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Відповідно до ч.2 ст.55 Закону № 2262-XII, нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
Відповідно до статей 1, 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне грошове утримання; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Згідно зі статтею 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до статті 4 цього Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).
Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Згідно із пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Із вищезазначеного правового регулювання можна зробити висновок, що основною умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічну правову позицію сформовано Верховним Судом в постанові від 21.08.2023 у справі № 460/6767/20.
При цьому колегія суддів враховує висновок Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, сформований у пункті 29 постанови від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20, про те, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
Ураховуючи вищевказане, судова колегія підсумовує, що Законами № 1058-IV та № 2262-XII врегульовано питання відповідальності держави в особі певних органів за неналежне виконання грошового зобов'язання щодо пенсіонера, а саме виплати компенсації втрати частини доходів через невчасно виплачену пенсію.
Відтак нормами статей 46 Закону № 1058-IV та 55 Закону № 2262-XII установлено, що компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із окремим законом, яким у межах спірних правовідносин є Закон України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
Судом першої інстанції встановлено, що виконуючи судові рішення у справах №460/4451/19, №460/7558/20, №460/7559/20, №460/7814/20, ГУ ПФУ в Рівненській області було проведено перерахунок пенсії позивача та донараховано пенсії за період з 01.07.2020 по 31.05.2024 на загальну суму 155474,24 грн (141191,76 грн + 12436,82 грн + 1845,66 грн).
Донараховані суми виплачені фактично: 1845,66 грн - 05.04.2024, 141191,76 грн - 05.05.2024, 12436,82 грн - 15.05.2024.
Зважаючи на наведене вище правове регулювання та встановлені обставини, суд попередньої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач має право саме на отримання компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати пенсії, донарахованої за період з 01.07.2020 по 31.05.2024 на загальну суму 155474,24 грн при виконанні вказаних судових рішень, за період з 01.07.2020 по день фактичної її виплати.
При цьому, суд зазначає, що зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів за період з моменту прострочення виплати відповідачем по день фактичної її виплати є достатнім заходом для відновлення порушеного права позивача в межах цього публічно-правового спору, який відповідає завданню адміністративного судочинства та є ефективним в розумінні КАС України. Водночас стягнення з відповідача за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь позивача компенсацію втрати частини доходів не узгоджується з положеннями ст. 5 КАС України. При цьому жодних розрахунків, які б адміністративний суд міг перевірити, стягнення компенсації втрати частини доходів, позивач не долучає.
Вирішуючи питання щодо можливості застосування до спірних правовідносин приписів статті 625 ЦК України, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 1 ЦК України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною третьою статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Частинами першою, другою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц виснувала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (пункт 45 постанови).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц (пункти 17, 18, 26, 28), від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (пункти 44, 45), від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 09.11.2022 у справі № 420/2411/19 (пункт 77)).
Варто наголосити, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а цивільне законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Також варто звернути увагу на те, що відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого в постанові від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15 (спір стосувався невиконанням рішення суду про зобов'язання Міноборони України перерахувати та виплатити особі одноразову грошову допомогу відповідно до статей 9, 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"), приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство.
Такі висновки щодо застосування статті 625 ЦК України є актуальними та Велика Палата Верховного Суду від таких не відступала.
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зазначила, що за змістом частини другої статті 22, статті 1192 ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди. Натомість відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків), порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.
Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" також передбачено проведення компенсаційних виплат відповідно до коефіцієнту приросту споживчих цін за порушення термінів виплати доходів громадян, передбачених цим законом. Правова природа такої відповідальності не відрізняється від правової природи відповідальності, яка виникає на підставі статті 625 ЦК України в частині її акцесорного характеру та похідної правової природи спору.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вказує на те, що спірні правовідносини у справі, а саме компенсація пенсіонерам втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, врегульовані спеціальним законом - Законом України "Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", відтак норми статті 625 ЦК України в такому випадку не застосовуються.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 29 квітня 2025 року в справі № 580/9536/23.
Отже аргументи апеляційної скарги позивача є безпідставними, та спростовуються вищезазначеною правозастосовчою практикою Верховного Суду.
Посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду в справі № 903/602/24 є нерелевантним, оскільки в такій суд касаційної інстанції надавав оцінку строку звернення до суду з вимогою про стягнення інфляційних втрат та процентів річних та можливості зменшення судом розміру інфляційних втрат та процентів річних.
Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для стягнення моральної шкоди, виходячи з наступного.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Приписами статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до частини 1 статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17.
Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
У розвиток цих положень у постанові від 27.11.2019 у справі № 750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53).
З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).
Поняття "моральна шкода" є оціночним, комплексним і таким, що потребує дослідження в кожному окремому випадку.
При цьому, матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту власне завдання позивачу моральної шкоди, а також наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в цій частині, виходив з того, що позивач покликається на тривалість порушення його прав органом Пенсійного фонду, численні судові провадження, негативний вплив на фінансове забезпечення сім'ї позивача внаслідок виплати пенсії в заниженому розмірі, а також на погіршення стану здоров'я позивача.
Оцінюючи надану позивачем медичну довідку від 20.03.2024 б/н та акт огляду сімейного лікаря від 20.03.2024 (а.с. 49,50), суд зазначає, що такі документи не містять відомостей про тривалість захворювання, моменту його виникнення та не підтверджують взаємозв'язку стану здоров'я позивача з поведінкою відповідача в межах спірних правовідносин.
Колегія суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 3 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц виклала правову позицію, за якою відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.
Водночас позивач не обґрунтовує завдання моральної шкоди саме тривалим невиконанням судових рішень. В позовній заяві та апеляційній скарзі мотивування позивача зводиться до значної кількості судових розглядів та упущеної вигоди, недоотримання пенсійних виплат в повному обсязі, словами позивача «незаконне зняття з поточної пенсії з 01.07.2020 по 31.05.2024 в сумі - 155473,84 грн».
Позивач доводить заподіяні матеріальні втрати, шляхом приблизного розрахунку упущеної вигоди, недоотримання сум пенсії в повному розмірі. Водночас доказів того, що виплата пенсії в розмірі 10121,21 грн, замість 15993,18 грн, та/або 16163,11 грн (як зазначає позивач), спричинило суттєве порушення та обмеження соціальних чи побутових потреб, або вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, матеріали справи не містять.
Суд зауважує те, що позивач ІНФОРМАЦІЯ_2 , жодним чином не підтверджує статусу його пенсійної виплати як єдиного джерела доходу сім'ї.
Не заперечуючи існування у позивача певного емоційного дискомфорту під час виникнення цього та вищезазначених спорів, оскільки така реакція сторони, чиї права є порушеними, не може викликати жодного сумніву. Водночас, вимоги щодо доведення особою виникнення у неї саме душевних страждань, що, на думку суду не тотожні емоційному пригніченню, попри твердження позивача, підлягають доведенню останнім при вирішенні питання відшкодування моральної шкоди.
Натомість вимоги про стягнення моральної шкоди нормативно та документально не підтверджуються.
За таких обставин справи вимога про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягає, про що підставно вказав суд першої інстанції.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, судом встановлено, що згідно з п.1.1 Договору про надання правничої (правової) допомоги від 25.06.2024 б/н, укладеним між Адвокатським об'єднанням «Форт» (Адвокатське об'єднання) та ОСОБА_1 (Клієнт), АДВОКАТСЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ зобов'язується надати КЛІЄНТУ правничу (правову) допомогу щодо представлення інтересів КЛІЄНТА, захисту прав та інтересів в судах, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а КЛІЄНТ зобов'язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правничу (правову) допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених договором.
Відповідно до п. 2.1 Договору АДВОКАТСЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ приймає на себе зобов'язання з надання наступної правничої (правої) допомоги, зокрема: Представляти у встановленому порядку інтереси КЛІЄНТА в усіх судах будь-якої інстанції з усіма правами як представника; як особи, яка надає правову (правничу) допомогу, як захисника, відповідно до Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального процесуального кодексу України, Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» тощо. Представляє інтереси КЛІЄНТА правоохоронних органах, у всіх без винятку органах державної влади та органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях, їх структурних підрозділах незалежно від форм власності та підпорядкування, відносини з фізичними особами (пп. 2.2.1).
Згідно з п. 4.1 Договору за надання правничої (правової) допомоги КЛІЄНТ зобов'язується сплатити АДВОКАТСЬКОМУ ОБ'ЄДНАННЮ гонорар за правничу (правову) допомогу, передбачену п. 1.1., п. 1.2. даного договору, за домовленістю, в сумі 10 000 (десять тисяч) гривень (без ПДВ).
За змістом п. 1 акта від 10.10.2024 здачі-приймання наданих правничих послуг до договору про надання правничої (правової) допомоги від 25.06.2024 АДВОКАТСЬКИМ ОБ'ЄДНАННЯМ відповідно до умов договору про надання правничої (правової) допомоги від 25 червня 2024 року надано КЛІЄНТУ професійну правничу (правову) допомогу при підготовці та розгляді адміністративної справи № 460/6911/24 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ Рівненської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з п. 2 вказаного Акту вартість наданих АДВОКАТСЬКИМ ОБ'ЄДНАННЯМ правничих (правових), відповідно до умов договору про надання правничої (правової) допомоги від 25 червня 2024 року становить 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок (без ПДВ).
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суд першої інстанції, виходячи з критерію пропорційності та реальності адвокатських витрат, а також пропорційності задоволених вимог, правильно вважав, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 3000,00 грн.
Доводи апеляційної скарги відповідача, зазначених висновків суду не спростовують.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене вище, апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 березня 2025 року в справі № 460/6911/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді С. М. Кузьмич
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 05 листопада 2025 року.